Основні підходи до формування членської бази торгової палати

Правовою основою створення та функціонування торгових па­лат є спеціальне або загальне законодавство країни, а у ряді ви­падків – власний статут палати.

Існує два підходи до формування членської бази торгової па­лати:

– обов’язкове членство для визначених спеціальним зако­ном учасників господарської діяльності;

– добровільне членство.

Критерій характеру членства є досить вагомим аргументом, що впливає практично на всі сторони діяльності торгової па­лати.

Спеціальні закони «Про палати» деяких країн (Австрія, Іс­па­нія, Люксембург, Нідерланди, Італія, Німеччина, Франція) міс­тять поло­ження, які визначають:

– порядок створення торгових палат;

– їх правочинність;

– основні напрями та сфери діяльності;

– порядок управління;

– структуру виконавчих органів;

– відносини з державними установами.

У цих країнах законом передбачено обов’язкове членство, яке може встановлюватися державою тільки на підставі закону. Позитивним у такого підходу є те, що до сфери відповідальності палати включаються всі без винятку сектори економіки (про­мисловість, торгівля, банки, страхування, транспорт, послуги та ін.). Таким чином, палата представляє все ділове співтовариство країни або регіону. Це приводить до того, що думки та про­по­зиції торгової палати мають важливе значення, оскільки вира­жають збалансовані, узгоджені інтереси всіх секторів економіки. Крім того, обов’язкове членство гарантує тісні контакти у пов­сякденній роботі з усіма підприємствами регіону.

Такі торгові палати часто називають самокерованими струк­турами, в яких підприємці вирішують свої проблеми у межах закону самостійно та незалежно від впливу держави. Органи влади (міністри економіки) можуть втручатися у діяльність ТПП тільки у випадках, коли палата допускає порушення чин­ного законодавства. Незалежність торгових палат від держави за­кріп­лена в законі.

Таким чином, діяльність ТПП забезпечується повною фінан­совою самостій­ністю у формуванні та виконання своїх бюд­же­тів, а також свободою прийняття рішень у загальних інтересах незалежно від окремих або групових поглядів. Контроль з боку держави зазвичай здійснюється міністерством економіки або промисло­вості і стосується, як правило, розслідування скарг на діяльність торгових палат (наприклад, стосовно відмови палати видати сертифікат походження або законності проведених вибо­рів до керівних органів палати), а також правильності створення бюджету за реальності витрат. Разом з тим слід зазначити, що палата у цьому випадку є своєрідною частиною державної ієрар­хії і підпорядковується урядовим органам, хоча лише у так зва­ній «дорученій сфері діяльності».

У країнах, де не існує законодавства «Про палати», їх орга­ні­зація та діяльність здійснюється на основі загального цивільного законодавства. Торгові палати створюються як компанії з обме­женою відповідальністю під гарантію членів (члени палати від­повідають за її обов’язки у межах сплаченого членського внес­ку). Специфічні положення, які відрізняють палату від комер­ційної фірми (асоціації промисловців), фіксуються у статуті, у тому числі і принцип безприбутковості, порядок формування членства, принципи управління.

Палати з добровільним членством діють у Великобританії, США, Канаді, Швеції, Бельгії, Норвегії та Швейцарії. Вони ство­рюються на основі цивільного законодавства і реєструються у відповідних реєстрах. Для збільшення членства вони вимушені постійно доводити свою необхідність діловим колам регіонів країни.

Торгові палати мають досить широке коло функцій, які ви­зна­­чаються в основному двома критеріями: по-перше, харак­те­ром членст­ва в палаті (обов’язкове або добровільне), по-друге, положенням торгової палати в економіці регіону, в якому вона функціонує (цент­ральне або локальне). Як приклад розглянемо коло функцій двох європейських торгових палат з добровільним і обов’язковим членством.

Окрім виконання своєї традиційної представницької функції, що полягає у передачі на розгляд органів державної влади про­позицій ділових кіл, торгові палати у процесі історичного роз­витку почали вирішувати й нові завдання, сприяючи розвитку як самого підприємництва, так і економіки своїх регіонів у цілому. Вони почали включати до сфери своєї діяльності послуги з ін­формаційного забезпечення, участь в управлінні об’єктами ін­фра­структури, підвищення кваліфікації кадрів, арбітражну прак­тику і сприяння у врегулюванні спорів, сприяння прикор­дон­но­му співробітництву тощо. ТПП розвинутих країн є інструментом ринкової економіки.