Тема 4. Грошовий ринок та монетарна політика

План

1. Оновні характеристики грошового ринку. Основні грошові агрегати.

2. Модель пропозиції грошей. Грошовий мультиплікатор.

3. Попит на гроші: ефекти доходів, цін та процентних ставок.

4. Модель грошового ринку та його рівновага.

Література:

1. Зянько В.В., Небава М.І., Сірко А.В. Основи економіки: вузлові питання. – Вінниця, 2000.

2. Костюк. В.Н. Макроэкономика: Курс лекций.–М.: Центр, 1998.

3. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія.– Київ: Атіка, 1999.

4. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник; За заг. ред. С. Будаговської. – К.: Основи, 1998. – С. 321-343.

5. Небава М.І. Макроекономіка. Тематичний тлумачний словник термінів.– Вінниця: ВДТУ, 2000.– С. 87-98.

6. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Підручник. – К.: Либідь, 1999. – С. 194-210.

 

Сучасна ринкова економіка є грошовою економікою, оскільки майже всі економічні операції проводяться з участю грошей як засобу обміну. Використання грошей відокремлює акт купівлі товару від акту продажу і таким чином спрощує обмін, знижує витрати обігу товарів.

У сучасній економічній теорії гроші визначаються з функціональної точки зору.

Грошима називається:

· загальновизнаний засіб платежу, який без будь-яких обмежень приймається в обмін на товари і послуги, а також при сплаті боргових зобов'язань;

· сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення розрахунків при здійсненні різноманітних операцій.

Сучасні платіжні засоби випускаються центральним (емісійним) та комерційними (депозитними) банками і представлені двома видами грошей: символічними та кредитними.

1. Символічні, або декретивні гроші – засоби обміну, що являють собою певні форми боргових зобов'язань держави і не мають власної невід'ємної цінності (готівкові гроші). Вартість таких грошей перевищує витрати на їхнє виробництво та цінність при альтернативному використанні (наприклад, як товару) і визначається їхньою здатністю обмінюватися на товари та послуги як зараз, так і в майбутньому. Монопольне право емісії готівкових грошей законодавчо закріплене за державою (центральним банком), тому символічні гроші є державними грошима. Використання символічних грошей підпорядковане певним вимогам: необхідне суспільне визнання таких грошей; державна правова гарантія обігу символічних грошей; здатність держави підтримувати відносну стабільність купівельної спроможності символічних грошей. Купівельна спроможність грошей – це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

2. Кредитні, або депозитні гроші – засоби обміну, які являють собою боргові зобов'язання депозитних інститутів (безготівкові гроші). Як і символічні гроші, вони не мають внутрішньої вартості. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю. Кредитні гроші є приватними грошима – їхню основу складають трансакційні депозити комерційних банків. Депозити – це грошові кошти, вкладені в комерційні банки у готівковій чи безготівковій формі для зберігання на певних умовах. Будь-який депозит є борговим зобов'язанням банку, яке він має сплатити за вимогою вкладника. Трансакційні (чекові) депозити є засобами обміну, оскільки кошти з цих депозитів вкладники мають право без попередження банку переказати іншим особам у вигляді платежів за придбані товари і послуги. Такі платежі здійснюються за допомогою чеків або аналогічних розрахункових інструментів.

В економіці гроші виконують певні функції, а саме:

• засобу обігу – як засіб обігу гроші є посередником при обміні товарів та послуг;

• рахункової одиниці – засобу кількісного виміру та порівняння відносних вартостей товарів на ринку;

• засобу збереження вартості – засобу накопичення купівельної спроможності, яка може бути використана на купівлю товарів у майбутньому;

• засобу платежу – засобу відкладених платежів, які повинні здійснитися у майбутньому, при сплаті боргових зобов'язань, і величина яких встановлюється в грошовій формі

Сучасні структурні елементи грошової маси виступають у вигляді кредитних грошей, вони є борговим зобов’язанням держави та комерційних банків. Так, паперові та металеві гроші є борговим зобов’язанням держави, а чекові та інші види вкладів – борговим зобов’язанням банків і ощадних закладів. Номінальна вартість сучасних грошей не відповідає їхній реальній вартості. В країнах з розвинутою фінансово-кредитною системою зникла відповідність між національною грошовою одиницею та її золотим вмістом, тобто, золотий запас країни не є безпосереднім забезпеченням національного грошового обігу.

В сучасних умовах основними чинниками, що підтверджують вартість грошової одиниці, є:

· прийнятність, тобто, кожен з нас використовує гроші у разі обміну та приймає їх до обміну за результати праці, товари або послуги, оскільки впевнений, що в будь-який час він зможе обміняти їх на необхідні реальні блага;

· гроші виступають законним засобом платежу, тобто, наша впевненість у прийнятності паперових грошей обгрунтовується тим, що держава законодавчо об’явила готівкові гроші законним платіжним засобом, тобто, вони є декретивними грошима;

· відносна рідкість, тобто на ринку вартість грошей визначається співвідношенням попиту та пропозиції, причому за постійного попиту вартість або купівельна спроможність грошової одиниці буде визначатися пропозицією грошей. За влучним висловом голландського філософа Б. Спінози, якість грошей знаходиться в їх кількості. Держава здійснює контроль за кількістю грошей в обігу, підтримуючи їхню купівельну спроможність і підтверджуючи відносну рідкість.

