Роль і особливості галузевої структури

Агропромисловий комплекс

 

Агропромисловий комплекс (АПК) - це складне міжгалузеве утворення, сукупність взаємопов'язаних галузей народного господарства, що виробляють, промислово переробляють, зберігають, транспортують та реалізують готову продукцію сільськогосподарського походження. Всі галузі АПК об'єднані своєрідною цільовою функцією, що передбачає забезпечення населення продуктами харчування і предметами народного споживання.

У АПК виокремлюють такі функціональні сфери:

а) галузі рослинництва і тваринництва, які виробляють сільськогосподарську продукцію;

б) галузі промислової переробки сільськогосподарської продукції (м'ясна, молочна, борошномельно-круп'яна промисловість, легка промисловість з переробки сільськогосподарської сировини тощо);

в) галузі, що виробляють засоби виробництва для потреб АПК (сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив та інших хімічних засобів, продовольче машинобудування, мікробіологічна та комбікормова промисловість та ін.);

г) галузі виробничої та соціальної інфраструктури (заготівля, зберігання, транспортування і реалізація продукції, науково-дослідні організації, підготовка кадрів).

Незважаючи на гостру нинішню ситуацію на споживчому ринку України, агропромисловий комплекс є розвиненим сектором економіки, неодмінною умовою соціально-економічного прогресу. На частку галузей, які входять до АПК (разом з тими, що забезпечують його засобами виробництва), в Україні припадало близько половини виробленого валового продукту і понад половини основних виробничих фондів. На галузі АПТК припадає близько 45 % перевезень вантажів і послуг зв'язку, 35—38 будівельних робіт, 95 % продуктів харчування. Частка трудових ресурсів, зайнятих у галузях АПТК, становить близько 40 %. У загальному обсязі товарообороту продукція АПТК займає понад 50 %. Особливістю АПТК України є швидке зростання частки фермерських господарств, яких нараховувалось у 1995 р. понад 34 тис.

Україна виступає в Європі великим виробником цукрових буряків і цукру, кукурудзи і пшениці, соняшнику й олії, тютюну, овочів і фруктів, молока і молочних продуктів, масла тваринного, м'яса, яєць і яйцепродуктів, картоплі, борошна, макаронних і кондитерських виробів, риби, харчових консервів, маргарину, солі тощо. Україна вважається другою «цукровою» державою у світі, після Франції, п'ятою — за обсягом виробництва жита та ячменю, шостою — вівса і за надоями молока. Офіційна вітчизняна статис­тика стверджувала, що Україна в першій половині 90-х років виробляла 23—24 % сільськогосподарської продукції СНД, а спеціалісти «Німецького банку» вважали, що ця частка була майже вдвічі більшою. В сумарному потенціалі України агропромислова його частина займає перше місце.

Важливою якісною характеристикою АПК України є її галузева структура; вона досить складна і в багатьох випадках нераціональна. Характерні риси галузевої структури:

· висока частка аграрної сфери, що має тенденцію до зниження. Так, у 1993 р. у цій сфері вироблено понад 16 % національного доходу України і понад 14 % валового продукту. Тут у 1992 р. було зосереджено близько 18 % усіх основних виробничих фондів і 20 % усіх зайнятих у суспільному виробництві. У розвинених же країнах світу частка зайнятих у сільському господарстві становить 4-5 %;

· високі темпи зростання обсягу переробленої продукції, на неї в 1991 р. вже припадало понад 43 % усієї продукції АПК. Проте й ця частка ще порівняно низька;

· виробництво засобів виробництва для АПК займає третє місце серед усіх сфер. До цієї сфери АПК надходило все більше машин, мінеральних добрив, інших засобів, завдяки чому підвищувалась продуктивність агропромислової праці;

· вкрай недостатній розвиток обслуговуючих галузей (заготівлі, торгівлі і громадського харчування, ремонту тракторів і сільськогосподарських машин тощо). Через відставання інфраструктурного забезпечення 25-35 % виробленої продукції не доходить до споживача.

Структура потреб змінюватиметься на користь універсальних тракторів малої і середньої потужності, моторних культиваторів, малогабаритних комбікормових, ковбасних і сироробних заводів та окремих цехів.

Проте, незважаючи на структурні диспропорції, агропромислова ін­теграція ефективніша порівняно з автономним розвитком окремих її сфер. У господарствах, що володіють не менш як 1000 га ріллі, переробка сільськогосподарської сировини на місці економічно себе виправдовує. Аграрно-промислові підприємства стійкіші й здатні до виживання, в умовах ринкової економіки мають тенденцію до багаторазового зростання.

До головних проблем в подальшому розвитку АПТК України належать:

· нестабільність і зменшення агропромислового виробництва, зумовлені низькою врожайністю сільськогосподарських культур та низькою продуктивністю товарних галузей тваринництва;

· відставання переробної промисловості, незабезпеченість її і сільськогосподарського виробництва сучасними сховищами і складами, гаражами, навісами для техніки, сільськими дорогами;

· низька віддача від меліорованих земель (окупність вкладень можлива лише через 35—40 років);

· зниження частки активних виробничих фондів (близько 20 % проти 60—70 % у розвинених країнах), гігантоманія в новому будівництві, що здорожує довезення сировини;

· непаритетність цін на сільськогосподарську сировину і засоби вироб­ництва;

· переважання галузевих (відомчих) інтересів над територіальними, не­достатня координація зв'язків між ланками регіональних АПТК.

