Прагнення України до повноцінного членства в ЄС

Європейський Союз представляє собою унікальне явище сучасних міжнародних відносин. Його унікальність в тому, що народи і держави, які входять до його складу, знайшли найефективніші шляхи та механізми гармонійного поєднання національних, міждержавних і спільних інтересів на великому геополітичному просторі. Україна також прагне стати членом цього союзу.

Хоча в дискусіях українськими посадовцями і політологами називалися декілька конкретних дат можливого набуття членства, на цей час офіційно Україні від ЄС було запропоновано лише Європейську політику сусідства.

У березні 2007-го року Україні було запропоновано укладення Договору про Зону вільної торгівлі з ЄС. Ця пропозиція хоча і викликала набагато схильнішу реакцію української держави, все ж не містить конкретних планів приєднання України до ЄС у найближчому часі. Деякі західноєвропейські політики говорять про тимчасову «стомленість від розширення» європейських інституцій [6].

Стратегічно вибір нашої держави, тобто прагнення коли-небудь вступити до ЄС, залишається перспективним і в цьому сенсі безальтернативним. Бо, як вже було сказано, у сучасному світі немає сприятливішого реґіону для проживання людини, аніж Європейський Союз, а це означає, що Україна повинна

- спробувати збудувати зону вільної торгівлі з ЄС, не зруйнувавши ЗВТ з партнерами по ЄЕП, товарообіг України з якими на сьогодні перевищує товарообіг з Євросоюзом[7]:;

- всіляко добиваючись демократичних вартостей у власній країні, пам’ятати про те, що інтенсивність торгівельних відносин не залежить від спільного погляду на цінність демократії [1];

- всіляко розвивати співпрацю в рамках Ради Європи, в якій ми зі своїми основними партерами як на Сході, так і на Заході пов’язані спільними зобов’язаннями;

- через зростання власної суб’єктності у міжнародних відносинах позиціонувати Україну як майданчик діалогу та компромісу між класичним Заходом та Росією.

Для вступу до ЄС були введені так звані копенгагенські критерії (критерії вступу країн Центральної та Східної Європи до ЄС, які були прийняті у червні 1993 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді., вони на даний час носять рекомендаційний характер.Основні положення з них такі: географічні критерії; політичні критерії; демократія; верховенство закону; права людини; повага і захист прав меншин; економічні критерії; юридичне вирівнювання.

Критерії ставлять перед Україною на перший погляд реальні цілі.Але все ж таки в цій ситуації на Україну вочевидь чекає виснажлива та дуже непроста гра, покладатися у якій прийдеться головним чином на власні сили. Формула цієї гри для України має бути такою: «європейські демократичні вартості, євразійська динаміка економічного зростання» [3].

Чи в змозі Україна в наближеній, середній чи будь-якій іншій перспективі витримати Копенгагенські критерії (стабільність законів та інституційних структур, що гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, повага та захист прав національних меншин; наявність діючої ринкової економіки та спроможність витримати тиск конкуренції і ринкових сил у межах ЄС; здатність взяти на себе зобов'язання, що випливають із членства в ЄС, включаючи визнання цілей політичного, економічного та валютного союзу)? Відповідь на це запитання дасть можливість визначитись наскільки пов'язаний процес забезпечення економічної безпеки в нашій державі з її зовнішньоекономічними та зовнішньополітичними ініціативами [4].

На нашу думку, повноцінна участь України в міжнародних організаціях сприяє розв’язанню проблем внутрішнього розвитку. Це розширює та поглиблює міждержавне спілкування, допомагає просуванню національних інтересів в інших країнах і водночас досягненню цілей міжнародної спільноти.

1.Будкін В. Проблеми і перспективи співробітництва між Європейським союзом та Україною // Економіка України. – 2010.– №9. – 234с.

2.Дайнен Десмонд. Дедалі міцніший союз. Курс європейської інтеграції. – К.: К.І.С., 2009. – 467с.

3. Европейский Союз на пороге ХХІ века: выбор стратегии развития. Под ред. Ю.А. Борко, О.В. Буториной. – М.: Эдиториал УРСС, 2009. – 472с.

4. Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу. Монографія. – К/ Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2002. – 253 с.

5. Шпек Р. Україна – ЄС: крок до членства // Політика і час. – 2010. - №5. - с. 8.

6. Електронний ресурс. Режим доступу: www.wikipedia.ua

7. Електронний ресурс. Режим доступу:www.europeunion.net/eu/

УДК 657

Січкар І.О., ст.. гр. ОАз-52

Науковий керівник: Ткачук І. М., к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет