Радіаційно небезпечні об'єкти 2 страница

Не користуватись відкритим вогнем, газовими плитами, освітлен­ням, нагрівальними приладами доти, доки не переконаєтесь, що газ не витікає.

Якщо не потрібна ваша допомога, не відвідуйте зони руйнувань.

Сейсмічні поштовхи можуть привести до виникнення високих морських хвиль, тому уникайте морського узбережжя.

Не користуйтесь довго телефоном, крім повідомлень про небезпеку.

У місцевих органів державної влади та місцевого самоврядуван­ня слід дізнатись адреси організацій, які відповідають за надання допомоги потерпілому населенню.

Слід пам'ятати про можливість повторних поштовхів.

Для організації й оперативного керування силами і засобами при ліквідації стихійних лих, які мають катастрофічний характер, рішен­ням Кабінету Міністрів, обласної або районної державної адмініст­рації створюються надзвичайні комісії і штаби.

При загрозі землетрусу, щоб зменшити втрати і створити умови для проведення рятувальних робіт, потрібно провести такі заходи:

— привести в готовність штаби, служби і формування ЦО;

— зібрати керівників, власників і спеціалістів підприємств, госпо­дарств і установ, розміщених у небезпечній зоні і повідомити про загрозу стихійного лиха;

— повідомити про загрозу стихійного лиха об'єкти і населення;

— роз'яснити населенню правила поведінки;

— посилити спостереження за підняттям рівня води, рухом селе­вого потоку або зсуву;

— спостерігати за станом дамб, гребель, загат, мостів і ліквідову­вати виявлені небезпечні пошкодження;

— готувати сили і засоби для ведення рятувальних і невідклад­них робіт;

---------------------------------------------------------.____________________________________________ Розділ 2

— перевірити готовність насосів і систем стоку води;

— підготувати необхідний інструмент, ремонтний матеріал, мішки з піском, чоботи, одяг, плавальні й рятувальні засоби;

— організувати комендантську службу, охорону матеріальних цін­ностей, для цього залучити формування охорони громадського по­рядку, а при потребі й підрозділи органів міліції.

Вулканізм — це сукупність явищ, що обумовлюють проникнен­ня магми з глибини землі на її поверхні.

Грязеві вулкани знаходяться у південній частині території України: на Керченському півострові, прилеглій акваторії Азовського моря, на захід та південь від Севастополя в акваторії Чорного моря.

Діючі вулкани супроводжуються вибухами, локальними земле­трусами, виділеннями парів ртуті, вміст якої в атмосферному повітрі під час виверження зростає на 1—2 порядки. Такі вулкани знищу­ють будівлі, населені пункти. В акваторії Азовського моря і Кер­ченської протоки активізація грязевих вулканів призводить до ви­никнення нових островів та мілин, що загрожує погіршенням умов судноплавства.

2.2.1. Стихійні явища екзогенного походження

Гідрологічні надзвичайні ситуації. До гідрологічних небезпеч­них явищ, що бувають в Україні, належать: повені (басейни річок), селі (в горах Криму і Карпат), маловоддя (річки України), підйоми та спади рівня Чорного і Азовського морів. Через останній фактор по­стійно знижується біологічна продуктивність моря, щорічно гине близько 100 га прибережних територій, з яких значна доля — сільськогосподарські угіддя, створюється складна екологічна та місто­будівна обстановка на таких узбережжях. У цих берегових зонах під постійною загрозою перебувають виробничі будівлі, житлові бу­динки, курортні комплекси, інженерні комунікації, сільськогоспо­дарські поля. Від впливу на узбережжя Чорного і Азовського морів сильних штормів (у 1969, 1971, 1983, 1992 рр.) одноразові матері­альні збитки становили до 600 млн гривень.

