Надзвичайні ситуації природного характеру 4 страница

Це зумовило те, що на переважній території України, країн ближ­нього і далекого зарубіжжя радіоактивне забруднення ґрунту, води, продуктів харчування, сільськогосподарської і лісогосподарської сировини та кормів у багато разів перевищувало нормативні по­казники.

Виходячи з цього, розробку заходів захисту населення в районах розміщення АЕС необхідно проводити на основі розрахунків на най­важчий варіант розвитку аварії. При такому варіанті в атмосферу може бути викинуто до 100 % благородних газів, йоду, цезію і телуру, 10—ЗО % стронцію і до 3 % рутенію і лантану. На момент аварійного

 

 

 

зупинення або руйнування реактора загальна активність викиду ра­діонуклідів може становити до 10 % загальної активності реактора.

На території України розташовано понад 8000 різних установ і організацій, діяльність яких призводить до утворення радіоактив­них відходів (РАВ).

Виробниками і місцями концентрації радіоактивних відходів є:

1) АЕС (накопичено 70 тис. м³ РАВ);

2) уранодобувна і переробна промисловість (накопичено 65,5 млн м³ РАВ);

3) медичні, наукові, промислові та інші підприємства і органі­
зації. Збирання, транспортування, переробку і тимчасове зберігання
радіоактивних відходів та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ)
від цих підприємств і організацій незалежно від їх відомчої підпо­
рядкованості здійснює Українське державне об'єднання "Радон" (на­
копичено 5 тис. м³ РАВ);

4) зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд м³ РАВ).
Всі підприємства і організації (крім АЕС) незалежно від відомчої

належності передають радіоактивні відходи на міжобласні спеціалі­зовані комбінати (МСК) державного об'єднання "Радон", яке має у своєму складі 6 спецкомбінатів: Київський, Львівський, Донецький, Дніпропетровський, Одеський і Харківський.

Львівський, Харківський, Одеський і Дніпропетровський спецком-бінати приймають і ховають низько- і середньоактивні радіоактивні відходи. Донецький спецкомбінат не має вільних сховищ для збері­гання та поховання РАВ. Київський комбінат може приймати для тимчасового зберігання відходи низької та середньої активності.

На Київському і Харківському державних міжобласних спеціалі­зованих комбінатах через недосконалі конструкції старих сховищ для радіоактивних відходів виникло забруднення підземних вод поза межами сховищ радіонуклідами тритію. Причиною поширення ра­діонуклідів поза межами сховищ РАВ, у тому числі законсервова­них, є недосконалість конструкції сховищ. Міграція радіонуклідів зі сховищ відбувається внаслідок порушення гідроізоляції. У схови­щах радіоактивних відходів і джерел іонізуючого випромінювання накопичується вода, яка проникає з атмосферними опадами та утво­рюється внаслідок конденсації.

На території України розташовані 2 дослідні реактори (у Києві та у Севастополі) та одна критична збірка (в Харкові), яку на цей час зупинено. Можливі аварії на цих реакторах з радіоактивним забруд­ненням є загрозою насамперед містам, у яких вони розташовані. Не­безпекою є й те, що реактори знаходяться в зоні польотів повітряного тршіепорту. На Київському реакторі були аварії у 1968, 1969 і 1970 pp.

 

 

У 1968 р. у навколишнє середовище було викинуто 40 кюрі радіо-п і іншого йоду, що перевищувало допустиму норму в 400 разів. І лютого 1970 р. у результаті аварії на реакторі було опромінено 17 осіб.

Протягом 2004 р. було 11 випадків НС на атомних електростан­ціях України. Причини — несправність обладнання АЕС, що призвело |0 підключення енергоблоків від електромереж.

Важливим завданням є поховання джерел іонізуючого (гамма- та нейтронного) випромінювання (ДІВ) тільки у спеціалізованих схо­пи щах шляхом безконтейнерного розвантаження джерел (в Україні /1,1 В ховають здебільшого у захисних контейнерах), а також необхід­но переховати тверді радіоактивні відходи зі сховищ.