Державний діяч і фінансист Англії ХVI ст. Грешем сформулював положення: “гірші гроші витісняють з обігу кращі”. Даний закон Грешема діє в біметалевій грошовій системі, в якій роль грошей виконують два метали – золото і срібло, а банкноти, що перебувають в обігу, розмінюються на обидва метали. При використанні двох металів як грошей виникає трудність встановлення вартісного відношення між золотом і сріблом. Внаслідок того, що законодавчо закріплене співвідношення між двома валютами з часом уже не відповідає ринковому співвідношенню золота і срібла, недооцінені за законом монети починають залишати сферу обігу і осідати у вигляді скарбу.

Білонні монети – гроші з малою внутрішньою вартістю. Це неповноцінні розмінні монети, номінальна вартість яких перевищує вартість вміщеного в них металу та витрат на їх виготовлення. До них належать паперові гроші та монети, що виготовлені з неблагородних металів.

Грошова маса (Money stock MS) – сума готівкових грошей (C) плюс депозити (D):

MS = С + D.

Грошова пропозиція (Money suply Мs) – містить в собі готівку поза банківською системою (С) і чекові депозити (D), тобто Мs = С + D. Фактично – це агрегат М₁, де готівкові гроші означають зобов’язання центрального банку, а чекові депозити- зобов’язання комерційних банків.

Сукупність загальноприйнятих засобів платежу, що випущені банківською системою і обертаються в економіці, має назву грошової маси. Для кількісного виміру грошової маси використовується показник рівня ліквідності активів.

Під ліквідністю розуміють здатність фінансового активу бути безумовним і нічим не обмеженим засобом платежу без зміни його номінальної вартості. Ступінь ліквідності активів визначається трансакційними витратами, тобто тим, наскільки швидко і з якими мінімальними збитками, порівняно з величиною їхньої грошової оцінки, одні фінансові активи можна обміняти на інші. Чим більшими є трансакційні витрати обміну активу на гроші, тим нижчим буде рівень ліквідності даного активу. У відповідності з рівнем їхньої ліквідності, фінансові активи групуються в грошові агрегати (за принципом від абсолютно ліквідних до найменш ліквідних).

Грошові агрегати – це особливе поєднання ліквідних фінансових активів, які є альтернативними вимірниками обсягу та структури грошової маси. Склад і кількість застосовуваних агрегатів визначається насамперед особливостями фінансової системи і різниться залежно від країни.

Найпоширеніша класифікація грошових агрегатів використовується у США, де використовують такі агрегати як М₁, М₂, М₃, L, D.¹ Інші високоліквідні фінансові активи утворюють квазігроші. Вони не функціонують безпосередньо як засоби платежу і є предметом певних обмежень з боку банків на їх обмін за вимогою вкладників і на строк платежу. Але квазігроші можуть швидко і без ризику значних фінансових втрат перетворюватися в готівкові гроші або трансакційні депозити. Вони є складовою частиною грошових агрегатів М₂ і М₃. Структура і розміщення грошової маси залежить від таких факторів, як розвинутість фінансової системи країни, схильність населення до поточного споживання і заощадження доходів в інститутах фінансової системи, структура депозитів і ліквідних активів фінансового ринку, рівень прибутковості та оподаткування ліквідних фінансових інструментів, рівень життя та ступінь багатства населення тощо. Тому в перехідних економіках структура грошової маси значно відрізняється від її структури в розвинутих країнах.

Згідно з класифікацією, що використовується в Україні, грошові агрегати визначаються таким чином:

Агрегат М₁:

1) гроші поза банками (С);

2) кошти на розрахункових і поточних рахунках (D).

Агрегат М₂ = М₁ +...:

1) строкові депозити;

2) кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій;

3) кошти Держстраху;

4)валютні заощадження.

Агрегат М₃ = М₂ + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Незалежно від їхньої структури, грошові аґреґати різняться між собою ступенем ліквідності, швидкістю обігу, функціональною роллю в економіці, участю в інфляції.

Виходячи із специфічної природи грошей (золотих, паперових, кредитних), діють чітко визначені закони грошового обігу.

В умовах обігу золота а також паперових і кредитних грошей при їх вільному обміні на золото кількість грошей, необхідних для виконання ними функцій засобу обігу і засобу платежу, визначається за такою формулою:

Г=(∑ ЦТ – К + П – ВП) / 0,

де Г – кількість грошей, необхідних для обігу;

∑ ЦТ – сума цін товарів, що знаходяться в обігу;

К – сума цін товарів, що продані в кредит;

П – платежі, яким наступив термін уплати;

ВП – взаємопогашуючі платежі;

0 – число обертів грошової одиниці.

Надлишково випущені в обіг гроші залишаються в скарбах. При паперово-грошовому обігу варто випускати в обіг стільки, скільки вони заміщають золотих, базуючись на дії об’єктивного економічного закону паперових грошей, інакше виникає переповнення каналів обертання паперовими грішми, які знецінюються. Більшість економістів Заходу користуються рівнянням обміну І. Фішера:

М×V=P×Q,

де М – грошова маса; V – швидкість обертання грошей; Р – рівень товарних цін; Q – кількість товарів.

