Закономірності прояву природних процесів та їх вплив на біоту й людину 2 страница

До теперішнього часу ще не вдається надійно передбачити місце, час і силу землетрусів, а оцінка вірогідності майбутніх поштовхів, особливо сильних, в багатьох регіонах виявляється далекою від реальності. Це підсилюється швидким зростанням міського населення, особливо в країнах, що розвиваються, де якість проектів і будівництва, дотримання будівельних норм, надійність оцінки сейсмічної небезпеки дуже низькі. В результаті число жертв землетрусів рівної сили в містах, що розташовані в розвинутих країнах, у сотні раз менше, наприклад, при двох землетрусах у густонаселеній Каліфорнії (Ломо-Прієта, 1989 р. і Нортрідж, 1994р.) загинули 130 чоловік, а при двох поштовхах такої саме сили у Вірменії (Спітак, 1988 р.) загинуло більше 25 тис. чоловік та на Сахаліні (Наф-

тогорськ, 1995 р.) - більше 2 тис. чоловік. За даними "GeoHazards International", існує висока імовірність землетрусу, силою не менше 9 балів за шкалою MSK, поблизу однієї зі столиць держав Середньої Азії у найближчі 20 років. При нинішньому стані споруд у цих містах від нього може загинути від 25 тис. до 75 тис. чоловік.

Але і в розвинутих країнах землетруси руйнують дороги, мости і найнадійніші будівлі зі сталевим каркасом, переривають подачу води та електроенергії, викликають вибухи й пожежі. Один із недавніх і вражаючих прикладів - Каліфорнійський землетрус 17 січня 1994 р. з магнітудою 6,8 і епіцентром у Нортріджі поблизу Лос-Анджелеса. При поштовху загинули 63 людини. Але за рівнем завданого збитку (понад 30 млрд. доларів) цей землетрус став "найдорожчим" за всю історію США. При поштовху були зафіксовані неймовірно високі вертикальні й горизонтальні прискорення коливань, а велика частина аварій була пов'язана з розрідженням ґрунтів і зсувами.

По сейсмічному районуванню України близько 120 тис. км2 її території з населенням понад 11 млн. чоловік знаходиться в зоні можливих землетрусів силою 6 - 9 балів (за шкалою MSK).

У ХХ ст. найбільш руйнівні землетруси на території України (7 – 8 балів за шкалою MSK) були зафіксовані в 1927 р. на південному березі Криму в Ялті (епіцентр – у Чорному морі); в 1977 та 1986 рр. – на півдні Одеської області (епіцентр – у Східних Карпатах, на території Румунії).

Сейсмоактивні зони (Закарпатська, Карпатська - гори Вранча, Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська) оточують Україну з півдня та південного заходу.

Виверження вулканів одне з найгрізніших і значних явищ природи. З діяльністю вулканів в історії Землі зв'язують вимирання окремих видів тварин і виникнення нових. Багато дослідників зв'язують епохи зледеніння четвертного періоду з вулканічними циклами й навіть вулканічну активність розглядають як одну з причин переходу від людиноподібної мавпи до людини. Виверження вулканів породжують стихійні лиха для всього живого, руйнують цілі міста, перетворюють рельєф і річкову мережу, впливають на грунтово-рослинний покрив і змінюють ландшафт, а отже, і ресурс геологічного простору в цілому.

У світі налічується приблизно 4 тис. вулканів, із них діє - 540. Прояв сучасного вулканізму звичайно приурочений до областей альпійської складчастості. Майже 80% вулканів, що діє, пов'язано із зоною, яка простежується по Тихоокеанському узбережжю Північної й Південної Америки, Алеутським островам, Камчатці, Японським островам, Індонезійському архіпелагу, Новій Зеландії. Решта вулканів приурочена до басейну Середземного моря.

