Військова справа в давньоруських літописах

(907 р.) Коли Олег прийшов до Константинополя, то вони винищили довкола міста цього, потім тільки почали брати в облогу й саме місто.

Загони руських військ не раз перемагали кількісно переважаючі сили ворогів. Один із таких підрозділів, чисельністю близько 10 тис. воїнів, у битві біля Доростола опинився перед 100-тисячною армією імператора Цимісхія. Візантійський флот, озброєний так званим грецьким вогнем, основу котрого становила нафта, готовий був напасти на руські кораблі, якби супротивник відступив до моря. Руси хоробро кинулися на ворожі війська і в запеклому двобої розладнали бойові порядки греків. Після цього вони вийшли із ворожого оточення.

Князь Святослав був видатним полководцем свого часу, який завжди знаходив нові тактичні маневри, котрі забезпечували йому успіх. Основною рисою тактики являвся активний наступ концентрованими силами не тільки у наступальних, але й оборонних операціях. Це яскраво видно на прикладі бойових дій біля Преслави. Помітивши наближення військ Цімісхія до цього міста, де перебували його війська, князь наказав не замкнутися в фортеці, а вийти на бій проти "римлян" в чистому полі. Так само діяли руси й біля Доростола.

І все ж до часів згаданого князя ми ще не маємо конкретних відомостей про бойові порядки руського війська. Як свідчить той же Лев Діакон, воно ставало "у сильний бойовий порядок", прикладом котрого являвся стрій біля вже згаданого Доростола. Вишикувавшися у тверду фалангу, щільно зімкнувшися в рядах, прикрившися щитами і виставивши наперед списи, руські війська ніби стіною посунули на ворога. Греки, не витримавши цього наступу і, розладнавши свої ряди, відступили, незважаючи на свою кількісну перевагу. Лише імператорська гвардія, що знаходилася у резерві, прорвавшись на фланги війська русів, урятувала греків від поразки.

Досить відомою являється і битва між Ярославом та Святополком під Любечем 1015 р. (як і під Лиственом 1024 р.), хоча в різних літописних зводах все ж наявна різна інформація про деталі цієї операції. В той час, як в "Повісті минулих літ" відображений київський погляд на подію, в Новгородському першому літописі значну частину розповіді складає новгородський. Мова йде про сюжет, в котрому повідомляється про засилання Ярославом до табору Святополка "своєї людини", про пораду прибічника новгородського на той час князя розпочати битву вночі, про наказ Ярослава своїй військовій дружині пов'язати голови убрусами (платками), щоб новгородці могли в темряві відрізняти своїх від супрутивника.

В "Повісті минулих літ" опис підготовки до битви більш реалістичний. Новгородці висадилися на лівому березі Дніпра не вночі, а рано вранці, причому внаслідок свого власного рішення. Деякі деталі в описі позиції київської дружини, котра розмістилася між двох озер, а також союзних їм печенігів (знаходилися за озером і взагалі не прийняли участі в битві), разом з інформацією про те, що Святополка дружина була притиснута до озера і провалювалася на тонкому льоду, вказують на те, що запис цей зроблений якщо й не очевидцем, то вже точно з його слів.

Правда, присутні в обох розповідях і спільні місця. Це повідомлення про трьохмісячне стояння супротивників на різних берегах Дніпра, про насмішки з боку київського воєводи на новгородців та самого Ярослава, про те, що в момент початку бою були вже заморозки, про відпихування новгородцями від дніпровського берега своїх лодій і, власне, про кроваву січ. Результат битви відомий — переміг новгородський володар, Святослав утік до печенігів, а Ярослав урочисто в'їхав до столиці Київської Русі. В цілому, мабуть, в Любецькій битві з обох боків було задіяно близько 8 тис. воїнів (а може трохи більше). В будь-якому випадку, для початку ХІ ст. це було відносно масштабне військове протистояння.

П. П. Толочко пояснив повідомлення як північного, так і південного літописів про те, що новгородці перед боєм "отринуша лодье от берега". Воно, мабуть, повинно було підкреслити рішучість Ярослава та його воїнства, котрі не допускали навіть думки про можливу поразку. Але з логічної точки зору це виглядає безглуздим актом — адже флот Ярославу був потрібен і у випадку перемоги: пливти далі до Києва, а у випадку поразки на чомусь повертатися на північ до Новгорода. Навряд, щоб було б прийняте безпечне й необдумане рішення. Пояснити таку дію дозволяє інформація з цього приводу, що приведена в скандинавській сазі "Пасмо про Еймунда". Кораблі дійсно були відведені з місця висадки новгородців та варягів, але не для того, щоб їх віднесла дніпровська течія, а щоб внаслідок можливого програшу битви вони не стали легкою здобиччю для супротивника. В розмові з Ярославом варязький воєвода Еймунд відзначив: "Ми, нормани, справу зробили: ми відвели вгору по річці всі наша кораблі із бойовим спорядженням". Навряд, варто піддавати сумніву твердження, що це було й рішення самого Ярослава.

Наприклад про Калку говориться, що перед самою битвою, напевно було помічено “татарських розвідників, яких руські стрільці перемогли їх і гнали в поле далеко”. “Вже на самій Калці (1223р) зіткнулися з татарськими сторожами та їх стрільці їх стріляли сильно”.

За 1229 р. показано як проводилась облога міста (ляхів)- “Данило і Василько ходили коло города, деякі стрільці стріляли на городські стіни, і було поранено мужів, що стояли на заборолах”.