Правове підґрунтя обліку оплати праці

Процес регулювання заробітної плати в Україні почався з 1991 року з прийняттям Закону України «Про підприємства в Україні», в якому надано право самостійно встановлювати систему, форми та розмір оплати праці. Питання оплати праці регулюються досить широким колом но­рмативних документів.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці праців­ників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначені Законом України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР. За­кон спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Кодекс законів про пра­цю України від 10.12.1997 р. №322-VІІІ визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися сво­їми здібностями до продуктивної і творчої праці, у т.ч. норми тривалості робочого часу для різних категорій працівників, оплати роботи в святкові та неробочі дні.

Закон України «Про відпустки» від 14.02.1996 р. №504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпуст­ку, визначає умови, тривалість і порядок надання її робітникам. Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Закон України «Про колективні догово­ри та угоди» від 01.07.1993 р. №3356-ХІІ регламентує сферу колективного договірного ре­гулювання і соціально-трудових відносин в тому числі з питань оплати праці: умови, основні положення колективного договору, питання норму­вання оплати праці, установлення форм, систем, розміру оплати праці

Податковим кодексом України регулюється оподаткування доходів фізичних осіб. Обов’язок щодо нарахування, утримання та перерахування до бюджету цього податку покладається на податкових агентів. Основні ставки податку визначені у ст. 167 ПК. Для більшості видів доходу застосовується диференційована ставка податку – 15% і 17% залежно від розміру нарахованого (виплачуваного) фізичній особі доходу.

П(С)БО 16 «Витрати», за­тверджене Наказом Мінфіну України від 31.12.2000 р. №318 визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства на оплату праці та її розкриття в фінансовій звітно­сті.

П(С)БО 26 «Виплати працівникам», затверджене нака­зом Мінфіну України від 28.10.2003 р. №601 визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про виплати (у грошовій і не грошовій формах) за роботи, вико­нані працівниками, та її розкриття у фінансовій звітності.

План рахунків бухгал­терського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій та інструкція із його за­стосування, затверджені наказом Мінфіну України від 30.11.1999 р. № 291 визначають рахунки для накопичення інформації щодо виплат працівникам та порядок їх застосу­вання.

Питання організації обліку заробітної плати охоплюють нагальні інтереси всіх учасників трудового процесу. Будь-які зміни, що стосуються оплати праці, прямо чи опосередковано впливають на доходи всіх членів суспільства, а також на найважливіші макроекономічні показники.

Облік оплати праці є досить складною топологічною ділян­кою бухгалтерського обліку, яка вимагає досить ретельного організа­ційного забезпечення і, насамперед, кадрового та інформаційного. Відповідно, роль держави у сфері регулювання заробітної плати повинна виявлятися також в організації перспективних наукових досліджень, вивчення і поширення прогресивного досвіду; науково-методичному забезпеченні формування й оновлення системи оплати праці тощо.

УДК 657