Порівняльний аналіз неокласичного та кейнсіанського напрямку в макроекономічному аналізі

Обидві розглянуті моделі функціонування національного господарства ілюструють здатність ринкового механізму забезпечити одночасно на всіх макроекономічних ринках стійкий стан, при якому безперешкодно здійснюється народногосподарський кругообіг. Однак на відміну від неокласичної в кейнсіанської моделі стійкий стан не є Парето-оптимальним. Оскільки при існуванні кон'юнктурної безробіття гранична продуктивність праці перевищує ставку реальної зарплати, залучення безробітних у виробництво підвищило б добробут хоча б деяких членів суспільства без зниження добробуту інших.
Розбіжності між неокласиками і Дж.М. Кейнсом в оцінці ефективності функціонування ринкового механізму багато в чому пов'язані з нетотожності їх об'єкта дослідження.
По-перше, неокласики вивчали національне господарство, наближене до умов досконалої конкуренції, що використовує «товарні» гроші (золотий стандарт). Технічні умови виробництва дозволяли задовольняти переважно первинні (а тому стабільні) потреби суспільства. У роки життя Дж.М. Кейнса все виразніше стали виявлятися відхилення від умов досконалої конкуренції, функція «виробництва» грошей перейшла від золотошукачів до дворівневої банківської системи, а друга промислова революція сприяла переоцінки ролі попиту та пропозиції у національному господарстві.
По-друге, висновки неокласиків відносяться до функціонування економічної системи в довгому періоді, під яким мається на увазі час, необхідний для завершення процесів пристосування до спільного рівноваги при повній зайнятості. Неокласики не вважали, що ринкове господарство завжди знаходиться в стані загальної економічної рівноваги; сенс їх вчення полягає в тому, що ринковій економіці притаманна тенденція до досягнення Парето-оптимальності. Дж.М. Кейнса насамперед цікавило питання: яку економічну кон'юнктуру створить ринковий механізм в короткому періоді і чи треба впливати на неї державі, якщо вона буде визнана несприятливою? Тимчасове відміну двох розглянутих концепцій виявляється і в тому, що для опису поведінки домашніх господарств у поточному періоді неокласики застосовують модель многоперіодной оптимізації, в той час як в кейнсіанської моделі споживачі приймають рішення на основі інформації про поточний стан кон'юнктури.
Однак головне, що відрізняє дві порівнювані концепції, - це інструменти і методи дослідження.
Відмінності кейнсіанського аналізу від неокласичного починаються з агрегування економічних суб'єктів і нетрадиційного опису їх поведінки: попиту на споживчі та інвестиційні блага, а також на гроші. Одним з основних нововведень Дж.М. Кейнса є включення в інструментарій економічного аналізу категорії «ринок грошей». В результаті виникло нове розуміння сутності та ролі відсотка, що разом з кейнсианским поняттям «переваги ліквідності» змінило роль майна (запасів) в аналізі народногосподарського кругообігу.
З неокласичного розуміння сутності та ролі грошей випливає, що сукупний попит тотожний сукупній пропозиції, так як в результаті одні товари обмінюються на інші товари (торговельна угода між виноробом і ткачем зводиться до того, що певна кількість вина обмінюється на певну кількість тканини). У концепції Дж.М. Кейнса сукупний попит на блага формується не тільки в процесі виробництва національного доходу, але й залежно від обсягу пропозиції грошей; тим самим усувається класична дихотомія.
Специфіка кейнсіанського аналізу функціонування ринку полягає також у тому, що опис процесу узгодження інтересів учасників ринкових угод ґрунтується не тільки на ціновому механізмі, але й на кількісному пристосуванні в умовах негнучких цен.
В ході зіставлення двох викладених версій функціонування ринкового господарства робилися спроби створити економічну теорію на основі спільного використання окремих елементів обох альтернативних концепцій, тобто здійснити «неокласичний синтез». Розглянемо основні наукові результати, отримані в ході цих досліджень.