Фотополювання на міліціонера: ліцензія не потрібна

24.04.12 | Володимир Батчаєв | Асоціація УМДПЛ

Прикро, коли у країні, яка претендує називатися «цивілізованою», до людини може бути застосовано насильство лише через те, що вона ризикнула дивитися на правоохоронця через об’єктив відеокамери.

Проте, така специфіка професійної діяльності журналіста в Україні - з одного боку він до мозолів зацілований міліцейським керівництвом на прес-конференціях, брифінгах та інших офіційних публічних заходах, а з іншого - журналіст викликає стійку антипатію у співробітників міліції рангом нижче і така неприязнь досить часто трансформується у стусани, примусову екскурсію до райвідділу, пошкоджену апаратуру та знищення відзнятого матеріалу.

І правоохоронці, і журналісти наділені достатньо значним обсягом прав для здійснення своєї діяльності, але, через кардинально різні професійні інтереси, ці права постійно вступають між собою у конфлікт. А тому, міліціонер завжди і всіляко намагається звузити повноваження журналіста, останній, в свою чергу, платить у відповідь черговим «чорним» матеріалом про улюблені правоохоронні органи. Втім, подібний конфлікт інтересів зрозумілий й природний: журналістів часто називають «ланцюговими псами демократії», міліціонерів - «вартовими порядку». Отже, кожен захищає своє, оскільки «демократія» і «порядок» поняття не тотожні, в усякому разі в наший країні.

Розібратися у всіх колізіях заплутаного і суперечливого українського законодавства досить важко – про те, у кого більше прав, у журналіста або у міліціонера, сперечаються кращі юристи країни і часто не можуть прийти до спільної думки, оскільки і та, і інша сторона має свої правові аргументи. Але, на практиці вагомішим доводом міліціонера залишається гумовий кийок і тому ми не будемо блукати у заплутаних лабіринтах юриспруденції, а просто обговоримо окремі моменти, які можуть допомогти в одвічному протистоянні журналіста й правоохоронця. Хоча чому лише журналіста – фіксувати дії правоохоронця за допомогою технічних засобів (відео-, фото-, аудіопристрої) має право будь-який громадянин України. Але, одразу уточнюю – не завжди і не всюди.

Слід відмітити, що сама міліція охоче та із задоволенням фіксує дії громадян за допомогою технічних засобів - це звичайна практика наших правоохоронних органів. Ніхто у нас на це дозволу не питає, проте, спроби громадян записати вчинки міліціонера на плівку, як правило, викликають у останнього обурення і вимоги до людини з відеокамерою невідкладно представитися та надати пояснення щодо причин такого неподобства. Цікаво, але наше горде «Я громадянин України і маю на це право» людину у формі не заспокоює, а навпаки призводе до ще більшої істерики - вимог невідкладно припинити зйомку, закривання об’єктиву рукою, погроз про можливе затримання та судове переслідування тощо.

Наскільки це законно? Пригадуємо законодавство:
- статтю 34 Конституції України, відповідно до якої всі громадяни України мають право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово чи в інший спосіб на свій вибір;
- статтю 3 Закону України «Про міліцію», відповідно до якої діяльність міліції є гласною;
- статтю 7 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм та джерел одержання інформації;
- статтю 302 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

А якщо Ви не просто свідомий громадянин, а ще й журналіст, то як не розцілувати наших законодавців за:
- статтю 26 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» – журналіст має право відкрито проводити запис, зокрема із застосуванням будь-яких технічних засобів;
- стаття 25 Закону «Про інформацію» -журналіст має право робити аудіо і відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів.

Втім, копирсатися у законодавстві та вишукувати всі норми, що дають право громадянину отримувати інформацію прийнятним для нього способом немає сенсу – достатньо й наведених. А журналіст - взагалі людина теоретично достатньо захищена, чого варта лише стаття 171 Кримінального кодексу «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів».
З вищевказаного робимо головний висновок - знімаючи на камеру наряд патрульної служби чи ДАІ, родимого дільничного інспектора або стурбованого вирішенням проблем «маленького українця» працівника паспортної служби, пересічний громадянин законодавства не порушує.

