Відмінності та подібності між філософією і релігією та філософією і наукою

Філософія є знання загального, що зближує її з такою формою суспільної свідомості як наука. Остання так само як і філософія, відображає світ у загальних поняттях. Зближує науку з філософією та обставина, що філософія, як і наука, прагне логічно обґрунтувати свої положення, довести їх, виразити у теоретичні формі.

Пізнавальний пафос споріднює філософію і науку. Існує кілька поглядів на спільне та відмінне між цими сферами знання. При розв’язанні цієї проблеми у філософії намітились дві тенденції: одна максимально зближує філософію і науку, навіть проголошує філософію наукою; друга відстоює думку, що філософія не є наукою. Філософію і науку споріднює, як уже зазначалось, націленість на пізнання світу, на істину. Обидві вони засновані на розумі, тобто передбачають аргументи і сумніви. Наука також є теоретичним, загальним знанням. Більше того, історично деякий час філософія і наука існували як єдина система знання. Отже, і філософське, і наукове знання є теоретичним, тобто побудованим на узагальненнях, правилах логіки, що дає підставу розглядати філософію як науку.

Однак, між філософським і науковим знанням існує і принципова відмінність. Філософія має справу з найбільш загальними поняттями, які, по-перше, застосовуються у всіх науках, а часто і за межами наук (поняття простору і часу функціонують і у науці, і у техніці, і у мистецтві та юриспруденції); по-друге, зміст цих понять, хоч вони і використовуються в науках, не є предметом їх спеціального дослідження; по-третє, ці загальні поняття не можна звести до емпіричного досвіду, фактів чи зв’язати математичною формулою, що властиво науковим поняттям.

Відмінність між науковою і філософською орієнтацією виявилась досить чітко вже на ранніх етапах становлення науки та філософії як специфічних форм спільної свідомості. Розділяючи "мудрість" (філософію) і "знання" (науку), античні мислителі вказували на їх якісну несумірність - "нагромадження знання не навчає мудрості", зауважував Геракліт ще у 6 ст. до н.е. Коли ми говоримо, що на перших етапах свого існування філософія являлала собою "сукупне знання" про світ, яке містило в собі елементи фізичних, хімічних, біологічних та інших знань, котрі згодом, протягом тривалого періоду розвитку філософії поступово "відбруньковувалися" від філософського "загалу", перетворюючись на самостійні галузі наукового (не філософського) знання, слід мати на увазі таке: елементи фізичних, хімічних та інших знань не були науковим знанням у лоні філософії. Лише в міру свого кількісного зростання і відповідної систематизації ці знання звільнилися від світоглядно-оціночних моментів, перестаючи бути філософією і стаючи водночас наукою.

Отже, філософію та науку поєднує те, що вони: 1) базуються на дискутивному мисленні та прагнуть пояснити дійсність; 2) відображають світ в загальних поняттях; 3) прагнуть логічно обґрунтувати свої положення, довести їх істинність; 4) протистоять релігії. Особливостями філософії у порівнянні з наукою є: 1) невизначеність, безмежність та історична змінюваність предмета дослідження філософії; 2) філософії властиві широкі узагальнення.

Релігія тісно зв'язана з філософією. Близькість їх полягає в суспільно-історичних формах світогляду, вирішенні аналогічних завдань світорозуміння і впливу на свідомість та поведінку людей. Та між релігією і філософією є і суттєві відмінності. По-перше, релігія ділить світ на земний, природний та небесний, надприродний. Філософія виходить із єдності об'єктивного природного світу. По-друге, в релігійній свідомості відбиття земного та небесного світу здійснюється за допомогою надприродних образів. Об'єктивний світ у філософській свідомості відбивається способом загальних понять. По-третє, релігійний світогляд основну увагу приділяє людським занепокоєнням, надіям, пошуку віри. Філософський світогляд - інтелектуальним аспектам. Прагнення людей до знання обумовило потребу в філософії. Проблемою виникнення філософії цікавились уже античні філософи. Різні аспекти проблеми привертали увагу Платона та Арістотеля, Діогена Лаертія та Олімтодора. За Платоном, початок філософії - у здивуванні. У Платонівському діалозі «Тее-тет» підкреслюється, що філософу притаманно відчути здивування. А здивування і є початком філософії. Що стосується питання виникнення філософії, то відповідь можна знайти в Арістотеля: філософія виникає із науки, як результат її розвитку, і виникає із міфології. Релігія базується на Вірі як фундаментальному природному почутті людини. Їй чужі сумніви, омани, шукання. Вони засуджуються церквою як єресь, як боговідступність. Філософія ж заснована на Розумі, на його спроможності до необмеженого вдосконалення. Вона вся – сумнів, пошук, піднесення через омани. Релігія оперує конкретно-наочними образами (бог-людиноподібна істота, яка наділена людськими ж властивостями, зведеними до абсолюту). Філософія, як вже говорилося, оперує абстракціями гранично високої спільності, позбавленими будь якої наочності (неможливо уявити собі "буття взагалі", "матерію", "дух", "простір", "якість", "причину" і т.д.). Тобто філософія і релігія – дві дуже подібні, взаємозв'язані, але різні форми духовної культури. Релігійний (політеістичний) світогляд історично передував філософському. Виникнення ж монотеістичних релігій зв'язане з зародженням перших філософських вчень. В наш час сліпа віра в бога, "чиста релігія" (фідеїзм) практично неможлива. Віра потребує раціонального філософського обгрунтування (теологія). Всі сучасні світові релігії (християнство, іслам, іудаїзм, буддизм) мають свої філософські обгрунтування.