Потребують особливої уваги як потенційно небезпечні об'єкти і підприємства з видобутку і переробки уранових руд, розташованих у Кіровоградській, Миколаївській та Дніпропетровській областях. Видобування уранової руди головним чином проводиться на Жовто-нодському, Смолінському та Кіровоградському рудниках. Новокостян-і ипівське, Давлатівське та Братське родовища (Дніпропетровська та Миколаївська області), передані для промислового виробництва, де­кілька років не експлуатуються.

Для отримання закису-окису урану проводиться переробка урано-них руд на гідрометалургійному заводі ВО СГЗК, що розташований у промзоні міста Жовті Води Дніпропетровської області. Характерним для уранодобування є те, що майже всі його відходи є джерелами рмдіоактивного забруднення навколишнього середовища.

У сільському господарстві, в медицині, промисловості й наукових дослідах використовуються ДІВ. В Україні є близько 8000 підпри-і мс.тв та організацій (тільки в Києві близько 400), які використову­ють понад 100 тис. джерел іонізуючого випромінювання.

Експертами Міжнародного Агентства з атомної енергії та Агент і на з ядерної енергетики Організації економічного співробітництва пі розвитку створена міжнародна школа ядерних подій, яка викори-| ювується для оперативного та узгодженого оповіщення про зна­чення з погляду безпеки подій на ядерних установах.

 

2.3.3. Хімічно небезпечні об'єкти

Хімічні речовини та біологічні препарати природного чи штуч­ного походження, які виготовляють в Україні чи отримують з-за і ордону для використання у господарстві та побуті, що негативно ініливають на життя та здоров'я людей, тварин і рослин, обов'язково ічіосяться до державного реєстру потенційно небезпечних хімічних речовин і біологічних препаратів.

 

 

 

За Міжнародним реєстром, у світі використовується в сільському господарстві, промисловості та побуті понад 6 млн токсичних речо­вин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, у тому числі понад 500 речовин, які належать до групи сильнодіючих ядучих ре­човин (СДЯР), токсичних для людей.

Особливо небезпечні аварії на підприємствах, які виробляють, використовують або зберігають СДЯР, вибухо- і вогненебезпечні матеріали. До них належать заводи і комбінати хімічної, нафтохі­мічної і нафтопереробної промисловості, підприємства, оснащені хо­лодильними установками (молокозаводи, м'ясокомбінати, холодиль­ники), котрі як холодоносії використовують аміак, підприємства з виробництва добрив і пластичних мас.

Об'єкти господарювання, на яких використовуються СДЯР, є по­тенційними джерелами техногенної небезпеки. Це хімічно небез­печні об'єкти.

У результаті аварії на об'єкті, де виробляють або використовують СДЯР, обслуговуючий персонал і населення, яке проживає поблизу об'єкта, сільськогосподарські тварини, посіви та лісові насадження можуть бути уражені ядучими речовинами.

Викид (розлив) небезпечних хімічних речовин на хімічно небез­печному об'єкті, що може призвести до загибелі чи хімічного ура­ження людей, констатується як аварія на хімічно небезпечному об'єкті.

У разі таких аварій можуть виникати масові ураження людей, тва­рин, сільськогосподарських та лісогосподарських рослин і насаджень.

До хімічно небезпечних об'єктів (підприємств) належать:

1) заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки та агрегати, які виробляють або використовують СДЯР;

2) заводи (або їхні комплекси) з переробки нафтопродуктів;

3) виробництва інших галузей промисловості, які використову­ють СДЯР;

4) підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції й очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

5) залізничні станції та порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали та склади на кінцевих пунктах пе­реміщення СДЯР;

6) транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові та морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

7) склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезін­фекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;

 

 

 

8) склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського гос­подарства.

