Тема 8. Основи техніки безпеки

Мета: знати загальні вимоги безпеки до технологічного обладнан­ня, процесів та електробезпеки.

Питання:

1. Загальні вимоги безпеки до технологічного обладнання та про­цесів.

2. Безпека при експлуатації систем під тиском.

3. Безпека при вантажно-розвантажувальних роботах і на транс­порті.

4. Безпека користувачів комп’ютерів.

5. Електробезпека.

6. Методика складання інструкцій з охорони праці.

Література: 34; 44, с. 228–310; 45, с. 158–241; 46, с. 86–96; 47, с. 79–95; 48, с. 107–125; 49, с. 77–135; 52, с. 4–87.

Методичні поради до вивчення теми [46, 48]

Студентам слід усвідомити сутність поняття техніки безпеки, яке можна означити як систему організаційних та технічних засобів, що запобігають впливу на працівників небезпечних виробничих факторів. Стан умов праці, за якого виключена дія на людей небезпечних і шкідливих виробничих чинників, називається безпекою праці. Вихо­дячи з вищесказаного, можна зазначити, що важливу роль у дотри­манні техніки безпеки відіграє сама людина або надійність людського фактора, тобто людина повинна навчитися постійно оцінювати кож­ний свій крок, кожну дію з погляду безпеки для себе та інших.

Опитування працівників показало, що, на їхню думку, причинами травматизму є: недоліки в організації праці та стан обладнання, не­дотримання правил безпеки, поганий настрій працівника, втома, конфлікти в колективі і з начальниками, нешанобливе ставлення ке­рів­­ників до підлеглих, незадовільний психологічний клімат. Важливе значення мають також особисті властивості самої людини як праців­ника: активність, акуратність, витривалість, рухливість, імпульсив­ність, самокритичність, самостійність, уважність, пам’ять, добрий зір, слух, фізичне та психічне здоров’я (або їх відсутність). На роботі людина може перебувати в збудженому чи пригніченому стані, а для ефективної та безпечної праці вона має бути в оптимальному робо­чому стані. Тому кожен працівник повинен уміти перед початком роботи ввести себе в такий оптимальний робочий психологічний стан (ОРПС) і зберігати його до кінця робочого дня, а керівник – сприяти цьому.

Важливу роль відіграє і безпека виробничого обладнання.

Оскільки сучасний науково-технічний прогрес вносить принципові зміни в усі сфери матеріального виробництва, необхідно визначити його вплив на умови і безпеку праці.

Науково-технічний прогрес відбувається шляхом створення і впровадження принципово нових засобів праці, матеріалів і технічних процесів, що переважають за своїми техніко-економічними показни­ками попередньо створені, а також заміною в широких масштабах ручної праці машинами.

У більшості галузей промисловості науково-технічний прогрес ви­кликає поліпшення умов праці, ліквідацію на багатьох підприємствах важкої ручної праці, запровадження нових ефективних засобів захисту на підприємстві.

Науково-технічному прогресу притаманне також поширення видів і кількості небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Тому неабиякої ваги набуває підвищення рівня безпеки праці.

Три причини спонукають керівника підприємства займатися питан­нями безпеки праці і вимагати цього від внутрішньовиробничих керів­ників різного рівня компетентності:

а) природний людський обов’язок у ставленні до своїх працівників;

б) мотиви економічного характеру;

в) вимоги відповідних правових норм.

При цьому ці три причини органічно взаємопов’язані.

Заходи із запобігання нещасним випадкам на виробництві мають, насамперед, уберегти працівника від травми, хвороб, інвалідності (а то й від смерті) і тих негативних наслідків, що з усього цього випли­вають.

Крім того, нещасні випадки завдають чималих матеріальних збит­ків, негативно позначаються і на добробуті окремої людини, і змен­шують ефективність економіки країни. Від нещасного випадку потер­пають люди і виробничий капітал не тільки безпосередньо на місці, де він стався. Аварії та нещасні випадки тягнуть за собою безліч витрат, пов’язаних із відновленням ділянки виробництва, що вийшла з ладу. Ці кошти пішли б на щось інше, якби не трапилося біди.

