Надання першої долікарської допомоги

У результаті виникнення й розвитку будь-якої надзвичайної ситуації можуть з'явитися постраждалі або навіть жертви. Характер надзвичайної ситуації не дає змоги заздалегідь підготувати ресурси, необхідні для надання медичної допомоги (медичний персонал, медикаменти, лікувальні установи, спеціалізований транспорт). У зв'язку з цим постає питання про надання першої долікарської допомоги потерпілим.

Перша долікарська допомога надається безпосередньо на місці поразки або поблизу від нього з використанням підручних засобів.

Якщо людина постраждала в результаті надзвичайної ситуації, треба передусім звільнити її, винести з небезпечної зони, вжити потрібних заходів щодо відновлення життєво важливих функцій організму і запобігти ускладненням, що становлять загрозу для життя людини. Вчасно й правильно здійснена перша долікарська допомога рятує життя потерпілому і попереджає розвиток несприятливих результатів. У разі відсутності поблизу людей потерпілий має сам подбати про себе.

При організації надання першої медичної допомоги особливу увагу необхідно звернути на її своєчасність, зокрема при травмах, що супроводжуються кровотечею, шоком, асфіксією, втратою свідомості, отруєнням. В обсязі першої долікарської допомоги особливого значення набуває виконання таких заходів, як зупинення зовнішньої кровотечі за допомогою тампонів, перев'язувальних пакетів, накладення джгута (закручення за допомогою підручних засобів), введення знеболювальних засобів, усунення асфіксії, проведення штучного дихання, непрямий масаж серця з метою відновлення серцевої діяльності, закриття поверхні рани пов'язкою тощо.

Не менш важливим етапом надання першої допомоги постраждалому є раціональне його транспортування до лікарської установи, де йому буде надано кваліфіковану медичну допомогу.

Перша долікарська допомога — це комплекс простих термінових дій, спрямованих на збереження здоров'я і життя потерпілого.

При наданні першої долікарської допомоги необхідно:

1) керуватися принципами правильності, доцільності, швидкості, продуманості, рішучості, спокою;

2) дотримуватись послідовності таких дій:

• усунути вплив на організм факторів, що загрожують здоров'ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести із зараженої зони чи з приміщення, що горить, погасити палаючий одяг, дістати з води);

• оцінити стан потерпілого, визначити характер і тяжкість травми, що становить найбільшу загрозу життю потерпілого, і послідовність заходів щодо його рятування;

• виконати необхідні дії щодо рятування потерпілого в порядку терміновості (забезпечити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов'язку тощо);

• викликати швидку медичну допомогу чи лікаря або вжити заходів для транспортування потерпілого в найближчу медичну установу;

• підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника, пам'ятаючи, що зробити висновок про смерть потерпілого має право лише лікар.

Людина, яка надає першу допомогу, повинна вміти:

• оцінити стан потерпілого і визначити, якої допомоги насамперед він потребує;

• забезпечити вільну прохідність верхніх дихальних шляхів;

• зробити штучне дихання "із рота в рот" або "із рота в ніс" та зовнішній масаж серця й оцінити їх ефективність;

• зупинити кровотечу накладанням джгута, стисної пов'язки або пальцевим притискуванням судин;

• накласти пов'язку при пошкодженні (пораненні, опіку, кровотечі, відмороженні, травмі);

• іммобілізувати пошкоджену частину тіла при переломі кісток, важкій травмі, термічному ураженні;

• надати допомогу при тепловому і сонячному ударах, утопленні, отруєнні, блюванні, втраті свідомості;

• використати підручні засоби при перенесенні, завантаженні і транспортуванні потерпілого;

• визначити необхідність транспортування потерпілого машиною швидкої допомоги чи попутним транспортом;

• користуватися аптечкою швидкої допомоги. Унаслідок різних травм, сильного болю, втрати крові, нестачі кисню в організмі, при замерзанні та перегріві тощо можливе ураження центру свідомості — мозку.

Припинення надходження до легень повітря має назву асфіксія, в результаті чого дихання припиняється, людина непритомніє, може зупинитися серце і настати смерть.

Надзвичайний емоційний вплив, сильний біль, втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих продуктів, що призводить до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин є причинами шокового стану. Спричиняти розвиток шоку можуть голод, спрага, переохолодження, перевтома, трясіння в момент транспортування після травми тощо.