Основні причини аварій на хімічно небезпечних об'єктах такі:

— організаційні помилки людей;

— несправність в системі контролю і забезпечення безпеки ви-робництва;

— поломки вузлів, устаткування, трубопроводів, ємкостей або окремих деталей;

— пошкодження у системі запуску і зупинки технологічного процесу, що може призвести до виникнення вибухонебезпечної обста­новки;

— несправності у системі контролю параметрів технологічних процесів;

— акти диверсій, обману або саботажу виробничого персоналу або сторонніх осіб;

— дія сил природи і техногенних систем на обладнання.
Значні аварії можуть виникнути при витіканні (викиданні) великої кількості хімічно небезпечних речовин. Це може статися за та­ких обставин:

— при втраті енергії, відмові в роботі машин і механізмів;

— витікання хімічно небезпечних речовин із труб;

— використання непридатних матеріалів;

— виникнення екзотермічних реакцій через вихід з ладу систе­ми безпеки й контролю;

— розриву шлангових з'єднань у системі розвантажування;

— полімеризації хімічно небезпечних речовин у резервуарах для їх зберігання.

Факторами ураження при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах є хімічне ураження людей, сільськогосподарських тварин, зараження місцевості, ґрунту, води, урожаю, продуктів харчування, кормів і иоиітря.

В Україні функціонує 1810 об'єктів господарювання, на яких зберігаютьсяя або використовуються у виробничому процесі понад 183 тис. т сильнодіючих ядучих речовин, у тому числі — 9,8 тис. т н пору, 178,4 тис. т аміаку.

Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки.

Перший ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного tinрнження, в кожному з них мешкає більше 75 тис. осіб) — 76 об'єктів.

Другий ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного і зараження, в кожному з них мешкає від 40 до 75 тис. осіб) — 60 об'єктів.

Третій ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного ураження, в кожному з об'єктів мешкає 40 тис. осіб) — 1134 одиниці.

 

 

 

Четвертий ступінь хімічної небезпеки (зони можливого хімічно­го зараження, кожна не виходить за межі об'єкта) — 540 одиниць.

У зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів прожи­ває близько 20 млн осіб.

321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) віднесена до певного ступеня хімічної небезпеки: до першого ступеня віднесено 154 АТО (в зоні можливого хімічного ураження перебуває більше 50 % мешканців), до другого ступеня віднесено 47 АТО (де перебуває від ЗО до 50 % населення), до третього ступеня — 108 АТО (від 10 до 30 % населення).

Правилами техніки безпеки і контролю суворо регламентуються виробництво, транспортування і зберігання СДЯР. Але аварії, катас­трофи, пожежі й стихійні лиха можуть призводити до руйнування виробничих споруд, складів, місткостей, трубопроводів, технологічних ліній. Тому СДЯР можуть потрапити в навколишнє середовище — на ґрунт, різноманітні об'єкти, в повітря і поширитися на населені пун­кти, що може призвести до масового отруєння людей і сільськогос­подарських тварин. У 1998 р. було 22 аварії з викидом (і загрозою викиду) небезпечних хімічних речовин, через що загинув 1 та по­страждало 26 осіб.

Потенційно небезпечним є накопичення, зберігання і ліквідація хімічної зброї.

2.3.4. Пожежо- та вибухонебезпечні об'єкти

В Україні є понад 1500 великих вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів, на яких знаходиться понад 13,6 млн т твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин. Ці об'єкти розташовані в центральних, східних і південних областях країни, де сконцентро­вані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та ма­шинобудівні підприємства, розгалужена мережа нафто-, газо-, аміа-копроводів, експлуатуються нафтогазопромисли і вугільні шахти.

За певних умов, у процесі виробництва стають небезпечними і легко спалахують деревний, вугільний, борошняний, зерновий, амо­нієвий, торф'яний, льняний та бавовниковий пил.

Протягом 2004 р. в Україні стався 71 випадок пожеж і вибухів.

Вибухи і пожежі трапляються на об'єктах, які виробляють або зберігають вибухонебезпечні та хімічні речовини в системах і агрега­тах під великим тиском (до 100 атм), а також на газо- і нафтопрово­дах. Найбільше (у 1999 p.) HC пов'язаних з пожежами (вибухами) було на підприємствах вугледобувної — 42, хімічної, нафтохімічної і нафтопереробної галузей промисловості — 12, транспорті — 16.

