IV. Сприймання та засвоєння нових знань

1. Учні читають напам’ять поезії В.Мізинця, які підготували до уроку і висловлюють думки, які у них виникли після знайомства із творчістю митця.

2. Аналіз поезії (колективно).

Схема аналізу поезії

1. Тематична приналежність поезії (громадянська, філософська, пейзажна, інтимна лірика).

2. Головна думка.

3. Жанр.

4. Композиція (якщо є елементи сюжету).

5. Образ ліричного героя.

6. Образи, символи (якщо є).

7. Настрій поезії (мінор, мажор).

8. Художні засоби.

9. Віршований розмір, рима.

10. Актуальність поезії на сьогодні.

11 Ваші роздуми та почуття, навіяні поезією.

Поезія для аналізу

Ми – велетні, куті із криці, –

граніту брати, –

жбурляєм громи й блискавиці

в похмурі світи,

дишемо, наче вулкани,

гніву вогнем,

клекочем самум-гураганом,

як в похід рухнем,

підносим повітряні

гони

хмарами пожеж,

ламаємо стіни

кордонів,

ненависних меж,

трясемо до краю

основи

старого ладу…

людину,

життя,

світ, -

обновим,

і землю оту!

V. Оцінювання й мотивація навчальних досягнень.

VІ. Підсумок уроку. Рефлексія.

- Запалимо свічку пам’яті й шани поету.

- Яким у вашій пам’яті залишиться Влас Мізинець? (Вчитель запалює на столі свічку, учні відповідають на запитання).

VІІ. Домашнє завдання.

- Прокоментуйте, на основі тих знань, що одержали, епіграф нашого уроку. Свої думки оформить у вигляді твору-мініатюри.

- За бажанням зробіть ілюстрації до творів які найбільше схвилювали.

Додаток до уроку

Біографічні матеріали

Василь Володимирович Матчук народився 8 травня 1907 року в селі Запілля Любомльського району Волинської області у селянській родині Володимира Матчука. Крім нього в сім’ї було ще четверо братів та сестер: Віра, Аполінарія, Ольга та Павло. Жила сім'я на хуторі Калиння. Закінчив два класи церковноприходської школи. В 1915 році навчання перервала Перша світова війна. Родина Матчуків була евакуйована в глиб Російської імперії, до Курської губернії. Василь пішов писарчуком до мирового судді. Де, переписуючи тексти, виробив хороший почерк і мав можливість ознайомитись із великою бібліотекою наставника, який спонукав його до самоосвіти. Під його керівництвом за чотири роки хлопець опанував програму гімназійного курсу.

Повернулася родина Матчуків до рідного села в червні 1919 р. На той час, ця територія була окупована Польщею. Бідні батьки не змогли продовжити освіту здібного сина. Тому він змушений був працювати в польських осадників. Бував на заробітках по волинських фільварках – в Олиці у Радзивіла, в Горохові в Ухолоневського, працював на залізниці в Ковелі - тартаках Ківерців, помічником шляхового майстра в Любомлі.

Відчуваючи на собі польський гніт та соціальну несправедливість, в 1926 зв'язує свою долю з КПЗУ і береться за перо письменника. Василь Матчук прийшов у літературу коли йому було 19 років. Природний талант, «життєві університети», зв'язки з КПЗУ зробили незаперечний відбиток на його творчість.

Вперше вірші були надруковані на сторінках п’ятої книги львівського журналу «Вікна» за 1928 рік. Згодом його поетичні і прозові твори друкувалися в журналах «Сяйво», «Західна Україна», «Металеві дні», «Червоний шлях» у луцькому тижневику «Поступ», у ряді зарубіжних видань - «Робітниця», «Українські щоденні вісті». Твори підписував псевдонімом Влас Мизинець, можливо через те, що був невеликого зросту і мав підпільне псевдо «Влас».

Підтриманий друзями і увагою читачів, Влас Мизинець весь вільний час віддає літературній праці, часто їздить на пораду у Львів до Василя Волинського. Продовжуючи самоосвіту почав вивчати есперанто і китайську мову, досконало знав німецьку, польську, єврейську.