Ознаками шоку є: блідість, холодний піт, розширені зіниці, посилене дихання і прискорений пульс, зниження артеріального тиску. При важкому шоку — блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців. Інколи може спостерігатися мимовільне сечовиділення. Потерпілий байдужий до оточення, але свідомість зберігає, хоча можливі випадки короткочасної непритомності.

Запобіганням розвитку шоку е своєчасна та ефективна відповідна допомога, яка надається при пораненні, що спричинило появу шоку.

Коли є підозра на удар у живіт та пошкодження черевної порожнини, не можна потерпілому давати пити.

Раптова недостатність кровонаповнення мозку під впливом нервово-емоційного збудження, страху, падіння тіла, болю, нестачі свіжого повітря тощо призводить до запаморочення. Ці фактори спричиняє рефлекторне розширення м'язових судин, внаслідок чого знекровлюється мозок. Запаморочення є перехідним станом до непритомності.

Ознаками запаморочення є: блідість обличчя, дзвін у вухах, потемніння в очах, холодний піт, головокружіння, слабке наповнення пульсу, поверхневе дихання. Як правило, памороки швидко минають.

Перша допомога при запамороченні надається у такий спосіб: покласти потерпілого в горизонтальне положення; розстебнути комір; забезпечити надходження свіжого повітря; дати понюхати нашатирний спирт на ваті. Коли потерпілий у свідомості, дати йому гарячий чай, каву. Людину, що знепритомніла, не можна намагатися напоїти.

Раптова недостатність кровонаповнення мозку під впливом нервово-емоційного збудження, страху, падіння тіла, болю, нестачі свіжого повітря тощо призводить також і до непритомності"

Характерною ознакою непритомності є раптовість, але інколи перед нею бувають запаморочення, блювання, позиви до блювання, слабкість, позіхання, посилене потовиділення. У цей період пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється до 50...40 ударів на хвилину. Велику небезпеку для життя потерпілого під час непритомності становить западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи, що призводить до їх закупорювання.

Перша допомога при непритомності включає такі дії: потерпілого треба покласти на спину; трохи підняти (на 15—20 см) нижні кінцівки для поліпшення кровообігу мозку; вивільнити шию і груди від одягу, який їх ущільнює; поплескати по щоках і побризкати обличчя та груди холодною водою; дати понюхати нашатирний спирт. Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або дихання немає, треба перевірити, чи не запав язик. У крайньому разі вживаються заходи щодо оживлення.

Травматичне пошкодження тканин і діяльності мозку внаслідок падіння на голову, при ударах і стисненні голови може призвести до струсу мозку. При цьому можуть виникати кровотечі, крововиливи і набряк мозкової тканини. Інколи такі пошкодження поєднуються з переломом кісток черепа.

Ознаками струсу мозку ег миттєва втрата свідомості, яка може бути короткочасною або тривати кілька годин, а то й кілька днів; можуть спостерігатися порушення дихання, пульсу; нудота, блювання; порушення чутливості; втрата мови; судоми, параліч та ін.

При таких станах допомога має надаватися дуже обережно, щоб не погіршити стан потерпілого. Потерпілого ні в якому разі не можна намагатися напоїти! При першій можливості його треба негайно транспортувати до лікувального закладу у супроводі особи, яка вміє надавати допомогу для оживлення.

Як уже зазначалося, стан задухи, викликаної кисневим голодуванням та надлишком вуглекислого газу в крові і тканинах, що настає внаслідок припинення надходження повітря в легені протягом 2—3 хвилин, називається асфіксією. За таких умов людина, як правило, непритомніє. Далі може зупинитись серце і наступити смерть.

Пожежна безпека.

Об'єкти сучасного виробництва у своїй більшості є пожежонебезпечними. На багатьох із них застосовуються технології з наявністю високих температур, тиску, парів легкозаймистих рідин, горючих газів, пилу тощо. Для сучасних підприємств характерні концентрація на невеликій площі значної кількості обладнання великий об'єм сучасних виробничих будівель, недостатній рівень протипожежного захисту.