Причинами руйнування морських берегів є природні фактори, пов'язані з зануреннями Північного Приазов'я, а також антропо­генні: забруднення водних басейнів і зниження їх продуктивності, зарегульованість твердого стоку рік, безсистемна забудова берегової смуги та кіс, використання малоефективних, інколи шкідливих бе­регоукріплювальних заходів і конструкцій при "самозабудовах", бу­дівництво берегозахисних споруд, які не відповідають характеру на­явних гідродинамічних процесів, відступи від проектних рішень, пору- 42 шення протизсувного режиму при забудові терас, безконтрольний вивіз піску з кіс і берегів, інші шкідливі наслідки "господарської" діяльності на узбережжі.

Затоплення, повінь — це тимчасове затоплення значних тери­торій внаслідок зливи, повеней великих річок, швидкого танення снігу (льоду в горах), руйнування греблі, дамби, великих морських припливів. При затопленні, повені гинуть посіви сільськогосподар­ських культур, можлива загибель людей, тварин, матеріальних ціннос­тей, руйнування ліній зв'язку і енергозабезпечення, пошкодження житлових будинків і виробничих споруд. 23 % території України знаходяться в зоні природного й техногенного підтоплення.

Вірогідними зонами можливих повеней на території України є:

— у північних регіонах — басейни річок Прип'ять, Десна та їхні притоки. Лише в басейні р. Прип'ять площа повені може бути 600— 800 тис. га;

— у західних регіонах — басейни Верхнього Дністра (площа може досягти 100 —130 тис. га), річок Західний Буг, Прут, Тиса та їхніх приток (площа можливих затоплень 20 — 25 тис. га);

— у східних регіонах — басейни р. Сіверський Донець, з прито­ками річок Ворскла, Сула, Псел та інші притоки Дніпра;

— у південному і південно-західному регіонах — басейни приток нижнього Дунаю, р. Південний Буг та її притоки.

Річки Карпат і Криму в середньому дають 6 — 7 повеней на рік у будь-який сезон року, що часто мають катастрофічні наслідки із за­гибеллю людей і масовими руйнуваннями. Небезпечним є й те, що повені на гірських річках формуються дуже швидко, від кількох годин до 2 — 3 діб. У таких ситуаціях ставляться високі вимоги до оперативності прогнозування та оповіщення.

Катастрофічні повені в Криму і Карпатах у період з 1960 по 2003 р. були 14 разів. За післявоєнний час на Закарпатті сталося багато високих паводків, які завдали значних збитків господарству. Це па­водки 1947, 1957, 1970, 1980, 1992 (два), 1993, 1995 (два), 1997 рр. і катастрофічний дощовий паводок 4 — 8 листопада 1998 р., коли рівні води в річках на 1,8—2,6 м перевищили передпаводкові показники. Під час цього паводку загинуло 17 чоловік, зруйновано або стали непридатними 2695 житлових будинків, 2877 потребували ремонту.

Тривалість таких повеней (затоплень) може бути від 7 до 20 діб і більше. Можливе затоплення до 70 % сільськогосподарських угідь, великої кількості техногеннонебезпечних об'єктів.

Повені Дніпра, Дністра, Дунаю та Сіверського Донця супроводжу­ються затопленням значних територій, у тому числі сільськогоспо­дарських угідь, де гинуть посіви культур. Це вимагає проведення евакуації населення, сільськогосподарських тварин і машин, посівного матеріалу і кормів.

При таких затопленнях небезпечною є загроза затоплення хімічно небезпечних об'єктів.

У результаті сильних дощів, підвищення рівня ґрунтових вод виникають сильні паводкові підтоплення у Херсонській, Мико­лаївській, Запорізькій, Львівській, Дніпропетровській і Рівненській областях.

Головна причина підтоплення — це незадовільний стан дренаж­них систем водовідведення.

