Про Миколу Лисенка та його талант

Року

№	Гурт	Відвідувань	№	Гурт	Відвідувань
	DZIDZIO	10 363		ВІА Гра
	ONUKA			Хорта
	Океан Ельзи			O.Torvald
	The HARDKISS			Брати Гадюкіни
	Vivienne Mort			Brunettes Shoot Blondes
	Dakh Daughters			Піккардійська терція
	Бумбокс			Тінь Сонця
	Скрябін			ДахаБраха
	Один в каное			Kazaky
	Сокира Перуна			Антитіла

У той час як на сцені з’являються нові яскраві виконавці, а вже відомі українські гурти створюють нові альбоми і здобувають нових фанів, вдячні слухачі втамовують свою зацікавленість ними …
Андрій Вікторович Кузьменко (псевдонім — Кузьма; український співак, письменник, телеведучий, продюсер, актор.Лідер гурту «Скрябін».

Життєпис

Народився 17 серпня 1968 року в Самборі Львівської області. Опісля його родина переїхала у м. Новояворівськ, де він і почав свій творчий шлях. У дитинстві мріяв стати водієм сміттєвоза. Мати була вчителькою музики, Андрій закінчив музичну школу по класу фортепіано. Закінчив факультет стоматології, йому було це нецікаво, однак довчився на прохання батьків.

Займався спортом, був кандидатом у майстри спорту з біатлону.

13 вересня 1997 року дружина Світлана народила доньку, яку назвали Марією-Барбарою — на честь польської акторки Барбари Брильської, кумира дитинства Андрія Кузьменка (за його словами, дружина також дуже подібна на Барбару Брильську).

Загибель

2 лютого 2015 року близько 8:20 (за твердженням концертного техніка гурту «Скрябін» Ю. Лисяка це сталося близько 7:00) загинув у автокатастрофі біля селаЛозуватка Криворізького району Дніпропетровської області. Того ж дня прес-служба департаменту Державної автомобільної інспекції МВС України повідомила, що, за попередніми даними, на 86 км траси «Кривий Ріг — Кіровоград» відбулося зіткнення позашляховика Toyota Sequoia, за кермом якого знаходився співак, та молоковоза ГАЗ-53. Від отриманих травм Андрій Кузьменко загинув на місці. Кузьменко повертався з Кривого Рогу, де напередодні його гурт дав концерт. Очевидець повідомив, що бачив, як на великій швидкості у місці закруглення дороги джип музиканта виїхав на зустрічну смугу і врізався у бік цистерни, зауваживши, що на трасі була ожеледь, і що автомобілі намагалися роз'їхатися. У фатальній ДТП постраждали також дві жінки — пасажирки автівки Кузьменка та молоковоза відповідно; їх доправили до криворізьких лікарень № 2 та № 9 відповідно. Водій молоковоза протягом усього часу слідчих дій перебував на місці ДТП. Координати 86 км траси

«Кривий Ріг — Кіровоград»

Прощання

Андрія відспівували 5 лютого 2015 року у Преображенській церкві Львова. Поховали музиканта в

родинному склепі на кладовищі у Брюховичах

 

Злий Репер Зеник

Злий Репер Зеник — співочий псевдонім Андрія Кузьменка, під яким він виконував пісні, в яких фігурують ненормативна лексика, комедійні тексти тощо.

Список пісень:

Ø Металісти

Ø ГМО

Ø Гондурас

Ø Іспанія

Ø Шуба

Ø Разом Нас Багато

Фільмографія

Актор

v Вечори на хуторі біля Диканьки (2001) — Кузьма, друг Вакули (вказаний у титрах як Андрій Кузьменко).

v Леся+Рома (2006) — грає самого себе (камео)

v Карнавальна ніч на Інтері (2006) — грає самого себе

v Дуже новорічне кіно (2007) — гість на новорічному святі у музеї (камео)

v Червона шапочка (2009) — Синя Борода (Вказаний у титрах як Кузьма Скрябін)

Спеціальна подяка

· Штольня (фільм) (2006) — спеціальна подяка (вказаний у титрах як Андрій Кузьменко).

