Правова охорона навколишнього природного середовища

Охорона навколишнього середовища здійснюється різними, у тому числі й правовими, засобами. При цьому в правових формах захищаються переважно всі компонен­ти, які утворюють природне середовище.

Сучасними головними нормативно-правовими актами що регулюють основи організації охорони навколишнього при­родного середовища, є Закони України «Про охорону на­вколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовт­ня 1992 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р., «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 р та інші. До того ж деякі відносини у сфері використання і охо­рони навколишнього природного середовища врегульовані кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра), а та­кож Законами України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р., «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р. Важливе значення у вирішенні цього питання має затверджений Постановою Верховної Ради «Порядок обме­ження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навко­лишнього природного середовища».

Різновидами права природокористування є:

Право землекористування, право водокористування, право лісокористування, право користуватися надрами, право ко­ристуватися тваринним світом, право користування природ­но-заповідним фондом.

Право природокористування — це процес раціонального використання людиною природних ресурсів для задоволен­ня різних потреб та інтересів.

Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер, плановість і тривалість, ліцензуван­ня, врахування надзвичайного значення у житті суспільства тощо. При цьому виділяють такі групи природокористу­вання, як право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів. Суб'єктами права загального користування при­родними ресурсами можуть бути, згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», усі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб і інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно і безліцензійно, тобто для цього не потрібен відповідний дозвіл уповноважених органів і осіб. Загальним є, наприк­лад, використання парків, скверів, водойм, лісів, збір дико­рослих ягід, грибів, горіхів і т. ін. Право загального приро­докористування закріплене у ст. 13 Конституції України:

«Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону». Похідним від загального природокористування є спеціальне використання природних ресурсів.

На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів, що здійснюється громадянами, підприємствами, установами і організаціями у випадках, коли відповідна, визначена у законодавстві частина природ­них ресурсів передається їм для використання. Як правило, така передача має вартість і визначена в часі. Надання при­родних ресурсів відбувається на основі спеціальних до­зволів — державних актів на право постійного користуван­ня.

Крім прав суб'єктів, як природокористувачів, сучасною юридичною наукою сформовані й інтенсивно розвиваються екологічні права і обов'язки. Так, у Конституції України записано, що «кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодуван­ня завданої порушенням цього права шкоди. Кожному га­рантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення». Аналогічні формулювання є й у Законі України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища», бо це право — одне з основних прав лю­дини. Цьому праву відповідає обов'язок держави забезпечу­вати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища.

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлю­ються у судовому порядку.

Поряд з правами Закон України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» передбачає і певні обов'язки громадян. Так, незалежно від того, є громадяни природокористувачами, чи ні,— вони зобов'язані берегти природу, раціонально використовувати її запаси, не завда­вати шкоди. Крім того, Закон України «Про охорону на­вколишнього природного середовища» покладає на грома­дян і підприємства, установи й організації, як суб'єктів спе­ціального використання природних ресурсів, спеціальні обов'язки. Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативів плати і лімітів вико­ристання природних ресурсів. Ці нормативи визначаються з урахуванням розповсюдження природних ресурсів, їх якості, можливості використання, місцезнаходження, мож­ливості переробки і зберігання відходів. До того ж суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані сплачувати певні кошти за забруднення навколишнього природного се­редовища, що встановлюються за викиди у атмосферу за­бруднюючих речовин; скидання забруднюючих речовин на поверхню води, у територіальні і морські води, а також під землю.

Контроль у сфері природовикористання і охорони на­вколишнього природного середовища здійснюється шляхом перевірки, нагляду, обстеження, інвентаризації та експер­тиз. Він може здійснюватись як уповноваженими держав­ними органами, так і громадськими формуваннями. Дер­жавний контроль покладається на Ради народних депу­татів, державні адміністрації та Міністерство охорони на­вколишнього природного середовища і його органи на місцях.