Проте, законодавство законодавством, але в нашій країні кожне себе поважаюче відомство намагається регламентувати життя громадянин додатковими відомчими документами, вірогідно вважаючи, що саме це зробить наше буття безтурботним і приємним.
Ось і міліціонери доволі часто вимагають припинення відео,- чи фотозйомки, посилаючись на суворі інструкції та розпорядження профільного міністерства. Цікаво, але в окремих випадках правоохоронці забороняли фотографувати навіть зовнішній вигляд адміністративної будівлі чи вестибюлю органу внутрішніх справ, куди, відповідно до наказу МВС №181-2009 року, повинен забезпечуватися вільний доступ кожному бажаючому. Мотивація такої заборони досконала у своїй примітивності і звучить так - «згідно з інструкцією, це режимний об’єкт». Але при цьому жодний міліціонер чомусь не може пригадати ні найменування цієї інструкції, ні номера наказу, яким вона затверджена, ні коли і яким розумником цей наказ був підписаний. Чи дійсно існує якийсь нормативний акт, який відносить вестибюль підрозділу міліції до режимного об’єкту, нікому на сьогодні достеменно не відомо. Скажімо, в Метрополітені я бачив вивішені правила про заборону фотографування, затверджені відповідним наказом, а в органах внутрішніх справ – ніколи.

Зрозуміло, що відомчі документи, як і усні вказівки посадових осіб, не повинні суперечити вимогам державних нормативно-правових актів, а тому у червні 2011 року Асоціація українських моніторів дотримання прав людини (Асоціація УМДПЛ) вирішила раз і назавжди розставити всі крапки та звернулась до колишнього міністра внутрішніх справ Могильова з інформаційним запитом щодо наявності в МВС відомчих документів, які забороняють громадянам фіксувати за допомогою технічних пристроїв дії співробітників патрульної служби, ДАІ, дільничних інспекторів міліції, працівників підрозділів СГІРФО та інших міліціонерів під час публічного виконання ними своїх обов’язків у громадських місцях.

Відповідь здивувала і неприємно вразила своєю неадекватністю. Отриманий від МВС текст наводимо повністю і без скорочень, а тому, шановний читач, суди сам, наскільки всебічно та ґрунтовно міліція відповіла на просте питання: «Чи можна фотографувати правоохоронця «при виконанні»?
«У Департаменті охорони громадського порядку МВС у межах компетенції опрацьовано лист голови правління Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів щодо роз’яснення положень законодавства України в частині прав громадян на здійснення фіксації дій працівників міліції під час виконання ними службових обов’язків.
Повідомляємо, що діяльність патрульної служби міліції регламентована Конституцією України, Законом України «Про міліцію», а також Статутом патрульно-постової служби міліції, затвердженим наказом МВС № 404-1994.
Статтею 3 Закону України «Про міліцію» визначено, що діяльність міліції є гласною. Вона інформує органи влади і управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення.
За погодженням з міліцією засоби масової інформації можуть акредитувати своїх журналістів при її органах. Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або службову таємницю».

Продовження не буде - це все. Ерньо Рубік, творець відомого «Кубика Рубіка», прочитавши цього листа впав би у відчай від розуміння того, що у створенні логічних головоломок він жалюгідний дилетант.
Після зміни керманича міліцейського відомства, Асоціація УМДПЛ 4 квітня цього року звернулась вже до нового міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка з проханням врешті-решт прояснити ситуацію (текст запиту можна прочитати тут).
Нажаль, відповіді з МВС ми поки що не отримали, а тому візьму на себе сміливість порадити, що робити людині з відеокамерою, коли співробітник міліції вимагає негайно припинити зйомку, погрожує затриманням, лізе до апаратури тощо.

Вимога до Вас припинити зйомку – це ніщо інше, як висунуте міліціонером до Вас звинувачення у скоєнні правопорушення, оскільки міліціонер має право вимагати припинення лише протиправних дій. Але, звинувачуючи людини у вчиненні будь-якого правопорушення, правоохоронець зобов’язаний чітко й аргументовано сформулювати його сутність та обов’язково пояснити правопорушнику, яку вимогу і якого правового документу він своїми діями порушує. Немає такої аргументації – звиняйте, тоді не має і правопорушення.
Отже, не припиняючи процесу фіксації вчинків міліціонера, ввічливо повідомте йому, що Ви - самий законослухняний громадянин у всій Україні і завжди готові виконати вимоги співробітника міліції. Але лише законні вимоги – на цьому наполягає Закон України «Про міліцію», а що би така вимога вважалася законною, попросіть правоохоронця виконати свій обов’язок - повідомити Вам суть вчиненого порушення та назвати, яку конкретно статтю, параграф, пункт і якого нормативно-правового акту Ви порушуєте, здійснюючи відеозйомку міліціонера. Пообіцяйте, що як тільки він виконає вимоги законодавства і вкаже статтю кодексу, що забороняє громадянину знімати міліціонера, Ви вибачитеся і миттєво припините його знімати. При цьому Ви нічим не ризикуєте, оскільки подібної статті взагалі не існує, а отже вимоги міліціонера законними вважати не можна - це теж саме, що до Вас на вулиці підійшли патрульні, представилися, показали службові посвідчення, а потім зажадали, що б Ви заспівали для них «Наша служба и опасана и трудна».