 

Бібліографія

· «Я, Побєда і Берлін» (2006)

· «Місто, в якому не ходять гроші» (2008)

· «Я, Паштєт і Армія» (2014)

 

Святослав Іванович Вакарчук — український музикант, вокаліст, лідер рок-гурту «Океан Ельзи», композитор, громадський діяч. Заслужений артист України, народний депутат України 6-го скликання (від 2007 до 2008). Кандидат фізико-математичних наук (2009)

Життєпис

Народився у сім'ї львівського професора фізики Івана Вакарчука. Закінчив Львівську лінгвістичну гімназію з поглибленим вивченням англійської мови (колишня школа № 4) зі срібною медаллю. Два роки займався у музичній школі за класом скрипки, паралельно навчаючись грі на баяні. У шкільні роки брав участь у КВК, створенні шкільного театру, активно займався баскетболом. 1990 року, після падіння«залізної завіси» Святослав здійснив поїздку до Канади (за міжнародним обміном учні зі США і Канади певний час проживали в Україні, а українські їхали туди), звідки привіз велику колекцію касет і записів рок-музики.

1991–1996 — навчався на фізичному факультеті Львівського університету (спеціалізація — теоретична фізика). Друга вища освіта — економіст-міжнародник. 1996 — вступив до аспірантури на кафедрі теоретичної фізики того ж університету.

Гурт «Океан Ельзи», завдяки творчості якого Святослав Вакарчук став відомим співаком та композитором, було створено 1994 року. Святослав став не тільки організатором гурту, але й автором переважної більшості текстів та музики й незмінним лідером «Океану Ельзи». Після закінчення університету Вакарчук міг продовжувати навчання за кордоном, але натомість обрав музичну кар'єру. Гурт до того часу вдало виступив на кількох фестивалях, і Святослав разом з ним поїхав у Київ записувати дебютну платівку («Там, де нас нема», 1998).

Після відходу учасників гурту, які грали разом ще з середини 1990-х, Святослав пише пісню «Дякую». Альбом «Ґлорія» (2005) було записано вже у новому складі «Океану Ельзи».

4 листопада 2008 року у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка відбувся концерт-презентація нового музичного проекту Святослава Вакарчука «Вночі». На концерті було представлено 11 композицій, які увійшли до однойменного альбому, що складається з різноманітних за жанром, переважно джазових, пісень.

Влітку 2009 року захистив дисертацію на звання кандидата фізико-математичних наук в Інституті фізики конденсованих систем НАН України. Тема роботи — «Суперсиметрія електрона в магнітному полі». Праця над роботою йшла вже багато років, але через постійну зайнятість завершити її вдалося лише 2009 року. Раніше один з альбомів «Океану Ельзи» було названо «Суперсиметрія», а одна з пісень альбому має назву «Susy», що є абревіатурою від supersymmetry.

Вільно говорить українською, польською, англійською, російською мовами.

Наприкінці 2011 року презентував новий музичний проект «Брюссель», в якому представив пісні, що не вписуються в концепцію гурту «Океан Ельзи». А як музикантів Святослав запросив для роботи над цим альбомом Дмитра Шурова, Макса Малишева,Петра Чернявського та Сергія Бабкіна. Навесні 2012 року було проведено тур проекту «Брюссель».

Громадянська позиція

На виборах 1999 виступав із низкою інших співаків у промотурі на підтримку Леоніда Кучми як кандидата у Президенти. На виборах 2004 року активно підтримував на той момент опозиційного лідера Віктора Ющенка. Святослав Вакарчук був активним учасником Помаранчевої революції, виступав на концертах на підтримку Віктора Ющенка на Майдані Незалежності разом із Русланою, Олегом Скрипкою та іншими музикантами і співаками. Святослав Вакарчук як посол доброї волі Програми Розвитку ООН для молоді в Україні бере участь у багатьох соціальних та культурних проектах.

Після виходу «Глорії» 2005 року, де почали з'являтися певні соціально-політичні уривки та філософські запитання, стає послом доброї волі ООН в Україні. Проводить зустрічі зі студентами по всій Україні.

Усі кошти, отримані від продажу синглу «Веселі, брате, часи настали... (сингл)» (2006), було призначено для дитячого будинку в місті Макіївка.

У парламентських виборах 2006 відкрито не підтримав жодну з політичних сил. Коли після простою та політичної кризи 2007 року було ухвалено рішення провести позачергові вибори до Верховної Ради, то співак увійшов до списку пропрезидентської«Нашої України — Народної самооборони». Водночас він не був членом жодної політичної партії.

Після початку чергового етапу політичної кризи в Україні, 11 вересня 2008 р. співак зняв із себе повноваження депутата. Верховна Рада прийняла складання повноважень нардепа 16 грудня 2008 року.