Найсильнішим виверженням історичного часу вважається виверження вулкана Тамбора на острові Сумбава в Індонезії в 1815 р. Первинна висота вулкана (4000 м) після вибуху зменшилася до 2850 м. В атмосферу було викинуто понад 100 км3 гірських порід, утворився величезний кратер розміром 6 x 6,5 км і глибиною 700 м. Загальне число загиблих

склало декілька десятків тисяч чоловік В XX ст. найкрупніша вулканічна катастрофа відбулася в березні 1956 р. на Камчатці. Виверження носило вибуховий характер, в резуль-

таті була знесена вершина вулкана Безіменний, а його висота зменшилася на 200 м. Загальний об'єм викинутого на висоту до 45 км попелу перевищив 0,5 млрд. м3. На відстані понад 10 км товщина шару вулканічного піску й попелу досягала 0,5 м.

До чинників вулканічної діяльності, що мають руйнівну силу, відносять вибухову хвилю, лавові потоки, вулканічні аерозолі, пірокластичні потоки, пекучі та попільні хмари. Залежно від форм виверження переважають ті або інші чинники. Види дії, які вони надають, підрозділяють на п'ять груп: механічні, термічні, хімічні, електромагнітні й психологічні. За

характером вони можуть бути незворотно катастрофічними, пригноблюючими або стимулюючими. Особливо значними виявляються механічна й термічна дії. Сила дії вказаних чинників залежить від типу виверження, кількості вулканогенного матеріалу, його розмірів й температури; усі ці величини зменшуються по мірі збільшення відстані від вулкана.

Виверження вулканів за часом дії можуть бути: швидкими, імпульсними, тривалістю до декількох днів, а можуть, епізодично повторюючись,продовжуватись на протязі достатньо тривалого часу.

Екологічні наслідки та розмір матеріального збитку від вулканічної діяльності залежатимуть від того, на якому рівні вона виявляється - регіональному або локальному. При регіональних масштабах дії особливо гостро встають питання прогнозу виверження й уживання дієвих заходів по попередженню й порятунку людей і матеріальних цінностей.

На території України присутні тільки процеси грязьового вулканізму, які локалізовані в її південний частині – на Керченському півострові та прилеглій акваторії Азовського моря. Серед діючих грязьових вулканів виділяються два основні види – із постійним спокійним режимом виверження та з активними викидами на протязі кількох діб, що супроводжуються вибухами та локальними землетрусами.

Існують данні про активізацію грязьових вулканів у зоні Південно-Азовського розлому, що сприяє виникненню нових островів і мілин в акваторії Азовського моря та Керченської протоки й може стати причиною погіршення судноплавства.

Снігопади. Сильні снігопади приводять до швидкого збільшення висоти сніжного покриву і можуть супроводжуватись тривалим перенесенням і перевідкладенням великих мас снігу. Вони найбільш характерні для Росії, півночі США, Канади, Японії й ряду високогірних районів.Снігопади на рівнинних територіях досить умовно можна віднести до

катастрофічних процесів, оскільки випадки загибелі людей одиничні. Основні екологічні наслідки пов'язані з дискомфортом мешкання, що особливо гостро відчувається в містах, де снігопади перешкоджають роботі транспорту, іноді через них доводиться закривати школи й промислові підприємства.

В основному, на території України кількість снігових опадів складає 20-30 мм, іноді сягає до 40-70 мм. У Карпатах в окремих випадках випадає дає більше 100 мм. Один раз на три роки великі снігопади можна спостерігати на території АР Крим, Вінницької, Київської, Чернівецької та Черкаської областей, один раз на п'ять років - на території Запорізької,Дніпропетровської, Сумської, Тернопільської, Рівненської, Миколаївської

та Чернігівської областей.

Цунамі (від японського слова, що означає, "велика хвиля, яка заливає бухту") є довгоперіодичними морськими гравітаційними хвилями, що володіють великою руйнівною силою. Виникнення цунамі частіше за все пов'язано із сильними підводними (90% від загальної кількості цунамі) або прибережними землетрусами. Але можуть бути й інші причини їх виникнення, такі як підводні вулканічні виверження, великомасштабні підводні або берегові зсуви й обвали, скидання в океан великих мас порід або льоду, підводні вибухи ядерних зарядів, падіння в океан гігантських метеоритів тощо.