Це рівняння виражає кільнісні залежності між сумою товарних цін і грошовою масою, що обертається. Контроль за грошовою масою необхідний з метою впливу на ціни, виробництво, зайнятість.

Загальніша модель пропозиції грошей враховує роль центрального банку, поведінку комерційних банків і можливий відтік частини грошових коштів з депозитів банківської системи в готівку. Вона містить ряд нових змінних.

Грошова база (Monetary base MB) – сума готівкових грошей (C), які є в обігу поза банками плюс мінімальні банківські резерви (TR):

MВ = С + ТR.

Готівка поза банками є безпосередньою частиною пропозиції грошей, тоді як банківські резерви впливають на здатність банків створювати нові депозити, збільшуючи пропозицію грошей. Оскільки грошовій базі властивий мультиплікативпий вплив на пропозицію грошей, її ще називають грошима активної або підвищеної сили.

Коефіцієнт депонування грошей (currency ratio – cr) характеризує структуру зберігання населенням ліквідних коштів у вигляді їхнього розподілу між готівковими грошима (С) і коштами на поточних (чекових) депозитах (D). Коефіцієнт депонування – це відношення попиту на готівку до депозитів: сr = С/D.

Норма фактичного резервування депозитів (reserve ratio – rr) визначається відношенням загальних резервів комерційних банків до депозитів: rr= – ТR/D. При системі часткового резервування рівень фактичного резервування (rr) залежить від норми обов'язкових резервів та від розміру надлишкових резервів: rr = (R+Е)/D. Отже, пропозиція грошей є функцією трьох екзогенних змінних: сr, rr, МВ.

Враховуючи, що обсяг готівки поза банками визначається сумою депозитів та коефіцієнтом депонування: С = сr×D, а загальні резерви – сумою депозитів та нормою фактичного резервування: ТR = rr×D, пропозицію грошей можна визначити як: М^s = сr×D + D = D×(сr+1), а грошову базу як: МВ = сr×D + rr×D = D×(сr+rr). Звідси випливає, що

D = МВ/(сr+rr), а М^s = МВ×(сr+1)/ (сr+rr).

З цього рівняння видно, що обсяг пропозиції грошей перебуває у прямій залежності від обсягу грошової бази (МВ) і в оберненій залежності – від коефіцієнта депонування (сr) та норми резервування (rr). Коефіцієнт пропорційності між пропозицією грошей і грошовою базою одержав назву грошового мультиплікатора, або мультиплікатора грошової бази (money multiplier – mm). m = (сr+1)/(сr+rr). Грошовий мультиплікатор визначає відношення пропозиціїгрошей до грошової бази, а також суму, на яку збільшується пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одну грошову одиницю. Оскільки сr>0, а 0<RR1. Збільшення коефіцієнта депонування і норми резервування зменшує грошовий мультиплікатор.

Центральний банк визначає пропозицію грошей насамперед через грошову базу, величина якої може контролюватися центральним банком. Збільшення або зменшення грошової бази, у свою чергу, супроводжується мультиплікативним розширенням або, відповідно, скороченням пропозиції грошей комерційними банками. Таким чином, зміни обсягу пропозиції грошей в економіці, викликані змінами грошової бази, відбуваються у два етапи:

· зміни у грошовій базі, які включають зміну зобов'язань центрального банку перед населенням (зміни у величині готівки в обігу поза банками) та перед системою комерційних банків (зміни у величині резервів комерційних банків);

Основою сучасної грошової теорії є теорія портфельного вибору, яка розглядає економічного агента у певний момент часу, коли він володіє певним фондом багатства (портфелем активів) і приймає рішення щодо його розподілу між різними видами активів з метою максимізувати прибуток і мінімізувати ризик. Портфель складається з різноманітних активів – акцій, облігацій, нерухомості, грошей та ін. Попит на гроші визначається тим, яку частку портфеля своїх активів економічний аґент прагне тримати у ліквідній формі, тобто у вигляді грошей.

Для спрощення подальшого аналізу попиту на гроші припустимо, що портфель складається лише з двох активів: облігацій та грошей.

В цілому попит на гроші формується як попит на гроші для операцій (трансакційний попит) та для накопичення купівельної спроможності (попит на гроші як на актив), що обумовлено виконанням грошима двох основоположних функцій: як засобу платежу та засобу нагромадження.

Трансакційний (операційний) попит на гроші являє собою попит на гроші для обслуговування усіх видів угод в економіці. Зв'язок між сумою грошей і загальним обсягом операцій в економіці відображений у рівнянні кількісної теорії грошей, яке є макроекономічним рівнянням обміну: М×V=Р×Y, де М – кількість грошей в обігу, V – швидкість обігу грошей, Р – рівень цін, Y – обсяг випуску у реальному вираженні. Добуток Р×Y є ціновою оцінкою випущеної продукції, що задає попит на гроші для операцій. Добуток М×V – це кількість грошей, які мають бути сплачені при купівлі виробленої продукції. Із рівняння обміну випливає рівняння попиту на гроші: МD=(Р×Y)/V.