На початку 2007 року ініціював соціальний проект «Книга творить Людину», який мав привернути увагу суспільства до теперішньої ситуації у країні, де люди не надто прагнуть інтелектуально збагачуватись.З'явилися рекламні постери і ролики на телебаченні. У телеролику використано музику пісні «Вулиця (може все не так)» з альбому «Модель».

Заснував благодійний фонд «Люди Майбутнього».

Ініціював і профінансував установлення у центрі Львова пам'ятника композиторові Володимиру Івасюку

Особисте життя

Перебуває в шлюбі зі стилісткою та фотографом Лялею (Ларисою) Фонарьовою. У пари одна дитина.

Сольні альбоми

♪ «Вночі» (2008)

♪ «Брюссель» (2011)

Відеокліпи

1. 2009 — Не опускай свої очі

2. 2011 — Airplane (Віктор Придувалов)

3. 2011 — Адреналін

Нагороди

µ 1 травня 2015 року, Святослав Вакарчук отримав звання «Почесного громадянина міста Львова».

µ 14 травня 2015 року, Святославу Вакарчуку Київська міська рада присвоїла звання "Почесний громадянин Києва".

 

 

 

 

 

Мико́ла Віта́лійович Ли́сенко — український композитор, піаніст, диригент, педагог,збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

До найвідоміших творів Лисенка належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер», котрі зокрема виконував хор К. Стеценка під час Свята Злуки, опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» та інші. Лисенко створив численні аранжування народної музики для голосу й фортепіано, для хору та мішаного складу, а також написав значну кількість творів на слова Т. Шевченка.

Життєпис

Ранні роки

Народився в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії в родині дворянина Віталія Романовича Лисенка, полковника Орденського кірасирського полку.

Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду Луценків. Освіту здобула у Петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат, розмовляла майже виключно французькою і примушувала до цього всіх членів родини.

Походив з козацько-старшинського роду Лисенків. Як одного з засновників роду історичні документи засвідчують Якова Лисенка (1-а половина XVII століття, брав активну участь у визвольній війні 1648–1654 рр.). Іван, син Якова — відомий військовий і політичний діяч 2-ї половини XVII століття, був Чернігівським, пізніше Переяславським полковником, згодом — наказним гетьманом; 1695 року брав участь в Азовських походах Петра I. Його син Федір (прапрадід Миколи Віталійовича) з 1741 року був генеральним суддею.

У 1855 почав навчання у привілейованому навчальному закладі — 2-й Харківській гімназії. У Харкові він навчався у відомих музикантів М. Дмитрієва і чеха Вільчека. Талановитий підліток швидко став популярним у містіпіаністом, якого запрошували на вечори і бали, де він виконував п'єси Моцарта, Бетховена, Шопена, блискуче імпровізував на теми українських народних пісень.

Закінчивши гімназію, вступив на природничий факультет Харківського університету. Але в 1860 через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким перевівся до Київського університету. Його він закінчив з відзнакою, а 1865 р. навіть захистив дисертацію на тему «Розмноження нитчастих водоростей».

Серед українського студентства університету панувала атмосфера патріотизму, і це сприяло формуванню Лисенка як громадського діяча. Він належав до «Київської Громади», працював у кількох гуртках, пов'язаних з етнографічною діяльністю, викладанням у недільних школах, заснував і провадив студентський хор, організовував концерти.

Лейпциг, Київ, Петербург

У 1865-1867, одразу після закінчення Київського університету, працював у Таращі на посаді мирового посередника. Там же в Таращі на посаді офіцера драгунського полку служив і батько Миколи Лисенка, Віталій Романович. У цей період Лисенки активно збирали фольклор і опублікували розвідку «Про історичні вподобання у смаках і модах народного одягу у Сквирському та Таращанському повітах».

З 1867 навчався у Лейпцизькій консерваторії. Студіював, насамперед, як піаніст, проте значне місце в навчанні займали й лекції з музично-теоретичних дисциплін. Окрім того освоював гру на скрипці й органі, та брав додаткові лекції з композиції та теорії музики. Його педагогами були Карл Рейнеке (фортепіано, приватні лекції з композиції та оркестрування), Ігнац Мошелес (фортепіано), Фердинанд Давід (клас ансаблевої та оркестрової гри), Ернст Венцель (фортепіано), Ернст Фрідріх Ріхтер (теоретичні дисципліни: складний контрапункт, імітація, канони, хорали на певний мотив), Роберт Веніамін Паперітц (теоретичні дисципліни: поліфонічні варіації на cantus firmus, фуга). У вільні хвилини Лисенко відвідував оперний театр, картинні галереї, церкву св. Томи, Гевандгаус. Концертне життя Лейпцига справляло сильне враження на Лисенка. З листів до рідних постає образ кмітливого молодика, який усе помічав, але вбирав у себе лише те, що вважав корисним та потрібним. Незважаючи на зайнятість, був активним пропагандистом українства в Європі.