При виникненні потужного підводного землетрусу миттєві деформації ділянки дна океану (вертикальна компонента миттєвого зсуву порід може сягати декілька метрів) викликають раптовий удар із боку дна по величезному об'єму водної товщі (на поверхні океану виникає динамічний "горб" висотою близько 10 м і вширшки біля 100 км), що призводить до виникнення коливальних рухів та утворення хвиль цунамі. Спочатку вони

мають невелику (декілька десятків см) висоту і значну швидкість (від 50 до 1000 км/годину), причому хвилі цунамі настільки довгі, що у відкритому морі з кораблів вони як хвилі майже не сприймаються. В прибережній мілководній зоні швидкість хвилі зменшується, різко зростає її висота (до 5-10 м, а іноді й до 40 м) і крутизна переднього фронту – в результаті

хвиля перекидається, здійснюючи колосальні руйнування на березі.

Основними характеристиками цунамі є: магнітуда цунамі, інтенсивність та швидкість руху хвилі. Інтенсивність і масштаби цунамі характеризуються шкалою, яку склав англійський сейсмолог Н. Амбрейсіз: 1 бал – дуже слабе (хвиля фіксується лише приладами); 2 бали – слабе (може затопити плоске узбережжя; його помічають лише фахівці); 3 бали – середнє (плоске узбережжя затопляється; легкі судна можуть бути ви

кинути на берег; портові споруди можуть отримати невеликі пошкодження); 4 бали – сильне (узбережжя затопляється; прибережні споруди ушкоджуються; крупні парусні й невеликі морські судна можуть бути викинуті на берег, а потім змиті в море; можливі людські жертви); 5 балів – дуже сильне (прибережні території затоплені; хвилеломи й моли сильно

пошкоджені; крупні судна викинуті на берег; є людські жертви; великий матеріальний збиток); 6 балів - катастрофічне цунамі (повне спустошення узбережжя й приморських територій; суша затоплена на значний простір углиб від берега моря; найкрупніші судна пошкоджені; багато людських жертв).

Близько 75% цунамі припадає на Тихоокеанське узбережжя, із районом Середземного моря пов'язано 12% випадків цунамі, з Атлантичним океаном - 9%, з Індійським океаном - 3%.

Руйнівна сила цунамі залежить від інтенсивності причини, що її викликала, відстані місця зародження від берега, початкової висоти хвилі, особливостей рельєфу дна на шляху цунамі й контурів берегової лінії.

Вона особливо велика в умовах бухт і проток, що звужуються, при зменшенні їх глибини, за рахунок чого істотно зростає висота хвилі. Небезпечні також гирла річок, по якім цунамі просувається на декілька кілометрів у глибину території.

Відомо близько 1 тис. випадків виникнення цунамі (понад 100 мали катастрофічні наслідки), які проявилися в повному руйнуванні й змиві інженерних споруд і рослинного покриву на узбережжі. Землетрус з епіцентром на південний захід від Лісабона в листопаді 1755 р. викликав цунамі з висотою хвилі до 30 м, яка зруйнувала і майже змила місто. З 20 тис. будівель було знищено 15 тис., загинули близько 50 тис. чоловік.

В 1983 р. при сильному виверженні вулкану обрушилася в морі частина острова Кракатау площею 21 км2. Гігантська хвиля цунамі, що утворилася при цьому, висотою до 35 м, змила три десятки міст на Яві й Суматрі і відібрала життя 36 тис. чоловік.