Рисунок 4.1 – Трансакційний попит на гроші

 

Рівняння показує, що трансакційний попит на гроші залежить від таких факторів, як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу, швидкість обігу грошей. Підвищення цін і зростання реального обсягу виробництва підвищують попит на гроші, зростання швидкості обігу грошей, навпаки, зменшує трансакційний попит. Якщо швидкість обігу грошей та рівень обсягу випуску у реальному вираженні стабільні, то кількість грошей, необхідних для обслуговування угод в економіці, змінюється пропорційно рівневі цін.

Номінальний попит на гроші відображає ту кількість грошей, яку економічні суб'єкти хотіли б мати для фінансування ділових операцій. З економічної точки зору, доцільніше розглядати реальний (скориґований на рівень інфляції) попит на гроші, який визначається з урахуванням їхньої купівельної спроможності – реальної вартості грошей. Реальні грошові залишки, або реальні грошові запаси вимірюють той обсяг товарів та послуг,який можна придбати за певну номінальну кількість грошей М/Р. Величина М/Р отримала назву “реальних грошових запасів”.

Проста функція трансакційного попиту пропорційна реальному доходові, або кількості виробленої продукції:

(М/Р)^d = k×Y, де k = 1/V.

Реальний попит на гроші позитивно пов'язаний із рівнем економічної активності. Якщо зростає реальний доход, а отже, і обсяг запланованих та непередбачених операцій, то підвищується реальний попит на гроші, і навпаки.

На графіку (рис. 4.1), зокрема, показано, як змінюється трансакційний попит на гроші під впливом зміни ВВП: зростання ВВП збільшує попит на гроші і зсуває лінію попиту праворуч, і навпаки, зменшення ВВП зсуває лінію попиту на гроші ліворуч, тобто попит зменшується.

Попит на гроші як на актив – кількість грошей, яку економічні агенти прагнуть зберігати у формі заощаджень, тобто це бажана кількість фінансових активів у грошовій формі. Перевагою володіння грошима є їхня ліквідність. Недоліком володіння грошима як активом у порівнянні з іншими фінансовими активами (в нашому випадку – облігаціями) є те, що гроші не дають доходу у вигляді процента. Володіючи грошима, доводиться жертвувати доходом у вигляді номінальної процентної ставки.

Рисунок 4.2 – Графік функції попиту на гроші як на актив

Номінальна процентна ставка – ставка процента, виражена в грошах за поточним курсом (без поправки на інфляцію). Номінальна процентна ставка являє собою альтернативні витрати або альтернативну вартість зберігання грошей. Чим вища процентна ставка, тим більше потенційного доходу втрачає економічний агент, який накопичує гроші. Зростання процентної ставки змушує економічних агентів перерозподіляти портфель активів – змінювати його структуру: зменшувати запас грошей і, відповідно, збільшувати запас облігацій. Тому підвищення процентної ставки зменшує попит на гроші.

Функція попиту на гроші як актив відображає обернену залежність величини попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динамікиномінальної ставки процента: (М/Р)^d = L(і). Графічна інтерпретація даної залежності подана на рис. 4.2.

Реальну альтернативну вартість зберігання грошей визначає реальна ставка процента (r)– номінальна процентна ставка, що скориґована на рівень інфляції. Ця корекція ведеться відносно очікуваного темпу інфляції, оскільки фактичний майбутній рівень її невідомий.

З урахуванням очікуваної інфляції, функція попиту на гроші як на актив може бути записана таким чином: (М/Р)^d = L(r,?^e ).

Якщо реальна процентна ставка падає, то реальний попит на гроші зростає, оскільки зменшується реальна альтернативна вартість зберігання грошей. Чим вищий очікуваний темп інфляції, тим нижчим буде рівень реального попиту на гроші, оскільки лише в цьому випадку зменшується зумовлена інфляцією втрата купівельної спроможності грошей.

Сукупний попит на гроші – це загальна кількість грошей, яку економічні агенти бажають мати для фінансування операцій та у формі активів, тобто сума трансакційного попиту на гроші і попиту на гроші як на актив.

Рисунок 4.3 – Графік функції сукупного попиту на гроші

В неявному вигляді функція сукупного попиту на гроші може бути записана таким чином:

(М/Р)^d = L (і, y) = L(r,?^e, Y ),

де і та Y є незалежними змінними функції попиту. Змінна доходу (Y) відображає співвідношення між грошовою масою і обсягом тих операцій, які необхідно профінансувати. Змінна процентної ставки (і) відбиває ступінь переваги грошових коштів відносно інших фінансових активів.

Проста лінійна функція реального попиту на гроші має вигляд:

(М/Р)^d = кY– hі,

де коефіцієнти k та h відбивають чутливість (еластичність) попиту на гроші до доходу та процентної ставки відповідно.

Крива сукупного попиту на гроші має назву “ кривої переваги ліквідності”. Згідно з функцією сукупного попиту на гроші, збільшення/зменшення рівня доходу супроводжується зростанням або падінням попиту на гроші на величину к×?Y, що на графіку відображається зсувом кривої попиту. При кожному даному рівні доходу величина реального попиту на гроші буде падати, якщо ставка процента зростатиме, що на графіку відображається рухом вздовж кривої попиту (рис.8.3).