Пожежі на промислових об'єктах можуть призводити до загибелі людей, величезних матеріальних втрат, екологічних катастроф. Тому пожежна безпека на підприємствах і в технологічних процесах виробництва має стати одним із пріоритетних завдань менеджменту та персоналу таких об'єктів. Забезпечення пожежної безпеки - це досить складне соціально-економічне завдання, спрямоване на запобігання пожежам та ліквідацію пожеж, у випадку їхнього виникнення, з мінімальними наслідками.

Пожежну безпеку забезпечують системи запобігання пожежі та протипожежного захисту, а також організаційно-технічні заходи. Управління пожежною безпекою передбачає підвищення безпечності стану приміщень, обладнання та виробничих процесів.

Система пожежної безпеки - це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збиткам від неї.

 

Пожежобезпека об'єкта - стан об'єкта, за якого з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення й розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних факторів пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Рівень забезпечення пожежної безпеки - кількісна оцінка попереджених збитків у разі можливої пожежі.

Об'єкти, пожежі на яких можуть призвести до масового враження людей на них та на навколишній території, підприємства з небезпечними та шкідливими виробничими факторами, а також небезпекою пожежі повинні мати системи пожежної безпеки для зведення до мінімуму ймовірності виникнення пожежі. Конкретні значення такої ймовірності визначають проектувальники та технологи.

Системи пожежної безпеки мають запобігати впливу на людей небезпечних факторів пожежі, у тому числі їхніх вторинних проявів. Основними напрямками забезпечення пожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків.

Пожежну безпеку забезпечують такі основні компоненти виробництва:

- технічна система, яка передбачає надійність обладнання, використання безпечних технологій, визначає обсяг вибухопожежонебезпечних речовин, проектні рішення, впровадження систем виявлення та гасіння пожеж, розміщення обладнання тощо;

- персонал, його підготовка, забезпечення регламентами та правилами роботи;

- система управління.

Системи пожежної безпеки спрямовані на:

- визначення вихідних причин ситуацій ризику виникнення пожеж внаслідок характерних властивостей та особливостей продуктів, речовин і матеріалів, які використовуються у виробничих процесах, енергії, яка споживається у виробництві, а також відповідних факторів людської діяльності;

- комплексний аналіз із метою створити ефективні засоби попередження пожежі шляхом нейтралізації дії сприяючих їй обставин;

- вивчення засобів і методів локалізації та гасіння пожеж;

- запобігання виникненню пожежі;

- пожежну безпеку людей та матеріальних цінностей.

Системи пожежної безпеки мають відповідати також економічним критеріям ефективності з урахуванням усіх стадій життєвого циклу об'єктів (проектування, будівництво, експлуатація).

Оскільки пожежа являє собою процес неконтрольованого горіння, то контроль за процесами, які сприяють умовам її виникнення, є основним інструментом запобігання пожежі.

На території підприємства це досягається попередженням створення горючого середовища та утворення в ньому джерел загоряння. Система запобігання пожежі має забезпечувати контроль горючого середовища, речовин і матеріалів, джерел теплової енергії та їхньої взаємодії з горючими речовинами та матеріалами.

Оцінки пожежонебезпечних властивостей речовин і матеріалів передбачає визначення комплексу показників, вибір яких залежить від агрегатного стану речовини (матеріалу) та умов їхнього використання. Номенклатура показників та їхнє визначення й застосування для характеристики вибухопожежонебезпеки речовин і матеріалів приймається за ГОСТ 12.1.044-89. Дані про пожежонебезпечні властивості мають подаватися для всіх речовин, матеріалів, сумішей тощо, які застосовуються на виробничому об'єкті, з урахуванням особливостей і параметрів технологічних процесів. При відсутності таких параметрів їх визначають дослідним шляхом на установках, які пройшли атестацію на право отримання експериментальних даних, або за допомогою стандартизованих розрахункових методів.

Аналіз пожежної небезпеки технологічних процесів включає:

- оцінку пожежної небезпеки речовин і матеріалів, які використовуються в технологічному процесі;

- вивчення технологічного процесу з метою визначити обладнання, ділянки або місця зосередження горючих матеріалів або можливого утворення парогазових горючих сумішей;

- визначення можливості утворення в горючому середовищі джерел загоряння;

- моделювання різноманітних варіантів аварій, шляхів розповсюдження пожежі та вибір проектної аварії;

- розрахунок категорії приміщень, будівель, установок за вибухопожежною і пожежною небезпекою;

- визначення складу систем попередження пожежі та протипожежного захисту технологічних процесів;

- розробку заходів підвищення пожежної безпеки технологічних процесів і окремих їхніх ділянок.