28 грудня 1867 у Празі відбувся надзвичайно успішний концерт Лисенка, де він виконав багато українських пісень у власних фортепіанних аранжуваннях.

Влітку 1868 одружується з Ольгою О'Коннор, яку він узяв з собою до Лейпцига (вона студіювала вокал).

У 1869 завершив навчання у консерваторії, пройшовши 4-річний курс навчання усього за два роки. В характеристиці, доданій до випускного свідоцтва про закінчення консерваторії, сказано: «Пан Лисенко, при своїй зразковій старанності й чудовому таланті, досяг блискучих успіхів і є піаністом, віртуозна техніка й характерне, піднесене та духовно наснажене виконання якого значно виходять за межі того, що звичайно вимагається від учнів».

 

В час навчання написав декілька інструментальних творів, зокрема 1-у частину симфонії та симфонічну увертюру «Ой запив козак, запив», струнний квартет та тріо, а також видав свою першу збірку українських народних пісень для голосу й фортепіано. Тоді ж Лисенко написав і свої перші твори на слова Тараса Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною».

Повернувшись до Києва, відновлює свої концертні виступи, але вже в новому статусі — як професійний піаніст. 1 лютого 1870 в залі Дворянського зібрання (сьогодні зала Київської філармонії) він дає великий концерт. Виконує чотири фантастичні п'єсиШумана, фантазію «Мандрівник» Шуберта, п'єси із власної сюїти. Тоді ж прозвучало й кілька творів з першої Лисенкової серії «Музики до Кобзаря» у виконанні співака М. Богданова. Перший концерт мав великий успіх, тож Лисенко вирішив продовжувати цю справу. Квитки на Лисенкові концерти розкуповувались заздалегідь, а слухачі приїжджали навіть із провінції. Побачивши зацікавленість публіки, Лисенко вже з кінця 1870-х років виступає не лише у Києві, а й у Полтаві, Чернігові, Катеринославі тощо. Лисенко провів чотири великих гастрольних турне: 1892—3, 1897, 1899, 1902 рр. Програма складалась із двох відділів — на початку Лисенко виступав як піаніст з виконанням власних творів, а потім співав хор, якому Микола Віталійович акомпанував. Всю організаційну роботу також виконував композитор. Це була потужна пропаганда української музики.

1874–1875 — вдосконалював майстерність у Петербурзі в М. Римського-Корсакова.

5 (17) грудня 1872 в приміщенні початкової школи сестер Марії та Софії Ліндфорс (будинок № 21 на вул. Фундуклеївській) відбулася перша вистава українського музичного театру в Києві — «Чорноморці», автором якої був Микола Лисенко. Постановник опери — двоюрідний брат композитора Михайло Старицький. Він же — автор лібрето (за мотивами твору Якова Кухаренка).

 

 

Київ. Зрілий період

1878 — займав посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді ж настають зміни і в особистому житті — Микола Віталійович взяв другий (цивільний) шлюб з Ольгою Липською, яка була піаністкою і його ученицею. Від цього шлюбу мав 7 дітей (двоє з них померли в ранньому віці). Цікаво, що своїй громадянській дружині Лисенко не присвятив жодного твору (натомість своїй першій дружині Ользі О'Коннор він присвятив 11 творів, серед яких обробка української народної пісні «Ой на горукозак воду носить…»).

З 1869 жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а в 1904 відкрив власну музично-драматичну школу.

Був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва — виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними у Києві і по всій Україні. Грошовий збір від концертів йшов на громадські потреби, зокрема, на користь 183 студентів Київського університету, відданих у солдати за участь в антиурядовій демонстрації 1901 року.

Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики» Я. Спиглазова, в організації недільної школи для хлопців-селян, пізніше — в підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділу Російського Географічного Товариства. Виступав як піаніст у концертах Київського відділення Російського музичного товариства, на вечорах Літературно-Артистичного Товариства, членом правління якого він був, у щомісячних народних концертах у залі Народної аудиторії. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з Олександрем Кошицем був організатором музичного товариства «Боян» (1905).

