Суть і структура світового господарства

Світове господарство – це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов"язані між собою системою міжнародних економічних зв"язків. Із наведеного визначення суті світового господарства видно, що в основі об"єднання національних економік в єдине світове господарство лежить міжнародний поділ праці, тобто спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції відповідно до їх природно-кліматичних, історичних та економічних умов.

Процес становлення світового господарства охоплює декілька взаємозв"язаних етапів. Перший етап припадає на кінець ХІХ стол.ття і завершується формуванням всесвітнього господарства на основі світового капіталістичного господарства. Він охопив:

а) індустріально розвинені країни;

б) економічно слабо розвинені;

В) колоніальні (залежні).

На цьому етапі переважали неекономічні методи пригноблення, тобто пряме насильство, загарбання.

Другий етап охопив початок 20-тих років ХХ століття і тривав до 90-х років. У цей період проходить поділ країн світу на дві системи: світове капіталістичне господарство та країни соціалістичного табору.

У бувших соціалістичних країнах функціонувала адміністративно-командна система, яка базувалася на переважно державній власності і жорсткому централізованому плануванні.

Третій етап бере свій початок з 90-х років ХХ століття. Вилучається ідеологічний принцип поділу світу на системи. Формується нове його бачення, основу якого склали три групи країн:

Країни з розвинутою ринковою економікою.

Країни з ринковою економікою, що розвиваються.

Країни, які стають на шлях ринкової економіки.

Ядро першої групи країн складають близько 30 країн світу. Це країни лідери у світовій економіці (США, Японія, Німеччина, Франція, Англія, Канада тощо).

Другу групу формують більше 120 країн світу. Їх частка у світовому ВВП становить біля 28%. До її складу входять нові індустріально розвинуті країни, деякі країни Персидської затоки та Латинської Америки.

До третьої групи відносяться бувші постсоціалістичні країни (всього 27 країн), які взяли курс на ринкову трансформацію своєї економіки.

 

 

Сучасні форми міжнародного економічного

Співробітництва.

Формування стійких виробничо-економічних зв"язків між окремими державами на основі міжнародного поділу праці – це об"єктивна історична тенденція. Існує ціла система господарських відносин між країнами світу, найважливішими формами яких є міжнародна торгівля, вивіз капіталу, науково-технічні зв"язки, міграція робочої сили, валютно-фінансові відносини, світова інфраструктура, економічне співробітництво в галузі охорони здоров"я, культури. Ці форми тісно пов"язані між собою.

Міжнародна торгівля. Не вдаючись до гіперболізації, можна сказати, що міжнародна торгівля є першою в історії формою економічних відносин між країнами. Сьогодні це найрозвинутіша форма міжнародного поділу праці. Доцільність і важливість міждержавного товарного обміну вперше обгрунтували представники класичної школи. А.Сміт обгрунтував поняття витрат виробництва різних товарів, а Д.Рікардо – теорію витрат, яка пізніше була трансформована у теорію порівняльних переваг. Модель Д.Рікардо грунтується на можливості взаємовигідної торгівлі між країнами не тільки за умов абсолютної переваги однієї країни над іншими у виробництві певного товару, але навіть за тих умов, коли така перевага відсутня. Принаймі це означає, що від виробничої спеціалізації і міжнародної торгівлі країна може одержати значний економічний ефект.

В сучасних умовах, коли окремі країни стають ланками світового господарства, їхня економіка як ніколи залежить від зовнішнього ринку. Світовий ринок – складова частина світового господарства, яка представлена системою обміну товарів та послу, сформувалась на основі міжнародного поділу праці, а також міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. У системі світових зв"язків провідне місце зберігає торгівля. Міжнародна торгівля - це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, яка являє собою сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами та послугами.

З другої половини ХХ ст. міжнародна торгівля набула певних нових ознак. Першою із яких є значне розширення її обсягів. За період з 1948 по 1997 роки її обсяги зросли у 17 разів. Другою її домінантною рисою є тенденція до підвищення цін на світовому ринку, які за цей період підвищилися у 5,5 рази. Третє – географічний розподіл міжнародної торгівля характеризується перевагою промислово розвинутих країн. На їхню долю припадає більше 70% світового експорту товарів. Промислово розвинуті країни торгують, перш за все, між собою.

Слідуючою особливістю є глибокі зміни у структурі міжнародної торгівлі, йдеться про відхід багатьох країн від торгівлі сировиною та зростанні частки готової продукції. Важливою характерною рисою міжнародної торгівлі є зростання експорту та імпорту послуг, або, як їх ще часто називають,, невидимі послуги – туризм, банківські та страхові послуги, програмне забезпечення обчислювальної техніки тощо.