 

 

 

Пожежі й вибухи на військових складах у 2004—2005 pp. в Київ­ській і Хмельницькій областях призвели до загибелі людей і великих матеріальних збитків.

Причиною загоряння, вибухів, руйнувань і пожеж може бути на-ишіість у виробничих приміщеннях парів легкозаймистих рідин або газів і джерела запалення. Імовірність вибуху і його небезпечність шізначаються такими характеристиками парів, рідин і газів, які бу­ми ють у виробничих приміщеннях агропромислового комплексу: межами вибухової концентрації в повітрі парів (у відсотках до об'є­му); щільністю парів і газів відносно щільності повітря, яка при­ймається за одиницю; температурою самоспалахування парів і газів; температурою самозагоряння парів і газін; точкою загоряння парів рідин — нижня межа температури, при якій можливе спалахування від стороннього джерела запалюваніїн.

Пари деяких рідин і газів можуть загорятися від відкритого вог­
ню, електричної іскри, розжареного предмета, сигарети. Більш небез­
печні рідини з низькою точкою загоряння (табл. 5) — тому що їхні
Пари можуть спалахувати при температурі паико.шппнього повітря.
Небезпечні важкі гази, які можуть збиратися до нибухової концен­
трації в підвалах, погрібах, ярах, долинах; менш небезпечні гази, які мають щільність меншу від щільності повітря_t Вони пінидко підніма­ються і розсіюються у верхніх шарах атмосфери.

 

Таблиця 5. Характеристика деяких рідин і га:
І іазва рідин і газів	Межі вибухової концентра­ції, об'єми, %	Точка заго­рання парів, °С	Відносна щільність парів і газів (щільність повітря)	Максимум тиску вибуху, кН/м2	Температура спалахування, С
Ацетилен	2,5—100	—	0,91	КІ.Ч!.
Ацетон	2,6—12,8	-18	2,00	итл
Аміак	15,0—28,0	—	0,58
Путан	1,8—9,0	—	1,9—2,01	Мі!»
Iviпловий спирт	3,3—19,0		1,59	OKI
Ктилен	2,7—36,0	—	0,98
1 її ІДСНЬ	4,0—75,0	—	0,07
Метан	5,0—15,0	—	0,55	—
Лігроїн	1,3—6,0	-43	3,0—4,0	—	250—400
Пропан	2,2—10,0	—	1,4—1,56

При складанні планів цивільного захисту і прогнозуванні можливої обстановки необхідно звернути увагу на проведення заходів,

 

 

які зменшують імовірність виникнення спалахування і вибухів лег­козаймистих рідин і газів, що є на конкретному виробництві. Імовірність спалахування і вибуху зменшують: ефективна вентиля­ція обладнання приладів, які попереджують виділення парів і газів і збирання вибухових концентрацій, вилучення потенційних джерел запалювання (електроприлади та ін.), ізоляція або відокремлення вибухонебезпечних приміщень, встановлення пристроїв для приду­шення вибуху, встановлення полум'ягасних металевих сіток, перфо­рованих листів металу, сотових структур із гофрованих металевих стрічок і коробів, заповнених галькою або керамічними кільцями, винесення вибухонебезпечних робіт на відкрите повітря, обладнан­ня вихідних отворів кришками і перегородками, які легко відкида­ються або руйнуються, іскроутворююче обладнання (вимикачі, ру­бильники та ін.) слід встановлювати з пристроями, які гасять іскри (занурювання у мастило). Температура зовнішніх поверхонь електро­устаткування має бути нижчою температури спалахування вибухо­небезпечних парів і газів, апаратура має бути герметичною, щоб не допускати атмосфери, що спалахнула до нагрітих деталей, а також викидання полум'я та іскр у навколишнє середовище.

Залізницею у цистернах перевозять хлор, кислоти, зріджені гази, нафту, бензин та багато інших отруйних, легкозаймистих і вибухо­вих речовин. Під час аварій відбуваються розгерметизація місткос­тей, потрапляння у навколишнє середовище небезпечних речовин. Такі аварії небезпечні не тільки для працюючих на цих підприєм­ствах і залізницях, а й для розміщених поблизу підприємств, на­вчальних закладів, установ, населених пунктів, сільськогосподар­ських полів і лісових масивів.