 

Екологічне виховання

Шлях до високої культури лежить крізь екологічну освіту, яка на порозі третього тисячоліття стала необхідною складовою гармонійного, екологічно-безпечного розвитку. Підготовка громадян з високим рівнем екологічних знань, екологічної свідомості і культури на основі критеріїв оцінки взаємовідносин людського суспільства та природи (не насильство, а гармонійне співіснування з нею!), повинна стати одним з головних важелів у вирішенні надзвичайно гострих екологічних і соціально-економічних проблем сучасної України. Екологічна освіта як цілісне культорологічне явище, що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості, повинна спрямовуватися на формування екологічної культури як складової системи національного і громадського виховання всіх верств населення України, екологізацію навчальних дисциплін та програм підготовки, а також на професійно-екологічну підготовку через базову екологічну освіту. Питання екологічного виховання доки ще не приймається більшістю людей як особисті, що перехрещуються безпосередньо з життєвим шляхом окремої людини і часто навіть визначають її долю. Причиною цього є, найперше, відсутність елементарної екологічної культури у вихователів – батьків та педагогів. Екологічне виховання – це сукупність культурних, соціальних та виховних заходів, що впливають на відчуття, свідомість і погляди людей та спрямовані на підвищення рівня екологічних знань і культури у школярів, студентів, керівних працівників і населення з метою подолання у них споживацького ставлення до природи, розвитку до неї почуття дбайливого відношення та усвідомлення суспільством небезпеки глобальної екологічної катастрофи що наближається. Основи екологічного виховання людини закладаються з раннього віку, якщо дитині у сім’ї розповідають про навколишній світ з позиції любові та дбайливого відношення. Таким чином, переконання людей формується з дитинства. Одним з базових моральних завдань, що стоять перед вихователями та викладачами усіх рівнів, є виховання любові дитини до Вітчизни, і наслідок бережливе ставлення до рідної природи. Сприйняття природи допомагає розвивати такі якості людини, як життєрадісність, емоційність, чутливість та поважне відношення до всього живого. Якщо дитину привчати милуватися яскравими барвами неба, просторами ланів, формою сніжинки, польотом ластівки у неї розвинеться природній смак, потяг до творчості та одночасно більш глибоке сприйняття навколишнього світу. Дитина полюбить природу, себе у природі та, можливо, ніколи не завдасть їй шкоди та збитків. Дуже гарно сказав російський письменник Леонід Леонов: “Створювати творців та захисників лісу більш важливо ніж вирощувати сам ліс”. Цими рядками він не хотів принизити практичний бік справи, а підкреслив велику провідну роль екологічного виховання для охорони природи. Нині великого значення набуває екологічна освіта. З одного боку, ми бачимо, що на базі вже набутих екологічних знань, людиною створюються та підтримуюються стійкі високопродуктивні екосистеми, ефективно функціонуючі при вітрах, засухах, зливах та інших чинниках. Але, разом з цим, з іншого боку, людство вже усвідомлює особливу важливість негативних наслідків і хижацького використання природних ресурсів та порушень екологічних законів у своїй господарській діяльності. Це явище, як бумеранг, наносить відповідні удари по сучасному та майбутньому поколіннях. Тому, необхідно підняти екологічну освіту до нової висоти, добитися поліпшення якості екологічної освіти, зробити все можливе для запобігання екологічній катастрофі на Землі. Що може дати екологічна освіта та виховання усіх людей, що мешкають на Землі, для яких навчальним класом є увесь світ? По-перше, люди навчаються на практиці зберігати середовище, де вони мешкають в умовах напруженої сучаної екологічної ситуації зі збереженням природних основ життєдіяльності сучасної людини та її нащадків. По-друге, людина з екологічною освітою та вихованням буде сформована як гармонійно розвинута особистість з гуманістичним світовідчуттям природного середовища та планети в цілому. По-третє, кожний школяр, студент, а з часом взагалі кожний громадянин буде переконаний у необхідності зберігати, відновлювати та розширювати земні простори, що збагачують киснем повітря, охороняти тварин. По-четверте, промислові підприємства перейдуть на технології з більш м”яким екологічним впливом на довкілля, усюди, де є необхідність, будуть встановлені очисні споруди та обладнання для шкідливих газонебезпечних та рідких відходів. Ресурси, що споживаються при виробництві товарної продукції будуть використовуватись комплексно, при постійному удосконаленні технологій із зменшення уведення шкідливих речовин у біологічний кругообіг. При плануванні будівництва підприємств, їх функціонуванні, розширені та реконструкції буде враховуватись баланс природних ресурсів, порушення та забруднення природного середовища, а також можливі наслідки цього шкідливого впливу. Основне завдання екологічної освіти та виховання – необхідність закріпити у суспільстві усвідомлення того, що природні багатства не безмежні. Сучасне суспільство не має права жити за рахунок майбутніх поколінь. Як казав Антуан де Сент-Екзюпері: “Ми не отримуємо у спадщину Землю від пращурів, ми отримуємо її в борг від наших дітей!”. Таким чином, “Екологізація” суспільної свідомості засобами виховання та освіти створює сприятливі передумови для успішної програми стійкого екологічного розвитку в Україні.