Слід зауважити, що на підприємствах, де ведеться посилена робота зі створення умов безпечної праці й дотримання правил техніки безпеки, серйозних аварій і нещасних випадків трапляється небагато (мають місце переважно легкі травми), і обходяться вони підпри­ємству дешевше. Таким чином, досвід багатьох підприємств підтверд­жує слушність думки про економічність добре налаштованої системи безпеки праці.

Вимогам, які ставляться до працівника, мають відповідати робоче місце і знаряддя праці. Працівник повинен мати засоби і можливості формування свого трудового середовища.

Слід мати на увазі, що безпека праці досягається забезпеченням безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів, а також бу­дівель та споруд.

Вирішення питань охорони праці здійснюється на стадіях проекту­вання, виготовлення та експлуатації різних об’єктів виробничого призначення.

Будівлі, споруди підприємств повинні відповідати будівельним нормам і правилам, санітарним нормам проектування промислових підприємств СН 245-71, а також галузевим нормативним документам.

Щодо безпеки виробничого обладнання, то його слід охарактери­зувати як властивість виробничого обладнання зберігати відповідність вимогам безпеки праці при виконанні заданих функцій в умовах, установлених нормативно-технічною документацією.

Конструкції машин і виробничого обладнання повинні проектува­тися так, щоб вони не були джерелом несприятливого впливу на людину. Це означає, що конструкції обладнання мають відповідати вимогам підтримки на робочому місці санітарно-гігієнічних вимог праці на рівні нормативів, які встановлені законодавством про охо­рону праці. У проектуванні конструкцій машин і виробничого облад­нання повинно враховуватися також забезпечення його обслугову­вання в сприятливих для працівника положеннях тіла, із застосуван­ням зусиль, траєкторії, швидкості і кількості рухів суглобів у фізіо­логічно допустимих позах.

Вимоги виробничої ергономіки випливають з особливостей норма­льного функціонування органів чуття людини, наприклад: фізіоло­гічної обумовленості кута зору, рівня інтенсивності сигналу, обсягу інформації, що її працівник має сприймати й переробляти. Це означає, що конструкція обладнання повинна відповідати анатомо-фізіологіч­ним і психологічним особливостям будови і функціонування органів людини.

Вимоги безпеки виробничого обладнання викладені у міждержав­них стандартах, наприклад: ГОСТ 12.2.003-91 «ССБТ. Оборудование производственное. Общие требования безопасности», ГОСТ 12.2.049-80 «ССБТ. Оборудование производственное. Об­щие эргономические тре­бования», ГОСТ 12.2.062-82 «ССБТ. Оборудование производственное. Ограждения защитные».

Рівень безпеки виробничого обладнання забезпечується техніч­ними та організаційними заходами, проведенням атестації робочих місць, контролем за станом і експлуатацією обладнання, проведенням згідно з графіком планово-запобіжних ремонтів.

До посудин, що працюють під тиском, належать:

– герметично закриті ємності, які призначені для здійснення хі­мічних і теплових процесів, а також для зберігання і перевезення сти­снених, зріджених і розчинених газів та рідин;

– водогрійні котли або водонагрівачі, що працюють під тиском води з температурою вище 115 °С або іншої рідини з температурою, що перевищує температуру кипіння при тиску 0,007 МПа (0,7 кгс/см²) без урахування гідростатичного тиску;

– парові котли, що працюють під тиском пари або газу вище
0,07 МПа (0,7 кгс/см²);

– балони, призначені для транспортування і зберігання зріджених, стиснених і розчинених газів під тиском вище 0,07 МПа (0,7 кгс/см²);

– мобільні (пересувні і транспортабельні) цистерни та бочки для транспортування і зберігання зріджених газів, тиск пари яких при температурі до 50 °С перевищує 0,07 МПа (0,7 кгс/см⁵);

– цистерни і посудини для транспортування та збереження зрідже­них, стиснених газів, рідин і сипучих тіл, у яких тиск вище 0,07 МПа (0,7 кгс/см²) утворюється періодично для їх випорожнення; баро­камери.

Бажано зосередити увагу студентів на таких вимогах до посудин, що працюють під тиском: наявність паспорта (з характеристикою, відомостями про місцезнаходження, реєстраційним номером), забез­печеність приладами вимірювання тиску, температури, запобіжними пристроями, покажчиками рівня води.

