Фінансова відповідальність як вид юридичної відповідальності

. Фінансова відповідальність за порушення фінансового законодавства.

На теперішній час як практикуючи юристи, так і науковці дедалі все частіше піднімають питання щодо необхідності законодавчого введення так званої «фінансової відповідальності». Діюче законодавство містить неодноразові приклади, коли на юридичних осіб покладаються грошові санкції за порушення тих чи інших норм, а саме: податкових, бюджетних, митних, в сфері касової дисципліна і т.п. Трансформація системи фінансово-правового регулювання та інтенсивний розвиток фінансового законодавства в Україні зумовили формування значного законодавчого масиву, в якому закріплено підстави відповідальності, санкції за порушення фінансово-правових норм і визначено процесуальний порядок застосування цих санкцій. Формування зазначеного нормативного масиву відбувалося за різними напрямами. По-перше, як на рівні законів, так і підзаконних нормативних актів. По-друге, ці норми отримували різне галузеве закріплення: було встановлено кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків, нецільове використання бюджетних коштів; до Кодексу про адміністративні правопорушення було включено окремі статті, які передбачають адміністративну відповідальність за порушення фінансового законодавства; в Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» закріплено фінансові санкції за порушення валютного законодавства.

Однак і дотепер науковці і практики мають протилежні погляди з цього питання: від визнання фінансово-правової відповідальності окремим видом юридичної відповідальності до повного заперечення наявності цього виду юридичної відповідальності. На думку Кучерявенка М.П., відповідальність за порушення фінансового законодавства слід розглядати як комплексну категорію, яка включає відносно відокремлені блоки, залежно від інституційної належності фінансово-правових норм, що порушуються під час вчинення протиправного діяння в сфері фінансової діяльності держави. Такими блоками, зокрема, є: відповідальність за порушення бюджетного законодавства, передбачена главою 18 Бюджетного кодексу України; відповідальність за порушення податкового законодавства (до прийняття Податкового кодексу механізм реалізації відповідальності за податкові правопорушення закріплено в Законі України «Про порядок погашення зобов' язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Законі України «Про державну податкову службу в Україні», Кодексі України про адміністративні правопорушення та інших нормативних актах. Як окремі елементи можна розглядати відповідальність за порушення правил здійснення розрахункових операцій із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, передбачену Законом «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», відповідальність за порушення встановленого порядку обігу готівки відповідно до Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», відповідальність за порушення валютного законодавства, встановлену Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також іншими актами валютного законодавства.

Кожен із зазначених елементів має специфіку, зумовлену характером відносин у окремих сегментах фінансової діяльності. Але разом з тим їм усім притаманні обов' язкові ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому:

а) підставою відповідальності є вчинення правопорушення;

б) відповідальність за порушення фінансового законодавства виступає як форма реалізації державного примусу за порушення приписів фінансово-правових норм;

в) полягає у застосуванні до правопорушника негативних наслідків, передбачені санкціями фінансово-правових норм, які мають майновий характер і виражені переважно в грошовій формі.

Розглядаючи проблему правової природи відповідальності за порушення фінансового законодавства, слід визначити її співвідношення з іншими видами юридичної відповідальності.

Конституційною нормою (п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України) встановлено, що виключно законами України визначають засади цивільно­правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Конституційний Суд України в Рішенні від 30 травня 2001 року №7-рп /2001 у справі №1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) відзначив, що вказаною нормою Конституції безпосередньо не встановлено види юридичної відповідальності. Таким чином, логічним є припущення, що перелік видів юридичної відповідальності включає також і інші види, які безпосередньо не вказано в Конституції. Додатковим аргументом на користь цього погляду може бути наступне положення. Пунктом 17.1.9. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов' язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено сплату штрафу в разі, коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов' язкового платежу) якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов' язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати. До того ж законодавець зауважує, що сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та / або конфіскації таких товарів (продукції), або коштів відповідно до закону.

