Економічна ідеологія дрібного виробництва

Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773 - 1842) займаєсвоєрідне місце в історії економічної думки. Він є завершітелемкласичної школи у Франції і в той же час засновником новогонапрямку, відомого під назвою економічного романтизму.
Економічний романтизм - ідеологія дрібної буржуазії. Зародився він назаході в період найбільш швидкого розвитку капіталізму після промисловогоперевороту. Сісмонді був родоначальником цього напрямку не випадково.
Франція і Швейцарія, уродженцем якої він був, більш ніж на половину булипредставлені селянством і дрібними ремісниками. Процес їх розорення ірозкладання в цих країнах відбувався особливо болісно, велика частинарозорялися, пролетаризувати. Поповнювали ряди робітників або злидарював впошуках хліба та роботи.

Сісмонді не зрозумів процесу становлення капіталізму і його результатів.
Він мріяв про затримку його розвитку і повернення до дрібнотоварного виробництва.
Своє завдання він бачив у тому, щоб показати як держава повиннакерувати виробництвом і розподілом багатства в інтересах дрібноговиробника. Він вважав, що матеріальний добробут залежить віддержави, тому не повинно бути місця вільної конкуренції та вільноїторгівлі.

Метою даної роботи є пошук відповідей на такі питання:

1. Яка модель матеріального добробуту Сісмонді?

2. Коріння помилкових суджень Сісмонді.

3. Яке значення теорії Сісмонді у розвитку економічної думки?

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇ дрібнотоварного виробництва С. Сісмонді.

Теорії вартості, капіталу і доходів Сімонда де Сісмонді в історіїекономічних навчань займає своєрідне становище. У його економічнихпоглядах він визначає вартість товару працею. У Сісмонді відсутнійвчення про двоїстий характер праці, однак, він звертає увагу напротиріччя між споживчою вартістю і вартістю. Вирішуючи проблемувеличини вартості, він підкреслює, що при капіталізмі ця величиназводиться до необхідного часу, який характеризує як час,витрачений при середніх умовах.

Гроші Сісмонді правильно трактує як необхідний продукт розвиткутоварно-грошових відносин і вважає, що, будучи продуктом праці, вонимають свою внутрішню вартість. Він бачить різницю між паперовими ікредитними грошима. У нього є зауваження про знецінення паперових грошейі характеристика інфляції як результату переповнення сфери обігузайвими паперовими грошима. Однак, походження грошей, їх істинноїсутності і функцій він не розуміє, розглядаючи гроші лише як засібполегшення обміну.

Сісмонді чіткіше, ніж його попередники визначає прибуток якдохід капіталіста, що представляє собою відрахування із продукту праці робітника.
Він прямо говорить про пограбування робочого при капіталізмі, підкреслюючиексплуататорську природу прибутку. Праця робітника перетворився на капітал длягосподарів. Однак соціальну експлуататорську природу капіталу він не з'ясував.
Потрібно відзначити суперечливість трактування категорій капіталу у Сісмонді. Унього переважає розуміння капіталу як "речі, які прибувають в спокої". Інодівін розглядає капітал як фактор виробництва, ототожнюючи його ззасобами виробництва, а нагромадження капіталу пов'язуючи з чеснотамикапіталістів, їх ощадливістю. Виходячи з такої характеристики капіталу,
Сісмонді давав таке визначення прибутку: він зводив її то до результатупродуктивності самого капіталу, то до винагороди за ощадливістькапіталіста.

Теорія відтворення і криз Сісмонді являє собою основуйого програми повернення до минулого. У розділі "Освіта багатства уізольованого людини ", розглядаючи порядок задоволення потребв робінзонади, він прийшов до висновку, що потреби рухають виробництвом.
Для нього історія ізольованого людини є історія всього людстварізниця лише в кількості. Він заявив, що споживання як у Робінзона, такі в буржуазному суспільстві панує над виробництвом і його визначає,таким чином, метою капіталістичного виробництва було оголошеноспоживання, а не додаткова вартість. Суспільство зацікавлене в тому,щоб праця регулювався попитом, щоб всі товари мали збут і, щоб непостраждав не один виробник. Протилежність інтересів суспільства іокремих виробників, з його точки зору, повинно усуватидержава. "Держава повинна прагнути до такого порядку, якийзабезпечував би і бідному і багатому достаток, радість, спокій - такийпорядок, за якого ніхто не страждає. Сісмонді заперечував класовий характербуржуазної держави, припускаючи, що воно може протистояти великомувиробництва і зробити можливою загальну соціальну гармонію. Останняможе наступити лише з поверненням до дрібного виробництва, яке нібитозабезпечує самостійність виробника, усуває протиріччякапіталізму.