Розглянемо можливі аргументи правоохоронців щодо «незаконності» зйомки.

1. Співробітник міліції стверджує, що знімати його на відео без отримання його особистої згоди забороняє Конституція. Запропонуйте співробітнику сформулювати цю саму статтю Конституції і назвати її номер. Якщо скаже, що не знає – показово здивуйтеся, як захисник права може не знати головного закону та ще й звинувачувати громадянина у порушенні його неіснуючої статті, а потім повідомте, що стаття 34 Конституції України навпаки, дає право будь-якій людині збирати інформацію, в тому числі і про міліцію.
Більш грамотні співробітники можуть посилатися на статтю 32 Конституції, яка забороняє втручання в особисте й сімейне життя людини та збір конфіденційної інформації про неї без її згоди. На це ввічливо відповідаємо, що не потрібно плутати своє особисте і сімейне життя з публічним виконання своїх обов’язків і Ви, поважаючи закон, не претеся з відеокамерою до міліціонера додому. Поясніть, що без згоди особи заборонений збір саме конфіденційної, тобто приватної інформації про неї, а стаття 21 Закону «Про інформацію» вказує, що інформація про суб’єктів владних повноважень не являється конфіденційною, а значить є відкритою. Під час перебування на службі міліціонер і є цим самим суб’єктом владних повноважень і тому саме Ваші дії законні, а його вимоги ні.

2. Найбільш підковані у юридичному плані співробітники міліції можуть пригадати статтю 11 Закону України «Про інформацію», яка не допускає збирання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або статтю 307 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа може бути знята на фото-, відео.- або аудіо плівку також лише за особистою згодою. Спокійно оспорюємо і це положення, вказуючи, що стаття 11 забороняє збирання саме конфіденційної інформації, до якої, зокрема, відносить відомості про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також дані про адресу, дату і місце народження.
В свою чергу, стаття 307 Цивільного кодексу чітко зазначає, що отримання згоди особи на зйомку, якщо зйомка проводиться відкрито на вулиці, на зборах, конференції, мітингу або на інших заходах подібного характеру, тільки допускається, але не є обов’язковою.
І взагалі – міліціонер має право вимагати від Вас негайно припинити здійснювати лише кримінальне або адміністративне правопорушення. Якщо правоохоронець вважає, що Ви порушуєте Цивільний кодекс – це його право, а Ви, в свою чергу, вважаєте інакше. Якщо бажає – нехай доводить свою правоту у суді, який розбереться і встановить істину, а до цього моменту Ви маєте повне має право продовжувати відеозйомку.

Проте, слід пам’ятати і про вимоги до порядку її проведення – відеозйомка не повинна прямо заважати міліціонеру виконувати свої службові обов’язки. Хоча, знову таки, питання дискусійне, яке міліція і громадяни розуміють по-різному. Згадаємо недавній конфлікт «Дорожнього контролю» з співробітниками ДАІ – активісти ДК спіймали інспектора ДАІ з, скажемо м’яко, адміністративними протоколами, які мають явні ознаки фальсифікації. Інспектор зацьковано дивився убік, кудись тікав і відмовлявся показати журналістам ці самі протоколи. Після цього, керівники горе-міліціонера почали публічно виправдовувати дії свого підлеглого і бубоніти, що активісти ДК заважали виконувати міліціонеру свої обов’язки, що він і не повинен був показувати ці протоколи, це, мовляв, інформація службова, а значить з обмеженим доступом.
Але, стаття 21 Закону України «Про інформацію» вказує, що до інформації з обмеженим доступом не може відноситься інформація про факти порушення прав і свобод людини, а також інформація про незаконні дії органів державної влади і їх посадових і службових осіб. На цьому крапка. Незаповнений протокол з будь-яким підписом – це грубе порушення прав людини і службовий злочин, а тому відмова його показати з аргументацією, що це інформація з обмеженим доступом – теж порушення закону.