При надто високій процентній ставці попит на гроші зменшується до мінімального, необхідного для проведення операцій в економіці, рівня – трансакційного попиту на гроші. І навпаки, при дуже низькому рівні процента попит на гроші цілковито еластичний за процентною ставкою. У цьому випадку альтернативні витрати зберігання грошей наближаються до нуля, і тому кожна запропонована кількість грошей користуватиметься попитом. Економічна ситуація, за якої процентна ставка перебуває на такому низькому рівні, коли доход від облігацій не компенсує пов'язані з ним ризики, і тому економічні агенти прагнуть тримати все своє багатство у формі грошей, тобто попит на гроші не має обмежень з боку ставки процента, отримала назву “пастки ліквідності” (на рис. 4.3 цій ситуації відповідає r₀).

Попит і пропозицію грошей пов'язує модель грошового ринку. Згідно з короткостроковою моделлю грошового ринку, пропозиція грошей, доход і рівень цін є екзогенними змінними. Пропозиція грошей контролюється центральним банком і фіксована на рівні М^s . У короткостроковому періоді рівень цін не змінюється, тому номінальні та реальні змінні моделі збігаються: М=(М/Р); r=і. Таким чином, реальна пропозиція грошей фіксована на рівні (М/Р)^s і на графіку показана вертикальною лінією. Альтернативну вартість грошей вимірює ставка процента по такому фінансовому активу, як облігації. Попит на гроші L(r) є спадною функцією процентної ставки (r ) для даного рівня доходу (Y).

Рисунок 4.4 – Модель грошового ринку та його рівновага

Рівновага грошового ринку досягається в точці, де попит на гроші дорівнює їхній пропозиції. Умова рівноваги має вигляд: (М/Р)s = L(r,Y). Точці рівноваги грошового ринку відповідає рівноважна процентна ставка r*. Модель грошового ринку показує, що існує лише єдина ставка, за якої попит на гроші і пропозиція грошей збігаються (рис. 4.4).

На практиці на грошовому ринку постійно виникають коливання. Вони бувають двох типів:

• коливання, пов'язані з початковою нерівновагою грошового ринку;

• коливання, пов'язані зі зміною рівноваги.

Розглянемо механізми, які врівноважують грошовий ринок в одному й другому випадках.

Якщопроцентна ставка не відповідає рівноважному рівневі, корекція ситуації на грошовому ринку з метою досягнення рівноваги відбувається за допомогою процентної ставки, зміна рівня якої змушує економічних аґентів змінювати структуру портфеля своїх активів.

При низькому рівні процентноївиникає надлишковий попит на гроші, який усувається економічними агентами за допомогою продажу облігацій. Колективний продаж облігацій спричиняє збільшення пропозиції облігацій на ринку і, таким чином, падіння їхньої ринкової ціни. Оскільки зниження ринкової ціни облігацій супроводжується зростанням процентної ставки, то зміна структури портфеля триватиме доти, поки бажаний рівень зберігання грошей не відповідатиме пропозиції грошей при рівноважній процентній ставці.

При зависокому рівні процентної ставки висока альтернативна вартість зберігання грошей зменшує попит на гроші, і тому, навпаки, виникає надлишкова пропозиція грошей, яка використовується економічними агентами на купівлю облігацій. Підвищений попит на облігації веде до зростання їхньої ринкової ціни. Спричинене зростанням ринкової ціни облігацій зниження процентної ставки триватиме доти, доки при рівноважній процентній ставці попит на гроші не відповідатиме кількості грошей, що пропонується банківською системою.

Коливання рівноважних значень процентної ставки пов'язані зі змінами екзогенних змінних грошового ринку: рівня доходу та пропозиції грошей. Зростання рівня доходу підвищує попит на гроші та рівноважну процентну ставку. Підвищення пропозиції грошей, навпаки, спричиняє її зниження. При зміні рівноважної процентної ставки процес урівноваження грошового ринку відбувається таким чином.

Підвищення пропозиції грошей приводить до того, що в початковому положенні рівноваги виникає надлишкова пропозиція грошей. Цей тимчасовий надлишок грошей усувається економічними агентами за рахунок підвищення попиту на облігації. Купівля облігацій, що супроводжується зростанням їхньої ринкової ціни, триває до тих пір, поки процентна ставка не відповідатиме новій, нижчій рівноважній ставці процента. Підвищення пропозиції грошей, яке відбувається в ситуації “частки ліквідності”, не спричиняє зниження процентної ставки внаслідок мінімальної альтернативної вартості зберігання грошей.

Зростання доходу в умовах незмінної пропозиції грошей підвищує попит на гроші і, таким чином, спричиняє появу надлишкового попиту на гроші в початковому положенні рівноваги. Надлишковий попит на гроші задовольняється економічними агентами за допомогою продажу облігацій або позичок у комерційних банків. Збільшення попиту на позики сприяє зростанню процентної ставки.

Аналогічно і продаж облігацій триватиме доти, доки процентна ставка не зросте до рівня, що відповідає новій рівновазі.