1908–1912 — голова ради правління «Українського Клубу».

Обставини української дійсності були такими, що не дозволяли Лисенку обмежитись лише артистичною діяльністю. Проте все ж головним своїм покликанням вважав композиторську діяльність, тому старався зробити якомога більше. Писав твори у різних жанрах: оперному, хоровому, вокальному, інструментальному, а обробці української народної пісні надавав величезного значення. Започаткувавши свідомий національний напрям в українській музиці, Микола Лисенко ще за життя заслужив собі епітет «батько української музики». Коли у 1903 році він прибув до Галичини на ювілейні урочистості з нагоди 35-ліття творчої діяльності, був вражений ентузіазмом та шаною, з якими його скрізь зустрічали. З огляду історичної ролі для української культури Миколу Лисенка порівнюють із Едвардом Грігом, Бедржихом Сметаною, Михайлом Глинкою та іншими представниками національних музичних культур XIX ст.

Пізні роки

Лисенка переслідував царський уряд, у 1907 він був на деякий час заарештований.

Помер 6 листопада 1912 у Києві, похований на Байковому кладовищі (надгробок — бетон, граніт; скульптор Юхим Білостоцький; встановлений у 1939.

Родина. Нащадки

Лисенко Андрій Віталійович — брат

Лисенко Остап Миколайович — син

Лисенко Мар'яна Миколаївна — донька

Лисенко Юрій Андрійович — небіж, син Андрія Віталійовича

Лисенко Наталія Андріївна — небога, донька Андрія Віталійовича

Лисенко Аріадна Остапівна — онука, донька Остапа

Лисенко Віталій Романович

Лисенко Микола Віталійович (молодший) — правнук

 

Вшанування пам'яті

Вже 14 вересня 1913 року у Полтаві відбулося вшанування пам'яті М. В. Лисенка з нагоди першої річниці його смерті. До цієї дати полтавською громадою був виданий життєпис композитора (В.Будинець «Славний музика Микола Віталієвич Лисенко» (видання Полтавської української книгарні, 1913).

µ Іменем Миколи Лисенка названі провідні мистецькі установи України, такі як Львівська національна музична академія (1903), Харківський академічний оперний театр (1944), Колонний зал Національної філармонії (1962), Київська спеціалізована музична школа (1944), Полтавське державне музичне училище.

µ Ім'я Лисенка носить також провідний камерний колектив — струнний квартет

µ

µ 29 грудня 1965 року поруч з Національною оперою України на Театральній площі було відкрито пам'ятник М. В. Лисенко. Скульптор О. О. Ковальов, архітектор В. Г. Гнєзділов.

µ

µ

µ Пам'ятник встановлено на батьківщині композитора, в селі Гриньки.

µ У 1986 на кіностудії імені О. Довженка режисером Тимофієм Левчуком був знятий історико-біографічний фільм «І в звуках пам'ять відгукнеться …», який показує сторінки з життя Миколи Віталійовича Лисенка. Роль композитора у фільмі виконавФ. М. Стригун.

µ У 1992 році Укрпошта випустила поштову марку і художній маркований конверт з оригінальною маркою, присвячені 150-річчю від дня народження М. В. Лисенка.

µ У 2002 році до 160-річчя з дня народження композитора Національний Банк України випустив ювілейну монету номіналом 2 гривні. На аверсі монети зображено нотний уривок з композиції «Молитва за Україну» (1885), на реверсі — портрет М. Лисенка.

µ Українським музикантам щорічно присуджується Премія імені Миколи Лисенка. Періодично в Києві проводиться Міжнародний музичний конкурс імені Миколи Лисенка.

µ Іменем Лисенка названі вулиці у Києві та Львові.

Про Миколу Лисенка та його талант

v Симон Петлюра у статті «Пам'яті М. Лисенка»

Кращим показником цінностей є те, що Лисенка любило українське суспільство і визнавало його творчість великим внеском до капіталу національного життя. Це вища нагорода, яку може заслужити творець мелодій, створювач музичних образів.

 

 

v За висловлюванням М. Грушевського

«…він безсмертний. Він був вищим творцем краси, володарем чистих насолод мелодій»

v

Людвіґ ван Бетховен — німецький композитор.