Найсильнішим катастрофічним цунамі планетарного масштабу було цунамі, яке виникло 26 грудня 2005 р. В Індійському океані відбувся найсильніший підводний землетрус, гіпоцентр якого був зареєстрований поблизу північного краю о-ва Суматра на глибині близько 30 км. За шкалою Ріхтера його сила була оцінена магнітудою 9, що відносить його до розряду найкрупніших природних катастроф. В історії планети спостерігалися землетруси і з більш великими магнітудами - до 9,5, але ніколи ще не виникало такого довгого осередку, який протягнувся на 1300 км.

Земна поверхня була розламана східчастим розломом величезних розмірів, а вертикальна складова переміщення уздовж цього розлому спровокувала жахливої сили удар по товщі води знизу, що привело до утворення гігантського цунамі. Уже через годину одиночна хвиля величезної протяжності подолала половину відстані між Суматрою й Шрі-Ланкою, а через дві години обрушилася на узбережжя Шрі-Ланки та Індії. На протязі наступних шести годин цунамі дісталося до Сомалі на африканському узбережжі та перейшло в Атлантичний океан. На сході хвиля "перелилася" у Тихий океан і дійшла до узбережжя Канади. Фактично на протязі доби це цунамі охопило своїм впливом весь Світовий океан. Висота хвиль цунамі досягала на півночі о-ва Суматра 34 м, швидкість потоків води складала 400-500 км/годину, дальність затоплення перевищувала 5 км.

За даними Наукового центру по епідеміологічних катастрофах (CRED) загальна кількість загиблих і зниклих без вісті в 12 потерпілих від цунамі країнах Індійського океану (Індонезія, Шрі-Ланка, Таїланд, Мальдіви, Сомалі, Мьянмар, Малайзія, Індія тощо) перевищує 305 тис. чоловік, причому найбільша кількість жертв припала на Індонезію (понад 200 тис. чоловік). За оцінками ООН не менше 500 тис. чоловік було поранене, 1 млн. залишились без даху над головою та 2 млн. перебували на межі голоду. Сукупні економічні втрати 12 країн від цунамі оцінюються, в цілому, більш ніж в 10 млрд. дол.

В масштабі всієї Землі інтервал повторення найкрупніших цунамі, за даними Д. Ейджера, складає в середньому 10 років, хоча для окремих ділянок узбережжя Світового океану він зростає до 100 років. Велика небезпека цунамі обумовлена тим, що це процес швидкодіючий, має катастрофічний характер, а негативні наслідки його дії розповсюджуються на цілі регіони. Небезпека цунамі та можливі екологічні наслідки особливо зростають у зв'язку з активним освоєнням шельфу Світового океану, тому найважливішою проблемою є не тільки короткостроковий прогноз цунамі, який, в деяких випадках, уже дає позитивні результати, але і довгостроковий.

Зсуви – це зміщення на схилах гірських порід різного складу, будови й об'єму з переважанням механізму ковзання по наявній поверхні чи зоні (або той, що виникає в процесі руху), коли зсувні зусилля більше міцності порід. Для поняття "зсув" існує понад 150 визначень і багато різних класифікацій, а загалом кожне конкретне руйнування схилів є не-

повторним явищем, яке має індивідуальні риси, що визначаються місцем, масштабами, характером, часом прояву та багатьма іншими факторами.

Основними зсувоутворюючими факторами є геологічні, геоморфологічні, гідрогеологічні та ландшафтно-кліматичні, на які накладається техногенна діяльність людини. За даними міжнародної статистики, 80% сучасних зсувів тим чи іншим чином пов’язані з діяльністю людини.

Зсуви широко розвинуті на берегах річок, морів і озер у платформних областях, де при субгоризонтальному заляганні порід є витримані горизонти глинистих відкладів, що обумовлюють утворення зсувів видавлювання (детрузивних), які відрізняються великими об'ємами, блоковою будовою та швидкими переміщеннями. В гірсько-складчастих областях

(Кордильєри, Гімалаї, Альпи, Кавказ, Забайкальє тощо) широко розвинуті зсуви ковзання (консеквентні) блокової будови, зсув яких відбувається по контакту шарів або по яких-небудь ослаблених зонах, часто з великою швидкістю. Зустрічаються вони і на платформах. Велике розповсюдження отримали в’язкопластичні (деляпсивні) зсуви водо насичених уламково-глинистих мас, включаючи зсуви-потоки (південний берег Криму), зсуви в'язкого розрідження лесових порід (гірські і передгірські райони Середньої Азії) і малолітифікованих глин (узбережжя Норвегії, Кавказу).