Цілі грошово-кредитної політики можна розділити на кінцеві: (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, життєздатний платіжний баланс) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс).

Використання проміжних цілей дозволяє узгодити кінцеві цілі з інструментами грошово-кредитної політики. Конкретний вибір проміжного цільового орієнтиру визначається тим, наскільки стало він пов'язаний з кінцевими цілями грошово-кредитної політики у конкретній економічній ситуації.

Складність проведення грошово-кредитної політики зумовлена тим, що центральний банк не в змозі одночасно стабілізувати грошову масу і процентну ставку, якщо попит на гроші змінюється. Розглянемо моделі. грошового ринку в короткостроковому періоді. Згідно з цією моделлю, нахил кривої пропозиції грошей залежить від варіантів грошово-кредитної політики.

Гнучка грошово-кредитна політика – політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні. Пропозиція грошей у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною кривою (див. рис.9.1). За гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші супроводжується зростанням пропозиції грошей. І навпаки, скорочення попиту на гроші веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати номінальну процентну ставку на фіксованому рівні.

Рисунок 4.5 - Гнучка грошово-кредитна політика

Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці. У моделі грошового ринку їй відповідає вертикальна крива пропозиції грошей

(рис. 9.2). За жорсткої грошово-кредитної політики зростання попиту на гроші призводить до зростання процентної ставки, а зниження попиту на гроші спричиняє падіння процентної ставки, оскільки центральний банк підтримує пропозицію грошей на певному рівні.

Рисунок 4.6 - Жорстка грошово-кредитна політика

Проміжному типові грошово-кредитної політики відповідає така модель пропозиції грошей: при зміні попиту на гроші пропозиція грошей змінюється, але в обсязі, недостатньому для підтримки процентних ставок на фіксованому рівні. Тобто зростання попиту на гроші супроводжується зростанням і пропозиції грошей, і ставки процента.

Центральний банк може змінювати (варіювати) пропозицію грошей за допомогою використання інструментів грошово-кредитноїполітики. Вибір варіантів грошово-кредитної політики залежить від причин зміни попиту на гроші. Якщо зростання попиту на гроші пов'язане насамперед з інфляційним зростанням цін, то найкращою буде жорстка грошово-кредитна політика, яка стримує зростання грошової маси. Якщо зміна попиту на гроші спричинена нестабільною швидкістю обігу грошей, то для стабілізації грошового ринку пропозиція грошей повинна змінюватися обернено до змін швидкості обігу грошей. У цьому випадку найкращий тип політики – гнучка грошово-кредитна політика.

Політика, що спрямована на обмеження пропозиції грошей для зниження сукупних витрат і стримування інфляційного тиску в економіці, має назву стримувальної політики, або політики дорогих грошей. Стимулювальна, або політика дешевих грошей – це політика, спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості.

У довгостроковому періоді ефективність грошово-кредитної політики визначається її спроможністю забезпечити досягнення кінцевих цілей, і насамперед підтримувати стале економічне зростання при стабільних цінах і повній зайнятості в економіці. Але грошово-кредитна політика має значний зовнішній лаг – час від прийняття рішення до отримання результату від його здійснення, оскільки вплив її на розмір ВВП пов'язаний зі змінами процентної ставки та інвестиційної активності в економіці. Якщо під час проведення певної політики економічна ситуація зміниться на протилежну, то грошово-кредитні заходи можуть негативно вплинути на розвиток економічної системи. Щоб зробити грошово-кредитну політику послідовною та елімінувати її можливу невідповідність конкретному стану економіки, економісти пропонують дотримуватися певних правил грошово-кредитної політики. Ці правила ґрунтуються на певних номінальних показниках: пропозиції грошей, номінальному ВВП, рівневі цін.

Прихильники монетаризму вважають, що грошово-кредитна політика мусить бути підпорядкована так званому монетарному правилу. Згідно з монетарним правилом, в економіці має підтримуватися постійність темпів зростання пропозиції грошей відповідно до темпів зростання реального ВВП, оскільки коливання грошової маси – джерело найзначніших економічних потрясінь. Але монетарне правило не враховує, що грошово-кредитна політика, спрямована на підтримку сталого зростання грошової маси, малоефективна, коли швидкість обігу грошей мінлива або попит на гроші високочутливий до зміни процентної ставки.

Обмежити вплив змін швидкості обігу грошей на сукупний попит дозволяє грошово-кредитна політика, спрямована на постійний темп зростання номінального ВВП. Згідно з відповідним правилом, відхилення фактичних темпів зростання номінального ВВП від запланованого рівня коригується за допомогою зміни пропозиції грошей. Якщо фактичний темп зростання перевищує запланований, то здійснюється стримувальна грошово-кредитна політика, в іншому випадку – проводиться стимулювальна політика. Основна проблема, що виникає при проведенні політики стабілізації темпів зростання номінального ВВП, – нестійкість темпів зростання природного рівня випуску. Альтернативним правилом грошово-кредитної політики є підтримка стабільного рівня цін. Згідно з цим правилом, для стабілізації рівня цін використовується регулювання кількості грошей в обігу. Пропозиція грошей повинна зростати, коли рівень цін знижується, і навпаки, пропозиція грошей має зменшуватись, коли ціни починають підвищуватися. Але така політика супроводжується значним падінням реального випуску в економіці, якщо ціни зростають внаслідок шоків пропозиції.