Творчість Бетховена тісно пов'язана з мистецтвом Німеччини та Австрії. Цей композитор є одним із трьох представників класичної віденської композиторської школи. Бетховен не лише зберіг основні риси класицизму (ясність, монументальність, стрункість композиції), а й значно розширив сферу образів. У цьому значенні Бетховен є послідовником не лише К. В. Ґлюка, Й. Гайдна і В.А. Моцарта, а й самого основоположника класичного строю в музиці — француза Люллі. Музиці Бетховена притаманна величезна енергетична напруга, збудженість почуттів, драматизм. Його творчість підсумувала здобутки епохи класицизму. Він був останнім композитором XIX ст., для якого природньою формою музичного вислову був жанр «сонати».

Дитинство

Людвіґ ван Бетховен народився 16 грудня. 1770 року у сім'ї придворних музикантів у м.Бонн. Батько, будучи обдарованою людиною (придворний музикант, викладав вокал, теорію музики та гру на клавесині), дуже невміло розвивав музичні здібності хлопчика. Він жадав своєму синові слави клавіриста-вундеркінда, але після перших концертів (Кельн — 1778, Роттердам — 1781), які не виправдали його сподівань, дещо заспокоївся. До одинадцяти років у малого Бетховена не було системних занять — його навчали музиканти, знайомі батька. Та в 1779 році в Бонн приїхав відомий композитор, органіст, письменник Крістіан-Ґотліб Нефе, який вплинув на формування Бетховена як творчої особистості, Крістіан-Ґотліб Нефе, і в якого юний Бетховен навчався починаючи з 1779 року. Нефе познайомив свого учня із творчістю великих німецьких композиторів минулих часів. Зокрема, «Добре темперований клавір» Й. -С. Баха став для Бетховена одним із найшанованіших творів. Також Нефе познайомив Бетховена з творами Генделя.

Боннський період

 

Бетховен розпочав свою трудову діяльність професійного музиканта у дуже юному віці. В 1782 році (під час від'їзду Нефе) виконував обов'язки придворного органіста, а вже у тринадцять років Бетховена зарахували клавесиністом у придворний оркестр. З 1788 року Бетховен проводить ще й приватні уроки, адже на його юнацькі плечі «впав» тягар утримування родини. Та все ж більшу частину свого часу Бетховен присвячував творчості. Писав він досить повільно. За десять років створив понад п'ятдесят композицій. Серед них перші твори (написані ним у віці тринадцяти років): варіації на марш Дреслера c-moll та три сонати для клавесина.

Боннський період був для Бетховена особливим, тому, що працюючи у різних жанрах, композитор зумів віднайти риси своєї творчої індивідуальності. Бетховен був висококультурною людиною, хоча з 11 років він, з певних причин, не відвідував школу. Свій світогляд розширював самоосвітою: вивчав французьку та італійську мови, латинь, класичну літературу, а також читав грецьких письменників, знав напам'ять багато творівШекспіра. Бетховен з дитинства був добре ознайомлений з німецькою літературою. Пізніше до числа його захоплень додалася ще й перська поезія, в тому числі філософські вірші Омара Хаяма.

Велику роль у творчому становленні Бетховена відіграли такі композитори як Моцарт та Гайдн. Вже під час першого знайомства, Моцарт був приємно вражений імпровізаціями Бетховена і говорив своїм друзям, що молодого музиканта чекає велике майбутнє. А Гайдн, у свою чергу, погодився із ним працювати (він був захоплений від почутої кантати Бетховена). Восени 1792 року Бетховен переїхав у Відень — це був початок нового періоду життя і творчості.

Протягом двох століть Відень був одним з найбільших музичних центрів Європи. Ще у XVII ст. Віденський двір відігравав роль «оперної філії» Італії, а вже у XVIII ст., Відень пропонує публіці різноманітні багатонаціональні оперні вистави. Коли Людвіґ ван Бетховен опинився у Відні, то одразу почав виступати в аристократичних салонах як віртуоз-піаніст (одразу здобув великий успіх). З його майстерністю не могли зрівнятись інші піаністи того часу. На першому ж виступі перед аудиторією, Бетховен виконав свій фортепіанний концерт B-dur — це перший концерт, який був визнаний під № 2. У цей час Бетховен також готує до видання три свої фортепіанні тріо op. 1 — перший цикл, якому автор надав номер опусу. Ці виступи у Відні принесли Бетховену великий успіх. Після концертів у Празі та Берліні були опубліковані перші фортепіанні сонати ор. 2, присвячені Гайдну. З того часу Бетховен — віртуоз і композитор — завойовує любов публіки. Йому вдавалося не лише виконувати свої твори, а й публікувати їх.