Проблема контролю за затопленнями, повенями потребує прогно­зу на роки. Захисні заходи від затоплення, повені залежать від соці­альних умов, відповідальності й активності населення. Затоплення, повінь можна передбачити, прагнути регулювати їх вплив, але запо­бігти їм не можна. Сьогодні затоплення, повені — одні з найбільш руйнівних і небезпечних для життя стихійних лих. Свідченням цьому є повінь у Закарпатті в листопаді 1992 р., у результаті якої були затоплені значні території, що прилягають до річки Уж, завдані ве­ликі збитки,загинули люди.

Катастрофічна весняна повінь 2001 р. в Закарпатті підняла рівень води вище відмітки осінньої повені 1998 р. Повінь 2001 р. підтопи­ла понад 250 населених пунктів з понад 33,5 тисячами будинків, більше 1,5 тисячі з яких були зруйновані. Для ліквідації повені було залу­чено 12 160 осіб (без місцевого населення).

При безпосередній загрозі затоплення рішенням начальника ци­вільного захисту району (об'єкта) приводиться в готовність пункт управління, на якому організовують чергування відповідальних по­садових осіб, уточнюють завдання штабу, служб і формувань цивіль­ного захисту.

Орган управління цивільного захисту на основі прогнозування ознайомлює командирів рятувальних формувань з межами можли­вих зон стихійного лиха, вказує сигнали і способи оповіщення, місця евакуації населення, завдання формувань, транспорт для евакуації людей, сільськогосподарських тварин із небезпечних місць.

Із виникненням загрози в зоні затоплення потрібно організувати термінову евакуацію населення, сільськогосподарських тварин і ма­теріальних цінностей. Населенню повідомляють місця розгортання збірних евакуаційних пунктів, строки прибуття на пункти, маршру­ти евакуації пішки.

Перед тим, як залишити будинки в зоні затоплення, потрібно пе­ренести на горища або верхні поверхи все, що може пошкодити вода, виключити газ, освітлення, електронагрівні прилади, погасити вогонь у печах, взяти з собою документи і найбільш необхідні речі, невели­кий запас продуктів, води і з'явитися на місце збору. Переправа 44 людей дозволяється тільки у позначеному броді глибиною не більше 1 м. При потребі евакуацію проводять на плотах, баржах, катерах, човнах та інших плаваючих засобах. Можна використати підручні засоби (колоди, дошки, бочки) і спорудити плоти (пороми).

Одне з найважливіших завдань — це термінова організація по­шуку людей на затопленій території. Для цього потрібно залучити всі плавзасоби, формування цивільного захисту, населення і при мож­ливості запросити військові підрозділи.

Під час проведення рятувальних робіт потерпілим потрібно ви­являти витримку, стійкість, суворо виконувати вимоги рятівників. Не допускати переповнення рятувальних засобів (катерів, човнів, плотів та ін.), оскільки це ще більше загрожує безпеці людей.

Під час посадки човен або інший засіб треба закріпити. Входять у човен по одному, ступаючи на середину настилу. Сідають за вказів­кою старшого. Під час руху не дозволяється мінятися місцями і сіда­ти на борт човна. Якщо людина потрапила у воду, потрібно пливти до найближчого незатопленого місця. Краще пливти під кутом до течії, поступово наближаючись до берега. Необхідно бути уважним, щоб не вдаритися об предмети, які пливуть під водою. При судорогах ноги її потрібно витягнути і за великий палець потягнути на себе.

При загрозі стихійного лиха можлива зупинка роботи деяких підрозділів, цехів або відділів, а в навчальних закладах — занять. Зі зміною режиму роботи на об'єктах організовують цілодобове чергу­вання відповідальних посадових осіб, спеціалістів аварійно-техніч- ної служби. На евакуйованих фермах, у цехах, які тимчасово не пра­цюють, потрібно вимкнути електроенергію, припинити подачу пари, газу, води. Якщо є можливість, дітей перевезти в інші школи, що знаходяться у безпечних місцях.