 

 

Принципи раціонального природокористування

Виникнення зон екологічного лиха, регіонів кризових екологіч­них ситуацій свідчить про те, що не завжди природокористування мало раціональний характер. Раціональне природокористування має забезпечити повноцінне існування і розвиток сучасного суспільства, але при цьому зберегти високу якість середовища проживання людини. Це досягається завдяки економній експлуатації природних ресурсів і умов та найефективнішому режимові їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів розвитку господарства і збереження здоров’я людей.

Через обмеженість самовідновлювальних і компенсаційних функцій біосфери процеси людської діяльності мають відбуватися в суворих рамках згідно з законами розвитку суспільства і природи та законами взаємодії між ними. Ці закони належить свідомо виконувати, щоб процес природокористування постійно перебував під суворим контролем і регулювався державою. Реалізація згаданих законів відбувається через дотримання відповідних принципів раціонального природокористування, під якими розуміються певні економічно обумовлені правила поведінки людини і суспільства в природному середовищі. Дотримання принципів раціонального природокористування дозволить розробити заходи з охорони довкілля, відновити порушені взаємозв’язки в екосистемах, запобігти загостренню екологічних ситуацій.

У загальному вигляді принципи раціонального природокористування можуть бути сформульовані так:

1. Принцип «нульового рівня» споживання природних ресурсів.

Цей принцип використовується в багатьох економічно розвинутих країнах для регулювання споживання первинних переробних ресурсів у державному масштабі. Називається він так через те, що за нульовий рівень береться обсяг первинних природних ресурсів, використаних підприємством за попередній рік, а на наступний — перевищення цього рівня споживання обмежується в державному масштабі чітко визначеним коефіцієнтом (це може бути для певних видів ресурсів 2—7 відсотків). Дотримання коефіцієнта обов’язкове, оскільки з порушника стягується штраф, який може перевищити прибутки підприємства.

2. Принцип відповідності антропогенного навантаження при­родно-ресурсному потенціалові регіону.

Дотримання цього принципу дозволить уникнути порушень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалансованому циклові використання і відновлення. Таке порушення законів функціонування природних систем відбувається у двох випадках:

а) за перевищення рівня антропогенного навантаження. Це виражається в надмірній концентрації виробництва. Протягом багатьох років у практиці територіального планування виходили з того, що собівартість виробництва продукції знижується при збільшенні концентрації виробництва. При цьому не лише ігнорувались обмежені відновлювальні властивості природно-ресурс­ного потенціалу регіону; часто-густо споживання окремих видів ресурсів виробництвом перевищувало їх наявність. Так виникли регіони гостроекологічної кризи в Україні — в Донбасі, Придніпров’ї, а в Росії — на Уралі, в Поволжі й Кузбасі тощо.

Особливо багато еколого-економічних проблем спричинила концентрація виробництва у великих містах. «Економічність» розраховувалася без обчислення затрат на створення об’єктів необхідної інфраструктури. Часто не брали до уваги те, що вартість інфраструктури у великому місті значно перевищує її створення у малому й середньому. Крім того, не враховувалися затрати на заходи з охорони довкілля від забруднення відходами виробницт­ва. Така практика планування призвела до того, що в усіх великих містах і промислових центрах спостерігається сильне забруд­нення довкілля відходами виробництва. Через надмірну концентрацію промисловості впровадження природоохоронних заходів перетворюється у велику проблему;

б) за невідповідності спеціалізації виробництва специфіці при­родно-ресурсного потенціалу. Така невідповідність спостерігається у рекреаційних регіонах України — Криму, Карпатах, де найоптимальніше використання рекреаційних ресурсів сприяло б формуванню рекреаційного комплексу і виробництва, яке його обслу­говувало б. Проте розвиток галузей важкої промисловості та інших екологічно небезпечних галузей призвів тут до погіршення якості повітря, питної води і навіть деяких мінеральних джерел.

3. Принцип збереження просторової цілісності природних сис­тем у процесі їх господарського використання.

