Волинському князівстві та його особливості за панування золотої орди

Стрімкий розвиток Київської Русі як централізованої дер­жави тривав близько 150 років. У XI столітті розпочи­нається її розпад, який до середини XII століття призвів до появи 12 незалежних князівств.

У другій половині XII — першій половині XIII століть знач­ну політичну роль серед руських князівств почали відігравати Галицьке і Волинське князівства. Характерною особливістю розвитку феодальних відносин на Галицькій землі було ви­окремлення серед феодалів впливової боярської верхівки. Заможні галицькі бояри мали власні міста, замки, свої дружини.

Грамота Галицько-Волинського кня­зівства кінця XIII століття свідчить, що селяни й міські жителі повинні були спла­чувати оброк. Селяни — натурою: медом, вівцями, льоном, хлібом, вівсом, житом і курми, городяни — грошима.

У першій половині XIII століття Київська Русь зазнала монголо-татарської навали.

Татари встановили режим терору: вони по­стійно грабували населення і чинили масові вбивства. Поневолювачі впровадили на деяких завойованих ними землях країни свою систему оподаткування і для справ­ляння податків періодично здійснювали переписи населення, господарств та майна. Основним поземельним податком на користь ординської казни був харадж. У грошовій та натуральній формі справ­лявся цільовий податок на утримання емірів^[3] та ханських^[4] чиновників — іхра- джат. Із кожного чоловіка та з кожної голови худоби сплачувався на користь завойовників спеціальний грошовий пода­ток — вихід. Крім того, баскаки^[5] змушували руське населення виконувати інттті тяжкі повинності та платежі такі, як: там- га та ям. Від оподаткування звільнялося духовенство, на яке покладався обов’язок публічно молитися за татарських ханів.

 

ДОСЛІДЖЕННЯ ОПОДАТКУВАННЯ У КИЇВСЬКІЙ РУСІ ДАЄ ЗМОГУ ЗРОБИТИ ТАКІ ВИСНОВКИ:

На території Київської Русі система оподаткування лише започат­ковувалася, а основними податками, за рахунок яких поповнювала­ся князівська казна, були данина і мито.

Основою системи оподаткування були податки, які сплачувалися в натуральній формі, єдиними джерелами поповнення казни у грошовій формі були мита.

Був відсутній чіткий порядок справляння податей, який зумовив збільшення розмірів діючих і встановлення різних додаткових зборів, що призвело до зловживань збирачів податі.

Князь Олег, правитель Київської Русі протягом 882—912 років, за допомогою розумної податкової політики, що полягала у справлянні помірної данини, підкорював нові племена та встановив новий вид податей — оброк.

Ольга, київська княгиня (де-факто) в 945—962 роки, провела «податкові реформи», що полягали у встановленні фіксованого обсягу данини та термінів її сплати з кожної землі.

Із хрещенням Русі Володимиром Великим, князем Київським 978—1015 років, з’явилися податки на користь духовенства (десятина).

 

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Акцизний податок — непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених законом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції), а також особливий податок на операції з відчу­ження цінних паперів.

База оподаткування — це грошове, вартісне чи фізичне вираження об’єкта оподаткування.

Виробник — підприємство, особа, які, використовуючи власні й залучені ресурси, виготовляють товар чи надають послугу.

Виробництво — процес створення матеріальних і нематеріальних благ, необ­хідних для існування й розвитку людини.

Витрати — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріаль­ній або нематеріальній формах, що здійснюються для провадження господар­ської діяльності платника податку.

Господарська діяльність — діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостій­но та/або через свої відокремлені підрозділи.

Громадянин — це особа, яка належить до постійного населення певної держави, користується певними правами і виконує обов’язки, перебуває під захистом держави як у межах її території, так і поза нею.

Гроші — металеві або паперові знаки, що є мірою вартості під час купівлі- продажу і виконують роль еквівалента, тобто виражають вартість усіх інших товарів (послуг).

