Умови соціалізації дитини дошкільного віку в сучасних реаліях модернізації освіти

Аспірантка Захарова Т.А.

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди,

Україна

Умови соціалізації дитини дошкільного віку в сучасних реаліях модернізації освіти

 

Актуальність. Швидкі зміни освітньо-виховних, соціокультурних та суспільно-економічних реалій прискорюють темпи соціальної динаміки, перетворюють старі й утворюють нові соціальні структури, трансформують соціальні ідеали і цінності. Трансформації у системі ціннісних орієнтацій та моральних орієнтирів, неминуче задають нові параметри перебігу процесу соціалізації, ставлять перед її суб’єктами підвищені вимоги до формування нових моделей соціальної поведінки, конструювання персональної системи цінностей та ідентифікації структур особистості, які відповідають новим вимогам навчально-виховного закладу в системі модернізації освітнього простору України. Соціалізація особистості, як актуальна наукова проблема та об’єкт міждисциплінарного наукового дослідження, перебуває сьогодні у центрі уваги дослідників різних наук [3].

Аналіз наукових досліджень. Так, науковцями розроблено сучасні вітчизняні та зарубіжні концепції соціалізації особистості (Н. Голованова, Н. Заверико, І. Звєрєва, Н. Лавриненко, Г. Лактіонова, А. Мудрик, С. Савченко, С. Харченко); розкрито соціально-психологічні аспекти соціалізації з урахуванням вікових особливостей (В. Авраменкова, К. Абульханова-Славська, І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, І. Кон, О. Кононко, В. Кудрявцев, О. Леонтьєв, В. Мухіна, А. Петровський, Т. Рєпіна, Д. Фельдштейн). Особливе місце серед досліджень проблем соціалізації займають роботи, присвячені соціалізації особистості на ранніх етапах онтогенезу, автори яких: А. Богуш, Ю. Богінська, Л. Варяниця, Н. Гаврик, О. Караман, С. Козлова, В. Кузьменко, С. Курінна, О. Малахова, Т. Поніманська, Р. Пріма, С. Сайко.

Виклад основного матеріалу. На думку сучасних вчених, соціалізація визначається як процес і результат включення індивіда у соціальні відносини. Соціалізація здійснюється шляхом засвоєння індивідом соціального досвіду і відтворення його у своїй діяльності. У процесі соціалізації індивід «стає» особистістю та отримує необхідні знання, вміння, навички для життя в суспільстві.

Поняття повноцінної і успішної «соціалізації» пов'язане з такими поняттями, як «виховання», «навчання», «освіта», «розвиток особистості». Процес соціалізації здійснюється за допомогою цілеспрямованого виховання, навчання та випадкових соціальних впливів у діяльності і спілкуванні. Соціалізація протікає як стихійний (соціальна ситуація розвитку) або спеціально організований (педагогічна ситуація) процес. Кожен по-своєму визначає якість діяльності суб'єктів соціалізації, характер їх взаємодії в дитячо-дорослому колективі, основні культурні та особистісні надбання людини [1].

На думку Н.І. Шевандріна: «Виховання і навчання – це спеціально організована діяльність з метою передачі соціального досвіду індивіду (дитині) і формування у нього певних, соціально бажаних стереотипів поведінки, якостей і властивостей особистості...». Виховання, як контрольований процес соціалізації, відрізняється від стихійної соціалізації за трьома параметрами:

1. Виховання, як частина соціалізації, виступає цілеспрямованою і соціально контрольованою соціалізацією, є своєрідним механізмом прискорення індивідуального розвитку суб’єкта.

2. Виховання є процесом цілеспрямованого впливу, що має за мету нагромадження дитиною необхідного для життя в суспільстві соціального досвіду і формування у дитини системи цінностей.

3. У вузькому розумінні, виховання – цілеспрямована, спеціально організована діяльність.

Специфіка дитячого соціогенезу вимагає спеціальної організації діяльності дорослих – комплексного супроводу соціального становлення дитини, в тому числі, в дошкільних установах, в процесі його виховання, освіти і розвитку. Головна роль в забезпеченні сприятливої соціалізації дитини відводиться соціально-педагогічній діяльності ДНЗ. Виникає потреба розглядати процес соціального виховання дошкільнят в дошкільному освітньому закладі як цілісний процес, що забезпечує безперервність і спадкоємність етапів соціалізації дітей, так як всебічний і гармонійний розвиток дитини може бути забезпечений комплексним впливом на всі сторони активності особистості [5].