Розміщують посудини в окремих приміщеннях.

Реєструють в ЕТЦ – за наявності паспорта, посвідчення про якість монтажу, схеми включення посудини із зазначенням джерел тиску, параметрів робочого середовища, арматури, засобів автоматичного контролю, запобіжних і блокувальних приладів.

Утримання та обслуговування здійснюють спеціально навчені пра­цівники, не молодші 18 років, з переатестацією через 12 місяців.

Безпека при експлуатації котельних установок. Котли повинні мати автоматику безпеки. Автоматика газових котлів повинна від­ключати подачу газу при відключенні електроенергії, згасанні вогню в котлі. На парових котлах встановлюються сигналізатори верхнього і нижнього положень рівня води.

Безпека експлуатації компресорних установок досягається дотри­ман­ням режимів змащення, охолодження та очищення. Виключається можливість попадання масла з картера у робочі циліндри. У кисневих компресорах для змащування використовують дистильовану воду з додаванням гліцерину. У компресорах для стиснення ацетилену без­пека досягається повільним ходом поршня. Система охолодження компресорів є водяна і повітряна. Акумулятори та ресивери розмі­щують поза виробничим приміщенням.

Безпека під час експлуатації трубопроводів гарантована при правильному прокладанні, якісному монтажі, встановленні компен­саторів і необхідної арматури та своєчасному ремонті. Фарбують: зелений колір – вода; пара – червоний; повітря – синій; гази – жовтий; кислоти – оранжевий; луги – фіолетовий; рідини спалимі і неспалимі – корич­невий; інші речовини – сірий колір. Для позначення виду не­безпеки наносять: червоні кільця – вибухонебезпечні, вогненебез­печні, легкозаймисті; зелені – безпечні; жовті – токсичні речовини. Прокладання є канальним і безканальним. Підлягають періодичному зовнішньому огляду та гідравлічному випробуванню.

Залежно від ступеня небезпеки вантажно-розвантажувальні робо­ти регламентуються ГОСТ 12.3.009-76 «Работы погрузочно-разгру­зочные. Общие требования безопасности» (зміни 1982) і поділяються на чотири групи:

– малонебезпечні;

– небезпечні (за габаритами);

– пилові та гарячі (цемент, крейда, вапно, асфальт);

– небезпечні (вибухо- і пожежонебезпечні).

Одномісні вантажі поді­ляються на три категорії:

– масою менше 80 кг, а також сипучі, дрібноштучні;

– масою від 80 до 500 кг;

– масою понад 500 кг.

Небезпечні речовини поділяються на дев’ять класів: 1 – вибухові речовини; 2 – гази; 3 та 4 – легкозаймисті рідини, речовини і мате­ріали; 5 – окислювальні речовини; 6 – отруйні та інфекційні речовини; 7 – радіоактивні; 8 – їдкі і корозійно активні речовини; 9 – інші.

Звертаємо увагу студентів на те, що основним документом щодо забезпечення охорони праці тих, хто працює на комп’ютерах, є ДНАОП 0,00-1.31-99 «Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин». Цей документ поширюється на всі підприємства, установи, організації, юридичні особи незалежно від форми власності, відомчої належності, видів діяльності та на фізичних осіб (що займаються підприємницькою діяльністю з правом наймання робочої сили), які здійснюють розробку, виробництво та застосування ЕОМ, у тому числі й на тих, які мають робочі місця, обладнані OEM, або виконують обслуговування, ремонт та нала­годження ЕОМ.

Ці вимоги не поширюються на комп’ютерні класи вищих та се­редніх закладів освіти, майстерні професійно-технічних закладів ос­віти. Розміщення робочих місць користувачів ПК у закладах освіти повинно відповідати «Державним санітарним правилам і нормам влаштування і обладнання кабінетів комп’ютерної техніки в нав­чальних закладах та режиму праці учнів на персональних комп’ю­терах» ДСанПіН 5.5.6.009-98), ГОСТ 12.3.032-78, ГОСТ 21889-76, ГОСТ 22269-76.