Люди, які знаходяться на роботі, під час затоплення за розпоря­дженням адміністрації повинні припинити роботу і, дотримуючись встановленого порядку, перейти на підвищені місця. Люди, які під час раптового затоплення знаходилися в полі, лісі, також повинні перейти на підвищені місця або піднятися на дерева, використати різні плаваючі предмети: колоди, дошки, борти кузовів, бочки, каме­ри шин автомобілів та сільськогосподарської техніки.

Для захисту від затоплення населених пунктів, господарських будівель, виробничих приміщень споруджують найпростіші захисні гідротехнічні споруди: земляні насипи, загати, греблі. Крім цього, потрібно організувати спостереження за такими спорудами. Побли­зу них на випадок просочування води зосереджують аварійні мате­ріали для закривання проривів для нарощування дамб.

У зонах затоплень необхідно враховувати можливість різкої зміни обстановки. Тому від кожного формування, яке веде роботу само­стійно, потрібно призначити спостерігача. Командир формування або старший групи повинен завчасно, на випадок інтенсивного підняття рівня води, намітити ШЛЯХИ відходу людей у безпечні місця.

Після того, як вода спала, населення повертається до місця по­стійного проживання і приступає до ліквідації наслідків затоплен­ня, повені. У цей період потрібно залучити населення, рятувальні формування до виконання таких основних заходів: відведення води із затоплених місць та їх осушення; завалювання і прибирання на- півзруйнованих споруд, які не підлягають відновленню; відкачуван­ня води із підвальних та інших приміщень; ремонт пошкоджених водою будівель, комунально-енергетичної мережі, доріг, мостів та інших споруд; очищення затоплених ділянок, сільськогосподарських земель, угідь, територій цехів, тваринницьких ферм, сільських ву­лиць, дворів та ін.

Зсуви — це зміщення мас гірських порід вниз по схилу під дією сили земного тяжіння без втрати контакту з нерухомою основою на більш низький гіпсометричний рівень.

У Дніпропетровську в червні 1997 р. зсув зруйнував дитячий садок, школу і дев'ятиповерховий жилий будинок.

Кримські й прикарпатські зсуви призводили до розривів нафто­проводів.

Протягом 2004 р. зареєстровано 15 НС геологічного характеру. 19 квітня 1999 р. у с. Костинці Сторожинецького району Чернівецької області внаслідок зсуву зруйновано 69 та пошкоджено 93 приватні будинки, евакуйовано 388 осіб.

Найчастіше зсуви бувають у зонах тектонічних порушень, на те­расах озер, водосховищ, морів, на схилах гір і річок.

Причини зсувів є природні — збільшення крутизни схилів, підмив їх основи морською чи річковою водою, сейсмічні поштовхи та ін. та штучні (антропогенні) — руйнування схилів дорожніми канавами, вирубування лісів, неправильний вибір агротехніки для сільського­сподарських угідь на схилах, надмірний винос ґрунту та ін.

Зсуви формуються у зволожених місцях, коли сила тяжіння на­копичених на схилах продуктів руйнування гірських порід переви­щує силу зчеплення ґрунтів.

Зсуви виникають в основному в літній час при великих опадах, у горах або на схилах, на берегах річок і ярів, там, де під верхнім водо­проникним шаром знаходиться водотривкий, частіше всього глина. Причина цьому — інфільтрація шарів, з яких складається схил, їх и ер е з в о л о женн я, підвищення пластичності водотривкого шару, збільшення крутості схилу. Часто зсуви з'являються внаслідок не­обережного або бездумного, без урахування геологічних умов місце­вості, ведення господарства. Так, у Карпатах, на узбережжі Чорного моря і Дніпра, де порушена екологічна рівновага і гідрологічний режим, внаслідок безсистемної вирубки дерев, розорювання схилів гір, розробки надр відбуваються часті зсуви. При будівництві різних спо­руд збільшується маса верхнього шару ґрунту, при копанні котлованів і ям руйнується схил, якщо вода з водопроводу і каналізації потрапляє у шар землі або закупорюються місця виходу підземних вод.