Спеціально організований процес в ДНЗ, з метою ознайомлення дітей із соціальною дійсністю, можна розглядати як один з компонентів соціального виховання, і як одну з умов, необхідної для повноцінного процесу соціалізації.

На сучасному етапі освіта покликана забезпечити організацію спеціальної діяльності з переходом соціальної ситуації розвитку дитини – в ситуацію педагогічну. Така діяльність визначається як соціально-педагогічна, що виходить за межі базового освітнього простору. Вона пов'язана з інтеграцією виховних сил суспільства з метою освіти, розвитку особистості дитини.

Метою соціального виховання є формування готовності дитини до входження в соціум, подальшого освоєння культури. Під готовністю розуміють бажання, здібності і вміння дитини.

Особливу увагу необхідно приділяти ресурсам розвитку дитинства, оскільки в дитячому віці закладаються не лише базові психічні якості, які дозволяють дитині, як суб'єкту та особистості, бути успішною в основних видах діяльності, але й ключові компетенції, що є основою успішності взаємодії з навколишнім світом, запорукою повноцінної соціалізації.

В сучасній ситуації трансформації суспільства, проблема соціального розвитку дітей дошкільного віку виходить на перший план. Суттю всіх питань, пов'язаних з розвитком особистості дитини, її вихованням, соціалізацією – на перший план виходить питання про соціальне самопочуття, потребу і здатність взаємодіяти зі світом. Тому закладання основ соціальної компетентності сприяє оптимальному входженню дитини в соціальний світ, де компетентність дитини розглядається як здатність задовольняти власні потреби через суспільно прийнятні способи реалізації активності у взаємодії з оточуючими [4].

На основі сучасних досліджень особистісного розвитку дитини – представляється можливим конкретизувати і віднести до універсальних людських здібностей ряд базисних характеристик особистості, становлення яких здійснюється саме у процесі соціального розвитку дитини, таких як: компетентність, креативність, ініціативність, довільність, самостійність, відповідальність, безпека, свобода поведінки, самосвідомість особистості, здатність до самооцінки.

Для здійснення повноцінної і успішної соціалізації дитини, необхідно, щоб побудова змісту соціального розвитку визначалася, з одного боку, всією сукупністю соціальних впливів світового рівня культури, загальнолюдських цінностей, а з іншого – відношенням індивіда до соціального впливу, розкриттям творчих потенціалів особистості. Головним критерієм соціального розвитку, в такому ракурсі, виступає не ступінь засвоєння соціальних норм і правил поведінки, адаптованості до навколишнього світу на рівні пристосування, конформізму, а ступінь самостійності, ініціативності, творчості особистості. У цьому питанні важливо, щоб в ДНЗ реалізовувалася модель, що забезпечує активну і успішну соціалізацію дитини-дошкільника в єдності мотиваційного, когнітивного та діяльнісно-практичного компонентів суб’єктної життєдіяльності [2].

Критеріями рівня сформованості уявлень соціальної дійсності виступають [7]:

1. Сформованість уявлень про соціальну дійсність у рамках застосування і використання знань у спілкуванні і діяльності в обсязі закріпленої програми.

2. Сформованість певних емоційно-ціннісних та оціночних відносин до фактів, явищ і подій соціальної дійсності.

3. Оволодіння нормами та способами соціальної діяльності, спілкування і, як наслідок, – здатність задовольняти власні бажання і потреби, здатність до творчості.

4. Сформованість діяльної та активної позиції в оволодінні соціальною культурою, а також наявність особистісних якостей: активності (ініціативності і самостійності), довільності, здатності до самооцінки.

За даними сучасних дослідників (В.О. Давидова, А.А. Майєр та ін.), процес соціалізації дошкільника протікає найбільш повно при наступних умовах:

- сприятлива соціальна ситуація розвитку;

- участь дорослих за рахунок досягнення взаємодії процесу соціально-педагогічної діяльності ДНЗ та процесу соціалізації дитини в сім'ї;

- організація повноцінної діяльності і спілкування як провідних форм розвитку і взаємодії з навколишнім світом.

Для активного засвоєння дошкільниками цінностей, соціальних норм і правил в єдності мотиваційного, когнітивного та діяльнісно-практичного компонента, в процесі життєдіяльності необхідно спрямовувати виховну роботу таким чином, щоб дитина відчувала себе впевненою, захищеною, щасливою, переконаною в тому, що її люблять, задовольняють її інтелектуальні потреби. Цілісність в осмисленні понять соціальної дійсності досягається завдяки активному використанню методичної літератури, музичного, образотворчого матеріалу, а також власного творчого використання предметів і засобів навколишньої дійсності [7].

