Б. Міжурядові угоди з реалізації економічного співробітництва

Міжвідомчі договори у МЕП відіграють важливу роль. Вони укладаються не між державами, а між виконавчими та ін. органами держав і часто використовуються в МЕП для вре­гулювання проблем адміністративно- технічного характеру. Прикладом служать угоди між податковими службами про адміністративну взаємодопомогу.

Три важливі критерії розрізнення: хто є стороною міжвідомчої угоди; зв'язано або не зв'язано міжвідомчі угода з якою-небудь міждержавною угодою; і, нарешті, яка мета переслідується міжвідомчою угодою.

Наприклад, угода між податковими службами про адміністративну взаємодопомогу пов'язана з двостороннім договором про уникнення подвійного оподаткування.

Значення двосторонніх міжнародних договорів у практиці міжнародних економічних відносин має солідну історію. Це сприяло їхньому аналізу, узагальненню і виявленню найбільш загальних і життєздатних тенденцій. Зокрема виявлялося, що найбільше часто застосовувалися такі торгові договори, як договір про торгівлю і мореплавання, договір про торгівлю і навігацію, договір про торгівлю й економічне співробітництво, договір про дружбу і розширення торгових зв'язків і ін.

Основним змістом таких договорів, крім визначення їхніх сторін (суб'єктів) і умов вступу договору в силу, є:

- надання на взаємній основі пільгового правового митного режиму;

- установлення пільг в області оподатковування ввезених товарів, порядок їхнього ввозу і вивозу;

- визначення порядку транспортування товарів по території учасників договору;

- положення про транзит товарів через територію сторін договору;

- положення щодо правового режиму торгового мореплавання;

- положення, що визначають правове положення юридичних і фізичних осіб одного учасника договору на території іншого;

- положення, що визначають загальний порядок розрахунків за товар, що поставляється, і послуги й ін.

Типові договори – ще одна особи віть МЕП. Увійшли в практику через складні ситуації, що постійно повторюються, мають характерні особливості.

Типовий договір можна визначити як сукупність статей, прийнятих або у внутрідержавному, або в міжнародному порядку, і призначених для того, щоб служити основою на двосторонніх переговорах по певних питаннях.

типовий договір не має юридичної сили, але він може мати авторитет де-факто, який є слідством і технічної досконалості тексту, і політичного поширення закладених в нього ідей.

Типовий договір – свого роду матриця, яка несе дві функції: завдяки якості змісту вона, з формальної і матеріальної точок зору, служить засобом міжнародного навчання, а завдяки поширеності може стати джереломосновних принципів міжнародного економічного права.

Типовий договір отримав широкий розвиток в двох областях МЕП:

по-перше, в області міжнародного податкового права, в якій починаючи з 1929 р. стали множитися двосторонні типові договори про уникнення подвійного оподаткування;

по-друге, в області міжнародного інвестиційного права, в якій з початку 70-х років XX століття велике значення для встановлення або відновлення сприятливого інвестиційного клімату у відносинах між розвиненими країнами, що розвиваються, придбали типові двосторонні договори про заохочення і захист інвестицій.

Торговельні договори: найбільш давні форми міжнародних домовленостей. Могли мати різні назви, наприклад в історії міжнародної торгівлі часто зустрічаються договори «Про дружбу і навігацію», «Про морську торгівлю» та ін. Ними встановлюється правовий режим, який сторони взаємно надають одна одній щодо регулювання порядку ввезен­ня та вивезення товарів, митного оподаткування, заходу в порти й прибережної торгівлі, умов транспортування, транзиту, діяльності юридичних і фізичних осіб кожної зі сторін на території іншої. Основою торго­вельного договору є торговельно-політичний режим, який встановлено між сторонами договору. Як правило, торговельні договори, мають тривалий термін дії – 5 років і більше. Часто торговельні договори укладаються без формального терміну їх дії, або автоматично пролонгуючись, якщо сторони не встановлять інше.

2. Контингентні угоди: Це угоди між урядами відповідних країн про поставки товарів. Їх називають ще "угодами про товарообіг". Традиційно такі угоди укладаються щонайбільше на рік. Але іноді термін їх дії досягає п'яти років. Контингенти взаємних поставок товарів наводяться в переліках, що додаються до угод. Ці переліки вважаються складовими відпо­відних угод. У переліках зазначається як загальна кількість товару кожної з позицій, так і його річні обсяги протягом терміну дії угоди.

3.Кредитні угоди: Цей вид міжнародних економічних договорів передбачає, що певні держави (кредитори) надають іншим державам (боржникам) певні грошові кошти, а одержувачі коштів беруть зобов'язання пога­сити суму боргу на передбачених угодами умовах (твердою валютою, банківськими металами, поставками товарів тощо). Замість коштів кредитори можуть надавати боржникам товар у натуральній формі. За таких угод боржник, як правило, зобов'язується ще й сплатити ви­нагороду за користування кредитом.

Міжурядова кредитна угода – це угода про зобов'язання пога­сити борг. Кредит надається не для безпосереднього його викори­стання урядом, а в інтересах суб'єктів відповідної країни.

4.Угоди про міжнародні розрахунки. Ці угоди є міждержавними угодами про порядок здійснення роз­рахунків за товари, послуги та інші торговельні й неторговельні опе­рації. Такі угоди можуть укладатися окремо. Часто ж положення про механізм розрахунків включаються до інших угод, наприклад, угод про товарообіг.

5. Довготермінові комплексні угоди про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво. В угодах уряди визначають загальні перспективи, нові напрямки та сфери промислового і торговельного співробітництва та його орга­нізаційні форми. Уряди беруть зобов'язання сприяти співробітництву між заінтере­сованими організаціями і підприємствами відповідних країн шляхом створення для цього належних умов.

6. Міжнародні товарні угоди. Такі угоди укладаються між країнами-імпортерами та країнами-експортерами мінеральної та сільськогосподарської сировини. Мета таких угод – запобігти різким коливанням цін на сировину.

7.Міжнародно-правове регулювання інвестиційної діяльності.

Поки що відсутня конвенція універсального характеру про поря­док здійснення іноземних інвестицій. Дві конвенції спрямовані на захист прав приватних інвесторів на випадок недотримання з боку приймаючої держави домовленостей щодо регулювання діяльності приватних іноземних інвесторів: 18 березня 1965 р. 46 держав-членів МБРР уклали у Вашингтоні Конвенцію "Про порядок розв'язання інвестиційних спорів між державами та іноземними особами". Згодом 1985 р. була укладена Сеульська конвенція про заснування Багатостороннього агентства гарантування інвестицій.

У межах СНД укладено близько 10 міжнародних договорів з питань власності та прав інвесторів на територіях держав-учасниць СНД. Конвенція про захист прав інвестора, яку було укладено в Москві 28 березня 1997 р., передбачає, що умови здійснення інвес­тицій, а також правовий режим діяльності інвесторів у зв'язку із здійсненими інвестиціями не можуть бути менш сприятливими, ніж умови здійснення інвестицій і пов'язаний з ними режим діяльності для юридичних і фізичних осіб країни-реципієнта, за винятком вилу­чень, встановлених законодавством країни-реципієнта. Конвенція виз­начає правові гарантії захисту прав інвестора.

На регіональному рівні також важлива роль відводиться угодам з захисту прав приватного інвестора. Римський договір 1957 р. передбачив вільний рух капіталу, включаючи репатріацію доходів інвесторів) в ме­жах Європейського Співтовариства. Основним джерелом міжнародних зобов’язань з приводу інвестування залишаються двосторонні договори про сприяння здійсненню та захисту інвес­тицій.