Пожежна небезпека технологічних процесів визначається на основі вивчення технологічного регламенту, технологічної схеми виробництва, показників вибухопожежонебезпеки речовин і матеріалів, які використовуються у технологічному процесі, конструктивних особливостей апаратів, машин та агрегатів, схеми розташування небезпечного обладнання.

 

У свою чергу, технологічний регламент визначає:

- рецептуру та основні характеристики матеріалів (речовин), які застосовуються, в першу чергу лакофарбувальних (склад, фізіко-хімічні властивості, показники вибухопожежонебезпеки, токсичність тощо);

- відходи виробництва та викиди в атмосферу;

- параметри технологічного режиму (тиск, температура, склад окисного середовища тощо);

- порядок проведення технологічних операцій;

- засоби контролю технологічного процесу;

- правила безпечного ведення технологічного процесу, які виключають виникнення пожеж.

На основі проведеного аналізу на підприємстві розробляється система заходів щодо попередження пожежі та протипожежного захисту технологічних процесів згідно з вимогами нормативних документів.

Протипожежні заходи базуються на вимогах ГОСТ 12.1.004-91 щодо виключення джерела загоряння. Якщо це джерело не може бути ізольованим за умовами технологічного процесу, то об'єкт (приміщення, устаткування) необхідно забезпечити надійною системою протипожежного захисту.

 

До заходів зниження наслідків пожежі належать:

а) обмеження розтікання горючих рідин;

б) зменшення інтенсивності випаровування горючих рідин;

в) аварійний злив горючих рідин у аварійні ємності;

г) установлення вогнеперешкоджувачів;

д) обмеження маси небезпечних речовин при зберіганні та в технологічних апаратах;

є) водяне зрошення технологічних апаратів;

ж) винесення пожежонебезпечного обладнання до ізольованих приміщень;

з) установлення в технологічному обладнанні швидкодіючих відмикаючих пристроїв;

і) обмеження розповсюдження пожежі за допомогою протипожежних відстаней і перешкод;

к) застосування вогнезахисних фарб та покриттів;

л) захист технологічних процесів, обладнання та окремих приміщень установками пожежогасіння;

м) застосування пожежної сигналізації;

н) навчання персоналу способам ліквідації аварій та діям у разі пожежі;

о) створення умов для найшвидшого введення в дію підрозділів пожежної охорони шляхом улаштування під'їзних шляхів, пожежних водоймищ та зовнішнього протипожежного водогону.

 

Технологічне обладнання за нормальних режимів роботи повинно бути пожежобезпечним, а на випадок несправностей та аварій необхідно передбачати захисні заходи, які обмежують масштаб та наслідки пожежі.

Виробництво, де є вибухопожежонебезпечні речовини й матеріали, повинно бути оснащене автоматичними засобами контролю параметрів вибухопожежонебезпечністі процесу, сигналізацією граничних значень і системами блокувань, які перешкоджають виникненню аварійних ситуацій.

Технологічне устаткування, апарати й трубопроводи, в яких утворюються вибухопожежонебезпечні пари, повинні бути герметичними.

Об'ємно-планувальні та конструктивні рішення будівель промислових об'єктів повинні мінімізувати наслідки пожежі. У разі виникнення пожежі споруда, яку проектували й будували правильно, має протягом певного часу зберігати несучу здатність своїх конструкцій. Поява та поширення вогню й диму всередині будівлі мають бути обмеженими. Проектанти та будівельники повинні також ужити заходів, аби обмежити поширення пожежі на сусідні будівлі, дати можливість людям вільно залишити будівлю, а пожежно-рятувальним підрозділам - загасити пожежу.

 

Розрахунок заземлення.

Захисне заземлення – це навмисне електричне з’єднання з землею або її еквівалентом металевих не струмоведучих частин, котрі можуть опинитись під напругою внаслідок порушення ізоляції електроустановки.