Ознакою зсуву може бути: переміщення ґрунту разом з насаджен­нями, будовами, заклинювання дверей та вікон будівель, просочуван­ня води на зсувонебезпечних схилах.

Зсув починається раптово. Спочатку з'являються тріщини у ґрунті, розриви доріг і берегових укріплень, зміщуються будівлі, споруди, дерева, телефонні і електричні стовпи, руйнуються підземні комуні­кації. При зсувах зі схилів ґрунт захоплює і несе з собою все, що знаходиться на його поверхні.

Зсуви поділяються:

— за потужністю — на малі (до 10 тис. м¹), великі (до 1 млн м¹), дуже великі (понад 1 млн м¹);

— за глибиною залягання — на поверхневі (1 м), мілкі (5 м), глибокі (до 20 м), дуже глибокі (понад 20 м);

— за типом матеріалу — на кам'яні (граніт, гнейс) і ґрунтові (пісок, глина, гравій).

Зсуви виникають при крутизні схилу 10° і більше, а при над­мірному зволоженні на глиняних ґрунтах можуть виникати і при крутизні 5—7°.

Найбільше зсуви поширені в Запорізькій, Івано-Франківській, Чернівецькій, Закарпатській, Одеській, Дніпропетровській, Хмель­ницькій областях, у Донбасі та Криму. Тут частіше бувають зсуви видавлювання (до 5 км) та зсуви-потопи, а також у Кримських горах бувають блокові та лінійні зсуви довжиною 0,5 — 2,5 км та шири­ною 0,3 —1,5 км.

На каскаді Дніпровських водосховищ, на узбережжі Азовського та Чорного морів поширені зсуви спливання і фронтальні.

На морських узбережжях України довжиною 2630 км виявля­ються процеси руйнування майже 60 % узбережжя.

У виникненні та розвитку зсувів у Закарпатській області спосте­рігається певна закономірність за територіальним принципом:

— різні за механізмом розвитку зсуви трапляються на різних геологічних структурах;

— усі великі зсуви обсягом понад 1 млн м¹ зміщених порід по­в'язані з тектонічними зонами;

— невеликі зсуви характеризуються природним розвитком ланд­шафту, виникають у долинах річок і мають велику ймовірність ак­тивізації в місцях проходження магістральних трубопроводів, висо­ковольтних ліній передач, залізниць і автомобільних доріг.

На території Закарпатської області налічується понад 1500 зсувів. За типом зміщення вони є зсувами видавлювання, ковзання, течії та комплексними. Зсуви Закарпаття перебувають у тісному зв'язку з іншими екзогенно-геологічними процесами.

Проводячи оцінювання небезпеки зсувів, необхідно враховувати: структурно-геологічні властивості території, рівень сейсмічного ри­зику, типи порід, кількість атмосферних опадів, гідрологічну обста­новку, швидкість танення снігу, міцність порід схилів та укосів гір, навантаження схилів, зміну порід у процесі вивітрювання, проведен­ня будівельних робіт без врахування особливостей рельєфу та геоло­гічних умов місцевості, підрізання схилів гір під час прокладання доріг, магістральних трубопроводів, ліній електропередач та інші фактори.

У 1999 р. в Закарпатській області зсувами були уражені 11 ра­йонів області — 453 активних зсуви. Це призвело до руйнування та деформації 495 житлових будинків, ще 984 опинилися в зоні ризи­ку. Обсяг порід, зміщених зсувами, перевищив 110 мли м¹. Площа, схильна до зсувів, становить 1472 га. За останні ЗО років площі зсу­вонебезпечних зон збільшились у 2 — 5 разів. Так, у Чернівецькій області зареєстровано 1522 зсуви, з них 1032 — давніх, решта 490 — нових, у тім числі 96 небезпечних і 394 активних. В умовах густої заселеності району, малоземельності, високого рівня безробіття вирі­шення проблеми забезпечення безпеки та питань життєзабезпечен­ня населення набуває критичної гостроти.

