Польові роботи при тахеометричній зйомці

Склад польових робіт при тахеометричній зйомці наступний:

- рекогностування на місцевості і закріплення точок планово-висотного обґрунтування;

- створення планово – висотного обґрунтування;

- зйомка контурів і рельєфу місцевості;

- прив’язка зйомочного обґрунтування до пунктів державної мережі чи міського значення.

2.1.1. Рекогностування на місцевості і закріплення точок планово-висотного обґрунтування

У процесі рекогностування здійснюється знайомство з місцевістю, закріплюють вершини ходів, а також уточнюється їх положення згідно з проектом, складеним за картою.

Точки (станції) зйомочного обґрунтування по своєму положенню повинні забезпечити зручність зйомки контурів і рельєфу місцевості.

Зйомочне обґрунтування для складання топографічного плану масштабу 1:2000 виконується у вигляді теодолітно-нівелірних ходів. Теодолітні ходи є самостійною опорою для виконання зйомки. Максимальна довжина теодолітних ходів між пунктами теодолітних ходів не повинна перевищувати розміри, які вказані у таблиці 1.

Таблиця 1 – Максимальна довжина теодолітних ходів

При розташуванні теодолітних ходів треба враховувати допустимі відстані від вершин і сторін ходу до точок контурів.

Таблиця 2 - Відстані при зйомці від опорних ліній до точок контурів

2.1.2. Створення планово – висотного обґрунтування

Мережі планового знімального обґрунтування повинні задовольняти двом основним умовам:

1) густота й розташування пунктів обґрунтування повинні відповідати вимогам, що випливають із їх призначення; якщо ці пункти призначають бути основою для топографічних зйомок, то їх густота залежить від методу зйомки, її масштабу й вказується в інструкції; якщо знімальне обґрунтування розбудовується для розв'язання інженерно – геодезичних завдань, то розташування й густота пунктів підкоряються умовам найкращого розв'язку цих завдань;

2) точність визначення положення пунктів знімального обґрунтування (або яких небудь інших його елементів) повинна відповідати умовам, що випливають із суті завдання, у зв'язку з виконанням якої здійснюється розвиток мережі.

Звичайно при створенні знімального обґрунтування виникає запитання: яка повинна бути максимальна довжина теодолітного ходу, щоб похибка у положенні пункту ходу в найбільш слабкому місці не перевищувала заданої величини? Якщо хід опирається на дві вихідні сторони, то з найбільшою похибкою визначається пункт, розташований у середині ходу. Зажадаємо, щоб абсолютна похибка у положенні цього пункту на плані не перевищувала точності графічної побудови, тобто була не більш 0,2 мм на плані в заданому масштабі. Тому що після зрівнювання ходу ця похибка зменшиться вдвічі [3], то в даному ході можна допустити нев'язку

f = 2 · 0,2 мм = 0,4 мм, що відповідає на місцевості f =0,4мм · М,

де М – знаменник чисельного масштабу плану. З формули відносної нев'язки [3]: маємо Р = 4MN·10 - 4 м. Дана формула служить для визначення максимальної довжини ходу, прокладеного між вихідними пунктами для заданих масштабу плану й гранично припустимої відносної нев'язки . Так, для плану масштабу 1:2000 і = , одержимо

Р = 4· 2000 · 2000-4 = 1600м.

Рисунок 1 - Схема зйомочного обґрунтування