Примітка. Частину робіт рекомендується виконати у САПР за будь-якими пакетами програм

У вступі необхідно дати характеристику видів робіт, що виконує конструктор при розробці і впровадженні моделей в промислових умовах та вказати, які види робіт можуть виконуватися в умовах автоматизованого проектування.

У першому розділі необхідно дати перелік існуючих вимог до верхнього асортименту [1], дати їм характеристику та виділити основні з них. На основі виконаного аналізу розробляється завдання на проектування серії моделей, яке включає наступні показники: вид виробу та його призначення, сезон, кліматична зона, умови експлуатації, стать та тип споживача, рекомендуємі розмір, зріст, повнотна група, вимоги до матеріалів, вимоги до художньо-конструктивних рішень, вимоги до технології і обладнання, вимоги до оформлення та пакування виробу, вимоги до складу та обсягу проектної документації.

У другому розділі потрібно сформувати систему з 3 моделей верхнього асортименту одягу за завданням на проектування, розробленого у розділі І. Ескізи повинні давати чітку інформацію про моделі (пропорції, конструктивна будова, види оздоблення, з яких тканин за рисунком і фактурою рекомендується виготовляти моделі) та бути надані у вигляді технічного рисунку (вид спереду та ззаду). Необхідно виконати технічний опис моделей та скласти специфікацію деталей та лекал.

В третьому розділі необхідно розрахувати прогнозовані показники технологічності конструкції виробів. Необхідність отримання вірних економічних оцінок швейних виробів на ранніх етапах їх проектування та освоєння стає все більш актуальною в умовах швидкої зміни моди. На етапі розробки ескізу можуть бути оцінені наступні показники технологічності та економічності: кількість міжлекальних відходів, сумарна (загальна) площа лекал деталей виробу, ціна, собівартість, рентабельність, витрата матеріалів на одиницю виробу [15].

У зв'язку з тим, що практично будь-який з цих показників залежить від великої кількості факторів, прогнозування може відбуватися з використанням регресійних рівнянь. Ці математичні моделі описують зв'язок залежної перемінної (наприклад: кількість міжлекальних відходів) з незалежними (наприклад: розширенням по низу моделі, силуетом, видом матеріалу тощо).

Такий зв'язок залежної та незалежних перемінних відбувається з
використанням функцій регресії, яка має загальний вигляд
■ Y=f(х₁...,х_к,β₀,β₁..,β_к), (3.1)

де Y - залежна перемінна;

х_1, ….. х_к - незалежні перемінні, які значимо впливають на Y;

β₀,β₁..,β_к - параметри рівняння, які характеризують зв'язок між Y та х₁...,х_к

Статистична обробка даних дозволила отримати рівняння, які визначають залежність показників кількості міжлекальних витрат В_п (%), площі лекал виробу S_лек(м²) та витрати матеріалів верха на одиницю виробу М (м).

Розрахунки виконуються з урахуванням наступних факторів:

Х₁=1, якщо в моделі рукава вшивні,

0 - в іншому випадку;

Х₂=1, якщо рукава реглан, напівреглан, комбіновані (вшивний рукав з регланом),

0 - в іншому випадку;

Х₃=1, якщо рукава цільнокроєні, комбіновані (вшивний чи реглан з цільнокроєним),

0 - в іншому випадку;

Х₄ = довжина рукава, см;

Х₅ = розширення по низу моделі, см;

Х₆= 1, якщо силует виробу прилеглий чи напівприлеглий,

0 - в іншому випадку;

Х₇=1, якщо силует виробу прямий,

0 - в іншому випадку;

Х₈=1, якщо силует виробу трапеція,

0 - в іншому випадку;

Х₉=1, якщо виріб відрізний по лінії талії,

0 - в іншому випадку;

Х₁₀ = число внутрішніх та накладних кишень в моделі (з тканини верху);

Х₁₁ = 1, при наявності в моделі деталі зав'язки, банта,

0 - в іншому випадку;

