Сутність фінансового лізингу

Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, не менший за той, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення строку договору об’єкт лізингу переходить у власність лізинго-
одержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Специфіка договору лізингу. Права та обов’язки сторін за договором лізингу

Договори лізингу та супроводжуючі документи мають свою специфіку. При розрахунку платежів по лізингу враховуються такі фактори:

процентна (орендна) ставка по довгострокових кредитах;

сума кредитів (банку) та процент по них у випадку необхідності;

ставки подоходного податку для потенційного орендаря;

норми та порядок амортизаційних відрахувань, термін служби майна;

очікувана залишкова вартість майна;

операційні витрати відділу лізингу;

спосіб нарахування нормативу рентабельності.

Лізингові фірми повинні надавати консультації з ведення лізингових операцій, юридичні консультації в області податків та звітності з залученням юристів та аудиторів.

Після укладення договору орендодавець налагоджує відповідний облік удосконалення лізингової операції. В найбільш загальному плані методику такого обліку можна подати так: орендар підписує акт приймання устаткування у постачальника в присутності представника орендодавця. При укладанні договору орендар перераховує першу орендну плату негайно (чи при відповідній домовленості через певний час, але тоді надає розписку або іншу гарантію).

Після цього орендодавець видає постачальнику замовлення на купівлю устаткування, оплачує устаткування, відкриває балансові та позабалансові рахунки за договором, організовує облік внесків орендаря.

Орендодавець закуповує за договором устаткування у постачальника, який після відвантаження майна виставляє платіжний запит на рахунок орендодавця з додатком товаросупроводжуючих документів, один екземпляр яких відсилається орендарю.

Таким чином, в систему лізингових відносин включаються всі сторони, в тому числі і держава, формуючи взаємовигідну структуру соціально-економічних відносин.

Прежде всего, это то, что в качестве обязанного лица по договору лизинга, наряду с арендодателем (лизингодателем) и арендатором (лизингополучателем), выступает также продавец имущества, предмета лизинга, не участвующий в договоре лизинга в качестве его стороны.

Другим отличием от общих положений об аренде является то, что арендодатель (лизингодатель) заключая договор лизинга, не является собственником (или даже титульным владельцем) имущества, которое подлежит передаче в лизинг (то есть аренду).

Ещё одной особенностью, обычно не свойственной арендным отношениям, является активная роль лизингополучателя в лизинговых правоотношениях. Именно лизингополучателю (арендатору) принадлежит право определять продавца и указывать имущество, которое должно быть приобретено лизингодателем (арендодателем) для последующей передаче в аренду (лизинг). В таком случае лизингодатель освобождается от какой-либо ответственности за выбор предмета лизинга и продавца.

И в качестве последней особенности договора лизинга можно назвать то, что передача арендованного по договору лизинга имущества лизингополучателю обычно производится не лизингодателем (арендодателем), а продавцом имущества, у которого с лизингополучателем нет договорных правоотношений. Тем не менее, ответственность за неисполнение или ненадлежащее исполнение этой обязанности возлагается на лизингодателя.