Поняття про зміст, структуру, фактори та моделі емоційного вигорання

Емоційне вигорання є особливою формою професійної дезадаптації людини, що призводить до зниження якості роботи, втрати інтересу до неї і навіть до зміни професії та роду діяльності. Воно є причиною порушень фізичного і психічного здоров’я.

Розвиток даного стану зумовлює робота в одному й напруженому ритмі, з великим емоційним навантаженням та з важким контингентом. Разом з цим розвиткові синдрому сприяє відсутність належної винагороди (в тому числі не тільки матеріальної, але й психологічної похвали) за виконану роботу, що змушує людину думати, ніби її робота не має жодної цінності для суспільства.

Фрейденбергер вказував, що подібний стан розвивається у схильних до співчуття людей, тих, хто ідеалістично ставиться до роботи, і разом з тим у неврівноважених, які схильні до мрійництва і які мають нав'язливі ідеї. У цьому випадку синдром емоційного вигорання може являти собою механізм психологічного захисту у формі часткового, або ж повного вимикання емоцій у відповідь на шкідливі для психіки впливи[26].

Емоційне вигорання – один з нових, розглянутих в психологічній літературі механізмів захисту, тому його визначення є дещо розмитим. Слід відзначити, що емоційне вигорання завжди розглядається і трактується лише з негативного боку. І, звичайно, на це є конкретні причини, адже коли людина перебуває у такому стані це відбивається на виконанні нею своєї діяльності, на відносинах з партнерами, клієнтами і близькими людьми, так як приводить до емоційної і особистісної відстороненості, незадоволеності собою, слідом за чим іде тривога, депресія і неадекватне емоційне реагування на звичайні життєві ситуації. Але не звертати увагу на позитиви, які супроводжують цей стан було б не правильно.

Плюси емоційного вигорання в тому, що воно дозволяє людини економно і дозовано використовувати свої енергетичні ресурси.

Симптоми, з яких складається синдром професійного або емоційного вигорання

Їх умовно можна поділити на три основні групи: психофізичні, соціально-психологічні і поведінкові.

До психофізичних симптомів:

· почуття постійної втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми);

· відчуття емоційного і фізичного виснаження;

· зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху);

· загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);

· часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;

· різка втрата чи різке збільшення ваги;

· повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2-3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати на роботу);

· постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня;

· задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні;

· помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

До соціально-психологічних симптомів:

· байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості);

· підвищена дратівливість на незначні, дрібні події – часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»);

· постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому);

· почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»);

· почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде» чи з чимось не вдасться впоратися;

· загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайтеся, все одно нічого не вийде»).

До поведінкових симптомів:

· відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її – все складніше і складніше;

· співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);

· незалежно від об’єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить;

· керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим;

· відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів;

· невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;

· дистанціювання від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності;

· зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків.

Фактори, які впливають на вигорання

На даний момент немає однозначної відповіді на запитання про те, що ж є головним у виникненні професійного вигорання, що є основною причиною – особистісні характеристики людини чи організаційні.

Індивідуальні фактори

До професійного вигорання більш схильні працівники, які змушені в силу своєї роботи багато і інтенсивно спілкуватись з різними людьми, знайомими і незнайомими. Тому цілком закономірно, що швидше «вигорають» люди, які мають інтровертований характер, індивідуально-психологічні особливості яких не поєднуються з професійними вимогами комунікативних професій. Вони не мають надлишку життєвої енергії, характеризуються скромністю і сором’язливістю, схильні до замкнутості і концентрації на предметі професійної діяльності. Саме вони здатні накопичувати емоційний дискомфорт без «скидання» негативних переживань у зовнішнє середовище. Також існує взаємозв’язок між вигоранням і тривожності, емоційною чутливістю, темпераментом[27].

Ще одна, найбільш вразлива категорія «вигораючих», - це люди, що з головою занурюються в роботу, зневажають і відсувають на другий план свої потреби. Вони схильні таким чином втікати від проблем, що виникають в особистому житті. У своєму прагненні до ідеалу такі люди стають надміру захопленими роботою. Вони відчувають сильну потребу бути необхідними і значимими. Звичайно, такі люди дуже залежать від зовнішніх оцінок, особливо схвалення. Більшість позитивних емоцій «вигораючі» знаходять у своїй професійній «вигораючі» знаходять у своїй професійній діяльності. Через це вони часто втрачають зв'язок із своїми родичами і знайомими. У багатьох немає нікого, крім дружини чи чоловіка, з ким можна було є поговорити відверто.

Також до синдрому професійного вигорання більш схильні люди, що відчувають постійний внутрішній особистісний конфлікт, пов'язаний із роботою (наприклад, жінки, в яких існує внутрішнє протиріччя між роботою і сім’єю).

Результати досліджень показують, що найбільш чутливими до вигорання, є молоді люди (19-25 р.), які при зіткненні з реальною дійсністю, що не відповідає їх очікуванню, отримують емоційний шок, та люди старшого віку (40-50 р.).