Цей принцип випливає з найважливіших закономірностей взаємопов’язаності змін компонентів природи під впливом антропогенної діяльності. Вплив людини на окремі компоненти природи та окремі види ресурсів не обмежується змінами лише в них. Зміни одного з компонентів природної системи призводять до змін в інших, а іноді — до зміни якості екосистеми в цілому. Прикладом може служити осушення боліт в областях Українського Полісся, після чого змінилися якості багатьох екосистем: рілля виявилася підтопленою, висохли малі річки тощо.

4. Принцип збереження природообумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності.

Природний ресурс, що видобувається людиною з природних систем, пройшовши, врешті-решт, цикл «ресурс-виробництво-споживання», знову повертається у вигляді відходів в екосистеми. Якщо це повернення наближається до природного кругообігу, воно не завдає шкоди природі, природна речовина поступово асимілюється.

Сутність принципу зводиться не тільки до того, щоб технологічні процеси конкретних виробництв обмежувалися циклічністю, а й щоб циклічні процеси являли послідовний ряд стадій виробництва, пов’язаних між собою чи комплексністю переробки сировини, чи постадійним її використанням.

Порушення цього принципу призвело до утворення великої кількості відходів, які не включаються в природний кругообіг речовин і змінюють властивості багатьох екосистем у регіоні. Академік Б. М. Ласкорін запропонував спеціальний термін «техногенні родовища», підкреслюючи, що у відвалах і «хвостах» збагачувальних фабрик, у стічних водах є значна кількість важливих елементів, запаси яких можна зіставляти з природними родовищами.

5. Принцип погодження виробничого і природного ритмів.

Динаміка біосфери в часі має ритмічний характер. Принцип ритму — один із тих принципів, що властивий усьому Всесвітові.

Подібне погодження дотримується в сільськогосподарському виробництві, де ритмічно функціонують сировинні й переробні ланки АПК. Цим принципом часто нехтували під час спорудження ГЕС на рівнинних ріках, не беручи до уваги, що періодичність падіння рівня води позначається на роботі не лише ГЕС, а й підприємств, які споживають енергію.

Принцип погодження виробничого і природного ритмів випливає з того, що будь-яка екосистема і кожний її компонент підпорядковується своєму часовому ритмові. Для того щоб екосистема зберігала рівновагу, необхідно, щоб загальна швидкість її внутрішніх процесів керувалася найповільнішою її ланкою, оскільки будь-який антропогенний вплив, який змушує котрусь частину циклу працювати швидше, ніж працює вся екосистема, призведе до порушення стабільності екосистеми.

Циклічна ритмічність природних процесів веде до їх повторюваності, що дозволяє враховувати багато процесів у перспективному плануванні, погоджуючи належним чином у часі діяльність господарських підрозділів.

6. Природні процеси, що перебігають у часі, визначаються фак­торами як короткочасними, так і тривалої дії. Звідси випливає необхідність їх ураховувати і в поточній і в перспективній вироб­ничій діяльності. Тому необхідним є дотримання такого принципу природокористування, як пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу відносно економічної ефективності поточного природокористування, а надто з огляду на те, що у сфері природокористування всі негативні екологічні наслідки господарської діяльності незворотні. Особливо чітко нез­воротність життєвих процесів простежується на живих організмах, у яких В. І. Вернадський визначав асиметрію на відміну від симетрії неживої матерії. Втрата того чи іншого генотипу невідновлювальна, еволюційний процес відбувається за своїми законами, згідно з якими кожний живий організм є кільцем в еволюційному ланцюзі.

Відвернення негативних наслідків у віддаленій у часі перспективі є особливо складним завданням. Ф. Енгельс попереджав: «… не будемо … надто спокушатися нашими перемогами над природою. За кожну таку перемогу вона нам мститься. Кожна з цих перемог має, щоправда, у першу чергу ті наслідки, на які ми розраховували, але в другу і третю чергу зовсім інші, непередбачені наслідки, які дуже часто знищують значення перших …»[1].

Дотримання принципів раціонального природокористування доцільно в усіх регіонах незалежно від ієрархічного рівня. Збереження спільної екологічної рівноваги можливо за умови збереження рівноваги природних систем окремих регіонів і навпаки. Крім того, проблема раціонального природокористування не може бути вирішена тільки в регіональних і навіть в загальнодержавних межах. Це — глобальна проблема, вона властива всій планеті.