Еколого-геологічні наслідки зсувних процесів пов’язані або з похованням під ґрунтовою масою людей, тварин та інженерних споруд, або з порушенням ландшафту й деформацією споруд.

Масштабність розвитку зсувів і еколого-геологічні наслідки їх дії на оточуюче середовище визначаються об'ємом ґрунтових мас, що переміщуються, і швидкістю зсуву. Вона особливо зростає в умовах високої енергії рельєфу, крутих і високих схилів, в першу чергу там, де вони субпаралельні крупним розломам. Найбільші зсуви, часто з катастрофічними наслідками, виникають у тих випадках, коли потужна товща міцних порід залягає на слаболітифікованих або пливунних породах, в яких виникають явища повзучості, видавлювання й випливання.

На узбережжі морів зсувні процеси активізуються у зв'язку із штормами. Багато грандіозних зсувів спровоковано землетрусами. Різкій активізації зсувів сприяє добре зволоження порід, особливо рихлих глинистих і лесових, в результаті затяжних дощів, злив, сніготанення, інтенсивних поливів. При цьому утворюються потужні зсуви-потоки з великою швидкістю зсуву, що часто приводять до катастрофічних наслідків. В 1994 р. на півдні Киргизії в Ошській та Джалалл - Абадській областях після рясних снігопадів (що перевищили 2-3 річні норми) у лесових породах зійшли зсуви-потоки об'ємом від 500 м3 до 1,5 млн. м3, внаслідок чого загинуло 115 чоловік. Певну підготовчу роботу вчинили сильні землетруси, яківідбулися в цьому районі в 1992-1993 рр.

Вважають, що найкрупнішим у світі за кількістю зсувного матеріалу (маса 50 млрд. т, об’єм 20 км³) був зсув, що відбувся понад 2 тис. років тому на південному заході Ірану. Зсувна маса обрушилася з висоти 900 м (гора Кабір-Бух), перетнула долину річки Саїдмаррех шириною 8 км, перевалила через хребет заввишки 450 м і зупинилася в 17 км від місця виникнення. Зсув покрив територію площею понад 165 км2 із периметром 70 км. При цьому за рахунок перекриття річки утворилося озеро завдовжки 65 км і глибиною 180 м. Найруйнівними з коли-небудь зареєстрованих були зсуви, що відбулися в 1920 р. в Китаї у провінції Ганьсу на заселених лесових терасах, що привело до загибелі 100 тис. чоловік.

За даними К.Кондратьєва та ін. (1995), за період з 1981 по 1989 рр. тільки від одного з майже сотні катастрофічних зсувів загинули більше тисячі чоловік (Еквадор, 1987). За цей же період найбільше число потерпілих було в Непалі в 1987 р. - 35 тис. чоловік. В результаті масової активізації зсувів у Чечні та Інгушетії (узимку і весною 1989 і 1998 рр.) безпритулку лишилося близько 27 тис. чоловік.

Зсуви не тільки загрожують всьому живому, спричинюють до загибелі людей та худоби, але й викликають дискомфорт у мешканні, що пов'язано з деформаціями й руйнуванням житлових будинків, комунікацій, із порушенням структури сільськогосподарських земель і лісових масивів.

Зсуви можуть бути віднесені до катастрофічних процесів, оскільки у разі короткого етапу підготовки, вони утворюються раптово, мають велику швидкість пересування (до 1 м/хв.) і становлять пряму загрозу життю людини. При тривалому періоді підготовки зсуву, коли розвиток процесу йде поволі й нерівномірно, він звичайне не є несподіваним і не становить безпосередньої небезпеки для людини, але і в цьому випадку може привести до порушення природного середовища і до значного матеріального збитку.