Пізня творчість

Після певної перерви у творчості в музиці Бетховена з'являється новий стиль. П'ять останніх фортепіанних сонат, дві сонати для віолончелі ор.102, «Багателі» ор.126, фуга для струнного квінтету, «33 варіації на вальс Діабеллі», Дев'ята симфонія,«Урочиста меса», п'ять квартетів. Глибина думки, рішуче, сміливе новаторство, характерні для всієї творчості Бетховена. Думка про Дев'яту симфонію зародилася ще в роки кризи, але за реалізацію композитор взявся лише у 1822 р.

У пізній творчості Бетховена найбільше виділяється тяга до філософсько-піднятого відображення дійсності, поглибленого мислення. Це завжди було характерно для Бетховена. Новизною у пізній творчості Бетховена є «вальсова» тема. Разом з тим в музиці, побудованій на народно-жанрових і пісенних темах, Бетховен звертається до варіаційних прийомів розвитку. У цей період композитора як ніколи приваблювала хорова музика. Він створив хоровий фінал у Дев'ятій симфонії, «Урочисту месу» і залишив величезну кількість нарисів до хорових творів, яким так і не довелось вийти у світ.

Творчі замисли Бетховена народжувались безперервно. Мріяв написати «Реквієм» і музику до «Фауста», написати нову шкалу фортепіанної гри. Маючи за плечима безмежну кількість творів, Бетховен до останнього моменту свого життя почувався так, ніби не написав ще ні однієї ноти. Фортепіанна соната була для Бетховена найбільшою формою вираження його думок і почуттів, його головних художніх напрямків. Композитор на фортепіано імпровізував найчастіше у сонатній формі. У цих ім провізаціях зароджувались образи його майбутніх шедеврів. Кожна Бетховенська соната — завершення художнього твору; всі разом вони утворюють скарб класичної думки у музиці.

Всі сонати Бетховена відрізняються одна від одної. Деколи композитор не дотримується традиційних тональних співвідношень. І завжди сонатний цикл виходить цілісним організмом, в якому всі частини і теми об'єднуються між собою глибокими, часто прихованими від зовнішнього слуху внутрішніми зв'язками.

Фортепіанний спадок Бетховена також зберігає у собі 3 збірки багателей, понад 20 циклів варіацій, 4 рондо, біля 40 маленьких фортепіанних п'єс (вальси, лендлери, екосези, менуети). Перше місце серед цих творів займають варіації. Бетховен починав свою фортепіанну творчість з варіацій і ними ж закінчив її. Після сонати це була найулюбленіша із форм.

Єдина опера Бетховена — «Фіделіо» (1805–1814). Вона — одна з найзначніших явищ у музично-драматургійному мистецтві XIX ст. Невдала сценічна доля опери пояснюється сміливістю її задуму і втілення. На тлі застою традицій опера Бетховена здавалась у свій час такою ж новаторською і важкою для сприйняття, як була «Героїчна симфонія» у області сучасної інструментальної музики. Цю оперу неможливо віднести до якогось єдиного оперного напрямку. З рідкісною свободою і органічністю Бетховен поєднав принципи різноманітних шкіл. Герой «Фіделіо» — героїчний і одухотворений. Цю оперу Бетховен писав у стилі і дусі шиллерівської драми. Інших опер не писав, тому що не міг знайти теми, яка б підходила.

Вокальна лірика займає у творчому спадку Бетховена набагато менш помітне місце, ніж великі інструментальні та вокально-драматичні жанри. Він створив біля 80 пісень, 20 канонів, ряд арій і ансамблів. Пісенна мініатюра мало була схожа на філософське мистецтво і героїчні сюжети. Але не зважаючи на це, до пісенного жанру Бетховен звертався все своє творче життя. Саме у його творчості німецька пісня вперше помітно піднялась на рівень побутового мистецтва і стала виразністю різноманітних складних ідей і почуттів. Не тільки ліричні образи, але й філософські теми, громадські мотиви, сатира, гумор знайшли своє місце у вокальній ліриці Бетховена.

