Відкриття Другого фронту. Визволення Франції

Сталін вимагав у союзників якомога швидше розпочати бойові дії проти гітлерівських військ на заході Європи. Об’єднане ж союзне командування виходило з необхідності ретельної підготовки до відкриття Другого фронту.

 

Цікаво знати

Першу спробу вивчити можливості висадки союзних військ у Європі, своєрідну “розвідку боєм” було здійснено англійським командуванням обмеженими силами англійських, американських, канадських і французьких солдат 19 серпня 1942 р. в районі невеликого портового мiстечка Дьєпп. Десант було скинуто в море. Невдача показала, що висадка на півночі Франції потребує підготовки, однак вона набрала затяжного характеру.

 

Після Квебекської конференції лідерів США та Англії у квітні 1943 р. починається процес розробки детального плану висадки військ союзників на континентальній частині Європи. Англо-американська конференція в Каїрі 5 грудня 1943 р. визначила, що найважливішими операціями 1944 р. мають бути вторгнення на півночі Франції в Нормандії (“Оверлорд”) і на півдні Франції (“Енвіл”). Верховний штаб союзних експедиційних сил очолив Ейзенхауер, і розробка операції вступила в завершальну фазу. За новим планом, розробленим командуючим сухопутними військами союзників у Європі Монтгомері і схваленим Ейзенхауером, п’ять союзних дивізій мали захопити плацдарми біля півострова Котантен з метою подальшого просування в район портів Шербур і Гавр.

Головних напрямків було два: на схід в район Рура і на південь з метою об’єднати зусилля з військами, що мали висадитися на Середземноморському узбережжі Франції.

Намірам союзників протистояв план німецького командування, що передбачав захист “Атлантичного валу” – оборонних споруд вздовж морського узбережжя Франції. Підходи до його здійснення були різними. Командуючий усіма військами на заході Рундштедт виходив з того, що союзники висадяться у найвужчому місці Ла-Маншу — між Кале й Дьєппом, тому треба надати їм можливість здійснити висадку, а потім розгромити їх і скинути рештки військ у море.

На противагу йому Ромель вважав, що висадка відбудеться у Нормандії і не потрібно дозволити союзникам висадитися.

Німецька система оборони ”Атлантичний вал” простяалася від Антверпена до Біскайської затоки й далі на усе Середземноморське узбережжя Франції (понад 2 тис. км.). Проти неї союзники зосередили могутні сили вторгнення: 45 дивізій (1 млн чол.) оснащених всім необхідним, які підтримувалися 15 тис. літаками і 1 тис. кораблів.

Німецьке угрупування в районі висадки нараховувало 526 тис. солдатів, 2 тис. танків, 6,7 тис. гармат і мінометів, 160 боєздатних літаків.

На світанку 6 червня 1944 р. (день «Д»), незважаючи на складну штормову обстановку на морі, почалася висадка союзних військ у Нормандії. У першій хвилі висаджувалося 200 тис. угрупування військ союзників. Так було відкрито Другий фронт у Європі.

Хоч союзники забезпечили собі величезну перевагу в повітрі й деморалізували німців нищівними бомбардуваннями, їм не вдалося виконати план першого дня. Їхні втрати становили майже 5 тис. чол. Особливо постраждали повітряно-десантні частини.

Невдовзі союзники розвинули успіх і очистили від німців півострів Котантен, захопили стратегічно важливі порти Шербур і Канн.

 

Цікаво знати

У ніч з 12 на 13 червня німцi вперше застосували проти Англії ракети ФАУ-1. Це була та “диво-зброя”, на яку Гітлер покладав особливі надії. Але ефективнiсть бомбардування англійського узбережжя, Лондона та інших міст Європи літаками-снарядами виявилася надто слабкою (загалом було випущено 5097 ФАУ-1).

З 13 жовтня 1944 р. Німеччина стала використовувати ще один вид «диво-зброї» – балістичні ракети ФАУ-2. Загалом їх було випущено по Англії, Франції, Бельгії 994. Від ударів ФАУ-1, -2 загинуло понад 3 тис. чол. і поранено 5 тис. Ці нові зразки зброї не переломили і не могли переломити хід війни на користь Німеччини.