Тепер про те, що робити у випадку, коли співробітники міліції проявляють агресію і вперте бажання таки добитися від Вас припинення зйомки. Тут варіантів два – або героїчний опір з можливим нанесенням шкоди для здоров’я і матеріальних збитків у вигляді розбитої апаратури, або тимчасовий тактичний відхід під розгорнутим прапором та із збереженою відеокамерою і щелепою. Все залежить від обставин і тут вибирати Вам.
Якщо Ви знаходитеся з вірними і численними товаришами, а проти вас, скажемо, наряд ДАІ або патрульної служби, то можна спробувати відстоювати свою правоту до кінця – шанси є.
Інша справа, коли Ви один або з напарником, а ваші супротивники - взвод похмурих хлопців з «Беркута» у масках. Ось тут мої прогнози менш оптимістичні. Але, ще раз наголошую, що розмова йде не про лиху славу ганебної втечі, а про тактичний відступ із збереженням свого здоров’я. Просто усвідомлення того, що Ви мужньо і до кінця виконували свій професійний обов’язок, навряд чи вилікує Ваші нирки, які потерпали від міліцейських кийків. У разі реальної небезпеки серйозно постраждати, я би радив зйомку припинити та одразу почати оскаржувати незаконні дії міліції.
Для цього, відсапавшись і заспокоївшись, дзвонимо на номер «102» і не просто щось плутано розповідаємо черговому, а повідомляємо про вчинений щодо Вас кримінальний злочин – перевищення співробітниками міліції влади і службових повноважень (стаття 365 КК України), а якщо Ви маєте посвідчення журналіста, то і про перешкоджання Вашій законній професійній діяльності (стаття 171 Кримінального кодексу). Під час розмови з черговим обов’язково кілька раз наголосіть: мій дзвінок – це заява про вчинений злочин. У разі такого формулювання, черговому діватися буде нікуди і він просто зобов’язаний діяти невідкладно – направити по Вашому виклику на місце події слідчо-оперативну групу.
Одночасно вимагайте від чергового проінформувати про злочинні дії міліції інспекцію з особового складу та відповідального по місцевому управлінню міліції – це міліцейський начальник достатньо високого рівня, який повинен постійно знаходиться на зв’язку з черговою частиною і саме в його функціональні обов’язки входить контроль за дотриманням конституційних прав громадян співробітниками міліції.
Пам’ятайте, що всі телефонні розмови по лінії «102» записуються на електронні носії, а тому у подальшому відкрутитися від того, що Ви повідомили про напад на себе черговому не вдасться – це вважатиметься укриттям злочину, за що у міліції строго карають.

Черговий може зробити спробу, як то кажуть, «пропетляти» і порадити Вам звернутися із своєю скаргою до прокуратури. У відповідь ще раз урочисто оголосіть, що Ваш дзвінок - це повідомлення про злочин, а в прокуратуру Ви дійсно будете звертатися, але вже зі скаргою на дії чергового, який відмовляється реагувати на Вашу заяву про злочин.

У розмові з черговим, а так само з прибулим на місце відповідальним або співробітником інспекції з особового складу, слід обов’язково посилатися на вимоги наказу МВС №88 від 25.03.2010 року. Це один з наказів, який підписав колишній Міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов, ймовірно залицяючись до преси. Але у будь-якому випадку, зробив він справу непогану і я взагалі раджу мати цей наказ завжди під рукою, якщо працюєте з міліцією.
Наказ так і називається «Про удосконаленні взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації» і він:
а) зобов’язує співробітників міліції сприяти журналістам в освітленні міліцейських буднів,чим власне Ви і займалися, доки міліціонер не почав заважати;
б) вимагає від міліцейських керівників реагувати на критичні матеріали в пресі, проводити по ним об’єктивні перевірки і навіть, ні більше ні менше, заохочувати ЗМІ за конструктивну критику міліції;
в) найголовніше – у разі здійснення стосовно журналіста протиправних дій, на місце події повинні прибути безпосередньо керівники управлінь і райвідділів, начальники секторів по зв’язках з громадськістю та контролювати дотримання прав журналістів. При цьому про порушення таких прав, вони зобов’язані терміново повідомляти Міністра внутрішніх справ.
І виконання вимог даного наказу потрібно добиватися.

Крім цього, наказом передбачено, що в місцях проведення масових заходів для взаємодії з журналістами обов’язково призначається відповідальна особа – міліцейський офіцер, який зобов’язаний захищати право журналістів на отримання інформації. Отже, якщо Ви на акції протесту проводите фіксацію дій міліціонерів, а вони обурюються і наказують таку фіксацію припинити, вимагайте зустрічі з цим відповідальним.