Досить часто можна спостерігати як у чоловіків, так і у жінок, професійне вигорання у віці 30 р. можливою причиною є криза 30 років, яку психологи часто називають «проблемою сенсу життя». Оглядаючись на пройдений шлях, людина бачить, як при сформованому і зовні благополучному житті все-таки недосконала її особистість. Багато фахівців говорять про те, що критично переглядають своє життя. Відбувається переоцінка цінностей і буває так, що кар’єрні досягнення в цьому віці втрачають сенс[40].

Існують дослідження, що свідчать про взаємозв’язок сімейного стану і вигорання. Більш висока схильність до вигорання є у неодружених осіб (особливо чоловічої статі). Причому, холостяки в більшій мірі схильні до вигорання навіть у порівнянні з розведеними чоловіками.

Доведено, що чоловіки більш схильні до деперсоналізації, а жінки – до емоційного виснаження. Чоловіки виявилися більш чутливими до впливу таких стресових ситуацій, які вимагали від них демонстрації чисто чоловічої якості (сили, відваги). Жінки виявилися більш чутливими до стресових ситуацій, які вимагали від них співпереживання, виховательки навичок, покори. Жінка, що працює, отримує більш високі робочі перенавантаження (в порівнянні з чоловіками) через додаткові домашні та сімейні обов’язки.

Існують дані про позитивний зв'язок між рівнем освіти і вигоранням. Приводом до цього можуть бути завищені вимоги людей з більш високим рівнем освіти, неможливість реалізації (людина займає не ту посаду, на яку вона могла б претендувати, або не ту, на яку вчилася)[32].

Тісний зв'язок існує між вигоранням і задоволенням працею.

У цей час існує багато моделей психоемоційного вигорання, які описують даний феномен.Розглянемо їх особливості.

Однофакторна модель психоемоційного вигорання (Пайнс, Аронсон). Відповідно до неї, вигорання – це стан фізичного, емоційного й когнітивного виснаження, викликаного тривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях. Виснаження є головною причиною (фактором), а інші прояви дисгармонії переживань і поведінки вважають наслідком. Відповідно до цієї моделі ризик психоемоційного вигорання загрожує не тільки представникам соціальних професій.

Двофакторна модель (Д. Дирендонк, В. Шауфелі, X. Сіксма). Феномен психоемоційного вигорання зводиться до двомірної конструкції, що складається з емоційного виснаження й деперсоналізації. Перший компонент, що одержав назву «афективного», відноситься до сфери скарг на своє здоров'я, фізичне самопочуття, нервову напругу, емоційне виснаження. Другий – деперсоналізація – проявляється в зміні відносин або до клієнтів, або до себе. Він одержав назву «настановчого».

Трьохфакторна модель (К. Маслач і С. Джексон). Феномен психоемоційного вигорання являє собою тривимірний конструкт, що включає в себе емоційне виснаження, деперсоналізацію та редукцію особистих досягнень. Емоційне виснаження розглядається як основна складова емоційного вигорання й проявляється в зниженому емоційному фоні, байдужості або емоційному перенасиченні.

Чотирьох-факторна модель (Фірч, Мімс, Іванічкі, Шваб). У цій моделі вигорання один з його елементів (емоційне виснаження, деперсоналізація або скорочені персональні досягнення) розділяється на два окремих фактори. Наприклад, деперсоналізація, пов'язана з роботою й з клієнтами відповідно тощо.

Процесуальні моделі психоемоційного вигорання розглядають вигорання як динамічний процес, що розвивається в часі й має певні фази або стадії. Процесуальні моделі (Б. Перлман і Е. А. Хартман; М. Буріш) розглядають динаміку розвитку вигорання як процес зростання емоційного виснаження, внаслідок якого виникають негативні установки стосовно суб'єктів професійної діяльності. Підданий вигоранню фахівець намагається створити емоційну дистанцію у стосунках з ними, як спосіб перебороти виснаження. Паралельно розвивається негативна установка стосовно власних професійних досягнень (редукція професійних досягнень).

Дослідники Н. Водопьянова, Є. Старченкова зазначають, що розвитку феномену психоемоційного «вигорання», як правило, передує період підвищеної активності («аврал», робочий «цейтнот»). У цей час людина практично повністю, як кажуть, «з головою» входить у роботу, яка поглинає її цілком. Забуваються звичні потреби, які не стосуються трудового процесу. Через визначений проміжок часу (у кожної людини його тривалість індивідуальна) настає виснаження, яке набуває форми відчуття перенапруження та вичерпування емоційних і фізичних ресурсів особистості, втома, що не минає після нічного сну. Потім настає особистісна відстороненість. У крайніх її виявах людину майже ніщо не тривожить щодо її професійної діяльності, не викликаючи ніяких емоційних відгуків. Зрештою виникає відчуття втрати власної професійної ефективності, знижується самооцінка, втрачається віра у свої професійні можливості[29].

Цілком зрозуміло, що професійні стреси – це поліфонічні феномени, які виявляються у фізіологічних і психологічних реакціях на складну виробничу ситуацію. Такі стрес-реакції різного ступеня складності та вираженості цілком можуть існувати навіть у прогресивних, добре керованих установах; стрес, пов'язаний із роботою, зумовлений тим, що до людей пред'являють високі вимоги, які не відповідають рівню їх знань, умінь, навичок, професійної компетентності та креативності.