 

Союзники остаточно перехопили ініціативу, коли генералу Монтгомері вдалося розгромити німецькі танкові й механізовані частини в районі Фалез-Аржантан.

Виконання плану “Енвіл” по висадці на півдні Франції задля визволення країни союзниками довго відкладалось. Лише 15 серпня 1944 р. повітряний і морський десанти висадились в районі Сен-Тропеза й Канн.

В тилу німецьких військ діяли багатотисячні загони партизан. Після того, як французькі дивізії оточили Тулон і Марсель із суші, а флот перекрив вихід у море, нiмецькі гарнiзони капітулювали. Французькі війська пішли навздогін американським, що рухались у напрямку Ліона. Звільнивши Діжон, французи з’єднались з американською армiєю. Наступ на півдні був найбільш вдалою операцією. Союзники мінімальними втратами (1300 чол) вщент розгромили німецьке угрупування (у полон було взято 47 тис. солдат противника).

 

Цікаво знати

Завершальний етап вiйни в Європі характеризувався надзвичайною політизацією дiй як союзних лідерів на заході, так і радянського керівництва на сході. Походом на Балкани, що не мав воєнно-стратегічного значення, окрім протистояння планам Черчілля, Сталін прагнув забезпечити собі полiтичні переваги в ході післявоєнного врегулювання в Європі. В свою чергу Черчілль також мріяв про те, щоб союзники першими опинилися у Відні й Берлiні і таким чином вирішили долю Німеччини та країн Дунайського басейну.

Зрештою сталін і Черчілль восени 1944 р. на переговорах у Москві досягли домовленості про розподіл сфер впливу у Східній Європі.

Як пише у своїх мемуарах Черчілль: «Створилась ділова атмосфера, і я заявив: «Давайте врегулюємо наші справи на Балканах. Ваші армії знаходяться в Румунії та Болгарії. У нас є там інтереси, місії, агенти. Не будемо сваритися через дурниці. Що стосується Англії та Росії. Чи згодні ви на те, щоб ми мали переважаючий вплив на 90% у Греції і пополам – в Югославії». Тим часом як це перекладалося, я взяв пів-аркуша паперу і написав:

 

Румунія: Росія –90%, інші – 10%.

Греція: Великобританія (у згоді з США) – 90%, Росія – 10%.

Югославія: 50 на 50%

Угорщина: 50 на 50%.

Болгарія: Росія – 75%, інші – 25%.

 

Я передав цей аркуш Сталіну, який до цього часу вже вислухав переклад. Настала невелика пауза. Потім він взяв синій олівець і, поставивши на ньому велику галку, повернув його мені…»

Аркуш деякий час лежав на столі, загодя Черчіль запропонував його спалити. «Чи не може здатися занадто цинічним те, що ми розібралися з цими проблемами, важливими для мільйонів людей, так безцаремонно?» – запитав Черчілль Сталіна. «Ні, – відповів той. – Можете взяти його».

Полiтичне змагання характеризувало й дії Франції, де всупереч амбіціям Черчілля‚ виростала авторитетна політична фігура Шарля де Голля.

Особливо ці суперечності виявилися під час розробки й проведення операції по визволенню Парижа. Ейзенхауер спочатку не планував вести бої за Париж, прагнув обійти його. Оскільки Париж для французів був символом національної величі, духовним центром країни і вузловим пунктом її комунікацій, вони прагнули звільнити його своїми силами.

 

Тим часом як розгортались події на півдні Франції війська союзників підійшли до Парижа.

У серпні в Парижі розпочався страйк залізничників, а вже у наступні дні партизани й пiдпільники захопили цілі квартали міста. Паризький комітет визволення віддав наказ про збройне повстання.

Коли де Голль одержав звістку про події у Парижі, він негайно звернувся до Ейзенхауера з вимогою надіслати на допомогу повстанцям французьку дивізiю. Спочатку командуючий залишив цю вимогу тимчасового глави французької держави без уваги. Але де Голль домігся свого.

Танки французької дивізії з кровопролитними боями рушили на Париж. На допомогу їм підійшли частини американської піхотної дивізії. Залишки німецького гарнiзону капітулювали. Де Голль наказав частинам генерала Ф. Леклерка влаштувати парад на Єлисейських полях. Франція салютувала бійцям руху Опору, його визнаному керівнику де Голлю і військам генерала Леклерка.