Вивіз капіталу. Причина вивозу капіталу полягає в його відносному надлишку на національному ринку й обумовленій цим можливості прибуткового застосування. У пошуках більшого прибутку і спрямовується капітал за кордон. Ще одна причина вивозу капіталу полягає у прагненні ТНК використовувати відмінності між країнами у рівні витрат виробництва. Можливість вивозу капіталу обумовлена тим, що більшість країн уже ввійшли в світове господарство, пов"язані між собою розвинутою мережею транспортних, інформаційних комунікацій. Капітал вивозиться за кордон в таких формах:

1) прямі інвестиції (в промислові, торгові та інші підприємства);

2) портфельні інвестиції (в іноземні облігації та інші цінні папери);

3) середньострокові і довгострокові міжнародні кредити (або позики) позичкового капіталу промисловим і торговим корпораціям і банкам.

Міграція робочої сили. Міграція робочої сили – це переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу у пошуках роботи, кращих умов життя. За останній період часу число трудових мігрантів має тенденцію до зростання. Якщо у 1960 р. число трудових мігрантів становило 3,2 млн.осіб, то в середині 90-х років ХХ ст. – 35 млн.чоловік. Головна причина міграцій – виникнення відносного перенаселення в одних країнах і нестача робочої сили в інших. Зовнішня міграція впливає на чисельність населення країн, збільшуючи або зменшуючи його на величину міграційного сальдо. Це сальдо являє собою різницю між кількістю людей, які переселилися за межі даної країни, і кількістю людей, які переселилися в дану країну.

В цілому, причини, які породжують міграцію робочої сили, різноманітні. Їх можна поділити на дві групи: загальні, які визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин, і специфічні, що пов"язані тільки з міграцією. До першої групи причин належить інтернаціоналізація господарського життя, нерівномірність економічного розвитку окремих країн, структурні зміни в економіці, спричинені НТР, політична і економічна нестабільність в окремих країнах.

Друга група причин включає в себе відмінності між країнами в рівні заробітної плати і соціального забезпечення; нестачу робочої сили певних спеціальностей і кваліфікації (наприклад, у країнах Західної Європи важку і некваліфіковану роботу виконують переважно робітники-мігранти), відносний надлишок робочої сили в багатьох державах, особливо в країнах, що розвиваються.

Опитування громадської думки свідчать, що дедалі більше громадян схиляються до «чемоданного настрою», вони не чекають покращення ні сьогодні, ні завтра. Але ж, за даними Світового банку, за кордоном уже перебувають 6,6 млн. українців, тобто 14% населення держави. За кількістю емігрантів Україна потрапила на п’яте місце у світі, поступившись тільки Мексиці, Індії, Росії та Китаю.

Світова інфраструктура. Сучасні продуктивні сили не можуть розвиватися без відповідної інфраструктури в світовому масштабі. Окремі її елементи виникли ще при зароджені світової торгівлі, формуванні світового ринку (так людське суспільство зв"язувало континенти з давніх часів).

Сучасна світова транспортна система включає морський, річковий, повітряний, залізничний та автомобільний види транспорту, кожний із яких має світові стандарти (як для безпосередньо транспортних засобів, так і для умов їх функціонування – доріг, портів, правил перевезень вантажів та пасажирів). Тільки узгоджене рішення таких питань гарантує надійність світових транспортних артерій.

В умовах розгорнутої НТР все більшу роль відіграє світова мережа інформаційних комунікацій. Розвиток техніки досяг такого рівня, що для радіо- і телесигналів взагалі немає ніяких перешкод. Аналіз суті міжнародних відносин вимагає з"ясування такого явища як глобалізація. Процеси глобалізації заклали підгрунтя для формування нової галузі науки – глобалістики, що вивчає різні сфери діяльності світового співтовариства, основою якої є економічна глобалізація.

Глобалізація світової економіки – це масштабна і багатоаспектна проблема, що охоплює всі явища і процеси у світовому господарстві. Найхарактернішими рисами, що дозволяють розкрити природу економічної глобалізації є:

- зростаюча взаємозалежність національних економік і їх взаємопроникнення;

- інтернаціоналізація світової економіки на основі поглиблення міжнародного поділу праці;

- відкритість національної економіки і зумовлене цим процесом розширення масштабів обміну товарами, послугами, факторами виробництва;