Зміст відносин природокористування. Підстави виникнення і припинення відносин природокористування

Змістом відносин природокористування є взаємні права та обов'язки природокористувачів. У системі прав та обов'язків природокористувачів можна виділяти загальні та спеціальні права та обов'язки.

Загальні права та обов'язки – це такі, що властиві всім суб'єктам природокористування незалежно від видів об'єктів.

Спеціальні права та обов'язки визначаються в залежності від природного об'єкта і належать користувачам тільки конкретного природного об'єкта (землі, надр, вод тощо).

Загальними правами природокористувачів є наступні:

· використовувати природні об'єкти відповідно до їх цільового призначення;

· експлуатувати корисні властивості природних ресурсів;

· передавати ресурси у вторинне користування на умовах, визначених законом;

· отримувати компенсацію за поліпшення якості природних ресурсів у разі їх вилучення;

· подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної користувачам.

Загальними обов'язками природокористувачів виступають наступні:

· забезпечувати цільове використання природних ресурсів;

· раціонально використовувати природні ресурси;

· здійснювати заходи по охороні природних об'єктів;

· своєчасно вносити плату за спеціальне природокористування;

· не порушувати прав інших природокористувачів;

· компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням і негативним впливом на природу.

Підставами виникнення відносин природокористування є відповідні юридичні факти. Для загального природокористування таким юридичним фактом є волевиявлення суб'єкта на основі чинної правової норми, яка передбачає і дозволяє здійснювати таке користування. Для спеціального природокористування потрібен певний юридичний склад (при цьому для кожного окремого виду він має свою специфіку), який у загальному охоплює:

· волевиявлення суб'єкта (як правило, це подання письмового клопотання);

· отримання дозволу на спеціальне використання. Загальний порядок отримання таких дозволів регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1992 р. «Про Порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення»;

· прийняття рішення про передачу у користування конкретної частини природного об'єкта або укладення договору оренди;

· відведення частини цього об'єкта в натурі;

· при потребі отримання інших документів, зокрема погоджень з відповідними державними органами.

Підстави припинення права природокористування закріплені галузевим законодавством і є загальними для різних видів користування та спеціальними для окремих видів, в залежності від об'єктів.

Загальними підставами припинення права спеціального природокористування є наступні:

· закінчення строку користування;

· припинення діяльності юридичної особи чи смерть громадянина-користувача;

· добровільна відмова від користування об'єктом;

· використання природного об'єкта не за цільовим призначенням;

· невнесення плати за спеціальне природокористування;

· використання природних об'єктів у такий спосіб, що призводить до погіршення їх якості;

· вилучення (викуп) об'єкта для загальнодержавних потреб.

Інстанція — це ланка у системі підпорядкованих один одному органів.

Поняття судової інстанції застосовується для для позначення однозначних ланок судової системи. Три види: суд першої інстанції, апеляційна і касаційна інстанція.

Судова система України — це сукупність усіх судів, що існують та функціонують в Україні, наділених повноваженнями здійснювати судову владу.

Судову систему України становлять Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Створення надзвичайних і особливих судів не допускається.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної людини.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, основними завданнями якого є гарантування верховенства Конституції як Основного закону держави на всій території України.

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, об’єднаних між собою єдністю цілей, завдань, принципів організації та діяльності й очолюваних одним загальним для усіх Верховним Судом України.

Систему судів загальної юрисдикції становлять: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України.

Організація системи судів загальної юрисдикції характеризується такими основними ознаками:

1. Єдність системи судів загальної юрисдикції, що забезпечується: єдиними принципами організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов’язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом; гарантуванням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції; обов’язковістю виконання на території України судових рішень; фінансуванням судів тільки з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

2. Побудова судової системи за принципами територіальності — загальні та військові суди і спеціалізації — спеціалізовані адміністративні та господарські суди.

3. Стабільність судової системи. Суди загальної юрисдикції створюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Підставою для створення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального поділу (наприклад, утворення нового населеного району і т. д.).

Судовий (судова колегія) — склад суду, що здійснює у передбачених законом випадках провадження у судовій справі або структурний підрозділ судової установи.

Судова система становить сукупність усіх судів держави, що здійснюють судову владу.
Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, що складається із загальних та спеціалізованих судів.
Відповідно до ст. 125 Конституції України та ст. 18 Закону “Про судоустрій України” до системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.
Судова система загальних судів складається з трьох ланок:
1. Місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів.
2. Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово - Морських Сил; Апеляційний суд України.
3. Верховний суд України.
Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів Загальної юрисдикції.
Система господарських судів складається з чотирьох ланок:
1. Місцеві господарські суди.
2. Апеляційні господарські суди.
3. Вищий господарський суд.
4. Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).
Діяльність ланок судової системи визначається тим, які функції виконує суд залежно від стадії розгляду справи. Судова інстанція – це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах розглядаються у першій інстанції, другій інстанції – апеляційній та третій інстанції – касаційній. Справи можуть переглядатися в порядку виключного провадження.
Суди загальної юрисдикції утворює і ліквідує Президент України відповідно до Закону “Про судоустрій України” за поданням Міністра юстиції України, погодженим із Головою Верховного Суду України або головою вищого спеціалізованого суду.
Всі суди України є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного герба України й своїм найменуванням.