Дуже часто великі жертви, руйнування і пожежі спричиняються вибухами промислового пилу. Швидкому спалахуванню і великій швидкості горіння сприяє те, що пил, завислий у повітрі, має велику площу поверхні на одиницю маси. Полум'я швидко поширюється, утворюючи попереду себе хвилю тиску гарячих газів, яка руйнує на своєму шляху перепони, піднімає в повітря шари пилу, що лежить, і це призводить до більш сильних, ніж перші, повторних вибухів.

Спалахування і вибух пилу залежать від розміру і форми части­нок. Зі зменшенням розміру частинок плоскої форми підвищується можливість спалахування.

Пил вибухає при концентрації в повітрі не нижче певної межі. /(ля більшості матеріалів межею вибуху є 20—40 г/м³, з максималь-мим тиском вибуху від 7,3 до 450 кПа і температурою спалахування Нін 000 (', за винятком цирконію, який спалахує при 20 °С, та сірки — при 190 °С.

 

 

 

Пил, що знаходиться в шарах, спалахує при нижчій температурі, ніж хмара пилу. Чим товщий шар пилу, тим нижча температура Ніно спалахування (різниця досягає 200 °С). Спочатку тліюче горін-пч виникає в шарі пилу, а потім, якщо пил піднімається в повітря, мідбувається вибух.

Спалахування пилу в хмарі сільськогосподарських продуктів мідбувається при температурі від 480 до 550 °С. Зі збільшенням шару к піщини пилу до 1,25 см температура займання знижується на 210— 160 °С (табл. 6).

Таблиця 6. Температура спалахування хмари і шарупилу

 

Вид продукту	Температура спалахування хмари, °С	Температура спалахування шару товщиною 1,25 см, °С
Порошно пшеничне
Соєве борошно
Порошкове молоко
Сіно мелене
Дріжджі

Відомі випадки виникнення великих аварій на підприємствах іишслідок утворення вибухонебезпечних сумішей та їх спалахуван-н н. Наприклад, у 1974 р. на Бременській борошняній фабриці стався нибух, який повністю зруйнував будівлі й спричинив загибель лю­дні. Для вивчення невідомого явища провели дослідження: 4 кг куку­рудзяного крохмалю розпилили в повітряному замкнутому просторі, Ц допомогою електрозапалу була проведена детонізація суміші. Утво­ри пася вогняна куля діаметром 4 м з температурою понад 3000 °С. Понад 1/3 усіх зареєстрованих випадків вибуху пилу сталися на

и ревообробних підприємствах, 1/4 випадків — це вибухи розпиле­них частинок продовольства, жирів і олії; вибухи комбікормового ми ну в бункерах — 20 %. Встановлено, що пилові частинки розмі­ром не менше 0,5 мм за своїми вибуховими можливостями набли-

і.ноться до вибуху парів палива. Розвиток пилового вибуху також подібний до вибуху газової суміші.

У сільському господарстві вибухонебезпечними є млини, олійниці, комбікормові цехи та ін., у лісовому господарстві — цехи переробки деревени.

І'азо-, нафто-, продуктопроводи. На території України протяжність магістральних газопроводів становить понад 35,2 тис. км, магістральних нафтопроводів — 3,9 тис. км. їх роботу забезпечують 31 компресорна нафтоперекачувальна і 89 компресорних станцій. Протяжність продуктопроводів становить 3,3 тис. км.

 

 

 

Існуюча мережа на сьогодні виробила свій ресурс і без відновлення в найближчий час може призвести до підвищення аварійності в цій галузі. 4,79 тис. км (14 %) лінійної частини магістральних газопро­водів відпрацювали свій амортизаційний строк, а 15 тис. км (44 %) мають малонадійні та неякісні антикорозійні покриття з полімер­них стрічкових матеріалів, що призводить до інтенсивної корозії металу труб. Необхідність оновлення лінійної частини магістраль­них газопроводів становить 500 км на рік. Виконання робіт капі­тального ремонту та реконструкції газотранспортної системи фак­тично у 10 разів менше від потреби.