Що слід знати – співробітники міліції, під час несення служби по охороні громадського порядку, мають право відмовитися давати інтерв’ю. Статут патрульної служби забороняє їм відволікатися і вести розмови на сторонні теми, а тому Ваша настирливість може бути розцінена, як перешкода службовій діяльності із відповідними наслідками. Але, як-то кажуть, є один нюанс. Згідно того ж уставу, патрульні зобов’язані консультувати громадян та відповідати на ті їх питання, які безпосередньо пов’язані із службою. Посилаючись на це спробуйте розговорити правоохоронців, поставивши для початку на перший погляд невинне питання «Де знаходиться дільничний пункт міліції?» або «Як мені добратися до найближчого органу внутрішніх справ?» Якщо міліціонери відмовляються відповідати на такі питання або направляють до прес-службу, повідомте правоохоронців, що своєю відмовою спілкуватися з Вами на дані теми, вони грубо порушують Статут патрульної служби.

Наступним каменем спотикання у взаєминах правоохоронців і людини з відеокамерою є право громадян проводити відеозйомку процесу урочистого виходу у народ перших осіб держави. Існує така проблемка – можновладці свого народу побоюються, а відповідні служби, у тому числі і міліція, подібну параною всіляко стимулюють. Але, мабуть, такі правила гри в охорону і без цього всім було би нудно.

Що слід знати. Є закон «Про державну охорону органів державної влади Україні та посадових осіб». І стаття 18 цього закону наділяє військовослужбовців державної охорони, а разом з ними і міліцію, під час проведення охоронних заходів тимчасово обмежувати або забороняти рух транспорту і пішоходів по вулицях і дорогах, не допускати перебування громадян на об’єктах і окремих ділянках місцевості, вимагати від них перебування в конкретному місці або ж навпаки покинути певне місце. Додам, що стаття 17 Закону вказує, що при цьому співробітники, цитую «повинні поважати конституційні права і свободи громадян, бути зразком культури, скромності і витримки». Отже, якщо Ви вже уподобали для себе зручне містечко, з якого по-батьківськи добре обличчя Прем’єра буде виглядати у чудовому ракурсі, а співробітники міліції гонять Вас з цього місця втришия – зітхніть і погодьтесь. У цьому випадку їх дії законні, хіба що гнати Вас вони зобов’язані культурно, скромно і витримано.
Хоча знову так, якщо співробітник міліції підійшов до Вас і наказує йти геть, оскільки на період перебування Президента у цьому місці знаходитися заборонено, Ви маєте право зажадати, що б він спершу представився, показав посвідчення, а потім, знову таки назвав конкретну норму закону, яка не дозволяємо Вам бачити улюбленого лідера нації саме з цього місця. Працівники міліції, задіяні для охорони перших осіб держави, зазвичай норм закону про держохорону не знають - не їх профіль. Тут Вам і карти у руки – нагадую, необґрунтовані вимоги міліціонера ми сприймати не зобов’язані, як і аргументацію на зразок «Бігом йдіть звідси, бо до нас Президент їде». Не знають своїх прав і законів – це їх проблема, хай вивчають матчастину.