Останнє положення має особливе значення з урахуванням ч. 1 ст. 61 Конституції України: «ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення». Таким чином, у п. 17.1.9. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» законодавець безпосередньо відокремлює штрафні санкції (штраф) за порушення податкового законодавства від адміністративної відповідальності, а відповідальність за порушення податкового законодавства в такому випадку треба визнати елементом окремого виду юридичної відповідальності, а саме відповідальності за порушення фінансового законодавства.

З огляду на викладене слід зазначити, що відповідальність за порушення фінансового законодавства виступає як форма реалізації державного примусу, що виникає в разі вчинення порушення приписів фінансово-правових норм і полягає в застосуванні спеціально вповноваженими державними органами до правопорушника передбачених законом санкцій. Проаналізувавши кримінальну, адміністративну та інші галузі законодавства, якими передбачена відповідальність суб' єктів, які ведуть господарську діяльність, можна виділити основні підстави відповідальності за порушення фінансового законодавства.

В юридичній науці загальноприйнятим є підхід до визнання правопорушення як підстави для юридичної відповідальності. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 2 Кримінального кодексу України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення (проступок), поняття якого сформульовано в ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Таким чином, для кожного виду юридичної відповідальності головним, системоутворюючим елементом виступає саме поняття відповідного правопорушення.

До деяких нормативних актів України були введені поняття фінансового правопорушення. В п. 1.5.3 Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні, затвердженої наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 3 жовтня 1997 року №12 було вказано, що «фінансове правопорушення - дія або бездіяльність органів держаної влади, місцевого самоврядування, суб' єктів господарювання всіх форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб, громадян України та іноземних громадян, наслідком яких стало невиконання фінансово-правових норм». Якщо використовувати такий підхід, то констатувати наявність фінансового правопорушення слід у випадку порушення фінансово-правових норм.

В окремих статтях Бюджетного та Податкового кодексів України законодавці різних країн формулюють поняття бюджетних чи податкових правопорушень. Відповідно до ст. 116 Бюджетного кодексу України бюджетним правопорушенням визнають недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про його виконання. В Податковому кодексі Російської Федерації (ст. 106) податковим правопорушенням визнають винно вчинене протиправне (тобто те, що порушує законодавство про податки й збори) діяння (дію або бездіяльність) платника податків, податкового агента та інших осіб, за які цим Кодексом установлено відповідальність.

Яким же чином законодавець формулює склади правопорушень щодо фактів недотримання вимог фінансового законодавства і які специфічні ознаки вони мають при забезпеченні стабільної діяльності економічної системи держави в цілому? Щоб надати відповідь на це питання слід докладніше розкрити деякі теоретичні аспекти складу правопорушення. Склад правопорушення включає наступні елементи: 1) об' єкт правопорушення; 2) об'єктивна сторона правопорушення; 3) суб'єкт правопорушення; 4) суб'єктивна сторона правопорушення. Теоретично обґрунтованим підходом під час визначення об' єкта правопорушення є його диференціація на загальний, родовий і безпосередній. Загальним об' єктом фінансових правопорушень є врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини в сфері фінансової діяльності держави, тобто в процесі формування, розподілу й використання грошових коштів бюджетів і державних цільових фондів. Слід відзначити, що ці відносини є публічно-правовими, врегульованими імперативними фінансово-правовими нормами.

Для того, щоб правильно визначити родовий об' єкт фінансових правопорушень слід виходити із системи фінансового права як об' єктивно існуючої сукупності фінансово-правових інститутів, які об' єднують норми, що регулюють відносно відокремлені групи специфічних фінансових відносин. Цей принцип покладено в основу законодавчого відокремлення певних видів фінансових порушень (порушення бюджетного, податкового, валютного законодавства тощо).

Безпосереднім об'єктом фінансових правопорушень виступають конкретні відносини, на які посягає правопорушник. Прикладами таких об'єктів слід вважати механізм бюджетного планування, порядок цільового використання бюджетних коштів, вимоги щодо ведення бухгалтерського обліку й складання звітності про виконання бюджетів; стосовно порушень податкового законодавства - встановлено порядок ведення податкового обліку, правильність нарахування та своєчасність внесення до бюджетів сум податків і зборів або порядок здійснення операцій з активами, які перебувають у податковій заставі.