Залежно від виду транспортного продукту розрізняють аварії на газо-, продукте- та інших трубопроводах.

Аварія на трубопроводі — це аварія на трасі трубопроводу, пов'я­зана з викидом (розливом) небезпечних хімічних чи пожежо-вибу-хонебезпечних речовин, що призвела до загибелі людей чи отриман­ня ними тілесних ушкоджень або завдала шкоди навколишньому середовищу.

 

2.3.5. Об'єкти комунального господарства

Щорічно бувають аварії на об'єктах комунального господарства.

Основними причинами, що призводять до аварії на будівлях і спорудах, є низька якість проектів і виконання робіт, порушення технологічної дисципліни, знос основних будівельних фондів, на­явність на ринку будівельних послуг малокваліфікованих дослід­них, проектних, будівельних структур, недосконалість нормативної бази, залучення в господарське використання значних територій зі складними інженерно-геологічними умовами, недостатній контроль відповідними органами, відсутність нормативної бази та ін. В Укра­їні в комунальному господарстві склалося критичне становище. Во­допровідно-каналізаційне господарство характеризується незадовіль­ним технічним станом споруд, обладнання, недосконалістю структу­ри управління та нормативно-правової бази для надійного і ефектив­ного функціонування.

Без попереднього очищення у водойми скидається 250 м³ стічних вод.

Більше 1250 сільських населених пунктів забезпечуються при­возною питною водою.

Існує небезпека виникнення та поширення інфекційних захво-рюмань із-за обмежених технічних можливостей очищення питної поди і забезпечення нею населення Автономної Республіки Крим, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Дніпропетровської, Луганської, Донецької, Івано-Франківської та ряду інших областей, міста Севас­тополя. Крім того, ця загроза породжена надходженням у водні ба-

 

 

 

 

сейни небезпечних і отруйних речовин, скиданням міських і про­мислових стічних вод, зливових стоків із забруднених територій, промислових об'єктів та сільськогосподарських угідь, пошкоджен­нями на водопровідних та каналізаційних мережах. Все це значно погіршує економічний стан водопостачання. Із 344 870 об'єктів ко­мунального господарства непридатними для подальшої експлуатації є 900, з них 250 об'єктів та 4370 км інженерних мереж перебувають у вкрай загрозливому технічному стані.

В Україні експлуатується понад 17 000 мостів, які не мають відпо­відного нагляду і їх стан не контролюється, у тому числі 34 % мостів побудовані до 1961 p., а розрахунковий термін їхньої експлуатації — 30—40 років.

На теплових електростанціях України 80 % енергоблоків відпра­цювали розрахунковий ресурс, а 48 % перевищили граничний ре­сурс. Практично відпрацювали свій ресурс 40—50 тис. км елек­тричних мереж, які введені в експлуатацію до 1970 р.

Будівлі та споруди в основних галузях промисловості — чорній металургії, машинобудівній, суднобудівній, вугледобувній, енерге­тичній, нафтогазовій, хімічній а також у сільському господарстві иведені в експлуатацію 50—70 років тому, а також ті, що введені в останні 10—20 років, не мають відповідної системи кваліфікованої експлуатації.

2.3.6. Гідродинамічні аварії

Гідродинамічна аварія — це аварія на гідротехнічній споруді, коли вода поширюється з великою швидкістю, що створює загрозу ниникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру.

Такими аваріями в Україні є прориви гребель (дамб, шлюзів) з утворенням хвиль прориву катастрофічних затоплень або з утворен­ії им проривного паводку і аварійні спрацьовування водосховищ ГЕС у зв'язку із загрозою проривів гідроспоруди.

Дніпровський каскад гідроелектростанцій з великими водосховища щами зменшує загрозу затоплення територій під час повеней, але при прориві дамб цих водосховищ створює загрозу катастрофічного штоплення.

На території України можливі катастрофічні затоплення при руйну- ванні гребель, дамб, водопропускних споруд на 12 гідровузлах та 16 водосховищах річок Дніпро, Дністер, Сіверський Донець, Південний Буг. Площа затоплення може сягнути 8294 км². У зону затоплення потрапляють 536 населених пунктів та 470 промислових об'єктів.