Важливо своєчасно помітити перші ознаки зсуву, скласти пра­вильний прогноз його подальшого розвитку. Потрібно врахувати, що зсуви рухаються з максимальною швидкістю в основному в по­чатковий період, надалі вона поступово знижується.

Зменшити масштаби біди або й запобігти зсуву можуть своєчасно організований контроль за станом схилів і дотримання протизсув­ного режиму.

Якщо зсув розпочався, то, як показує досвід, потрібно, по-перше, зупинити його, для чого терміново звести тимчасові споруди, по-дру- ге, провести комплекс капітальних інженерних робіт, які б і надалі не допускали розвитку подібних явищ.

На схилах, де можливий розвиток зсуву, влаштовують рови, дре­нажні системи, постійно діючі водозливи. Перед початком можливо­го інтенсивного танення снігу, при можливості, його необхідно при­брати з небезпечних схилів і прилеглих до них ділянок й організувати проходження талої і дощової води. Якщо причиною зсуву є підземні 48
води, потрібно зробити загороджувальний дренаж, щоб повністю пе­рекрити воду.

Небезпеку зсуву зменшить планування відкосів, схилів, зменшен­ня їх крутизни, вирівнювання бугрів, загортання тріщин, озеленення схилів, посадка лісових насаджень для зміни водного балансу.

Необхідно організувати постійний контроль особливо у весняно- осінній період на небезпечних схилах за рівнем водії в колодязях, дренажних спорудах, бурових свердловинах, річках, водосховищах, озерах, ставках, за випаданням і стоком талої і дощової водії, за пере­міщенням ґрунту.

Навіть при незначних відхиленнях потрібно терміново провести за­побіжні роботи, відвести воду, спорудити підпірні стінкп різних конструкцій за використанням наявного місцевого будівельно­го матеріалу. В ґрунт забптп де­рев'яні, залізобетонні палі або залізні труби, а потім заповнити бетонним розчином чп глиною (рис. 1, 2, 3).

Місцеві органи влади, цивіль­ного захисту, керівники і спе­ціалісти сільського і лісового господарства, а також підпри­ємств і установ інших галузей, у власності, в оренді або підпо­рядкуванні яких перебувають землі з небезпечними схилами, повинні контролювати вивезен­ня зі схилів сповзаючих порід, ремонт відвідних ровів, ка­налів, посадку дерев і кущів, будівництво підпірних споруд та інші роботи.

Рис. 1. Хворостяне покриття схилу: 1 — жердини діаметром 5 см; 2 — хво­ростяне покриття товщиною 20—ЗО см; З — кілки діаметром 8 см

Рис. 2. Дощата стінка: — солома; 2 — ґрунт (щебінь)

Тим, хто опинився у мож­ливій зоні зсуву необхідно зна­ти інформацію про обстанов­ку, можливі місця та межі зсу­вів, а також про порядок дій прп загрозі виникнення зсуву. Особливо необхідно це знати тим, у кого будівлі розташовані на схилах або біля підніжжя

0.5 м

 

Рис. 3. Перемички: а — однорядна; 1 — швайки; 2 — закладні щити; 3 — ґрунт; б — дворядна; 1 — швайки; 2 — хворостяний пліт; 3— солом'яні мати; 4 — глина (або інший зв'язуючий ґрунт); 5 — стяжка із дроту діаметром 6 мм

гір та пагорбів, навколо глибоких ярів, на узвишші. При швидкості руху зсуву понад 0,5 —1,0 м/доба слід терміново евакуюватись у без­печне місце.

Всі дії населення прп зсуві такі самі, як і при землетрусі.

Обвали (осипи). Обвал — це відрив брпл або мас гірських порід від схилу чп укосу гір або снігових (льодяних) мас та їх вільне падіння під дією сили тяжіння.

