Червона Українська Галицька армія

Червона Українська Галицька Армія (ЧУГА) — офіційна назва Української Галицької Армії (УГА) після її об'єднання з Червоною армією у лютому 1920 на підставі договору УГА з Червоною армією, укладеного 12 лютого 1920 р.

Тоді УГА, що нараховувала приблизно 5 000 здорових старшин і бійців, стояла на території східного Поділля й північно-західної Херсонщини (трикутник: Чечельник — Бершадь — Тираспіль); понад 15 000 старшин і вояків, хворих на тиф та на інші хвороби, залишилося в шпиталях Вінниці й околиць, які вже були зайняті Червоною армією. Через жахливі епідемії тифу й ін. хвороб, у жовтні — листопаді 1919, УГА цілковито втратила свою боєздатність, навіть здатність пересування. У таких умовах для УГА не було іншого виходу, як приєднатися до Червоної армії, що тоді розгромила на Правобережжі Добровольчу армію генерала Денікіна і наближалася щораз більше до місця розташування галицьких бригад.

Захопивши УГА в свої руки, більшовики почали негайно її реорганізовувати. Для цього було призначено Володимира Затонського. Вже 10 лютого заарештовано останнього коменданта УГА генерала Осипа Микитку й начальника штабу генерала Ґустава Ціріца, яких вивезено до Москви, де їх у липні 1920 розстріляно. 27 липня до осідку Начальної Команди УГА у Балті приїхав з групою співробітників В. Затонський і провів реорганізацію Начальної Команди. Її скасовано, а на її місце створено Польовий Штаб ЧУГА у м. Балті, на чолі з галицьким комуністом (цивільною особою) Василем Порайком. До політичного відділу призначено іншого галицького комуніста М. Михайлика, а для ведення штабних справ російських старшин — П. Солодуба й М. Іванова. Створено також Революційний трибунал на чолі з Пучком, а згодом кубанцем Кириченком, та Особливий відділ, що його очолював молодий галицький комуніст В. Сірко. Утворено Збірну станицю старшин у Балті, до якої мали відійти всі старшини УГА, що в новій реорганізації не здобули військових призначень, а також усі польові духовники УГА. Корпуси УГА реорганізовано на бригади.

У березні, після переформування, у харчовому стані ЧУГА було 1 485 старшин і 16 688 вояків, у тому числі у бойовому стані — 663 старшин і 3 820 багнетів, 558 шабель, 66 гармат і 27 кулеметів. До цього стану не враховано стану збірних станиць ЧУГА, які існували у Києві, Одесі, Балті й Вінниці.

Після сформування бригад ЧУГА їх розприділено до різних дивізій 12 і 14 радянських армій, чим роз'єднано цілісність ЧУГА. 1 бригаду приділено до 44 Таращанської стрілецької дивізії, 2 — до 45 стрілецької дивізії 12 радянської армії, 3 — до 41 стрілецької дивізії 14 армії. Командантами бригад були призначені: 1 — підполколвник Альфред Бізанц (начальник штабу полковник Альфред Шаманек), 2 — сотник Юліан Головінський (начальник штабу отаман Фердинанд Льорнер), 3 — сотник Осип Станимір (начальник штабу отаман Вільгельм Льобковіц).

У реорганізаційній роботі в ЧУГА В. Затонський головну увагу приділяв пропаганді класової боротьби та поборюванню українських національних почуттів. Однак всі його заклики до погрому старшин, як буржуїв і контрреволюціонерів, не мали найменшого успіху (за весь час існування ЧУГА не було жодного випадку виступу вояків проти своїх старшин), а заборона політичних комісарів в ЧУГА співати гімн, уживати національний прапор, герб і військові відзнаки, ненависна пропаганда комісарів проти старшин і польових священників викликали серед вояцтва опір проти червоних союзників. Протибольшевицькі настрої в ЧУГА були ґрунтом, на якому виник розрив ЧУГА з Червоною армією. Першим покинув ЧУГА вже 6 квітня 3-й кінний полк ЧУГА (командант отаман Едмунд Шепарович) із Запасним куренем (сотн. І. Козак), далі Технічний курінь у Балті (командант поручник К. Кізюк) і врешті в ніч на 24 квітня, 2-а і 3-я бригади ЧУГА на фронті. Кіннота отамана Шепаровича й технічний курінь Кізюка у Балті мали змогу перейти до дійової Армії УНР, натомість 2 і 3 бригади ЧУГА опинилися в оточенні польського війська і потрапили у полон. Тільки 1 бригада ЧУГА далі боролася у складі 44 Таращанської дивізії проти польської армії, але разом з нею була розбита під Махнівкою і в більшій частині потрапила також у польський полон. Поляки звільнили стрільців, але старшин і значну кількість підстарший загнали до табору у Тухолі на Помор'ї. Виступ 2 і З бригад ЧУГА на фронті мав трагічні наслідки для численних старшин і вояків УГА в запіллі. Їх заарештовано й багато з них загинуло у підвалах ЧК чи в таборі полонених старшин УГА в Кожухові біля Москви.

У вересні 1920 частини ЧУГА на чолі з генералом А.Кравсом через Карпати пробилися до Чехо-Словаччини, де були роззброєні і інтерновані у таборі м. Ліберця.