Усе це разом призвело до низької продуктивності праці в сільському господарстві: за останні 15—20 років вона становила лише 20—25 % рівня США. Наслідком цього є недостатність виробництва і споживання на душу населення основних продуктів харчування і предметів широкого вжитку, нераціональна структура харчування населення, в якій не вис­тачає білків тваринного походження, вітамінів і мінеральних речовин.

Об'єктом вивчення суспільної географії в плані агропромислової інтеграції є аграрно-промислові територіальні комплекси (системи) – АПТК - різних типів, масштабів і рангів.

АПТК— це стійке територіальне технолого-економічне і організаційне поєднання підприємств і організацій, пов'язаних з виробництвом, промисловою переробкою, зберіганням, транспортуванням та реалізацією готової продукції сільськогосподарського походження.

Для географа особливо важливою є ієрархія територіальних рівнів їх здійснення: на рівні підприємства, низового адміністративного району, внутрішньообласному, обласному, міжобласному, державному і міждержавному. Обов'язковим є також аналіз зонального і міжзонального рівнів.

АПТК — це по суті міжгалузева територіально-виробнича система. Академік В. Тихонов називає її біоекономічною територіальною системою, змушеною безперервно пристосовуватися до особливостей території, її природних умов і ресурсів та інших факторів. Окремі автори називають її біотехнічною системою: земля—людина—машинне виробництво. Основ­ними складовими такої системи є земельні й водні ресурси, добрива, техніка й технологія та трудові ресурси.

Ряд фахівців Інституту географії НАНУ (М.М. Паламарчук, Г.В. Балабанов, Р.О. Язиніна та інші) такі агропромислові утворення на низовому рівні називають агропромисловими територіальними системами (АПТС).

За виробничою ознакою (кінцевим продуктом) АПТК поділяються на два класи агропромислових територіальних формувань — продовольчі та непродовольчі комплекси. Головними в складі АПТК є продовольчі комплекси (ПК). Продовольчі комплекси —це сукупність галузей, пов'язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження в необхідних обсягах, структурі і асортименті, що задовольняють біологічні (енергетичні) потреби людей.

До продовольчого комплексу (ПК) належать такі підкомплекси: зернопродуктовий, бурякоцукровий, картоплепродуктовий, плодоовочепродуктовий, олійно-продуктовий, винограднопродуктовий, тютюнопромисловий, хмеле-промисловий, м'ясопродуктовий, яйцепродуктовий, рибопродуктовий, бджолопродуктовий. Головними компонентами продовольчого комплексу є: сільське господарство (виробництво сировини); виробництво засобів виробництва для всіх галузей ПК; харчова промисловість; рибне господар­ство; виробнича інфраструктура; роздрібна торгівля продовольчими товарами.

Окрім продовольчого комплексу, в АПК виділяють також непродовольчий, або комплекс виробництва товарів побутового споживання. До нього належні ті галузі, що виробляють групу товарів, призначених для задоволення потреб населення в одязі, взутті, тканинах та інших виробах (вовнопромисловий, шкірянопромисловий, хутропромисловий, шовкопромисловий підкомплекси).

Поняття «АПК» ширше від поняття «ПК», бо включає функціональні ланки, пов'язані також з виробництвом одягу, взуття та інших товарів широкого споживання. Разом з тим ПК включають виробництво солі, мінеральних вод, збирання продовольчих «дарів» лісу (гриби, ягоди, горіхи тощо) та морів, внутрішніх водойм (вилов риби), що технологічно не належать до сільськогосподарського виробництва.

Компонентами продовольчого комплексу є: сільське господарство (виробництво сировини); виробництво засобів виробництва для всіх галузей ПК; харчова промисловість; рибне господарство; виробнича інфраструктура; роздрібна торгівля продовольчими товарами; гро­мадське харчування; підготовка кадрів (для галузей ПК); науково-дослідні заклади, проектно-конструкторські і проектно-технологічні організації й заклади, дослідні станції; соціальна інфраструктура, що забезпечує нормальні умови для відтворення робочої сили, закріплення кваліфікованих кадрів.

Непродовольчі комплекси (комплекси з виробництва товарів побутового споживання) — це сукупність галузей, пов'язаних з виробництвом товарів широкого споживання (одягу, взуття тощо) із сировини рослинного й тваринного походження в потрібних обсягах, структурі і асортименті, що забезпечують дальше підвищення рівня життя населення.

До непродовольчих комплексів входять текстильна і легка галузі промисловості.

Залежно від виду сировини, що лежить в основі технологічного процесу, ці два головні класи АПТК, в свою чергу, поділяються на окремі види — рослинницької і тваринницької орієнтації. Кожний із цих видів включає конкретні типи комплексів, що базуються на відповідній сировині, наприклад, цукробурякові чи молокопереробні (промислові, продуктові) комплекси, їх називають спеціалізованими продуктовими комплексами (продовольчими і непродовольчими).