Зміст навчання має виводити дитину за межі її безпосереднього особистого досвіду у сферу досвіду людського і, тим самим, давати дитині нову форму життя в суспільстві – взаємодія з узагальненими, загальнолюдськими знаннями. Дитині пропонується «уявно» стати учасником подій, дати оцінку вчинкам героїв, запропонувати і обґрунтувати свій варіант поведінки.

Важливою умовою для повноцінної соціалізації дитини-дошкільника є залучення батьків у навчально-виховний процес ДНЗ.

В даний час освітній процес в ДНЗ, в даний час несе в собі безліч функцій, з яких пріоритетною є соціальна функція. Соціальна функція передбачає залучення в процес виховання всього соціального оточення дітей, психологічну підтримку, як дітям, так і батькам, компенсацію негативних впливів соціального середовища.

Сім'я є важливим фактором у вихованні та розвитку дитини, набуття нею соціального досвіду. Будучи соціальним інститутом виховання, родина здійснює соціалізацію дитини найбільш природно і безболісно через спадкоємність поколінь.

Фахівцям добре відомий той факт, що сім'я і дитячий садок як первинні соціальні виховні інститути здатні забезпечувати повноту і цілісність соціально-педагогічного та культурно-освітнього середовища для життя, розвитку і самореалізації дитини. Головний ефект їх успішного впливу – не в «дублюванні», не в «заміні» соціальних функцій одного інституту виховання іншим, – а в гармонійному доповненні один одного [2].

Сьогодні в дошкільній освіті все більше керівників педагогічних колективів прагнуть працювати як установи відкритого типу, як соціально-педагогічні центри, інтегруючі сімейний чинник соціалізації дітей та соціально-освітнє середовище дошкільного закладу. Соціально-педагогічний аспект їх діяльності орієнтований на гармонізацію єдиного соціального простору життя дошкільників, педагогічно доцільний вплив на сімейне середовище кожної дитини і ціннісні орієнтації дітей і дорослих. Така інтеграція здатна забезпечувати повноцінність процесу соціалізації дитини-дошкільника.

Тому, роль сім'ї у вихованні та розвитку дитини не можна недооцінювати. Головною особливістю сімейного виховання є особливий емоційний мікроклімат, завдяки якому у дитини формується ставлення до себе, що визначає почуття самоцінності. Інша важлива роль сімейного виховання, вплив на ціннісні орієнтації дитини, її світогляд в цілому, поведінку в різних сферах суспільного життя. Відомо також, що саме приклад батьків, їх особисті якості багато в чому визначають результативність виховної функції сім'ї.

Висновки. Отже, модернізація змісту дошкільної освіти у контексті особистісно-діяльнісного підходу, основна ідея якого пов’язана з діяльністю як засобом розвитку суб’єктності дитини, полягає в орієнтації педагогів на забезпечення допомоги вихованцям у процесі становлення суб’єктами соціалізації та власної життєдіяльності. Комплекс дитячих видів діяльності, їх ампліфікація на етапі дошкільного дитинства забезпечує повноцінний соціальний розвиток, самостійний пошук шляхів задоволення дитячих потреб та інтересів. Оскільки кожен вид діяльності активізує різні напрями розвитку особистості – ефект соціалізації досягається при використанні у педагогічному процесі комплексу дитячих видів діяльностей, заснованих на співпраці та взаємодії з однолітками, що зумовлюють процес соціального розвитку дитини, становлення ціннісних орієнтацій суб’єкта соціалізації.

 

Література:

1. Бабунова Т.М. Дошкольная педагогика – педагогика развития / Т.М. Бабунова. – Магнитогорск: МаГУ, 2004.

2. Голованова Н. Ф. Социализация младшего дошкольника как педагогическая проблема. / Н. Ф. Голованова– СПб, 1997. – С. 15-25.

3. Липкий И.А. Социальная педагогика. Методологический анализ: учебное пособие. / И. А Липкий. – М.: ТЦ Сфера, 2004. – 320 с.

4. Мудрик А. В. Социализация и смутное время. / А. В. Мудрик. – М., 1990

5. Печенко І.П. Соціалізація та виховання особистості в дошкільному ди-тинстві: компетентнісний підхід / І.П. Печенко // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. – 2008. - № 7 (146) квітень. – С. 209-217.

6. Поніманська Т.І. Дитина і соціум / Т.І. Поніманська // Дошкільне виховання. – 2004. – №8. – С. 4–6.

7. Розум С. И. Психология социализации и социальной адаптации человека / С. И. Розум. – СПб.: Речь, 2006. – 365 с.