Об'єктивна сторона фінансового правопорушення характеризує його зовнішній прояв. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є діяння в формі дії (активної поведінки) або бездіяльності (пасивної поведінки). Закріплення об' єктивної сторони правопорушення є практичною стороною реалізації його протиправності. Діяння завжди описується законодавцем у диспозиції фінансово-правової норми або безпосередньо випливає з її змісту. Зокрема, об' єктивна сторона бюджетного правопорушення, передбаченого ст. 119 Бюджетного кодексу України, полягає в нецільовому використанні бюджетних коштів, тобто витрачанні їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису. В окремих випадках законодавець деталізує об'єктивну сторону правопорушень шляхом закріплення її факультативних ознак, пов' язуючи з цим міру відповідальності: відповідно до п. 17.1.7 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов' язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» розмір штрафу за порушення строку сплати узгодженої суми податкового зобов' язання залежить від тривалості затримки такої сплати платником податків.

Основною ознакою об' єктивної сторони значної кількості порушень фінансового законодавства є протиправна бездіяльність. Це зумовлено тим, що зобов' язані суб' єкти фінансових правовідносин не виконують власні обов' язки. Наприклад, змістом податкового обов' язку в широкому сенсі є обов' язок платника податків вести податковий облік, своєчасно й у повному обсязі сплачувати податки та збори (обов' язкові платежі), а також подавати до податкового органу податкову звітність. Тому в разі неподання податкової декларації у строки, визначені законодавством, платник податків сплачує штраф (п. 17.1.7 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»). Бездіяльність, що полягає в невиконанні резидентами вимог щодо порядку й строків декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України, передбачених ч. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» тягне за собою накладення штрафу згідно з Положенням про валютний контроль, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 8 лютого 2000 року № 49.

Окремо слід виділити відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Бюджетні правовідносини нерозривно пов' язані с грошовою та фінансовою системою держави та виступають одним Ії основних її компонентів.

Підставою відповідальності за порушення бюджетного законодавства є бюджетне правопорушення, поняття якого сформульовано в ст. 116 Бюджетного кодексу України: «бюджетним правопорушення визначається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету».

Суб' єктом бюджетного правопорушення може виступати лише учасник бюджетного процесу. Відповідно до ст. 20 Бюджетного кодексу учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, яких наділено бюджетними повноваженнями. Бюджетними повноваженнями визнають права й обов' язки учасників бюджетних правовідносин. Враховуючи положення цієї статті, суб' єктом бюджетного правопорушення може бути учасник бюджетних правовідносин, який не є органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або бюджетною установою. В окремих випадках, і це безпосередньо передбачено в ч. 2 ст. 21 Бюджетного кодексу, учасниками бюджетних правовідносин є фізичні та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів). Таким чином, одержувачів бюджетних коштів слід також вважати потенційними учасниками бюджетного процесу та, відповідно, суб' єктами бюджетних правопорушень.

Такий висновок відповідає ст. 118 Бюджетного кодексу, в якій законодавець закріпив перелік заходів, що застосовують до розпорядників і одержувачів бюджетних коштів за вчинені ними бюджетні правопорушення:

1) застосування адміністративних стягнень до осіб, винних у бюджетних правопорушеннях відповідно до закону;

2) зупинення операцій з бюджетними коштами.

Зупинення операцій з бюджетними коштами полягає в зупиненні будь-яких операцій зі здійснення платежів з рахунку порушника бюджетного законодавства. Механізм зупинення операцій з бюджетними коштами визначає Кабінет Міністрів України. Бюджетний кодекс (ч. 1 ст. 121) передбачає, що особи, винні в порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України. Бюджетне правопорушення, вчинене розпорядником або одержувачем бюджетних коштів, може бути підставою для притягнення до відповідальності згідно з законом його керівника чи інших відповідальних посадових осіб, залежно від характеру вчинених ними діянь.

Одним із основних принципів бюджетної системи є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає в використанні бюджетних коштів лише на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Порушення цього принципу має наслідком зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, які витрачено не за цільовим призначенням, і притягнення відповідальних осіб до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності в порядку, визначеному законами України.

