Про три види красномовства, або про стиль високий або поважний, середній або квітчастий, низький або буденний

Ми вже пізнали вади та їхні причини і відкинули все несправжнє красномовство. Тепер залишається нам викласти суть справжнього ораторського мистецтва. Насамперед треба знати, що всі вчителі риторики нараховують три види похвального стилю: високий, середній, низький.

1. Високий, що також називається видатним, поважним, піднесеним, величавим і т. д., — це широка, величава форма слів і речень у великих справах. Такий стиль буває тоді, коли вживаються великі ампліфікації, високі роздумування, поважні думжи, сильні влучні аргументи, поважні, звучні слова, довші і коротші періоди, або різко мінливі синтагми, рідкісні метафори і алегорії, взяті з великих речей, численні і сильні почуття гніву, подиву, співчуття, болю, нарешті, численні і дуже сильні фігури для викликання душевних хвилювань.

2. Середній [стиль], який ще називають скромним, квітчастим, поміркованим, однорідним, полягає в скромній і однорідній будові слів і речень при викладі скромних тем. Цей спосіб мовлення не повинен бути ні надто низьким, ні надто високим. Тому в ньому будуть не дуже витончені речення, приємні і красиві слова, часті і милі метафори, взяті з красивих речей, особливі дотепи, справжні закінчені періоди, часті рівномірні члени [періодів], приємні дегресії, скромні почуття, що рідко виступають, і фігури, які служать для розваги. Тоді вся промова буде /30/ легка й ясна, неначе блискуча річка, що пливе між прекрасними берегами.

3. Низький [стиль], що його називають простим, низьким, фамільярним, — це своєрідний підбір слів і речень у справах низьких, малих, фамільярних. Це низька і проста форма, яка, однак, відрізняється від загальної і вульгарної мови, бо має свої незначні специфічні тонкощі, більш літературні слова, котрі часто вживає і в прямому, і в переносному значеннях, з ясним смислом. Дуже рідко трапляються тут помірковані почуття або їх зовсім не має. Складається враження, \144\ що ритм занедбаний, а періоди не опрацьовані по-мистецьки і насуваються самі по собі, то тут, то там перериваючись окремими членами або синтагмами.

4. Запам’ятай, що вживання цих видів стилю не безпланове і не всюди треба користуватись ними як завгодно: високого стилю треба дотримуватись тоді, коли справи будуть високі, тобто небесні, вічні, божественні, а також людські, але гідні подиву або повні болю, співчуття, обурення, як, наприклад, героїчна доблесть, суворий закон, мудрі вчинки або вислови, загибель царств, переміни долі, сумні пригоди і, нарешті, все високе. Середнім стилем тлумачаться середні речі, які є веселі або сумні і нижчі за ті всі, про котрі ми згадали, як, наприклад, привітання гостей, прояв доброзичливості, вітання з приводу почестей, перемог, описи тріумфів та інших приємних речей, а так само похвали славним мужам, за винятком, коли в них є щось подиву гідне, що можна б викласти у більш високому стилі. Сюди відносяться також історичні оповідання, а ораторські переплітаються з високим стилем.

Стиль низький придатний для викладу малих справ, коли йдеться про сільське господарство, про сімейні справи, коли у ввічливих листах звертаємось до друзів, коли щось доручаємо, вчимо, відмічаємо, жартуємо і т. д. Якщо йдеться про буденні справи, то май на увазі, що навчання вимагає низького стилю, розвеселювання — середнього, /30зв./ а зворушування — високого, хоч інколи справа вимагає інших прийомів.

Церковні та світські оратори, говорячи про поважні справи, вживають високий стиль, панегіристи та історики — середній, автори листів — низький.

5. Запам’ятай також, що не треба один із цих стилів ставити вище за інший, хіба що один з них кращий з уваги на кращу природу справи, про яку йдеться. Якщо кожен стиль застосовується відповідно до справи, то вони заслуговують однакового схвалення, бо інакше високий стиль, невдало застосований до низької справи, також буде поганим. А якщо застосувати його навіть вдало, то вія буде ще гіршим, як це добре зазначає «Учитель Гереннія». Адже недосвідчені, ганяючись часто за цими похвальними формами, допускають, звичайно, подібні недоліки. Трапляється часто так, що хто хоче бути пишномовним, не знаючи вживання високого стилю, стає недоречно високопарним, як і той, хто необдумано вживає низький стиль, впадає в вульгарний і простий, а з квітчастого дуже легко можна впасти в сумбурний.