Отже, хоча запропоновані правила дають змогу проводити послідовну грошово-кредитну політику, жодне з них не є досконалим і пов'язане з певними видатками для розвитку економічної системи.

Грошово-кредитна політика проводиться за допомогою певних кредитно-грошових інструментів, які направлені на регулювання грошової маси. Пропозиція грошей регулюється центральним банком за допомогою інструментів прямого та непрямого впливу. До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме реґулювання процентної ставки; ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям. До непрямих інструментів регулювання пропозиції грошей належать: операції на відкритому ринку цінних паперів; зміна облікової процентної ставки; зміна вимог до рівня обов'язкових резервів депозитних інститутів. Прямі інструменти грошово-кредитної політики традиційно використовуються в країнах, що розвиваються, інструменти непрямого регулювання застосовуються насамперед в індустріально розвинутих країнах.

Існує суттєва відмінність між інструментами прямого та непрямого регулювання. Інструменти прямого впливу є ефективними лише в короткостроковому плані як засіб запобігання надмірній кредитній емісії. Використання їх пов'язане з видатками у сфері розподілу ресурсів: зменшенням конкуренції між банками, викривленням структури їхніх кредитних портфелів, зменшенням посередницької ролі банків в економічній системі тощо. Ефективність застосування непрямих інструментів регулювання пов'язана з розвитком грошового ринку. Їхнє використання дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації. Існує також безпосередній взаємозв'язок між політикою управління державним боргом (зокрема характером фінансування дефіциту державного бюджету) і використанням інструментів непрямого грошово-кредитного регулювання. Проведення центральним банком операцій на відкритому ринку цінних паперів можливе лише за умови, що державний борг фінансується за рахунок емісії державних цінних паперів.

Проводячи грошово-кредитну політику, центральний банк не може здійснювати повний безпосередній контроль над грошовою масою, оскільки вона містить депозити, які не є частиною балансу центрального банку. Непрямі інструменти грошово-кредитної політики коригують розмір грошової маси, впливаючи або на грошову базу, або на грошовий мультиплікатор.

Операції на відкритому ринку – це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню, спрямовані на зміну розміру або структури резервів комерційних банків і, таким чином, на регулювання пропозиції грошей. Операції центрального банку на відкритому ринку прямо впливають на обсяг грошової бази, оскільки змінюють обсяг банківських резервів. Купівля цінних паперів збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів комерційних банків. Додатково створені банківські резерви становлять основу подальшої кредитної мультиплікації грошей, а отже, визначають розширення грошової маси. Продаж цінних паперів вилучає ліквідні кошти з економіки. Якщо операції з купівлі або продажу цінних паперів здійснюються з небанківським сектором, то зміни в пропозиції грошей відбуваються безпосередньо, за рахунок зміни кількості депозитних грошей.

Центральний банк може проводити операції з цінними паперами як на первинному, так і на вторинному ринках. Операції на вторинному ринку проводяться у двох формах: угоди репо та угоди аутрайт. Операції у формі угоди репо – угоди про зворотний викуп цінних паперів – використовуються для поточного коригування змін у структурі банківських резервів і пропозиції грошей. Такі операції чинять лише тимчасовий вплив на розмір банківських резервів. Після завершення операції з цінними паперами обсяг банківських резервів встановлюється на попередньому рівні. Операції у формі угоди аутрайт – остаточної купівлі цінних паперів з негайною оплатою – спрямовані на остаточну зміну обсягу грошової маси в економіці. Пропозиція грошей змінюється на величину, що дорівнює добуткові грошового мультиплікатора і обсягу купівлі/продажу цінних паперів: D M = m×DTR.

Операції на відкритому ринку бувають динамічними і захисними. Динамічні операції спрямовані на зміну банківських резервів з метою впливу на розвиток економічної системи. Захисні операції направлені на компенсацію небажаних змін у структурі банківських резервів, динаміці грошового мультиплікатора тощо.

Використання операцій на відкритому ринку цінних паперів має такі переваги порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики: ініціатива з проведення операцій належить центральному банкові; операції з цінними паперами забезпечують центральному банкові гнучкість щодо обсягів і часу його втручання у грошовий ринок; комерційні банки здійснюють угоди з цінними паперами добровільно, їхній доход визначається ринковою кон'юнктурою. Тому операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної політики.

Облікова процентна ставка – це ставка процента, під яку центральний банк кредитує комерційні банки. Ринок, на якому центральний банк надає позики комерційним банкам під оголошену облікову ставку, має назву “ дисконтне вікно”. Специфіка кредитів, які надаються через “дисконтне вікно”, полягає в тому, що вони, як правило, надаються комерційним банкам для рефінансування їхньої діяльності. Позики центрального банку відіграють захисну роль у короткостроковому плані – вони надаються передусім для підтримки обов'язкових резервів комерційних банків на необхідному рівні (так звані адаптаційні позики) та підтримки ліквідності комерційних банків в умовах банківської кризи (центральний банк є кредитором в останній інстанції).