Адміністративну відповідальність за нецільове використання бюджетних коштів передбачено в ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Кримінальну відповідальність за нецільове використання бюджетних коштів передбачено ст. 210 Кримінального кодексу України. Характеристика складів зазначених правопорушень була надана раніше.

Деякі науковці виділять фінансову відповідальність за порушення податкового законодавства. Законодавче закріплення застосування штрафних санкцій до юридичних осіб за порушення податкового законодавства зумовлює потребу розгляду питання щодо правової природи цих санкцій. Ю.П.Битяк відзначає, що для підвищення ефективності законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб слід чітко визначити загальні засади такої відповідальності та встановити механізм притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності. Оскільки на сьогодні Кодекс про адміністративні правопорушення України не визнає юридичних осіб суб' єктами адміністративних правопорушень, то потрібно з' ясувати важливе теоретичне й практичне питання щодо належності штрафних санкцій, які застосовують до платників податків, - юридичних осіб до певного виду юридичної відповідальності.

Визнаючи фінансову відповідальність самостійним видом юридичної відповідальності, фахівці вказують на головну її особливість, яка полягає в тому, що крім штрафних санкцій, вона передбачає й право відновлювальні санкції, які стимулюють виконання фізичними та юридичними особами обов' язків, передбаченим фінансовим (податковим) законодавством, а також забезпечують компенсацію шкоди, завданої державі в результаті їхньої протиправної поведінки.

Заходами фінансової відповідальності за порушення податкового законодавства слід вважати передбачені санкції податково-правової норми, штрафні (фінансові) санкції та пеню. Їхні особливості:

- застосовують у разі вчинення порушення норм податкового законодавства, й полягають у додаткових майнових стягненнях;

- виступають як міра державного примусу, яку застосовують до правопорушників;

- мають за мету покарання правопорушників, а також компенсацію майнових втрат бюджетів і державних цільових фондів внаслідок ненадходження або несвоєчасного надходження податків і зборів;

- мають майновий (грошовий) характер.

Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов' язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафною санкцією (штрафом) є плата в фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов' язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яку стягують із платник а податків у зв' язку з порушенням ним правил оподаткування, визначеними відповідними законами. Штрафні санкції накладають контролюючі органи, в окремих випадках самостійно нараховує й сплачує платник податків.

Механізм застосування штрафних санкцій до платників податків за порушення правил оподаткування деталізовано в Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, яку затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2001 року № 110.

Поряд зі штрафом, сплату пені також слід розглядати як міру фінансової відповідальності, а саме як плату у вигляді відсотків, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що стягують із платника податків у зв' язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов' язання. В цьому законодавчому визначенні пені, закріпленому в п. 1.4. ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов' язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», слід особливо відзначити, що підставою її нарахування є саме порушення терміну погашення податкового зобов' язання.

У податковому праві пеня має подвійну природу. По-перше, вона є способом забезпечення виконання обов' язку зі сплати податків і зборів. До того ж вона виконує стимулюючу функцію. По-друге, пеня є санкцією з порушення встановленого законодавством терміну сплати суми податкового зобов' язання, а тому виступає мірою відповідальності. Відповідальність передбачає застосування санкцій, спрямованих на відновлення порушеного права, примусове виконання обов' язків, усунення протиправного стану. Отже, зазначена санкція, на нашу думку, окрім виховної функції має виконувати роль компенсаційної виплати на користь держави, що ставить за мету скоригувати негативні наслідки, які були спричинені державному бюджету внаслідок скоєного правопорушення.

Порядок ведення органами державної податкової служби обліку нарахування й погашення пені, що стягують з платника податків у зв' язку з несвоєчасним погашенням узгодженого податкового зобов' язання, регулює ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а також відповідними підзаконними актами, ухваленими фіскальними органами України.

Враховуючи викладене можна зробити висновок, що законодавець в цілому забезпечив безпеку фінансової системи держави шляхом введення в дію як класичних складів правопорушень, передбачених адміністративним та кримінальним законодавством, так шляхом застосування «фінансової відповідальності». Однак останнє явище потребує більш детального обґрунтування як в конституційних нормах, так і в галузевих нормативних актах.