Логічний аналіз кваліфікації злочину в працях Жеребкіна В.Є

Жеребкін В. Є. визначає логічну сутність кваліфікації злочину, яка, на його думку, виявляється в тому, «що суд у кожному випадку зобов'язаний визначати, елементом якого класу (безлічі) діянь є конкретне діяння». Таке визначення більш точно виражає юридичну сутність кваліфікації, ніж традиційне (встановлення відповідності ознак вчиненого суспільно небезпечного діяння ознаками передбаченого кримінальним законом складу злочину). [1] Поняття відповідності запозичене з точних і природничих наук, де воно розуміється як відношення, що виражає функціональний зв'язок станів, сторін, об'єктів (як вираз функціональної зв'язку відповідність трактується й у філософії). Функціональна зв'язок між ознаками конкретного діяння і ознаками певного складу злочину не може дати висновку про наявність в тому чи іншому діянні відповідного складу злочину, оскільки при такій відповідності це будуть різні ознаки складу. Наприклад, у функціональному відношенні знаходяться мотив і мета, мотив і спосіб вчинення, злочину. Встановивши ставлення функції (відповідності) між тими чи іншими ознаками порівнюваних складів, ми тим не менше не може прийти до висновку про збіг названих ознак з огляду на те, що вони завжди різні (мотив - мета, мотив - спосіб і т. д.).

В. Є. Жеребкін переконливо показав логічну специфіку встановлення належності того чи іншого конкретного суспільно небезпечного діяння до безлічі відповідних злочинних діянь (наприклад, конкретного таємного викрадення особистого майна до крадіжок особистого майна). Автор прав, стверджуючи, що в будь-якій області знання конкретний предмет як елемент безлічі, що є родом, може бути безпосередньо включений в рід, у кримінальному ж праві цього зробити не можна. Чи не встановивши, яке конкретно скоєно злочин, взагалі неможливо стверджувати, що таке мало місце. Автор до такого висновку прийшов на підставі логічного аналізу віднесення елемента множини до певного безлічі в судовому пізнанні. Цей логічний висновок повністю підтверджується і суто юридичним аргументом. Не можна на підставі загальних ознак злочину (суспільна небезпека, протиправність, винність і караність) віднести те чи інше діяння до злочину. Не існує загальної злочинної протиправності, вона завжди конкретна: протиправність крадіжки або грабежу, хуліганства або вбивства і т. д.

Разом з тим В. Є. Жеребкін перебільшує специфіку логічної операції віднесення елемента множини до безлічі в кримінальному праві на відміну від інших галузей права. Він вважає, що в будь-який інший (крім кримінального права) галузі конкретний приклад як елемент безлічі, що є родом, може бути безпосередньо включений в рід. Здається, проте, що вказана логічна особливість властива кваліфікації не тільки злочинів, але й інших правопорушень. Наприклад, не можна з упевненістю сказати, вчинила особа адміністративний проступок, поки не встановлено, що це дрібне хуліганство, дрібна спекуляція і т. д. Логічно тут такий же шлях віднесення елемента множини до певного безлічі, як і при кваліфікації злочину. Отже, дані логічні «відхилення» властиві поняттями не тільки кримінальної, але й інших галузей права. [7]

Автор вважає, що кваліфікація злочину як логічний процес являє собою дедуктивний умовивід, у якому велика посилка - норма права, менша - судження про конкретний випадок. Це явне перебільшення дедуктивних початків у кваліфікації злочинів. Марксистсько-ленінська філософія, подолавши метафізичне роз'єднання індукції та дедукції, встановила, що достовірну істину можна виявити лише шляхом їх взаємодії. [8]

На окремих етапах оцінки вчиненого діяння, пізнання різних його сторін можуть використовуватися як індукція, так і дедукція. Наприклад, встановлення фактичних обставин справи (формування меншою посилки), як і всяке закріплення фактів, відбувається переважно індуктивним шляхом. Наступний етап кваліфікації - встановлення кримінально-правової норми (формування більшої посилки) з логічної сторони носить складний індуктивно-дедуктивний характер. Велика посилка тут служить висновком з посилок, що характеризують той чи інший елемент складу злочину (індуктивний висновок). Він же стає посилкою в індуктивному умовиводі для встановлення змісту норми (більшої посилки), яка, у свою чергу, стає посилкою в підсумковому дедуктивний умовивід в процесі кваліфікації. Таким чином, процес кваліфікації злочину в цілому можна логічно представити лише як єдність індукції та дедукції. [7]

Висновок.

Вивчення та дослідження злочину, на сьогодні, залишається одним із першочергових завдань науки кримінального права.

Саме від того, як повно та точно будуть вивчені та досліджені всі питання, пов'язані із вивченням та дослідженням злочину і буде залежати благополуччя нашої держави.

Це також забезпечить швидке виявлення та притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні злочину та виключить випадки притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб.

На сьогодні наукове вчення про злочин ще не повністю відображає всі особливості практичного застосування норм кримінального права, зокрема в частині встановлення складу злочину, а тому воно потребує негайного та постійного вдосконалення.

Однією з необхідних умов по вдосконаленню наукового вчення про злочин є усунення всіх неточностей та протиріч у внутрішньому змісті кримінально-правових норм.

На сьогодні майже всі питання, пов'язані із злочином вивчаються та досліджуються наукою кримінального права, оскільки в нашій державі не існує повного нормативного закріплення даного питання.

І тому саме вдосконалення чинного кримінального законодавства, а також прийняття принципово нових кримінальних законів, які б повніше висвітлювали юридичну сутність злочину та складу злочину та закріплювали б нормативне визначення складу злочину, залишається першочерговим завданням, яке стоїть, на сьогодні, перед нашою державою.

Від вирішення цього завдання залежить подальший розвиток України в галузі забезпечення правопорядку на своїй території та забезпечення дійсної охорони прав та законних інтересів громадян, що, як відомо, є одним із головних обов'язків нашої держав.