Селі (від арабського слова, що означає, "бурхливий потік") - це тимчасові грязекам’яні гірські руслові потоки, що характеризуються високим умістом твердого матеріалу (не менш ніж 100-150 кг на 1 м³) і різким підйомом рівня. Відрізняються раптовим виникненням і швидким рухом (від 2 до 10 м/сек.). Селевий потік за декілька годин може винести стільки твердих уламків, скільки річка, яка дренує цей водозбір, за 25-120 років.

Селі виникають у наслідок інтенсивних і тривалих злив, бурхливого танення льодовиків або сезонного снігового покриву, обвалення в русло гірських річок великої кількості пухко-уламкового матеріалу, прориву гребель водосховищ, а також землетрусів.

Головною й визначальною характеристикою селю є склад і відношення твердого матеріалу до рідини, із яких власне складається сель. Тому за характером селі поділяють на грязьові (суміш води з ґрунтом при незначній концентрації каміння, об’ємна вага складає 1,5-2 т/м3); грязе-кам’яні (суміш води, гравію та невеликого каміння, об’ємна вага складає 2,1-2,5 т/м3) та водокам’яні (суміш води з переважанням великого каміння, об’ємна вага складає 1,1-1,5 т/м3).

Об’єми селів можуть сягати від сотень тисяч до мільйонів кубічних метрів, а розміри уламків твердого матеріалу до 3-4 м у поперечнику та з масою до 200 т.

Селеві процеси поширені у всіх гірських районах земної кулі. Екологічні наслідки дії селю залежать від його потужності, яка визначається сумарним об'ємом винесеного твердого матеріалу. При об'ємі 20-100 тис. м3 сель вважається середній потужності, 100-900 тис. м3 - значної потужності і більше 1 млн. м3 - катастрофічним. Масштабність розвиткуселів зростає при великій кількості пухко-уламкового матеріалу на схилах; при зволоженні його за рахунок танення снігу або за рахунок прориву водоймищ; при відповідній будові руслової мережі селевого басейну,що забезпечує концентрацію великих витрат; за відсутністю на схилах лісу і трав'яного покриву.

Селеві потоки звичайно формуються в басейнах невеликих гірських річок або тимчасових водотоків. Водозбірний басейн, в межах якого відбувається формування селів (при цьому рух селів здійснюється по головному руслу), називається селевим басейном.

Катастрофічні селі й селі значної потужності становлять серйозну загрозу для населення і часто приводять до великих людських жертв. В Японії у вересні 1945 р. в м. Кура, яке розташовано у вузькій долині, в результаті найпотужнішого селю викликаного зливовими дощами, при проходженні тайфуну "Макурадзаки" загинули 1154 чоловік. В 1970 р. в Перу під грязекам’яною масою було поховано м. Юнгай з 20 тис. мешканців. Дуже могутні грязекам'яні селеві потоки, які були спровоковані виверженням вулкану Ел-Руїз у Колумбії в 1985 р., стали причиною загибелі 23 тис. жителів м. Армеро.

Слід пам’ятати, що сель може виникнути і внаслідок техногенної діяльності людини. 13 березня 1961 р. у районі Бабиного Яру в м. Києві прорвало земляну дамбу, що утримувала понад 3 млн. м3 суміші лесового ґрунту з водою. В результаті, катастрофічний грязьовий сель понісся вниз до Куренівки. Потік зносив будинки, зрізав стовпи електропередач та дерева. Початкова висота грязьового валу досягала 14 м, а швидкість його пересування – 5 м/сек. Була занесена частина житлових будинків між вул. Фрунзе та вул. Новокостянтинівською на площі понад 30 га.

Об’єм грязьової маси, що була винесена на цю площу, склав понад 600 тис. м3. Загинуло понад 1,5 тис. жителів міста, а відновлювані роботи тривали понад півроку.