Х₁₂ =1, при наявності в моделі деталей волана чи зборок,

0 - в іншому випадку;

Х₁₃ =1, при наявності в моделі підборту чи планки,

0 - в іншому випадку;

Х₁₄ =1, при наявності в моделі рюшей, бейок,

0 - в іншому випадку;

Х15 = 1, при наявності в моделі поясу,

0 - в іншому випадку;

Х₁₆ = довжина моделі, см;

Х₁₇ = обхват грудей третій, см;

Х₁₈ =1, при настиланні "лицем донизу" чи "лицем догори" (наприклад, при наявності в моделі парних несиметричних деталей),

0 - в іншому випадку;

Х₁₉ ={/Х5/+10) при використанні тканин з малюнком та фактурою, потребуючих одного напрямку деталей в розкладці,

0 - в іншому випадку;

Х₂₀ = площа клітини тканини (для тканин з малюнком в клітину (при необхідності підгонки деталей по малюнку), см,

0 - в іншому випадку;

Х₂₁ = 1, якщо використовується матеріал з малюнком в клітину, площа якої більша, або дорівнює 1 см² (при необхідності підгонки деталей по малюнку),

0, в іншому випадку;

Х₂₂ = ширина смуги матеріалу (для матеріалу з малюнком в смугу (при необхідності підгону деталей по малюнку), см,

0, в іншому випадку.

Вказані вище фактори увійшли в наступні регресийні рівняння, за якими виконується розрахунок:

■В_н= 15,5 - 1,3 Х₁- 1,7 X₂+ 0,03 /Х₅/ + 1,6Х₆ - 2,1Х₉ - 0,3Х₁₀ - 0,6Х₁₁ + 0,8Х₁₂ -0,6Х₁₄ + Х₁₈ + 0,05Х₁₉ + 0,07Х₂₀ - 0,0001Х²₂₀ + 2,3Х₂₁ + 0,66Х₂₂ - 0,013Х²₂₂ (3.2)

Рівняння дає можливість оцінити кількість міжлекальних випадів у двокомплектній розкладці лекал деталей жіночого одягу.

Припускається, що застосовані матеріали мають ширину 120 см і більше.

Знак "/ /" при факторі Х₅ означає, що береться абсолютна величина цього фактору, тому що виріб може не тільки розширятися, але і завужуватися.

■ S_лек = - 0,84 - 0,06Х₃ + 0,004Х₄ + 0,008Х₅ - 0,08Х₇ + 0,24Х₈ + 0,03Х₁₀ + 0,2Х₁₁ + 0,12Х₁₂+0,08Х₁₃+0,05Х₁₄+0,1Х₁₅+0_,017Х₁₆+0,01Х₁₇ (3.3)

■ М = S_лек /(1-0,01 Вн) (3.4)

Оскільки на етапі розробки ескізу оцінити з задовільною точністю долю площі косих деталей в загальній площі деталей досить важко, цей фактор не був включений у розгляд. Тому студент повинен оцінити цю величину самостійно, після чого до одержаного результату Вн треба додати ∆Вн, яке визначається як функція від t :
∆Вн = 0,22 - 0,002 t ², якщо 0≤ t ≤90 % (3.5)

де t = (S дк/ Sд)·100, (3.6)

де S дк - площа деталей, розміщених під кутом 30°≤ α ≤90° до нитки основи, м²;

S д - сумарна площа всіх деталей в розкладці.