Виникнення багатьох захворювань спричиняється інтенсивною роботою за комп’ютером. Це відбувається через: незадовільні ергоно­мічні характеристики монітора; неправильну організацію робочого місця; незадовільні санітарно-гігієнічні умови праці, які призводять до виникнення низки захворювань – порушень зору, кістково-м’язових порушень, захворювань шкіри, пов’язаних зі стресовими ситуаціями та нервово-емоційним навантаженням.

Основне профзахворювання – порушення зору – пов’язане з нера­ціона­льним освітленням, світлотехнічною специфікою робочих місць та недотриманням режиму праці.

Негативним фактором впливу на здоров’я є й тривале статичне напруження м’язів спини, шиї, рук і ніг, що призводить до втоми та специфічних скарг. Пошкодження хребта є результатом недостатнього рівня ергономічності робочого місця користувача, тобто крісло не­правильно підтримує згин хребта. Плечі і шия напружуються і заті­кають внаслідок неприродного положення, виникає біль у ділянці шиї, спини і голови. У середньому працівник, який використовує ПК, про­сиджує в такому положенні за все своє життя до 80 000 годин (8 років) при монотонності більше ніж 600 однакових дій упродовж 75 % робочого часу за 1 годину, а це призводить до захворювань загально-невротичного характеру у вигляді підвищеної загальної втоми, голов­ного болю, відчуття важкості голови, поганого сну. Негативно впли­вають і отрути від матеріалу корпусу, плат ПК та монітора (діоксини та фуран), а також виділення озону при роботі з лазерним принтером.

Директива Європейської економічної комісії 90/270 у розділі «Мі­німальні вимоги в охороні праці» жорстко регламентує безпечні умови роботи і вимоги щодо захисту здоров’я осіб, які працюють з комп’ютерами:

– символи на екрані повинні бути чіткими і добре розрізнятися;

– зображення повинно бути позбавлене блимання;

– яскравість та(або) контрастність повинні легко регулюватися;

– екрани повинні бути вільними від відблисків і відбиття;

– випромінювання повинні бути знижені до надзвичайно малих рівнів.

Згідно з вищеназваною Директивою, площа приміщення на одне робоче місце учня повинна становити 6 м², а об’єм – не менше 20 м³. Площа навчальних приміщень з ПК повинна розраховуватися не біль­ше ніж на 12 осіб.

Державними санітарними правилами ДСанПіН 5.5.6.009-98 вста­новле­но наступні вимоги до приміщень, де розміщено комп’ютерну техніку: обов’язковість окремих кімнат із природним освітленням та органі­зованим обміном повітря та заборона розміщування на підваль­них та цокольних поверхах.

Покриття підлоги, стін, стелі повинні бути матовими з коефіцієн­тами відбиття відповідно 0,2–0,3; 0,4–0,5; 0,7–0,8; робочого столу –
0,4–0,5; корпусу дисплея та клавіатури – 0,3–0,5; шаф та стелажів – 0,4–0,6. Поверхня підлоги повинна мати антистатичне покриття і бути зручною для вологого прибирання.

Для оздоблення інтер’єрів приміщень комп’ютерних класів не до­зволяється використовувати полімерні матеріали (деревинно-струж­кові плити, шпалери, рулонні синтетичні матеріали, шаруватий папе­ровий пластик тощо), які виділяють у повітря шкідливі хімічні ре­човини, що перевищують гранично допустимі норми.

Електробезпека – заходи, що захищають працівників від нега­тивної дії електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики. Проходячи через організм людини, елек­тричний струм викликає термічну, електролітичну, біологічну і меха­нічну дії, наслідком чого є:

– місцеві ушкодження (електротравми): електричні опіки, елек­трич­ні знаки, металізація шкіри, механічне пошкодження, електро­офтальмія;

– загальні ушкодження (електроудари): ураження внутрішніх ор­ганів людини, головним чином серцевої та нервової систем.

Ураження струмом можливе в таких випадках:

– двофазний або однофазний дотик;

– контакт з неізольованими електропровідними частинами під напругою понад 1 000 В або електрообладнанням, яке опинилося під напругою;

– перебування в зоні дії атмосферної або статичної електрики, у зоні дії електромагнітного поля та потрапляння під крокову напругу в зоні розтікання електричного струму;

Згідно з ПУЕ, за ступенем небезпеки ураження людей електричним струмом усі приміщення поділяються на три класи:

– звичайні;

– з підвищеною небезпекою;

– особливо небезпечні.