У разі руйнування гідроспоруд, характерним для катастрофічного ттоплення є велика швидкість поширення (3—25 км/год), висо-

 

 

 

 

та (10—20 м) та ударна сила 5—10 т с/м² хвилі прориву і велика швидкість затоплення значної території.

При руйнуванні гребель гідроспоруд Дніпровського каскаду те­риторія катастрофічного затоплення становитиме 700 тис. га з насе­ленням майже 1,5 млн чол. У такій надзвичайній ситуації може бути виведено з ладу 270 промислових підприємств, 14 електро­станцій, 2000 км ліній електропередач, мережі та споруди водного та газового постачання багатьох населених пунктів.

До виникнення таких надзвичайних ситуацій, як зсуви, осідання, обвали будинків, споруд, транспортних магістралей може призвести підтоплення територій.

За даними Держкомекології, в Україні підтоплено близько 800 тис. га земель. У зону підтоплення потрапляють 240 населених пунктів.

Будівництво зрошувальних мереж при несвоєчасному введенні дренажних споруд стало основною причиною підтоплення сільсько­господарських угідь. Так, у зоні впливу Північнокримського каналу підтоплено 96 тис. га, в зоні Каланчацької зрошувальної системи підтоплено 9,1 тис. га, а в районі Каховської — 5,1 тис. га.

Гідротехнічне будівництво, яке призвело до перерозподілу річко­вого стоку та перекриття природних шляхів дренування ґрунтових вод є також однією з найважливіших причин підтоплення земель. Так, система водосховищ Дніпровського каскаду зумовила підняття рівня води в Дніпрі від 2 до 12 м, внаслідок чого відбулося підтоп­лення величезних територій Придніпров'я. Цей процес ураження (50 %) поширюється в зоні Кременчуцького водосховища.

Недостатнє вивчення інженерно-геологічних умов, прорахунки в проектуванні, будівництві, експлуатації об'єктів у складних інже­нерно-геологічних умовах та безгосподарське ставлення до освоєн­ня території стали складовими основних причин підтоплення знач­них територій, що є потенційним фактором виникнення надзвичай­них ситуацій.

Підводячи підсумки, бачимо, що внаслідок техногенних аварій і катастроф виникають надзвичайні ситуації, що призводить до со­ціально-екологічних і економічних втрат, виникає необхідність за­хисту людей від дії небезпечних факторів, проведення евакуаційних заходів, рятувальних та інших невідкладних робіт.

2.3.7. Ліквідація наслідків аварій та катастроф

Виробничі аварії небезпечні раптовістю. Проте їхніх руйнівних наслідків можна уникнути або значно зменшити їх, якщо завчасно провести відповідні запобіжні заходи. Це комплекс організаційних та інженерно-технічних заходів, спрямованих на усунення причин

 

 

 

аварій та катастроф, максимальне зменшення можливих руйнувань і втрат на випадок, якщо ці причини повністю неможливо усунути, а також на створення сприятливих умов для проведення рятувальних робіт.

На випадок виробничої аварії на об'єкті повинен бути розробле­ний план заходів підготовки об'єкта до захисту від СДЯР: складе­на характеристика складських приміщень і СДЯР; зроблена оцінка (за прогнозом) можливої обстановки на об'єкті на випадок аварії або руйнування місткостей зі СДЯР; розроблені схеми повідомлен­ня керівного складу рятувальних формувань і населення; розрахо­вані сили і заходи для ліквідації осередків зараження, складений план дії для ліквідації осередків зараження.

Організаційні заходи передбачають організацію і підтримку в постійній готовності системи зв'язку і повідомлення керівного складу, особового складу рятувальних формувань і населення, навчання осо­бового складу формувань роботам з ліквідації осередків зараження СДЯР, нагромадження, зберігання і підтримка у готовності 313, по­рядок інформації і подання донесень про виникнення осередків за­раження, визначення і зберігання засобів для дегазації СДЯР, підго­товка техніки для проведення дегазації.