Виникненню цих явищ сприяють геологічна будова місцевості, на­явність на схилах тріщин та зон дроблення гірських порід, послаб­лення їх зв'язаності під впливом вивітрювання, підмивання, розчи­нення і дії сил тяжіння.

Ці явища спостерігаються на берегах морів, обривах берегів і у горах.

До 80 % обвалів виникають у результаті порушень прп прове­денні будівельних робіт та гірських розробок.

Осип — це нагромадження щебеню чп ґрунту біля підніжжя схилів.

Карпатські та Кримські горп небезпечні утворенням обвалів і осипів з катастрофічними наслідками, як, наприклад, Демерджпн- ськпіі обвал у 1986 р.

1,5 м

Селевий потік — це бурхливий потік водії, грязі, каміння, який виникає несподівано під час великих злпв або швидкого танення снігу, льодовиків у горах та їх сповзання в русла річок. Ця маса рухається по руслу або прямолінійно, викликаючи на своєму шляху великі руйнування. Селевий потік характеризується великою ма­сою і швидкістю руху, руйнує будівлі, дороги, гідротехнічні та інші споруди, знищує садп, поля, лісп, призводить до загибелі людей і тва­рин. Як і прп інших стихійних лихах, прп загрозі селевого потоку
велике значення має своєчасне виявлення початку стихії і попере­дження людей. Наближення селевого потоку можна пізнати за зву­ками ударів валунів і уламків каміння, що перекочуються, це нага­дує гуркіт поїзда, який наближається з великою швидкістю.

Швидкість селевого потоку — 2,5— 4,5 м/с, при прориві заторів може досягати 8 —10 м/с і більше.

Причини виникнення селевих потоків: зливи, інтенсивне танен­ня снігу та льоду, прорив гребель водойм, землетруси і виверження вулканів. До причин виникнення селевих потоків належать і антро­погенні фактори: вирубування лісів і деградація ґрунтів на гірських схилах, роботи в кар'єрах, вибухи гірських порід при прокладанні доріг, неправильна організація обвалів та ін.

Схильність до селевих потоків залежить від складу та побудови гірських порід, їх здатності до вивітрювання, від антропогенного впливу на екологічні зміни, від ерозії гірських порід, висоти витоків.

Залежно від висоти селевих потоків вони поділяються на висо­когірні — 2,5 км і більше, середньогірні — 1,0 — 2,5 км та низь- когірні — до 1 км. Чим вищий потік, тим більший об'єм селевого виносу з 1 км² поверхні басейну.

Виникнення і розвиток селевого потоку проходять у три етапи: перший — накопичення в руслах селевих басейнів рихлого матеріа­лу внаслідок гірської ерозії і вивітрювання порід; другий — пере­міщення по гірських руслах з високих у нижчі рихлих гірських матеріалів; третій — розтікання селевого потоку в долинах.

За об'ємом селевий потік може досягати сотень тисяч — мільйонів кубічних метрів з розмірами уламків 3 — 4 м і масою 100 — 200 т. У фронті селевого потоку може утворюватись "голова" висотою до 25 м.

Маса селевого потоку може складатися з сумішів: води, землі й дрібного каміння; води, гравію, гальки та невеликого каміння; води з камінням великих розмірів.

Близько ЗО міст, селищ і сільських населених пунктів у Закар­патській, Івано-Франківській, Львівській, Чернівецькій областях і в Криму перебувають під загрозою селевих потоків. Особливо небез­печні басейни рік Дністра, Пруту, Тиси і Черемошу.

Від 3 до 25 % території України може уражуватись селевими потоками. Селеві потоки можуть поширюватися на 40 % території Закарпатської області, 33 % — Івано-Франківської, 15 % — Черні­вецької, 9 % — Криму.

Найчастіше селеві потоки бувають у гірських районах Карпат і Криму, на правому березі Дніпра. На Південному березі Криму в долинах ярів селеві потоки бувають кожні 11 —12 років. Але бува­ють катастрофічні селеві потоки з періодичністю 1—5 років з об'є­мом виносу 10 —100 тис. м¹.

