Методика роботи з українською казкою

Незважаючи на існування великої кількості казок, не всі з них корисні для здорового, гармонійного розвитку дітей.Розуміючи це, вихователі зобов’язані робити ретельний відбір тієї інформації, якою вони «годують» дитину.Пропонуючи дітям казки, мультфільми, книги низького ґатунку, ми формуємо негативну психологічну налаштованість дитини.

Деякі правила вибору казок і оповідань для дітей дошкільного віку:

1. Казка повинна бути із щасливим кінцем. ЇЇ головний герой може зазнавати безліч невдач, колотнеч будь-якого роду, але врешті-решт він повинен потрапити туди, де збувається його мрія.

2. У момент читання не варто надавати оповіданню власної інтерпретації. Нерідко будь-який дорослий прагне компенсувати за рахунок цього свої фрустрації і комплекси.

Залишайте дитині право оцінювати, висловлювати власні думки. Саме в цьому під час слухання вона вчиться думати, а не отримувати готові рішення – стереотипи. Дитині важливо відчувати себе господарем становища хоча б у казці. Вона може вигадувати своє закінчення, свої правила для героїв, творити разом з казкарем. Казка – це природний простір для величезного дитячого потенціалу, середовище, де компенсується нестача дії у реальному житі.

3. Вибирайте казки, які наголошують на важливості родинних цінностей.

Позитивні казки: «Бременські музиканти», «Снігова королева», «Ріпка» - це казки зі щасливим кінцем. У них герої у результаті отримують те, чого бажали або на що заслуговують;

Негативні казки: «Про рибака і рибку», «Колобок».

Народні казки легко сприймаються дітьми завдяки своєрідним художнім засобам. Це алегоричність, гіперболізація, ретардація, магічність, зачини, кінцівки, повтори.

Алегоричність (перенесення) виступає в олюдненні птахів, звірів, явищ природи. Вітер, сонце, мороз розмовляють по-людськи.

Гіперболізація (перебільшення): Кирило Кожум'яка розриває одночасно дванадцять шкур, а в дідову рукавичку вміщується семеро тварин, від палиці Івана-мужичого сина нагнулись усі дерева та затремтів царський палац.

Ретардація (уповільнення): лисиця тричі вмовляє півня відчинити віконце («Котик і півник»), баран тричі дістає одну й ту саму вовчу голову («Цап та баран»), коза-дереза тричі обманює діда. Це допомагає дітям краще запам'ятати казку.

У казках діють магічні числа 3, 7, 9, 12 (вовк та семеро козенят, дівчинка-семилітка, дванадцять голів).

Казці властиві композиційні і змістові особливості:

- повтори дії (через них відбувається відпрацювання і закріплення почуттів);

- зіставлення (порівнюються вчинки позитивних і негативних героїв);

- найменування вчинків і роз’яснення їх змісту з боку спеціальних персонажів-помічників.

Народні казки мають доречні зачини: жили-були, де-не-де: колись-то давно; не за нашої пам'яті, мабуть ще й батьків і дідів наших не було на світі; це було давно-предавно; був-не був, та кажуть люди, що був. Вони одразу налаштовують дитину на казковий лад, зосереджують її увагу.

Завершуються казки своєрідними кінцівками. Ось деякі з них: хто не вірить, хай перевірить; от вам казочка, а мені бубликів в'язочка; на вербі дзвінчик, нашій казці кінчик, і я там був, мед-вино пив, хоч у роті не було, а по бороді текло - тим вона в мене й побіліла.

Сприймання та розуміння дітьми українських народних казок залежить від уміння розповідати казку дорослим, від особистості та стилю оповідача. Однією з вимог до розповідача казки є емоційність. А.І. Нікіфоров виділяє три основні види емоційного розповідання казки: театралізація - розігрування та показ казки вихователем (тіньовий, іграшковий, ляльковий театри); декламування - своєрідна гра інтонацій, слів-повторів, пісень, віршиків; ритмізування - ритміко-речитативна розповідь, на одній ритмічній кривій, з однією інтонацією.

Казки дітям читають, розповідають у супроводі наочності на заняттях з художньої літератури та впродовж дня у вільний від занять час. У ранньому та молодшому віці на початкових етапах навчання дітей української мови вступна бесіда проводиться рідною мовою дітей, а казка розповідається українською в супроводі наочності. Після розповідання казки педагог стимулює дітей повторити окремі образні вирази, слова, повтори українською мовою: вовчику-братику, вовк-панібрат, пан Коцький, коза-дереза. Діти повторюють українською мовою зачини, кінцівки, заучують пісню Колобка, Телесика, Кози-Дерези. При цьому вихователь стежить за правильною вимовою слів українською мовою. Наприклад, розповідання української народної казки «Дід та баба» дітям третього року життя.

Вихователь розповідає казку українською мовою в супроводі наочності після того, як діти слухали цю казку російською мовою (варіант російської народної казки). На початку заняття вихователь показує персонажі (дід, баба, курка, яйце) до знайомої казки, діти їх упізнають, називають (російською мовою). Після розповіді вихователь стимулює дітей повторити окремі фрази українською мовою: «дід бив, бив - не розбив, не плач, діду, не плач, бабо» і т. ін.

У старшому дошкільному віці все заняття можна проводити українською мовою. Після розповідання казки проводиться бесіда за її змістом у супроводі ілюстрацій, дітей залучають до драматизації знайомих казок. Коли діти знатимуть п'ять-десять українських казок, вихователь може провести тематичні заняття «Подорож у країну казок», «Свято казки», «У нас у гостях казка», «На гостинах у казки».

У дошкільному закладу пропонують такі види занять з казкою:

- читання (авторських, віршованих) казок;

- розповідання народних казок;

- театралізація – розігрування та показ казки вихователем;

- драматизація – розігрування в ролях знайомої дітям казки;

- відтворення характерних рис його героїв;

- інсценізація – точне й послідовне відтворення змісту казки дітьми з допомогою костюмів, різних атрибутів, декорацій;

- ігри за сюжетами знайомих казок;

- показ казок через проекційні ліхтарики (діафільми);

- перегляд казок у телепередачах, кінофільмах;

- ритмізування – ритміко-речитативна розповідь на одній ритмічній кривій, з однією інтонацією;

- узагальнювальні бесіди на теми: «Моя улюблена казка», «В гостях у казки», «Казка в гостях у дітей»;

- тематичні розважальні заняття: «Казки бабусі Ярини», «Казка дідуся Панаса»;

- дидактичні ігри: «З якої казки герой?» (або «З якої казки я прийшов?»), «Добери картинку», «Подорож в дивовижний світ казок», «Лист дідуся-казкаря»;

- переказування знайомих казок дітьми;

- бесіди на морально-етичні теми за змістом казок;

- САМОСТІЙНЕ СКЛАДАННЯ ДІТЬМИ КАЗОК;

- бесіди за змістом казкових ілюстрацій та репродукцій художніх картин на казкові сюжети;

- свято казки у дошкільному закладі.