Величину ∆Вн можна також отримати з таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 - Залежність ∆Вн,% від t, %

 

t
∆Вн	1,1	2,0	2,9	3,6	4,3	4,8	5,3	5,6	5,9	6,0	6,1	6,0	5,9	5,6	5,3	4,8	4,3	3,6

 

Завдяки рівнянню (3.3) можна виявити сумарну площу лекал одного виробу при прибавці на вільне облягання до Ог_ш 6см. Якщо Пг ≠ 6см, то сумарна площа лекал зміниться на величину:

■ ∆S _лек ≈ 2·10^-4·/П_г -6/Х₁₆ (3.7)

Після розрахунку прогнозованих показників технологічності для деталей верху, студент розраховує загальну площу лекал Sлек_п та Sлек_д і норми витрат матеріалів М_п та М_д для деталей підкладки та докладу по формулам:

■ Sлек_п, Sлек_д = S _лек · R_i (3.8)

де S _лек - загальна площа лекал деталей верху на один виріб, м²;

R_i - коефіцієнт, що характеризує співвідношення витрати матеріалів для виготовлення деталей підкладки та докладу до витрат матеріалу верху на один виріб.

■ м_п, м_д = м· R_i

Коефіцієнт R_i визначається по таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 — Коефіцієнти R_i для одягу верхнього асортименту

 

Назва виробу і матеріалу верху	Матеріал для виготовлення деталей з
підкладки	докладу	утепляючого докладу	інших видів докладу
Зимове пальто
- з вовни	0,8	0,2	1,3	0,2
- з штучного хутра	0,9	-		0,3
Демісезонне пальто
- з вовни та бавовни	0,7	0,2	0,1	0,1
- з шовку	0,7	-		0,3
- з штучної шкіри та	0,7	-	-	0,1
замші

 

Регресійні рівняння дозволяють виявити величини В_н, S _лек та М з похибкою, яка в загальному випадку оцінюється величиною МS:

МS/Вн/=2%, МS/ S _лек/=0,17м², МS/М/=0,19м².

Помилка може бути істотною при використанні наступних факторів: асиметрична застібка, косий середній шов спинки, асиметричний підріз спідниці, використання матеріалу з складним рисунком, потребуючим підгонки тощо.

Далі виконується аналіз отриманих прогнозуємих значень показників технологічності та визначається найбільш технологічне технічне рішення.

У четвертому розділі треба виконати аналіз конструктивних і технічних рішень сформованої серії моделей на стадіях проектування одягу.

Аналіз моделей починається з стадії технічної пропозиції, на якій виконується оцінка з точки зору конструктивної та експлуатаційної технологічності. Аналіз виконується у табличній формі (табл. 4.1). Пояснення до таблиці даються у графі "Примітка".

Таблиця 4.1 - Аналіз технологічності моделей на стадії ПТ

 

№ п/п	Назва показника	Оцінка по моделям, бали	Примітка
МІ	М2	М3
	Відповідність функціональному призначенню
	Метод формоутворення
	Раціональність конструктивних рішень (з точки зору простоти виготовлення)
	Використання уніфікованих деталей
	Скорочення номенклатури використаних матеріалів та фурнітури
	Працемісткість виконання швів
	Міцність найбільш деформуємих у процесі експлуатації зрізів
	Експлуатаційна технологічність
	Наявність нетехнологічних рішень

 

Віддається перевага конструктивному засобу формоутворення за рахунок використання ліній внутрішнього членування. Працемісткість виконання швів в залежності від характеру ліній членування та їх кількості оцінюється за коефіцієнтом працемісткості К_пр, який розраховується по формулі (4.1). Також аналізується складність виконання швів, їх міцність в залежності від використання двогольчатих машин, закріплення зрізів кромками, оздоблюючими строчками тощо.

■ К_пр=1,2·n₁+2,4· n₂ +3,6·n₃ (4.1)

де 1,2; 2,4; 3,6 - коефіцієнти, які характеризують складність виконання швів в залежності від кривизни зрізів (див. додаток А);

n₁, n₂ , n₃ - кількість швів кожного виду.

Експлуатаційна технологічність оцінюється як зручність при використанні виробів, прасуванні, догляду за ними.

В цьому ж розділі обґрунтовується необхідність застосування нетехнологічних, але гостромодних, складних вузлів та оздоблюючих елементів.