Необхідно пам'ятати, що від селевого потоку можна врятуватися, лише уникнувши його. Не можна виходити в гори у сніг та непогоду. Слід стежити в горах за зміною погоди. Найбільш небезпечний пері­од сходження лавин — весна — літо, від 10-ї години ранку до заходу сонця. Найчастіше сходження лавини трапляється при крутизні схилів понад 300, якщо схил без чагарників і дерев — при крутизні 200; при крутизні 450 лавини сходять після кожного снігопаду.

Почувши шум селевого потоку, що наближається, необхідно не­гайно піднятися з дна лощини вгору не менше ніж на 50 —100 метрів.

Під час руху селевого потоку каміння великої маси розкочується на значні відстані.

Ефективним у боротьбі з селевим потоком є своєчасне вжиття організаційно-господарських, агротехнічних, лісомеліоративних і гідротехнічних заходів за участю всіх господарств і населення, які знаходяться у небезпечній зоні. У селенебезпечних районах необхідно суворо дотримуватись рекомендацій щодо рубки лісонасаджень, ве­дення землеробства та випасу сільськогосподарських тварин.

Запобіжні заходи і проведення рятувальних робіт такі самі, як і при зсувах.

Метеорологічні небезпечні явища. До метеорологічних небезпеч­них явищ, що бувають в Україні, належать: сильні зливи (Карпатські та Кримські гори), град (на всій території України); сильна спека (Степова зона); посуха, суховії (Степова та східна Лісостепова зони); урагани, шквали, смерчі (більша частина території); пилові бурі (південний схід Степової зони); снігові заноси (Карпати); значні ожеледі (Степова зона); сильний мороз (північ Полісся та схід Лісо­степової зони); сильні тумани (південний схід Степової зони); штор­ми, урагани, ураганні вітри, смерчі, зливи, ожеледі й заметілі, сильні тумани (узбережжя й акваторія Чорного і Азовського морів).

Щорічно в Україні буває до 150 випадків стихійних метеорологіч­них явищ: снігопади, сильні дощі, ожеледі, тумани, рідше пилові бурі, крижані обмерзання. В 2004 р. в Україні виникло 2516 НС метеоро­логічного походження.

Від стихійних метеорологічних явищ зимою і літом частіше по­терпають Степова зона, Карпати — від сильних злив, селевих пото­ків, граду, сильних вітрів, туманів, сильних снігопадів і заметілей.

Тільки за останнє десятиріччя XX ст. в Україні зафіксовано 240 випадків катастрофічних природних явищ метеорологічного по­ходження.

Так, смерч на Волині в 1997 р. забрав життя 4 чоловік, 17 дістали поранення, зруйновано близько 200 будинків, знищено та пошко­джено 60 тис. га посівів. Для ліквідації наслідків смерчу залучалося 1700 чоловік та 100 одиниць спеціальної техніки у складі підрозділів та формувань Цивільної оборони.

У 2004 р. зареєстровано 25 небезпечних метеорологічних надзви­чайних ситуацій.

Урагани, бурі, смерчі — це рух повітряних мас з величезною швидкістю (до 50 м/с і більше) і руйнівною силою зі значною трива­лістю (табл. 4).

Причиною виникнення таких явищ є різке порушення рівноваги в атмосфері, яке проявляється у незвичних умовах циркуляції по­вітря з дуже високими швидкостями повітряного потоку.

Ураган, який виник 23 червня 1997 р. на Волині, завдав величез­них збитків регіону. Було пошкоджено 3500 житлових будинків, 1380 промислових і сільськогосподарських будівель, 505 об'єктів со­ціально-культурного призначення. Вітер порвав дроти 266 ліній елек­тропередач, вивів з ладу 129 електропідстанцій та 177 АТС, позбавив зв'язку 603 населені пункти. Стихія знищила 14 тис. та пошкодила 35 тис. га посівів.