Величезну шкоду селі наносять залізничним і автомобільним дорогам, що перетинають селеві басейни, пошкоджують і руйнують опори і прогінні будови. Винесений селем матеріал завалює дорожнє полотно, забиває входи в тунелі, отвори мостів і труб, надовго виводячи їх із ладу.

Сели заносять іригаційні канали, руйнують і ушкоджують гірські електростанції й водозабори, лінії зв'язку й газопроводи, туристичні табори, тобто приводять до дискомфорту мешкання людей і великих матеріальних збитків.

Селі відносяться до швидкодіючих (катастрофічних) процесів, які раптово виникають і швидко проходять. Тривалість селю від десятків хвилин до декількох годин. Звичайно, сель проходить за 1-3 години, хвилями по 10-30 хвилин. Дія конкретного селю достатньо локальна, обмежена селевим басейном, тверда складова розвантажується в пониззі селевого русла, де зменшуються ухили й швидкість потоку.

В Україні площа ураження селевими потоками становить понад 3% від усієї території. В Закарпатті селеві потоки поширені на 40% території, в Івано-Франківській області – на 33%, в Чернівецькій області – на 15% та в Криму – на 9%. Найбільшого розповсюдження селеві процеси набули в Карпатах (виявлено 219 селевих басейнів) та Кримських горах. Переважають дрібні селі, генезис водної складової - зливовий. Основна причина селевої активності – велике господарське освоєння гір, перш за все зведення лісів. Під вплив селевих потоків у Карпатах і Криму підпадає понад 30 населених пунктів, шляхи сполучення та мережі комунікацій.

Снігові лавини – це раптовий зсув великих мас снігу зі стрімких гірських схилів унаслідок порушення стійкості снігу. Лавини є одним із найпоширеніших і небезпечних природних явищ гірських країн.

Дія лавини на людину, біоту і господарські об'єкти визначається її потенційною енергією, яка залежить від висоти падіння й об'єму снігової маси. Обвалення або схід лавини пов'язаний із зменшенням внутрішнього зчеплення в сніжному покриві на гірських схилах або із зменшенням зчеплення з підстилаючою поверхнею. Відбувається це, перш за все,внаслідок швидкого приросту висоти сніжного покриву до величини, що перевищує критичну (разове випадання до 70 мм опадів), або за рахунок температурного або вітрового розпушування снігу. Різниця температур нижнього й верхнього шарів снігу викликає міграцію водяної пари в сніжній товщі, перекристалізацію частини снігу і поступове зменшення щільності нижнього шару в 2-3 рази і більше до досягнення критичної величини. Аналогічні процеси можуть бути обумовлені перепадом вологості повітря в товщі снігу і над ним (при сухих вітрах). Збільшення вологості сніжного покриву від 0 до 20% при таненні або випаданні дощу зменшує величину зчеплення приблизно в п'ять разів.

Особливо небезпечно раптове пробудження рідко діючих лавинних осередків, де сліди лавини на місцевості вже зникли.

Найбільш яскравим прикладом лавинних катастроф нашого часу є трагедія, що сталася під час першої світової війни на австро-італійському фронті в Альпах. Схід лавин на засніжених гірських перевалах призвів до загибелі понад 10 тис. солдат.

Причиною виникнення лавини часто є екстремально тривалі й рясні снігопади або разове випадання за добу до 50 см снігу в холодних районах і до 100 см у теплих. В районах із морським кліматом, таких як Скандинавія, Камчатка, Сахалін, лавинні лиха пов'язані з приходом глибоки циклонів.