 

Учні

Бетховен почав давати уроки музики ще в Бонні. Його боннський учень Стефан Брейнінг до кінця днів залишався найвідданішим другом композитора. Брейнінг допоміг Бетховену переробити лібрето «Фіделіо». У Відні ученицею Бетховена стала юна графиня Джульєтта Гвиччарди. Джульєтта була родичкою Брунсвік, у сім'ї яких композитор бував особливо часто. Бетховен захопився своєю ученицею і навіть думав про одруження. Літо 1801 він провів в Угорщині, в маєтку Брунсвік. За однією з гіпотез, саме там була складена «Місячна соната». Композитор присвятив її Джульєтті. Однак Джульєтта віддала перевагу графу Галленбергу, бо вважала саме його талановитим композитором. Про твори графа критики писали, що в них можна точно вказати, з якого твору Моцарта чи Керубіні запозичена та чи інша мелодія. Ученицею Бетховена була і Тереза ​​Брунсвік. Вона володіла не тільки музичною обдарованістю — вона чудово грала на роялі, співала і навіть диригувала.

 

 

Бетховен і Україна

Відомі звернення Бетховена у своїй творчості до української народної пісні. Так у циклі «24 пісні різних народів» (1816), є обробка для голосу і фортепіанного тріо пісні «Їхав козак за Дунай». Є також варіації на основі цієї пісні, а також варіації на основі пісні «За городом качки пливуть» (1818).

Л. Бетховен підтримував постійні стосунки з Андрієм Розумовським, який в Австро-Угорщині був дипломатом. А. Розумовському присвячено 3 квартети (1806–1808), виступав у його салоні, знайомився з його бібліотекою, що зокрема містила видання українських народних пісень, партитури і клавіри творів українських композиторів, слухав виступи хорової капели графа, що складалась переважно з українських півчих. Квартет Розумовського став першим виконавцем присвячених йому творів[1].

В Україні з-поміж відомих виконавців музики Б. були М. Лисенко (як піаніст і хор. диригент; написав власну каденцію до Фортепіанного концерту N° 4 Б.), О. Виноградський, І. Слатін, згодом М. Колесса, Н. Рахлін, Квартет ім. М. Лисенка. У Львові духовні твори Бетховена публікувалися поряд із композиціями західно-українських митців.

Список творів:

♪ 9 симфоній: № 1 (1799–1800), № 2 (1803), № 3 «Героїчна» (1803–1804), № 4 (1806), № 5 (1804—1808), № 6 «Пасторальна» (1808), № 7 (1812), № 8 (1812), № 9 (1824).

♪ 11 симфонічних увертюр, серед яких «Коріолан», «Егмонт», «Леонора» № 3.

♪ 5 концертів для фортепіано з оркестром.

♪ 6 юнацьких сонат для фортепіано.

♪ 32 сонати для фортепіано (в тому числі «Місячна», «Патетична»), 32 варіації і близько 60 п'єс для фортепіано.

♪ 10 сонат для скрипки і фортепіано (в тому числі «Крейцерова»).

♪ Концерт для скрипки з оркестром, концерт для фортепіано, скрипки та віолончелі з оркестром («потрійний концерт»).

♪ 5 сонат для віолончелі та фортепіано.

♪ 16 струнних квартетів.

♪ 6 тріо.

♪ Балет «Творіння Прометея».

♪ Опера «Фіделіо».

♪ Урочиста меса.

♪ Вокальний цикл «До далекої коханої».

♪ Пісні на вірші різних поетів, обробки народних пісень

 

 

 

 

 

 

Кросворд №1

Кросворд №1

По горизонталі:

 

6. психофізіологічна основа здатності сприйняття музики;
7. високий жіночій голос;
8. відтворення в музиці;
9. мяке, несильне, іноді навіть заглушене звучання;
10. високий чоловічий голос;

 

По вертикалі:

1. звук що видає людина при розмові, співу тощо;
2. низький чоловічий голос;
3. вид мистецтва що розрахований на слухове сприйняття;
4. середній чоловічий голос;
5. низький жіночій голос;
9. духовий інструмент що використовується в симфонічних оркестрах.

 

 

 

Кросворд №2

Кросворд №2

По горизонталі:

1. Композитор, який написав значну частину музики, цілком втративши слух. (Бетховен)
2. Композитор, якого іноді називають "Колумбом російської музики". (Глінка)
3. Сама напружена частина сонатної форми, у якій відбувається розвиток тем. (Розробка)
4. Розділ сонатної форми, у якому відбувається показ тем (Головна і побічна партія). (Експозиція)
5. Жанр камерної музики. У Бетховена вона "Місячна..." (Соната)

По вертикалі:

1.Вступ до опери, балету, іноді самостійний твір. (Увертюра)

2.Будова музичного твору (Композиція)

3.Заключна частина сонатної форми. (Кода)

4. Герой Нідерландської революції ХVІ в. Його ім'ям названа одна з увертюр Бетховена. (Егмонт)