На стадії ескізного проекту необхідно вибрати базову конструкцію та привести її характеристику: силует, крій, вид матеріалу, розмір тощо. Після чого виконати технічне моделювання моделей серії і подати схеми у пояснювальній записці у М 1:4 або М 1:10.

Отримані після моделювання первинні лекала у М 1:4 або у М 1:10 упорядковуються шляхом відпрацювання контурів прилягаючих зрізів на точність, розташування надсічок, зменшення різнотиповості конструкції з’єднань.

Наступним етапом роботи є отримання лекал-еталонів. У пояснювальній записці надаються схеми побудови лекал-еталонів. Будуються похідні лекала з тканин верху, підкладки та докладу та наводяться схеми їх побудови (також у масштабі).

Для розрахунку показників технологічності, пов’язаних з матеріаломісткістю, виконують розкладки лекал деталей верху, підкладки та докладу на усі моделі серії. Розкладка лекал виконується в ручному режимі з замальовкою схем розкладок у М 1:4 або М 1:10.

Наступні показники технологічності розраховуються згідно з даними розкладок деталей верху, підкладки та докладу:

■ Др (Вм) - витрати матеріалу по довжині, або довжина розкладки, м

М - абсолютний показник матеріаломісткості виробу, м²
■М = Др·Ш, (4.2)

де Ш - ширина тканини без кромки, м (ширини тканин визначаються по [12].

Ум - відносний показник матеріаломісткості (або порівнювальна матеріаломісткість)

■ Ум = М/Мб, (4.3)
де Мб - базовий показник матріаломісткості даного асортименту, м²

(визначається по додатку Б).

Sв.р. - абсолютний показник головних втрат від розкрою, м²

■Sв.р. = М - Sлек, (4.4)
де Sлек - площа лекал, м² (розраховується геометричним або іншим методом).

Кв.м. - коефіцієнт використання матеріалу

■ Кв.м. = Sлек/М. (4.5)

Вн - процент міжлекальних витрат, %

■ Вн = (Sв.р· 100)/М (4.6)

Нк - норма витрати тканини на крейдування, м²

■ Нк = (Sлек · 100)/(100-Вн). (4.7)

Розраховані величини порівнюють з прогнозованими показниками та базовими (значення базового показника Вн береться з [11, 12]).

З тих же літературних джерел можна взяти значення величин кромок та ширин тканин.

На стадії технічного проекту необхідно виконати аналіз технології виготовлення моделей у вигляді перерізів вузлів та з’єднань та вибрати обладнання. Дані представляються в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2 - Аналіз конструкції вузлів та з'єднань

 

№ п/п	Назва вузла або з'єднання	Переріз вузла чи з'єднання по моделям	Рекомендуєме обладнання
МІ	М2	МЗ

 

Далі розраховуються показники, які пов’язані з уніфікацією та працемісткістю:

Ку.д. - коефіцієнт уніфікації деталей

■ Ку.д.=Ду/Д, (4.8)

де Ду - кількість уніфікованих деталей,

Д - загальна кількість деталей

Ку.в. - коефіцієнт уніфікації вузлів

■ Ку.в. = Ву/В, (4.9)

де Ву - кількість уніфікованих вузлів,

В - загальна кількість вузлів у виробі.

Для розрахунку Ку.в. та Ку.д. необхідно дати перелік уніфікованих деталей та вузлів по моделям.

Для порівняння показників, пов’язаних з працемісткістю виготовлення виробів, необхідно використати «Нормативи складності обробки» - НСО [13, 14] і розрахувати показники С та Сс, де С - сумарна складність обробки моделей, яка визначається по таблиці 4.3.

Таблиця 4.3 - Розрахунок складності обробки моделей

 

№. п/п	№ по НСО	Назва технологічної операції	Кількість балів по моделям
МІ	М2	МЗ

 

Порівняльна складність обробки Сс розраховується по формулі:

■ Сс = С/Сб, (4.10)
де Сб - базова складність обробки [13, 14] (визначається як середня величина балів у групі складності).

