Зовнішня політика канцлера ФРН Герхарда Шрьодера

Досягнення канцлера Німеччини Герхарда Шрьодер дуже суперечливі. Є важливі досягнення, але більшість із них сходять до 1998-2000 років, до перших років його перебування у влади. Були помилки, переважно в другий період правління, з жовтня 2002 року. В останні три роки при владі Шредер відновив тісні контакти Німеччини із Францією, але таким чином, що нашкодив тим самим відносинам зі США, Великобританією й країнами Східної Європи. У результаті міжнародний вплив Німеччини став меншим, ніж сім років тому. Доказом відносної слабкості Німеччини є те, що її кампанія, пов'язана з одержанням місця постійного члена Ради безпеки ООН, виявилася безуспішною. Рішуча й часом не зовсім делікатна підтримка Шредером Путіна сприймалася в Східній Європі негативно. Наприклад, Путін запросив на урочистості, присвячені 750-річчю Калінінграду, Шредера й Ширака, а не провідних політиків з Польщі й Литви, хоча обидві ці країни граничать із Калінінградською областю. Присутність Шредера в Калінінграді, здавалося, повинна було продемонструвати, що він надає більшого значення відносинам з Росією, чим з новими членами ЄС. Зовнішня політика урядів всіх західних країн повинна витримувати баланс між національними інтересами й такими принципами, як дотримання прав людини й демократії. Шредер схильний у більшій мері, чим Фішер, до реальної політики не тільки стосовно Росії, але й до Китаю. У ході кожного візиту в Китай Шредер включав до складу своєї делегації десятки промисловців. Успіх величезний. З 50 млрд. доларів щорічного експорту ЄС у Китай 40 відсотків припадає на Німеччину. Шредер утримувався від критики недотримання китайським урядом прав людини. Високопоставлені німецькі чиновники відверто визнають, що політику Федеративної Республіки у відношенні Китаю визначають економічні інтереси. Це пояснює також, чому німецький уряд прогледів стратегічне значення економічного й політичного підйому Китаю. В 2004 році Шредер і Ширак наполегливо займалися тим, щоб переконати ЄС зняти ембарго на поставки озброєнь у Китай. Це їм майже вдалося.

11. Зовнішня політика Меркель з 2005-..

У зовнішній політиці уряду А. Меркель домінували традиційні напрямки. А. Меркель демонструвала послідовну підтримку американського курсу. Уряд продовжував лінію на розвиток європейської інтеграції. Безумовним успіхом німецької політики було опрацювання та ухвалення під час головування Німеччини у Раді Європейського Союзу в першій половині 2007 р. Договору, що має на меті замінити європейську конституцію. У квітні 2008 р. Європейський договір ратифікував Бундестаг. Уряд "великої коаліції" підтримує приязні стосунки з Ізраїлем. 18 березня 2008 р. А. Меркель виступила з промовою в Кнессеті Ізраїлю, яку розпочала на івриті. Вона підкреслила історичну відповідальність Німеччини перед Ізраїлем, зазначивши при цьому, що безпека єврейської держави входить в інтереси Німеччини. А. Меркель, будучи в опозиції, критикувала Ґ. Шрьодера за надмірну підтримку російського президента Володимира Путіна і твердила, що займе жорсткішу позицію стосовно Росії в разі її обрання на посаду канцлера. Однак, після того, як А. Меркель очолила уряд ФРН, німецько-російські відносини не зазнали жодних особливих змін. Характер цих стосунків суттєво позначається, зокрема, на ставленні Німеччини до України. Уряд Німеччини доволі стримано ставиться до євроатлантичних намірів та прагнень України. Зміні цього становища не сприяє обмін візитами найвищих керівників обох держав. 8 лютого 2007 р.з офіційним візитом Німеччину відвідав Президент України Віктор Ющенко. 21 липня 2008 р. столицю України відвідала Ангела Меркель. Візит канцлера, який тривав кілька годин, за оцінками спостерігачів, носив чисто символічний характер. У зовнішній політиці кабінету А. Меркель наголос зроблено на співробітництво зі Сполученими Штатами, на євроінтеграцію та формування спільної оборонної політики в рамках НАТО. У діяльності нового уряду окреслилося традиційне в історії змагання між міністром закордонних справ і канцлером у визначенні зовнішньополітичного курсу країни.