6. Треба знати й те, що всі ці форми стилю можуть бути в тій самій промові відповідно до вимог теми, але залежно від головної справи промова буде називатися або поважною \145\ або фамільярною. Через те нерозумний той оратор, що захоплюється тільки одним -із цих видів. Він повинен бути іноді добрим, іноді ні, Отже, найвидатнішим оратором буде той, що визначається у всіх цих стилях та застосовує їх відповідно до справи. Таким був у греків Демосфен, у римлян Ціцерон, а з поетів уважається Вергілій.

7. Приклади високого стилю дуже численні у Ціцерона у великих судових справах і міркуваннях, а також в істориків у промовах славетних мужів, що дораджують у визначних, справах, у святих отців, особливо у Василія Великого, Йоанна Златоуста, Григорія Назіанзіна та майже всюди в інших, що визначалися красномовністю.

Приклади середнього стилю маємо в панегіристів, як, наприклад, у Ціцерона, в промовах «На захист Марцелла» ¹⁴⁶ і «На захист закону Манілія» ¹⁴⁷ та ін.

Знову ж приклади низького стилю треба шукати найскоріше в листах, а також у діалогах, якими є діалоги Ціцерона «Про старість», «Про дружбу», «Про смерть» і т. д. Крім того, у всіх /31/ трактатах, які видали різні автори про різні мистецтва, як Варрон ¹⁴⁸ і Колумелла ¹⁴⁹ «Про сільське господарство», Вітрувій «Про архітектуру», Вегецій «Про військову справу» ¹⁵¹ і т. д.

Окремі приклади видів стилю хочеться навести зі спадщини Ціцерона і Златоуста. Хай прикладом високого стилю послужить прекрасне міркування Ціцерона про стародавній римський закон, за яким було вирішено, що батьковбивцю треба зашивати в мішок і кидати у річку. Цей приклад взятий з промови «На захист Секста Росція Амеріна», 26, II.

ПРИКЛАД ВИСОКОГО СТИЛЮ

«О, яка особлива мудрість [наших предків], судді! Невже ж вам не здається, що вони усували й виривали людину зі світу, забираючи в неї раптово небо, сонячне світло, воду і землю, щоб вона, яка вбила того, від кого одержала життя, була позбавлена всього, з чого, як кажуть, народилося все? Вони не хотіли кидати її тіло диким звірам, ані тварюкам, щоб ті, діткнувшись такого злочину, не стали ще лютішими. Вони не хотіли кидати її в ріку, щоб не заплямувати води, коли буде занесена в саме море, яке, на їх думку, очищує все, що було заплямлене. Нарешті, вони не залишали їй нічогісінько з усього того, що є навіть безвартісним і загально доступним. І справді, що є так спільне для людей, як для живих — повітря, для мертвих — земля, для плаваючих — море, для викинених морськими хвилями — \146\ берег? Так вони живуть, поки можуть, щоб не могли вдихати повітря з неба; вони так умирають, що їхні кості не дотикаються землі; морські хвилі так кидають їхніми тілами, що вони ніколи не омиваються; нарешті, морські хвилі їх викидають так, що мертві вони не знаходять спочинку навіть на прибережних скелях».,

У святого Иоанна Златоуста знаходимо дуже поважне місце у промові «Проти поган», де він, згадавши героїчний вчинок св. Бобіли, антіохійського єпископа і мученика, що затримав безбожного імператора, коли той хотів входити до святого храму, і, схопивши його сильно рукою, виштовхнув геть... Виклавши цей вчинок, св. Иоанн потім голосно промовив так: О, незлякана душе і висока думко! О, небесне серце і ангельська непохитносте! Бо неначе оглядав на мальованій стіні картину, так безстрашно виконав усе цей благородний муж, /31зв./ якого твори св. письма навчили, що всі справи цього світу — це тінь і сан, а то й ще марніші за них. Таму все те не лякало св. Бобілу, а навпаки — додавало духу, бо вид тих, кого бачив перед собою, вів його думку до того найвищого царя, що сидить над херувимами ¹⁵², що поглядає на безодню при тому славному троні, при небесному війську, при десятках тисяч ангелів, при легіонах архангелів, при страшному амвоні, при непідкупному трибуналі, при вогненній рад, при самому судді. Через те напевно, переносячи самого себе з землі на небо, стояв неначе при самому судді і чув, як той наказував йому, щоб того злочинця і невдячника вигнав зі священної череди. Отже, він його виштовхнув і відділив від решти отари. Справді, це таке високе і величаве, що мені здається, що сам оратор літав по небі.