Замість розрахунку С та Сс працемісткість можна порахувати, використовуючи типову технічну документацію заданого асортименту [4], або взяти дані на підприємстві. В цьому випадку розрахунок ведеться за наступними формулами:

Т - абсолютний показник працемісткості, сек. або год.

■ Т=Тп-р+Тш, (4.11)
де Тп-р - час на підготовку та розкрій, сек. або год.,

Тш - час на шиття та оздоблення, сек. або год.

Ут - відносний показник рівня технологічності конструкції виробу по працемісткості

■ Ут=Т/Тб, (4.12)

де Тб - базовий показник працемісткості, сек. або год. (береться з ТТД або на підприємстві).

Км — коефіцієнт механізації

■ Км = tм/Т, (4.13)

де tм - тривалість механізованої обробки, сек. або год.

Студент самостійно вибирає методику розрахунку працемісткості. Розраховані показники технологічності моделей серії порівнюються між собою, для чого необхідно заповнити таблицю кількісних та якісних показників технологічності (див. додаток В) попередньо їх проранжувавши (тобто присвоївши їм номери від 1 до п, де 1 - це найкращий показник, а 1+ п - найгірший). Модель, де сума рангів найменша, вважається кращою по показникам технологічності. По підсумкам розрахунків необхідно вибрати найбільш технологічну модель та описати ті елементи конструкції або технології, які знижують її технологічність.

У п'ятому розділі потрібно дати рекомендації по покращенню показників технологічності, використовуючи висновки четвертого розділу. Рекомендується вносити в конструкцію та технологію такі зміни, які б не погіршили зовнішній вигляд та не змінили композиційний устрій виробу. Рекомендації пропонуються до кожної моделі серії, а розрахунок показників технологічності виконується для однієї пропозиції найгіршої по технологічності моделі. Також необхідно показати, наскільки змінилися показники технологічності після внесених удосконалень (у табличній формі).

У шостому розділі необхідно підготувати проектно-конструкторську документацію (ПКД) в умовах САПР або в ручному режимі на найкращу з точки зору технологічності модель. ПКД складається з комплекту лекал-еталонів на модель в М 1:1, документів "Технічного опису зразка моделі" та креслення градації на 1 деталь (пілочка, спинка або рукав).

Лекала-еталони розробляються на деталі нової моделі базового розміру згідно з [8,9].

На лекала-еталони повинні бути нанесені: нитка основи (напрям подовжньої нитки), лінії вимірів згідно з таблицею вимірів готового вигляду, основні конструктивні лінії, контрольні позначки, лінії розмітки виточок, складок та інше.

На одній з основних деталей, які входять у комплект лекал-еталонів, повинно бути вказано: номер моделі, найменування виробу, вікова група, повнотна група, рекомендовані розміро-роста, підпис та прізвище конструктора-розробника, дата розробки, спеціфікація лекал.

На кожному лекалі необхідно позначити: номер моделі, найменування деталі та кількість деталей до розкрою, вид матеріалу (верх, підкладка, доклад, оздоблення), розмір виробу.

"Технічний опис зразка моделі" складається з документів:

- "Замальовка та опис художньо-технічного оформлення зразка моделі", у якому виконується технічний рисунок виробу (вид спереду та ззаду) та опис особливостей конструктивного устрою і виготовлення;

- "Специфікація деталей";

- "Табель вимірів виробу у готовому вигляді";

- "Таблиця площин деталей крою" (для усіх видів тканин);

- "Таблиця витрат фурнітури, ниток, галантерейних виробів, основних та допоміжних матеріалів на зразок моделі";

- "Конфекційна карта".

Документи оформлюються згідно вимог підприємства або згідно додаткам Г-М.

Далі виконується градація лекал на прикладі однієї з основних деталей, яка входить до складу комплекту лекал-еталонів (з застосуванням ЕОМ або у ручному режимі). Типові схеми градації наводяться у додатку до курсової роботи.