Держава — це організація населення певної території в такий спосіб, що забезпечує захист та узгодження суспільних інтересів на основі законів.

Державний бюджет — це найголовніший фінансовий план країни, оскільки від його правильного і ретельного обґрунтування, наповнення і виконання залежить добробут усіх громадян.

Дефіцит бюджету — перевищення видатків над доходами.

Доходи -— загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і поза їх межами.

Загальнодержавні податки — податки, які встановлюють органи законодав­чої влади і є обов’язкові для справляння на всій території держави.

Заробітна плата — основна та додаткова плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку в зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Збалансований бюджет — рівність між державними видатками та надхо­дженнями до бюджету.

Збір (плата, внесок) — це обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів за умови отримання ними спеціальної вигоди.

Збір за першу реєстрацію транспортного засобу — загальнодержавний збір, який справляється за першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, визначе­них Податковим кодексом.

Мінімальна заробітна плата — це розмір найнижчої заробітної плати, який роботодавці на законній підставі платять за роботу.

Місцеві податки — це такі обов’язкові платежі, рішення щодо впроваджен­ня яких ухвалюють місцеві органи, і які є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Неоподаткований мінімум доходів громадян — грошова сума розміром 17 гривень, яка застосовується для визначення розмірів заподіяної шкоди та розмірів штрафів.

Непрямі податки — податки, які включаються до ціни товарів або тарифи на послуги.

Об’єкт оподаткування — це майно, товари, дохід, певна діяльність, за наяв­ності яких платник податку згідно з податковим законодавством повинен сплатити податок.

Обов’язок — це те, чого треба беззастережно дотримуватися, що слід безвідмовно виконувати відповідно до вимог суспільства або виходячи з власного сумління.

Пеня — це певний відсоток, що нараховується на суму грошових зобов’язання, не сплачену в установлений строк.

Плата за землю — загальнодержавний податок, який справляється у форм земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Платники податку — це фізичні або юридичні особи, на яких покладено обов’язок сплачувати податки та збори.

Податок — це обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету що справляється з платників податку.

Податок на додану вартість — непрямий податок, який нараховується ~ сплачується відповідно до податкового законодавства.

Податкова декларація — документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється обчислення та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова знижка для фізичних осіб — де документально підтверджена сума витрат платника податку на придбання громадянином України товарів (робіт, послуг) протягом звітного року, на яку дозволяється зменшити його за­гальний річний оподатковуваний дохід, одержаний у вигляді заробітної плати.

Податкова система — сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому законом порядку.

Податкова соціальна пільга — це право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати.

Податкове законодавство — законодавчі акти, якими встановлюються і регулюються справляння податків та податкових платежів.

Податковий агент— особа, на яку покладається обов’язок з обчислення,

утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податковий період — встановлений законодавством термін, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Податкові пільги— це використання платниками певних можливостей, які надала їм держава, для зменшення розміру податку.

Працівник— фізична особа, яка безпосередньо власного працею виконує трудову функцію згідно з укладеним із роботодавцем трудовим договором відповідно до закону.

Профіцит бюджету — перевищення доходів бюджету над видатками.

Прямі податки— податки, що встановлюються безпосередньо для фізичних

чи юридичних осіб: податок із доходів, податок із прибутку та ін.

Ставка податку— законодавчо визначена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування.

Строк сплати податку та збору — період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку щодо сплати конкретно­го виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.

Ухилення від сплати податку— дії платників податків, спрямовані на несплату податків шляхом заниження доходу та оцінки майна або повного приховування їх.

Фізична особа— це будь-який громадянин України, іноземець та особа без громадянства, що перебуває в державі на законних підставах.

Ціна — кількість грошей (або інших товарів і послуг), яку платять або отримують за інший товар або послугу.

Штрафи— це чітко визначений розмір суми коштів або певних відсотків від несплаченої суми, що повинен сплатити платник податків у разі порушення податкового законодавства.

Юридична особа— організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

 

Вірші про податки