Управління структурою капіталу

Структура капіталу підприємства пов'язана з так званим фінан­совим лівериджем. Взагалі в практиці фінансового менеджменту ліверидж розглядається як важіль, що дає змогу за рахунок не­значних зусиль суттєво змінювати результати фінансово-госпо­дарської діяльності підприємства. При цьому розмежовується сфера впливу фінансового та операційного важелів:

- Сфера дії операційного важеля: Реалізаційний дохід (виручка від реалізації продукції) + Операційний прибуток;

- Сфера дії фінансового важеля: + Операційний прибуток + чистий прибуток

Операційний важіль (ліверидж), як зазначалося у темі 5, полягає у потенційній можливості підприємства впливати на тем­пи зміни операційного прибутку шляхом зміни обсягів і структу­ри операційних витрат (постійних і змінних).

Сила дії операційного важеля (рівень опе­раційного лівериджу) = (Виручка від реалізації – Змінні витрати) ÷ Операційний прибуток

Тобто, сила дії операційного важеля показує, на скільки від­сотків зміниться операційний прибуток при зміні виручки від реалізації на 1 %.

Фінансовий важіль (ліверидж) полягає у потенційній можли­вості підприємства впливати на темпи зміни чистого прибутку шляхом зміни обсягів та структури власного і позикового капіта­лу.

Сила дії фінансового важеля (рівень фі­нансового лівериджу) = Операційний прибуток ÷ (Операційний прибуток – Фінансові витрати)

Отже, сила дії фінансового важеля показує, у скільки разів темпи зміни чистого прибутку підприємства перевищують темпи приросту його операційного прибутку. Таке перевищення забез­печується за рахунок так званого ефекту фінансового важеля.

Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків підви­щується рентабельність власного капіталу підприємства за раху­нок залучення в господарський оборот позикового капіталу, не­зважаючи на його платний характер. Нарощення фінансової рен­табельності (тобто рентабельності власного капіталу) може мати місце лише у випадку, коли економічна рентабельність викорис­тання всього інвестованого капіталу більша від середнього рівня фінансових витрат, пов'язаних із залученням позикових коштів. Для визначення ефекту фінансового важеля використовується формула:

ЕФВ = (1 - К_оп)(ЕР_а –СП) ∙(ПК ÷ ВК) (7.15)

де ЕФВ – ефект фінансового важеля (тобто нарощення рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикового капіталу);

К_оп – коефіцієнт оподаткування прибутку;

ЕР_а – економічна рентабельність активів (розраховується шляхом відношення операційного прибутку до загального обсягу капіталу, інвестованого в активи підприємства);

СП – середня ставка процента за позиковими коштами (або рівень фінансових витрат);

ПК – позиковий капітал;

ВК – власний капітал.

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

1. Диференціала (1 - К_оп)(ЕР_а -СП) – різниці між рентабель­ністю інвестованого капіталу і середньою ставкою процента за позиковими коштами після сплати податків;

2. Плеча ПК/ВК – співвідношення позикового і власного капіталу.

Плече фінансового важеля є мультиплікатором зміни диферен­ціала, тобто посилює його дію як в позитивному, так і негативно­му напрямках. Так, якщо диференціал має додатне значення, вигідно нарощувати частку позикового капіталу і тим самим збільшувати рентабельність власного капіталу. І, навпаки, якщо значення диференціала від'ємне, в результаті збільшення плеча фінансового важеля відбувається "проїдання" власного капіталу, і наслідки для підприємства можуть бути руйнівними.

Рентабельність власного капіталу значною мірою залежить від умілого маневрування величиною ефекту фінансо­вого важеля. До певного моменту підвищити ефект фінансового важеля можна екстенсивно за рахунок збільшення його плеча. Але при цьому потрібно враховувати такі правила фінансового менеджменту:

1. Не можна надмірно збільшувати частку позикових коштів у структурі капіталу, оскільки при цьому значно підвищується ризик втрати фінансової стійкості, і будь-які затримки у вироб­ничому процесі або несприятливі зміни ринкової кон'юнктури (на ринках кредитних ресурсів, готової продукції, сировини тощо) можуть призвести до значного від'ємного значення ефекту фінан­сового важеля.

2. Регулювати величину плеча важеля можна лише залежно від значення диференціала. Більші можливості для нарощення позикового капіталу мають ті підприємства, у яких значний за­пас диференціала. Але при цьому потрібно пам'ятати, що зміна плеча фінансового важеля в свою чергу впливає і на величину диференціала. Чим більше плече, тим дорожче будуть коштувати для підприємства позикові фінансові ресурси за рахунок вклю­чення до їх вартості премії за ризик.

3. Підприємство завжди повинно залишати певний резерв по­зикової місткості, щоб у разі необхідності мати змогу покрити потребу у фінансових ресурсах за рахунок нового кредиту і при цьому не змінити знак диференціала з "+" на "-". Досвідчені фінансові менеджери намагаються маневрувати у межах опти­мального діапазону частки позикових коштів у структурі капіта­лу (від ЗО до 50 %). Як свідчить досвід високорозвинутих країн, найкраще підтримувати частку позикового капіталу на рівні 40 % (що відповідає значенню плеча важеля 0,67), оскільки у цьому випадку ринок цінних паперів найкраще оцінює акції підприєм­ства.

Показник сили дії фінансового важеля характеризує фінансо­вий ризик, пов'язаний зі структурою капіталу. Чим більше зна­чення цього показника, тим більший ризик неповернення кре­дитів з процентами для банкірів та ризик невиплати дивідендів для акціонерів. Ситуація ще більше ускладнюється, коли одно­часно підвищується комерційний ризик, тобто ризик недоотримання операційного прибутку від основної діяльності підприєм­ства.

Виділення у складі загального ризику власників капіталу ко­мерційного та фінансового ризиків має принципове значення при обґрунтуванні оптимальної структури капіталу. В цьому випадку комерційний ризик розглядається як ризик негарантованості фінансового результату (операційного прибутку) при 100-відсот-кому фінансуванні за рахунок власного капіталу.

Відповідно, фінансовий ризик розглядається як додатковий ризик власників капіталу в результаті залучення позикового капіталу.