Креслення деталі подається з зазначенням коду характеру кривизни ліній між різними конструктивними точками (приклад оформлення креслення однієї з деталей конструкції надано у додатку Н).

Креслення деталі виконується у масштабі М 1:4 або 1:10. На кресленні позначаються точки по контуру деталі, які забезпечують характер цього контуру. Одна з обов’язкових умов розміщення деталі в осях координат є неперехрещення вісей лініями контуру деталі. Пряма лінія позначається двома крайніми точками, криволінійний зріз описується такою кількістю точок, яке забезпечує плавність контуру при їх з’єднані.

Координати усіх точок, які позначені на кресленні деталі, повинні бути вказані в таблиці, для них визначаються і заносяться у таблицю міжрозмірні та міжростові прирощення. Значення усіх величин визначаються по літературі [9], а для відсутніх точок прирощення розраховуються будь-яким методом (рекомендується пропорційно-розрахунковий метод).

Для передачі процедури викреслювання на плотер необхідно вказати в таблиці характер кривизни відрізків між суміжними точками (код відрізку), використовуючи для цього наступні кодові позначення:

0- ділянка кривої;

1- кінець криволінійного відрізка;

2- пряма лінія;

3- перенос пера в іншу точку без малювання (начальна точка).
Начальна точка відліку на лекалі в таблиці повинна повторюватися двічі.

Висновки до курсової роботи містять перелік основних результатів роботи.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Коблякова Е.Б. и др. Конструирование одежды с элементами САПР.
М.: Легпромбытиздат, 1988.

2. ОСТ 17-325-81. Изделия швейные, трикотажные, меховые. Типовые фигуры мужчин. Размерные признаки для проектирования одежды.

3.ОСТ 17-326-81. Изделия швейные, трикотажные, меховые. Типовые фигуры женщин. Размерные признаки для проектирования одежды.

4.Типовая техническая документация по конструированию, технологии
изготовления, организации производства и труда, основным и прикладным
материалам, применяемым при изготовлении женского пальто. - М.:
ЦНИИТЗИлегпром, 1983 (аналогічна ТТД існує для всіх видів асортиментів
одягу).

5. Сборник ГОСТ. Швейные изделия бытового назначения. — М.: Издательство стандартов, 1988.

6. Ермакова К.И. Основные, производные и подсобные лекала для женского пальто. — М.: Легкая индустрия, 1974.

7. Янчевкая Е.А. Конструирование одежды. — М., 1986.

8. Методические указания по оформлению лекал-эталонов и технической документации. КТИЛП, 1989.

9. Справочник по конструированию одежды. Под. ред. Кокеткина П.П. -М.: Легкая и пищевая промышленность, 1982.

10. Шершнева Л.П., Рогова А.Н. Проектирование и производство женского платья. -М.: Легкая и пищевая промышленность, 1983.

11. Пугачевская С.М. и др. Справочник по нормированию материалов в швейной промышленности. -К.: Техника, 1984.

12. Справочник по подготовке и раскрою материалов при производстве
одежды. Под. ред. И.И.Галынкера. — М.: Легкая и пищевая промышленность,
1980.

13. Сборник нормативов чистой продукции на швейные изделия. — М.,
1981.

14. Нормативы стоимости обработки на швейные изделия массового производства (НСО-73). - М., 1973.

15. Попандопуло В.Н. Анализ экономичности моделей одежды.-М.: Легпромбытиздат, 1989.

16.Сборник «Швейные изделия бытового назначения», М.: Издательство
стандартов, 1988.

17. Збірник нормативних документів на вимоги до оформлення текстових та графічних документів, Київ, КДУТД, 2001.

18.Збірник нормативних документів на технічні вимоги до швейних
виробів різного призначення, Київ, КДУТД, 2001.

19.Збірник нормативних документів на контроль якості швейних
виробів, Київ, КДУТД, 2001.

20. Збірник нормативних документів на умовні позначення та маркування
у швейній галузі, Київ, КДУТД, 2001.

 

 

Додаток А