Зводячи вартість суспільного продукту до доходів, Сісмонді заявляє,що для реалізації всього виробленого товару необхідно, щобвиробництво повністю відповідало доходам суспільства. Якщо виробництвоперевищує суму доходів суспільства, то продукт реалізований не буде. Такимчином, він зводить процес реалізації до особистого споживання. З цього вінробить висновок, що капіталісти не можуть мати прибуток.

За Сісмонді, з розвитком капіталізму звужується внутрішній ринок із задвох обставин. Перша обставина - скорочується дохід робітників. Оскількивони витісняються машинами, не пред'являють ніякого попиту. Дохід робочихскорочується і з іншої причини: при наймі робітників капіталісти завжди можутьнайняти більше згідливих робітників з маси безробітних. Отже, навітьзайняті робітники приречені на споживання мінімуму засобів існування,значить пред'являють все менше і менше попит на товари. Іншеобставина - звуження внутрішнього ринку - зменшення попиту з бокукапіталістів. Останні прагнуть все більше і більше виробляти. Частинасвого доходу, який вони повинні були б пустити на споживання,накопичують. В результаті виробництва перевищує споживання як робітників,так і капіталістів. Частина суспільного продукту (частина "надвартість")залишається не реалізованою. Виходом з ситуації міг би бути зовнішній ринок.
Але і він звужується, тому що ті країни, які були зовнішнім ринком длякапіталістичних країн, самі стають на шлях капіталізму і гонитви зазовнішнім ринком. Недалеко той момент коли, зовсім не буде зовнішніх ринків длякраїн розвиненого капіталізму. Отже, капіталізм не може розвиватися
- Йому внутрішньо притаманні кризи надвиробництва.

Основною причиною криз Сісмонді вважав невідповідність виробництваі споживання. Абсолютно ясно заявляє він, що якщо продукти купуються надоходи, то перевищення виробництва над доходами означає і перевищення надспоживанням і має призвести до криз. Говорячи про ці протиріччя,він виводить кризи з недостатнього споживання, заперечуючи можливістькриз у господарстві ізольованого людини (Робінзон не допускавперевищення виробництва над споживанням).

ВИСНОВКИ:
1. Матеріальний добробут за Сісмонді можливе лише за дрібнотоварного виробництва, де немає місця вільній конкуренції і вільної торгівлі.

Праця регулюється попитом. Споживання панує над виробництвом і визначає його. Виробництво повністю відповідає доходам суспільства.

Всі товари мають збут. Держава керує виробництвом і розподіляє багатство в інтересах дрібного виробника.
2. За вихідний пункт дослідження Сісмонді бере виробництво і споживання ізольованого людини - Робінзона. Ідеалізований дрібний буржуа існує тільки в його уяві. Він не бачить мети капіталістичного виробництва - додаткової вартості. У його розумінні головна мета капіталізму - споживання. Він недооцінює прогресивну роль великого машинного виробництва, заперечує класовий характер буржуазної держави, і наївно припускає, ніби капіталістична держава буде стримувати велике виробництво і доб'ється загального благоденства в умовах патріархального дрібного виробництва. Сісмонді заперечує, що кризи є засобом відновлення економічної рівноваги в розвитку окремих господарств та окремих держав.
3. Хоча суперечність капіталізму Сісмонді трактує з дрібнобуржуазних позицій, сама постановка проблем суперечностей капіталізму і їх соціальних наслідків була значним кроком у розвитку економічної думки, серйозним внеском у політичну економію. Він звернув увагу на існування протиріч між виробництвом та споживанням, відзначив важливість проблем особистого споживання. З тих пір критики капіталізму стає важливим розділом політичної економії.