 

Вихідні дані для розрахунку:

- об’єкт що підлягає захисту – обладнання майстерні по ремонту електропобутової техніки;

- напруга мережі – 220В;

- об’єкт – стаціонарний;

- виконання мережі - з глухо заземленою нейтралю;

- тип заземлювального пристрою – вертикальний (сталеві труби);

- розташування заземлювачів попередньо приймають за чотирикутним контуром при числі стержнів від 4 до 100 та в один ряд при числі стержнів від 2 до 20;

- розміри заземлювачів і довжина стрічки l_В=3м, діаметр труби d=0,05м, товщина стінки труби δ_т=0,05м;

- відношення відстані між трубами до їхньої довжини L_B/l_B=1;

- розміри горизонтального заземлювача (з’єднувальної стрічки): довжина L_Г= L_З.С. – згідно з розрахунком, м; ширина стрічки b_C=0,05м;

- глибина закладання вертикальних заземлювачів h_В=0,8м; горизонтальних h_Г=0,8м;

- ґрунт – суглинок;

- кліматична зона – ІІІ;

- характеристика ґрунту: склад – однорідний, вологість – нормальна, агресивність – нормальна.

Визначимо R_Д – допустиме (нормативне) значення питомого опору, розтіканню струму в заземлювальному пристрої. Згідно з ПУЕ, ПТЕ та ПТБ для прийнятих вихідних даних (мережа до 1000В з глухо заземленою нейтраллю) за даними “[5], ст.259, табл.7.1” складає R_Д≤8Ом.

Визначимо приблизне значення питомого опору ґрунту що рекомендується для розрахунку приймаємо за “[5], ст.260, табл.7.2” ρ_табл.= 50Ом∙м.

Визначимо К_С.В. – коефіцієнт сезонності для вертикальних заземлювачів для даної кліматичної зони ІІІ за даними “[5], ст.261, табл.7.4” приймаємо К_С.В.=1,3.

Визначаємо значення К_С.Г. – коефіцієнта сезонності для ґрунту нормальної вологості при кліматичній зоні ІІІ для горизонтального заземлювача за даними “[5], ст.261, табл.7.4” приймаємо К_С.Г.=2,5.

 

Визначимо розрахунковий питомий опір ґрунту для вертикальних заземлювачів:

 

(3.1)

 

де К_С.В. – коефіцієнт сезонності для вертикальних заземлювачів становить К_С.В.=1,3;

ρ_{ТАБЛ .} – наближене значення опору ґрунту становить 50Ом∙м.

 

Ом∙м

 

Визначимо розрахунковий питомий опір ґрунту для горизонтальних заземлювачів:

 

(3.2)

 

де ρ_{ТАБЛ .} – наближене значення опору ґрунту становить 50 Ом∙м;

К_С.Г. – коефіцієнт сезонності для горизонтальних заземлювачів 2.

 

Ом∙м

 

Визначимо відстань від поверхні землі до середини вертикального заземлювача:

 

(3.3)

 

де t – відстань від поверхні землі до середини вертикального заземлювача, м;

l_В – довжина стрічки 3м;

h_B - глибина закладання вертикальних заземлювачів h_В=0,8м.

 

м

 

Визначимо опір розтікання струму в одному вертикальному заземлювачі:

 

(3.4)

 

де R_В – опір розтікання струму в одному вертикальному заземлювачі, Ом;

t – відстань від поверхні землі до середини вертикального заземлювача 2,3 м;

L_В – довжина стрічки 3м;

d - діаметр труби 0,05м;

ρ_РОЗР.В. – розрахунковий питомий опір ґрунту для вертикальних заземлювачів 65 Ом∙м.

Ом

 

Визначимо теоретичну кількість вертикальних заземлювачів без врахування коефіцієнта використання η_В.В.=1:

 

(3.5)

 

де η_В.В. – коефіцієнт використання, приймаємо η_В.В.=1;

R_Д – допустиме нормативне значення питомого опору, розтікання струму в заземлювальному пристрої становить R_Д=8Ом;

R_В – опір розтікання струму в одному вертикальному заземлювачі 17Ом.

 

шт.

 

Визначимо η_В.В. – коефіцієнт використання вертикальних заземлювачів при розташуванні їх згідно з вихідними даними в один ряд при числі заземлювачів n_Т.В.=1 та при відношенні L_В/ l_В=1 за даними “[5], ст.262, табл.7.5” приймаємо η_В.В.=0,85.