Тепер про таке непросте питання, як використання для зйомки спеціальних технічних засобів і проведення прихованої зйомки. Ось хочуть силові структури залишити це право тільки за собою, журналістам навіть пістолети з гумою дозволили, а камеру або диктофон певного розміру чи незвичним дизайном – зась. Вважають, що їх використання – це порушення статті 359 Кримінального кодексу, а прихована зйомка, нехай і без застосування спеціальних технічних засобів, теж порушення, але вже 182 статті «Порушення недоторканості приватного життя».
Питання спірне. Ця сама стаття 359 «Незаконне придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації» у 2010 році потерпіла певні зміни і тепер представляє реальну загрозу. Якщо раніше ця стаття забороняла використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, то зараз навіть його придбання. Відчуй різницю.
Що таке спеціальний технічний засіб - це пристрій, спеціально виготовлений для негласного отримання інформації. Таким чином робимо висновок – стандартна апаратура таким пристроєм однозначно не визнається. Але, найпарадоксальніше полягає у тому, що зараз навіть не існує чіткого критерію – а що таке «спеціальний технічний засіб отримання інформації». Тоді виникає питання – а якщо цей пристрій мінімізований ц габаритах або має певну конфігурацію не з метою негласного отримання інформації, а лише для комфортнішого його використання? Ну, ось не подобається Вам дизайн стандартного диктофона або габарити Вашої відеокамери, яка не поміщається у барсетку. А Вам зручніше ходити саме з барсеткою, а не з валізою за плечима. Ви журналіст, а тому, як і міліціонер, фактично завжди при виконанні своїх обов’язків і це зовсім не означає, що Ви повинні постійно таскати сумку з громіздкою технічною апаратурою. Конкретних нормативів, що відеокамера повинна бути не менше 20 см в довжину і 15 завширшки немає, як немає і рекомендацій, що диктофон повинен бути виключно у формі паралелепіпеда, а не може мати приємну для очей форму авторучки або запальнички.
Але, це тільки наша слушна думка. Ви повинні розуміти, що саме неконкретність правових норм про спеціальні технічні засоби і буде використовуватися не на нашу користь. Чи відноситься до спеціальних технічних засобів той або інший диктофон визначатиме експерт і здогадайтеся, який орган він представлятиме. Презумпція невинуватості приватної особи у конфлікті з правоохоронними структурами в наший країні не спрацьовує – і міліція або СБУ, наполягаючи «Ви винні», посилатиметься не на конкретні нормативні акти, а на суб’єктивну думку свого ж експерта. До речі, законом «Про судову експертизу» взагалі не передбачена експертиза подібних спецтехзасобів, а значить відсутня і відповідна методика та підготовка кваліфікованих експертів.
До речі, пристрої для здійснення візуального спостереження також відносяться до засобів отримання інформації і тоді, якщо керуватися логікою служби безпеки України, за придбаний театральний бінокль потрібно карати так само безжально, як і за купівлю мініатюрної відеокамери, аргументуючи - театральний бінокль у рази менший, ніж морський і його легко сховати. Смішно і сумно водночас.
Підвожу підсумки: якщо Ви вирішили придбати та використовувати нестандартні спеціальні технічні засоби отримання інформації – аплодую, Ви смілива й ризикова людина.

Тепер про приховану зйомку. Зрозуміло, що розмова піде не про спеціальні прилади, замасковані у сауні прокурора чи кабінеті судді – це для нас заборонено. Я про зйомку того ж дільничного з його особливою манерою спілкування, або патрульного наряду на вулиці, або інспекторів ДПС при виконанні, або спесивої особи, яка видає закордонні паспорти, або… ну Ви зрозуміли.
Так ось, по-перше, той факт, що фіксація дій міліціонера проводилася Вами приховано, ще потрібно довести. А тому на його гнівне «Ви проводите приховану зйомку!» потрібно відповідати наївним «А з чого ви це взяли?». Якщо камера або лежить поряд з Вами на столі або на колінах і фіксує різноманіття лексики дільничного, то це зовсім не означає, що Ви його знімаєте приховано. Ніде не сказано, що Ви зобов’язані перед включенням апаратури урочисто оголосити міліціонерові «Увагу! Вас знімають».
По-друге, стаття 182 передбачає відповідальність за порушення недоторканності приватного життя. Саме приватного і предметом скоєння злочину є збір конфіденційної інформації – даних про сім’ю, стан здоров’я, майнове положення, релігійні переваги, сексуальну орієнтацію. Публічна сфера діяльності чиновника, у тому числі і міліціонера, під цю статтю явно не підпадає. Отже фактично, не афішована зйомка посадової особи під час виконання ним своїх обов’язків не повинна визнаватися караним діянням.

Не можу не пригадати і рішення Конституційного суду від 20 жовтня 2011 року, який вказав, що інформація, отримана з порушенням Закону «Про оперативно-службову діяльність» не може бути підставою для звинувачення в скоєнні злочину. Не може бути – ну і добре, але співробітники міліції свого часу зреагували блискавично і навіть намагалися посилатися саме на це рішення, як на підставу для заборони неявної фіксації своїх дій.
Явна нісенітниця, на яку відповідаємо: «Громадяни знімають ті або інші події, в яких бере участь міліція, не для порушення кримінальної справи, а для привернення уваги суспільства до проблем у правоохоронній сфері. Не заважайте мені виконувати мій громадянський обов’язок».
Від себе додам: якщо результати роботи журналіста – не афішована зйомка процесу отримання хабара співробітником ДАІ згідно цього рішення суду дійсно не може бути підставою для притягання здирника до кримінальної відповідальності, то використовувати відеосюжет, як аргумент для необхідності звільнення даного міліціонера з посади у дисциплінарному порядку, Конституційний суд не забороняє.

Володимир Батчаєв,
Асоціація українських моніторів дотримання прав людини (Асоціація УМДПЛ)