А для квітчастого або середнього, стилю хай буде прикладом вельми знаменита промова Ціцерона «На захист закону Манілія», переважно в другій частині, де прославляється Помпей, зокрема ця, де говориться про його поміркованість [XIV, 40]: «А нумо тепер подумайте, яка в нього швидкість, що дозволила йому відбути такий неймовірний похід? Отож, не перенесли його на край світу ні виняткова сила весел, ні незвичайне мистецтво керманичів, ні якісь нові вітри, також не затримало його те, що для інших стає звичайно причиною затримки. Його не відтягнула від наміченого, шляху ні жадоба добичі, ні жадоба розкошей, ні краса краєвидів не притягнула його, щоб розважитись; ні знаменитість міста, щоб відвідати його; ні, нарешті, втома для відпочинку. Досить сказати, що статуй, картин та інших славних і визначних творів мистецтва, які прикрашають грецькі міста, речі, котрі інші вважають своїм обов’язком вивозити, він не дозволяв собі навіть оглядати». \147\

Святий Иоанн Златоуст, лагідний від природи, також часто вживав цього приємного стилю. Ось тобі один із тисячі /32/ прикладів — сорок друга проповідь «До антіохійського ¹⁵³ народу», в якій він вчить і про нічне роздумування: «Дивися на хоровод зірок, глибоку тишу і захоплюйся глибоким спокоєм і правлінням господа твого. Дух стає чистішим, легшим, ніжнішим, більш піднесеним і рухливим, а самі темрява і велика тиша можуть привести до каяття. А коли ти справді споглянеш на небо, умаєне зорями, немов якимись незліченними очима, і коли подумаєш, що ті, які вдень кричать, сміються, веселяться, танцюють, кривдять, гноблять, погрожують, задумують незчисленні лиха, тепер нічим не відрізняються від мертвих, ти осудиш всю людську зарозумілість. Закрався сон і переміг усю природу — це образ смерті. Якщо ти подивишся на вулицю, — не почуєш жодного голосу, а коли заглянеш до хати, — побачиш, що всі лежать, неначе в могилі. Це все може збудити дух і викликати думку про недосконалість».

Приклади найнижчого стилю подають листи Ціцерона, хоч між ними є деякі, в яких поважніше викладаються найзначніші справи, але частіше вони мають буденну мову, наприклад, та. II, лист 7, 1 — 2, де Ціцерон вітає Куріона ¹⁵⁴ з отриманням посади трибуна. У цьому листі Ціцерон віддає належне мудрості Куріона буденною, але гарною мовою: «Ніхто мудріше тебе не зможе порадити, ніж ти сам собі: ніколи не заблудишся, якщо слухатимеш себе самого. Не пишу цього навчання: знаю, до кого пишу, знаю твій дух і проникливість. Я не боюся, що ти робиш щось боязливо або нерозважно, якщо захищатимеш те, що вважаєш слушним. Бо ти не потрапив на ті часи республіки, а навмисно, прийшов (бо це сталось не випадково, а після ґрунтовного обдумання: ти відклав свій трибунат на той час, в який має вирішатися доля республіки). Бачиш без сумніву, /32зв./ як сильно діють обставини часу на республіку, які різні є ради, який непевний їх наслідок, як мінливі людські бажання. Я не сумніваюся, що ти знаєш, скільки є засідок, скільки порожнечі в житті. Але прошу тебе, не задумуй тут чогось нового, думай тільки про те саме, про що я писав тобі на самому початку: розмовляй із собою, радься з собою, слухай себе, корись собі самому. Не легко можна знайти такого, хто порадив би іншому краще за тебе, але тобі напевно ніхто краще не порадить, ніж ти сам».

Святий Златоуст також не обходиться без цієї похвали, але він часто опускається не лише до розумового рівня народу, а й вдається до народної мови. Однак робить це по-мистецьки і вміло, як, наприклад, у промова «До землеробів», які зійшлися на св’ято, так говорить про просте життя селян: «У них думка дуже багата філософією, і вона йде за \148\ мудрістю життя. В них жінки не розпусні, немає в них прекрасного одягу, немає малювання і фарбування обличчя, вони прогнали всяку назву подібних звичаїв. Завдяки цьому легше приводять до скромності розгнузданих людей і дуже старанно дотримуються закону Павла, який наказував мати вуальки і кухарок і не шукати нічого більше. В них не вживається мазь, що біліє на підборідді, але земля, що приносить зілля, готує їм велику приємність квітів розумніше за всяку мазь». 8. Запам’ятай тут, що, як вежі, котрі перевищують загальну висоту будівель, хоч усі вони високі, але не всі однакової висоти, бо одні вищі, а інші ледь зносяться над будівлями міста, так і не кожна промова поважна, величава і піднесена своїм високим стилем. Одна дуже висока, /33/ інша обширніша, а ще інша — знову того типу, що ти ледве зміг би відрізнити її від середнього стилю. Те саме треба сказати і про розміри середнього і найнижчого виду. Запам’ятай також, що один і той самий стиль залежно від різнорідності справи можна трактувати раз поважно, раз квітчасто, раз буденною мовою, як це ми побачимо, коли говоритимемо про види справ.

Розділ дев’ятий