 

Визначимо необхідну кількість вертикальних однакових заземлювачів з врахуванням коефіцієнта використання:

 

(3.6)

 

де R_В – опір розтікання струму в одному вертикальному заземлювачі становить 17Ом;

R_Д – допустиме нормативне значення питомого опору, розтікання струму в заземлювальному пристрої становить R_Д=8Ом;

η_В.В. – коефіцієнт використання вертикальних заземлювачів η_В.В.=0,85.

 

шт.

 

Визначимо розрахунковий опір розтікання струму у вертикальних заземлювачах без врахування з’єднувальної стрічки:

 

(3.7)

 

де n_н.в. – кількість вертикальних однакових заземлювачів 2;

R_В – опір розтікання струму в одному вертикальному заземлювачі становить 17Ом;

η_{В.В .} – коефіцієнт використання вертикальних заземлювачів η_В.В.=0,85.

 

Ом

 

Визначимо відстань між вертикальними заземлювачами за відношенням L_В/ l_В=1:

 

(3.8)

 

де L_В – відстань між вертикальними заземлювачами, м;

l_В – довжина стрічки 3 м.

 

м

 

Визначимо довжину з’єднувальної стрічки – горизонтального заземлювача:

 

(3.9)

 

де L_В – відстань між вертикальними заземлювачами 3 м;

n_н.в. – кількість вертикальних однакових заземлювачів 2.

 

м

 

Визначимо опір розтікання струму в горизонтальному заземлювачі (з’єднувальній стрічці):

 

(3.10)

 

де R_Г.З.С. – опір розтікання струму в горизонтальному заземлювачі (з’єднувальній стрічці), Ом;

ρ_РОЗР.Г. – розрахунковий питомий опір ґрунту для горизонтальних заземлювачів 100 Ом∙м;

b_C – ширина стрічки дорівнює 0,05м;

L_З.С. – довжину з’єднувальної стрічки – горизонтального заземлювача 3,1 м.

 

Ом

 

Визначимо коефіцієнт використання горизонтального заземлювача при розташуванні вертикальних заземлювачів згідно з вихідними даними в один ряд при відношенні L_В/l_В=1 та необхідній кількості вертикальних заземлювачів n_н.в.=2. За даними “[5], ст.263, табл.7.6” приймаємо η_В.Г.=0,85.

Визначимо розрахунковий опір розтікання струму в горизонтальному заземлювачі (з’єднувальній стрічці) при числі електродів n_Г=1:

 

(3.11)

 

де R_РОЗР.Г. – розрахунковий опір розтікання струму в горизонтальному заземлювачі (з’єднувальній стрічці), Ом;

η_В.Г. – коефіцієнт використання горизонтального заземлювача при розташуванні вертикальних заземлювачів 0,85;

R_Г.З.С. – опір розтікання струму в горизонтальному заземлювачі (з’єднувальній стрічці) 32 Ом.

 

Ом

 

Визначимо розрахунковий теоретичний опір розтікання струму у вертикальних та горизонтальних заземлювачах:

 

(3.12)

 

де R_РОЗР.В. – розрахунковий опір розтікання струму у вертикальних заземлювачах без врахування з’єднувальної 10 Ом;

R_РОЗР.Г. – розрахунковий опір розтікання струму в горизонтальному заземлювачі 38 Ом.

Ом

 

Отриманий розрахунковий опір розтіканню струму відповідає вимогам ПУЕ, ПТЕ і ПТБ.

Вибираємо матеріал та поперечний перетин з’єднувальних провідників. За даними “[5], ст.265, табл.7.8” вибираємо голі мідні S_М=4мм² або алюмінієві S_А=6мм² провідники.

Вибираємо матеріал та поперечний перетин магістральної шини – приймаємо сталеву шину товщиною δ_с=4мм.

На рисунку 13 приведена схема з’єднання обладнання з магістральною шиною та з’єднання магістральної шини з пристроєм який заземлюється.

 

 

Рисунок 13 - Схема з’єднання обладнання з магістральною шиною та з’єднання магістральної шини з пристроєм який заземлюється

де 1 – обладнання, що заземлюється; 2 – заземлюючі провідники; 3 – заземлювачі; 4 –внутрішня магістраль заземлення.