Велика частина лавини негативно впливає на природне середовище ступінь дії на людей і господарські об'єкти залежить від освоєння території. На таких добре освоєних територіях, як Швейцарія з високою щільністю населення, з 10 тис. лавиносходів 3 тис. загрожують різним господарським об'єктам (30%); в США з 10 тис. лавиносходів - 1 тис. (10%) представляє загрозу; в Киргизії з 30 тис. лавиносходів конкретну загрозу представляє лише 1 тис. (3%). Така ж залежність спостерігається і за кількістю жертв. Середнє число загиблих від лавин за рік у Швейцарії складає 25 чоловік (1940-1970 рр.), в Австрії - 36 (1949-1970 рр.), в Японії - 27 (1916-1937 рр.). За даними різних авторів, число жертв від лавини за кожне п'ятиріччя зростає приблизно на 10%, а розмір збитку - на 5%.

Швидке освоєння гірських територій, у тому числі під зимові види спорту, роблять особливо гострою проблему розвитку системи попередження й прогнозу лавин, профілактичного їх скидання, будівництва протилавинних споруд.

На території України снігові лавини поширені в гірських районах Карпат і Криму. Наприклад, у лютому 2005 р. в Закарпатській області внаслідок сильних снігопадів зійшли чотири снігові лавини. За даними МНС, лавина об'ємом до 100 м3 зійшла в с. Діловому Рахівського р-ну на ділянці автодороги державного значення Мукачево-Рогатин; лавина об'ємом до 80 м3 зійшла в с. Підчумаль Міжгірського р-ну на автодорозі обласного значення; в Тячівському р-ні між с. Усть-Чорноє та с. Червоне на автодорозі місцевого значення зійшла лавина об'ємом до 50 м3, а також у Хустському р-ні в с. Вільшани - об'ємом до 120 м3. На щастя, жертв і потерпілих не було.

Обвал – це обвалення окремих брил, блоків і крупних об'ємів гірських порід із крутих і прямовисних схилів, що долають свій шлях до місця падіння по повітрю (це частіше всього вивалення) або шляхом скачування по схилу, перекидання й розколювання (власне обвали) Обвали утворюються при втраті стійкості гірських порід, переважно скельних і напівскельних, під дією сили тяжіння, гідростатичного тиску води або різних струсів. Часто обвали готуються під тривалою дією процесів вивітрювання.

Еколого-геологічні наслідки обвалів пов'язані з ударною силою окремих брил і крупних блоків порід з утворенням завалів.

Обвали переважно поширені в гірських областях, перш за все альпійської складчастості, таких як Крим, Кавказ, гори Середньої Азії, Сибіру, Далекого Сходу тощо. На рівнинних територіях дрібні обвали можуть відбуватися на крутих берегах річок, озер і морів у результаті ерозії або абразії основ схилів, формування відповідних ніш із нависаючими над

ними козирками гірських порід, які врешті-решт обвалюються в прибережну частину русла річки, озерного або морського узбережжя.

Вірогідність виникнення особливо крупних обвалів зростає на територіях із глибокорозчленованим рельєфом, із збільшенням висоти й крутизни схилів, із порушенням порід тріщинами середньої щільності тощо.

Створенню крупних і грандіозних обвалів сприяють сильні землетруси.

Руйнівна сила порід, що обрушилися, зростає із збільшенням висоти падіння, оскільки від цього залежать швидкість падіння й сила удару.

Обвали крупного масштабу можуть привести до істотної зміни ландшафту. Так, в результаті Гобі-Алтайського землетрусу 4 грудня 1957 р. із силою в епіцентрі 12 балів із г. Хуреньонь за системою широтних тріщин обрушилася маса гірських порід об'ємом понад 200 млн. м3. Обвал зрізав майже половину гори, утворивши вертикальний обрив висотою близько 300 м.

На ділянках розвитку обвалів постійно існує постійна загроза для життя й діяльності людей, для збереження та нормального функціонування інженерних споруд. Прикладом може бути трагедія, що відбулася 21 червня 2005 р. у с. Кача поблизу Севастополя в результаті обвалу морського берега. Люди, що відпочивали під крутим берегом, опинилися

під 8 м завалом ґрунту. Рятівники витягнули з-під завалу тіло 16-річної дівчини, громадянки Росії. Ще одна потерпіла з важкими травмами була відправлена в лікарню.