При отриманні комерційними банками позикових резервів у центральному банку зростають як зобов'язання комерційних банків, так і грошова база. Центральний банк контролює обсяг запозиченого капіталу, отже, і грошову базу, через облікову процентну ставку. Зниження облікової ставки стимулює комерційні банки частіше позичати у центрального банку, збільшуючи банківські резерви і кредитний потенціал банківської системи. Оскільки резервні вимоги на ці позики не поширюються, то всі нові резерви є надлишковими. Підвищення облікової ставки стримує “дисконтні позики” комерційних банків і, отже, сприяє скороченню пропозиції грошей в економіці.

Обсяг позичок комерційних банків у центральному банку визначається не лише обліковою ставкою, але й динамікою ринкової процентної ставки та вартістю отримання коштів з альтернативних джерел, зокрема на міжбанківському ринку. Якщо ставка процента на міжбанківському ринку нижча за облікову, то обсяг позик комерційних банків у центральному банку зменшується. Чим вища ринкова процентна ставка, яка визначає доход банку від кредитних та інвестиційних операцій, порівняно з обліковою ставкою процента, тим більшим буде обсяг “дисконтних позик” комерційних банків.

Наслідки зміни облікових ставок досить невизначені для фінансово-економічної системи, оскільки центральний банк не може точно передбачити обсяг кредитів, які візьмуть комерційні банки через “дисконтне вікно”. Загалом зміна облікової ставки процента створює інформаційний ефект щодо напрямку грошово-кредитної політики.

Канали, через які зміни в пропозиції грошей впливають на реальний сектор економіки, мають назву передатного механізму грошово-кредитної політики, або механізму грошової трансмісії.

В кейнсіанській моделі механізм грошової трансмісії діє через зростання пропозиції грошей (М,) зменшує процентні ставки (і), знижуючи тим самим вартість капіталу і впливаючи таким чином на підвищення рівня інвестиційних видатків (І). Оскільки економіка не перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів, зростає реальний обсяг виробництва (Y) при незмінних цінах.

Передатний механізм кредитно-грошової трансмісії кейнсіанців – діє через прийняття підприємницьких рішень щодо інвестиційних витрат, основною ланкою його є вплив процентних ставок на планові інвестиції. Схематично традиційний кейнсіанський передатний механізм виглядає таким чином:

­М Þ ¯і Þ ­І Þ ­Y.

Монетаристський передатний механізм кредитно-грошової трансмісії містить інші засоби впливу грошово-кредитної політики на зміну рівня економічної активності. Згідно з цим підходом, зростання пропозиції грошей (М) безпосередньо підвищує сукупний попит (АD) і таким чином впливає на зростання номінального обсягу виробництва (PY). Оскільки економіка перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів (Y=Y*), зростання номінального обсягу виробництва відбувається за рахунок підвищення рівня цін (Р). Схематично монетаристський передатний механізм може бути відтворений таким чином:

­M Þ ­AD Þ ­P×Y Þ ­P.

Сучасне розуміння механізму грошової трансмісії містить широкий діапазон каналів впливу грошово-кредитної політики на економічну систему. Найважливіші з них: ефект процентних ставок, ефект валютного курсу, ефект багатства.

Ефект процентних ставок. Зміна процентних ставок впливає на всі планові компоненти витрат як інвестиційні (планові інвестиції фірм, інвестиції в житлове будівництво), так і неінвестиційні (купівля в кредит споживчих товарів довготривалого користування, капітальні вкладення держави – державні закупки). Збільшення цих витрат приводить до підвищення інвестиційного та споживчого попиту і, отже, до зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції в економіці. Схематично цей ефект збігається з кейнсіанським передатним механізмом.

Ефект валютного курсу. Зміна пропозиції грошей (М) і короткострокових процентних ставок (і) впливають на динаміку обмінного курсу національної валюти (Е), зростання пропозиції грошей і відповідне падіння процентних ставок зменшують попит на національні гроші з боку нерезидентів. В результаті цього відбувається падіння валютного курсу національних грошей. Зниження валютного курсу сприяє зростанню експорту і зменшенню імпорту, що збільшує попит з боку чистого експорту (NХ) і стимулює зростання реального обсягу виробництва (Y). Схематично ефект валютного курсу виглядає так:

­M Þ ¯i Þ ¯E Þ ­NX Þ ­Y.

Ефект багатства. Цей ефект пов'язаний з впливом процентної ставки на ціну таких фінансових активів, як акції та облігації. Зменшення ставки процента (і) збільшує курсову вартість цінних паперів (P_s). Наслідком цього є: а) зростання багатства (W) власників цінних паперів, що підвищує автономне споживання (С); б) зростання курсової вартості акцій (P_s) полегшує фірмам фінансування інвестиційних проектів, оскільки збільшується співвідношення вартості фірми на фондовому ринку порівняно з вартістю купівлі її капіталу на ринку продукції (q), а це підвищує інвестиційні витрати (І). В кінцевому підсумку зростання споживчого та інвестиційного попиту приводить до зростання реального обсягу виробництва.