Західноукраїнські письменники В. Бобинський, С.Тудор, М.Ірчан, Л.Дмитерко вбачали в Мизинцеві «велику обіцяючу силу», «високого гартуреволюційного митця». Журнал «Вікна» за 1929 рік писав про нього так: «Мизинец- цупкий, з одного обрубка витесаний», як сказав би Тудор, волинський парубійко, здебільшого мовчазний, тільки в діалогах відважується покинути мовчанку, та й тоді в словах розмірений, почерком письма міг би конкурувати з Едгаром По, але має тільки півтора року науки в церковноприходській школі, тому вчиться з вовчою жадобою. Поет покрою Чумаків, Влизьків - без тіні занепадництва. Початківець - але який!».

В 1929 році Мизинець був обраний делегатом Першої наради пролетарських письменників Західної України. На ній було проголошено створення літературної організації «Горно». Групу селянських письменників очолив Влас Мизинець. Кінець 20-х початок 30-х років був для письменника періодом постійного творчого зростання. Друком з'явилися його твори із зшитка «Ланам, і фабрикам, і шахтам», що планувався до видання окремою книжкою в 1930 році, вірші «Вибух», «Налляті лихом вщерть», «Молоді ми і бадьорі», «Заводи, гудіте», «Привіт ланам», «Ми - велетні» та інші принесли їх автору широке визнання.

Разом з тим така активна життєва позиція не дозволяла митцеві стояти осторонь беззаконня, яке вчиняла окупаційна польська влада по відношенню до українців. Він активно включається в боротьбу за права і свободи українців. Свято вірячи у ідеали справедливості, які пропагувала КПЗУ, в 1929 році Влас Мизинець організовує страйк наймитів у фільварку пана Ухолоневського в Горохові. Відповідь польської влади була миттєвою, поета заарештовують. Знайомство з польською «дефензивою» загартувало юнака. Наступне ув'язнення відбулося у травні 1930 року. На очах матері Власа Мизинця піддали тяжкому катуванню, а потім, ледь живого, відправили до ковельської в’язниці. Через три місяці хворого, змученого, але не скореного Власа випускають із в'язниці. Окупантам була дана відповідь в прозових творах у яких він жорстко критикує тогочасну дійсність. У цей час ним написано значну кількість новел, нарисів, репортажів: «Село в прірві», «Наймит», «Спосіб», «Червона корсетка», «Вполював» та інші. У радянському журналі «Культура мас», що видавався в Москві, була надрукована стаття, в якій давалась висока оцінка соціально-загостреним та ідейно цілеспрямованим віршам В.Мизинця з циклу «Пісні селянина».

Він продовжує займатися підпільною діяльністю, поширює нелегальні видання. Від Ковельського окружкому КПЗУ В.Мизинець бере участь у підготовці Колківської першотравневої демонстрації 1935 року. Польська влада жорстоко розправилася з демонстрантами. Акцію було розстріляно, а організаторів заарештовано і знову кинуто за грати до луцької в’язниці. Там письменник перебував до 1939 року.

Незважаючи на членство в КПЗУ В.Мизинець був дуже набожною людиною, до 1939 року він співав в хорі при церкві св. Миколая, що знаходилась в с. Запілля. Виписував і купував дуже багато українських книжок та журналів: «Сонечко», «Дзвіночок», які часто читав місцевим дітям, тим самим проводячи і велику просвітницьку роботу. Мав також і «Кобзаря» Т.Г. Шевченка.

Внаслідок підписання Радянським Союзом та фашистською Німеччиною акту Молотова – Рібентропа на територію Західної України приходять нові «хазяї», радянські війська. Деморалізована польська влада не могла попиратися на два фронти, тому в вересні 1939 року двері всіх тюрем були відкриті і в’язні змогли повернутися по домівках. Інформації про творчість Власа Мизинця за 1935 - 1939 роки практично немає. Скоріш за все у в’язниці літературною діяльністю він не займався.

В період встановлення радянської влади з вересня 1939 по червень1941 року В.Мизинець працює завучем семирічної школи в рідному селі Запіллі Любомльського району, де викладає українську мову і літературу. В цей період він друкує свої вірші в любомльській районній газеті «Новий шлях».

Міжвоєнний період приніс поетові і кохання. Його дівчину звали Левонюк Віра Степанівна, уродженка села Запілля. Коли вона навчалась в старших класах у місті Любомль, Влас, окрилений кохання, на лижах їздив зустрічати її аж до гори «Біломоллє», що на північній околиці села. Можливо вони одружилися б, але прийшла війна.