Заходи та засоби захисту працівників при експлуатації електричних установок:

а) технічні:

– влаштування електроустановок, мереж відповідно до експлуа­таційної напруги;

– недопущення випадкового доторкання до електропровідних частин;

– облаштування захисних заземлень, занулення, відключення;

– використання електричного струму з малими напругами, що не перевищують 42 В;

– використання захисних засобів при обслуговуванні;

– використання запобіжників;

б) організаційні:

– щоденний і періодичні огляди електроустановок;

– призначення осіб, відповідальних за організацію та проведен­ня робіт;

– допуск до проведення робіт та обслуговування устаткування;

– нагляд за працівниками під час роботи.

Важливе значення в системі роботи з охорони праці має вміння складати інструкцію з охорони праці, головне призначення якої – вказати працівнику, в якому порядку необхідно виконувати техно­логічні операції, звернути увагу на небезпечні фактори, правильні прийоми праці, правильне користування захисними засобами. Інструк­ції є нормативними документами підприємства і поділяються на ти­пові та індивідуальні для даного підприємства, а також для окремих професій і видів робіт.

Інструкцію з охорони праці розробляють на основі типових правил безпеки, заводської інструкції і технологічного процесу під керівниц­твом головного інженера (нові – на основі наказу). Контроль і мето­дичну допомогу здійснює служба ОП. Інструкція затверджується ке­рівником і профспілковим комітетом.

Побудова: присвоєння номера і назви (із зазначенням, для якої про­фесії і виду робіт), розділи і підрозділи, порядкова нумерація. Вимоги викладаються відповідно до технологічного процесу.

Інструкція з охорони праці повинна вміщувати такі розділи:

Загальні вимоги безпеки: умови допуску до самостійної роботи (вік, стать і т. д.); попередження про правила внутрішнього розпорядку; характеристика небезпечних і шкідливих факторів, вимоги пожежної та вибухобезпеки; порядок оповіщення у випадку травми та несправ­ності обладнання; надання першої допомоги; правила особистої гі­гієни; відповідальність працівника за порушення інструкції ТБ.

Вимоги безпеки перед початком роботи: порядок підготовки ро­бочого місця, перевірки обладнання, сигналізації, вихідних матеріалів; прийняття зміни; вимоги виробничої санітарії.

Вимоги безпеки під час роботи: способи та прийоми безпечного ведення робіт; правила використання обладнання, пристосувань, ін­струменту; використання транспортних засобів, тари, підйомних меха­нізмів; рекомендації щодо безпечного утримання робочого місця; дії, спрямовані на усунення аварійних ситуацій; вимоги до вико­ристання засобів захисту.

Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях: дії при виникненні аварій і ситуацій, що можуть до цього призвести; дії при наданні першої допомоги.

Вимоги після закінчення роботи: порядок безпечного відключення, розбирання, очистки, при безперервному режимі роботи – порядок передачі зміни; порядок прибирання відходів.

Викладення вимог має бути коротким, чітким, не мати посилань на будь-які нормативні акти, в ньому необхідно роз’яснювати заборону, не вживаючи слів «категорично», «суворо» і т. ін., оскільки зрозуміло, що все написане треба обов’язково виконувати. Мають бути ілюстра­ції, що пояснюють вимоги. Скорочення не дозволяється.

Перевірка і перегляд інструкції періодично проводить організація або підрозділ-розробник – не частіше одного разу на п’ять років, з підвищеною небезпекою – не частіше одного разу на три роки. Якщо змін не було, то наказом інструкцію може бути продовжено ще на один строк (з написом «Переглянуто», датою та підписом).

Реєстрація, розмноження і облік. Інструкції реєструються служ­бою ОП в журналі, відповідно до встановленого порядку. Розмножен­ня – будь-яким способом зі збереженням ідентичності. Видача здій­снюється службою ОП з реєстрацією в журналі.

У керівника має завжди бути комплект чинних інструкцій. Для працівників інструкції видають під розписку в карточці, а також ви­вішують.

Практичне заняття