Орлик, Пилип Степанович - 1710-1742

Мазепинець та гетьман-спадкоємець

Автограф Пилипа Орлика, 1710 (Фiлиппъ Орликъ Гетманъ войска запорожского рүкою власною) - підпис під “Пактами й Конституціями прав і вольностей Війська Запорізького”.

1698-1700 - служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита у Києві, потім у Полтавському полку, а потім став старшим військовим канцеляристом і реєнтом Генеральної військової канцелярії Війська Запорізького.

З 1702 (за іншими джерелами - з 1706) року — генеральний писар і найдовіреніша особа Івана Мазепи.

1708 - взяв участь у виступі Івана Мазепи проти Петра I і перейшов на бік Карла XII.

27 червня 1709 року (після Полтавської битви) емігрував в Османську імперію.

За І.Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. Вони і обирають 5 квітня 1710 р. (через півроку по смерті І.Мазепи) П.Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва а також турецького султана і шведського короля.

Крім Орлика кандидатами на гетьманську булаву були Андрій Войнаровський (близький родич Мазепи) та Дмитро Горленко (прилуцький полковник). Але цих людей на козацькій раді майже ніхто не підтримав. Сам Карл ХІІ спочатку прихильніше ставився до родича Мазепи Андрія Войнаровського, але потім підтримав Пилипа Орлика.

Перша українська Конституція

Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р. П. Орлик складає (за деяким джерелами - схвалює) “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького” (“Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis”), укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика — так звана Бендерська конституція, яку вважають першою українською Конституцією а також однією із перших конституцій у Європі. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні.

Створення цих документів вважається само по собі значною заслугою Пилипа Орлика в історії України.

Визвольні змагання

За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою, і 8 листопада 1710 року остання, підтримуючи гетьмана Орлика, оголошує війну Московії.

На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців, буджацьких татар, шведів і поляків (прихильників Станіслава I Лещинського) проти росіян в Україні. Шведський король брав на себе зобов'язання вести війну доти, поки Україна не буде визволена від московського панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі. Пилип Орлик дуже добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали в яких закликав до повстання народу проти влади російського царя. Народ же підтримав Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. П.Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало російський уряд і Петра І.

Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Григорія Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. Гетьмана підтримав повсталий український народ.

У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням П.Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, де перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, бо гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Частина татарських загонів під проводом хана здійснили похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П.Орлика серед українського населення.

У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під проводом Бориса Шереметьєва. За таких обставин поляки відступили, а татари і турки налякані звісткою про те, що йде велике російське військо, почали тікати, беручи дорогою великий ясир. Українські козаки довідавшись про звірства турків і татар кинулись рятувати свої родини. Таким чином із 16 тис. українського війська у Пилипа Орлика залишилося лише 3 тис., з якими гетьман відійшов до Бендер.

Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників шукав підтримки своєї справи у різних європейських володарів.

У 1709-1714 році перебував у Бендерах, потім із частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ і жив до 1720 року у Швеції. Після підписання шведсько-російського миру виїхав із Швеції й вимушено змінив по черзі Німеччину, Австрію, Польщу. 1722 року, прямуючи до запорозьких козаків в Олешківську Січ, був затриманий турецькою владою в Хотині й до 1738 року інтернований у Салоніках.

Проте він не припиняв пошуки підтримки у різних європейських державах (Франції, Англії, Польщі, Ватикану, Саксонії, Прусії та інших), неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності, продовжував бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григором (Григорієм) планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від московського ярма.

П.Орлик залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній» ("Щоденник", 1720-1733, частково виданий 1938 року), написаний польською мовою зі вставками окремих слів, виразів і речень латинською мовою.

Видав дві свої поетичні книжки: «Алкід Руський», присвячену Івану Мазепі (1695), та «Гіппомен сарматський», присвячений полковнику І.Обидовському (1698).

Писав польською мовою, частина його листів писана латинською, шведською, французькою мовами.

П.Орлику приписують авторство трактату “Вивід прав України” (маніфест до європейських монархів, 1712) (за твердженням Ілька Борщака, трактат був знайдений ним у замку Дентевіль і опублікований 1925 року у Парижі). Українські історики Б.Крупницький, М.Андрусяк і О.Субтельний у тій чи іншій мірі висловлювали сумнів у його автентичності. Оригінальний рукопис трактату після Борщака не вдалося відшукати ані в архіві Дентевілю, ані в інших французьких архівах. Не згадується про нього в жодному з тогочасних джерел і в жодному іншому творі Орлика.[1], [2]

Пам'ять про Пилипа Орлика вшановано, зокрема, тим, що на його честь названо вулицю на Липках, в привілейованому районі центральної частини Києва, на якій знаходиться Верховний Суд України. В шведському місті Крістіанстад на будинку, де проживав П.Орлик, встановлено пам’ятну дошку на його честь.

У червні 2011 року до 15-ої річниці Конституції України та у рамках заходів із відзначення 295-ї та підготовки до відзначення 300-ї річниці прийняття Конституції Пилипа Орлика йому відкрито пам'ятник (скульптор Анатолій Кущ), що його встановлено у сквері на перетині вулиць Липської та Пилипа Орлика у Києві.