На початку квітня 1941 року, він був мобілізований на військову службу в ряди радянської армії. Потрапивши в полон під Смоленськом, був переміщений до Холмського табору військовополонених. Вижити вдалося тільки завдяки знанню німецької мови, яку з уст В.Мизинця почув конвоїр. З табору тікав в одязі зшитому із мішковини. Додому повернувся в середині жовтня 1941 року.

Радянська дійсність сприяла еволюції поглядів письменника. Особливо вразив його початок 1940 року, коли органи НКВС масово почали вивозити неблагонадійних жителі села до Сибіру, силоміць створювались колгоспи. Та, напевне, переломним став червень 1941 року, коли відступаюча радянська орда буквально пошматувала в’язнів Луцької тюрми, серед яких було багато патріотично – налаштованої молоді села.

Прихід німецьких окупантів завершив формування Власа Мизинця не лише як борця за соціальну справедливість, але ще й як патріота української землі. 1942 рік був знаковим для українського визвольного руху. Бачачи безрезультатність співпраці з німцями, які керівництвом патріотичного підпілля розглядалися гарантом відновлення незалежної України. Українці, які були зараховані до допоміжної поліції на теренах українських земель за наказом керівництва ОУН переходить у підпілля, створюється Українська Повстанська Армія. На той час рідний брат письменника Павло, який також захоплювався поезією, разом із значною групою молоді села вступив в ряди борців за незалежність. Влас Мизинець також почав співпрацювати з ОУН - УПА, це і підтверджують його близькі родичі. З метою збору інформації про окупантів він влаштовується на роботу в контору бджільництва у м. Любомлі, що розташовувалась неподалік німецької військової комендатури. Окупаційна влада використовувала місцеве населення і для відновлювальних робіт. Одного разу в 1943 році група українців, в тому числі і Влас Мизинець проводили ремонтні роботи на залізниці. Через деякий час цю ділянку було підірвано. 7 серпня 1943 року німці заарештували всіх, хто на їх думку міг бути причетний до цієї акції, в тому числі і Власа разом із ще одним запільцем Глущуком Іваном Самсоновичем. Остатньому вдалося втекти з неволі. Після звірячих катувань у гестапо, письменника разом з іншими місцевими патріотами 11 серпня розстріляли неподалік від гори «Фосія» в місті Любомль. Так у 36 літ пішов з життя патріот, письменник Влас Мизинець.

Брат Павло продовжив боротьбу в лавах УПА, аж до 1947 року і за переказами загинув у Чехії під час рейду його загону в Західну Європу.

Після визволення в 1944 році батьки і сестри поета були заслані на Сибір, у Слободськ Кіровської області,як родичів «українських буржуазних націоналістів». Там, важко працюючи у тайзі, вони перебували 11 років. Батько помер на другому році заслання. В 1955 році після смерті Й. Сталіна їм було дозволено повернутися на Батьківщину. Після проголошення незалежності України сім'ю Матчуків реабілітували.

Вперше після війни приділив увагу творчості В.Мизинця С.М.Трофимук, відомий на той час львівський літературознавець і критик, родом із сусіднього села Куснище. У 1973 році в альманасі «Зорі назустріч» були вміщені окремі твори талановитого письменника, а через рік вийшла збірка «Революційні поети Західної України», де були розміщені окремі твори письменника. Літературна спадщина Власа Мизинця порівняно невелика, але вагома і автентична. У 1973 році видавництво «Радянський письменник» випустило у світ збірку творів Власа Мизинця під назвою «Червона корсетка»в яку увійшли лише благонадійні твори автора. А сліди решти творів, яких за словами племінника письменника Якимука Павла Климовича, був цілий чемодан загубилися у закритих сховищах НКВС. Те, що творів було більше засвідчують і наступні слова очевидця про особливість письма Власа Мизинця, який списував листок і вздовж і поперек, напевне через брак паперу. Все ж велика заслуга у виході творів письменника була у літературознавця М. І. Дубини, який довгий час працював над збиранням його літературної спадщини. Влас Мизинець став зіркою в плеяді західноукраїнських письменників, які були розстріляні на зльоті. Він хотів сказати багато, але йому не дали.