Сутність, критерії і показники економічної ефективності виробництва

ВСТУП

Україна вступила в період формування ринкових відносин. Ринкова економіка за своєю сутністю є засобом, який стимулює зростання продуктивності праці, всесвітнє підвищення ефективності виробництва. Однак і в цих умовах важливим є визначення основних напрямків підвищення ефективності виробництва, факторів, що визначають зростання ефективності виробництва, методів його визначення.

Для підприємств будь-якої форми власності дуже важливо враховувати фінансові результати, що відображають динаміку витрат і доходів протягом певного часу. Однак, сама фінансова інформація, виражена в грошовій формі, без належного аналізу виробничої стратегії, ефективності використання виробничих ресурсів та розвитку ринків збуту не дають повної оцінки поточного стану та перспектив розвитку підприємства.

Показники економічної ефективності є найважливішими інструментами реалізації економічної політики на рівні підприємств, регіонів, національної економіки. На рівні підприємств вони є ключовим засобом обґрунтування управлінських рішень з організації інвестиційної діяльності, оптимізації витрати ресурсів, удосконалення цінової політики.

Фактори підвищення ефективності можуть бути класифіковані за трьома основними ознаками:

1) за джерелами підвищення ефективності: зниження трудо­місткості, матеріаломісткості, фондомісткості та капіталомісткості вироб­ництва, економії часу, раціонального використання природних ресурсів;

2) за основними напрямками розвитку та вдосконалення виробництва, які представляють комплекси технічних, організаційних та соціально-економічних заходів, на основі яких досягається економія суспільної праці. Найголовніші з них наступні: впровадження досягнень науки та техніки; зростання технічного рівня виробництва; підвищення якості продукції; вдосконалення галузевої структури; вдосконалення організації виробництва на основі підвищення рівня його концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і територіальної організації; вдосконалення господарського механізму – керування, планування та економічного стимулювання в усіх ланках;

Ці напрямки узагальнюються в комплексному факторі – всебічній інтенсифікації виробництва, яка означає суттєве підвищення ролі якісних факторів економічного зростання, збільшення масштабів і темпів випуску продукції, перш за все, за рахунок інтенсивних факторів: зростання продуктивності праці, зниження матеріаломісткості, підвищення фондовіддачі та капіталовіддачі на основі широкого впровадження у виробництво сучасних досягнень науки і техніки, підвищення якості продукції, що виготовляється.

3) залежно від сфери реалізації фактори поділяють на народно­господарські, міжгалузеві, регіональні, галузеві та внутрішньовиробничі.

До народногосподарських факторів відносять: здійснення єдиної державної політики в області управління НТП, вдосконалення галузевої структури промисловості, територіальний розподіл праці, раціо­нальну організацію керування, планування.

Галузеві фактори включають: розширення сфери наукових дос­ліджень; розробку та втілення у виробництво нової продукції; вдосконалення керування, планування та економічного стимулювання в галузі, підвищення рівня спеціалізації та кооперування; уніфікацію та стандартизацію.

Внутрішньовиробничі фактори охоплюють заходи, які сприяють підвищенню ефективності виробництва в масштабі підприємств.

Першочергове значення в області зростання економічної ефективності виробництва надається раціональному використанню виробничого потенціалу, максимальному скороченню різного роду втрат, режиму економії затрат і ресурсів.

Рівень ефективності діяльності підприємства залежить також від зовнішніх та внутрішніх чинників. До зовнішніх слід віднести:

- державну і соціальну політику (діяльність владних структур, законодавство, фінансові інструменти, економічні нормативи);

- інституційні механізми (дослідні і навчальні центри, інститути, асоціації);

- інфраструктуру (інноваційні фонди, комерційні банки, фондові біржі, інформаційні мережі, транспорт, торгівлю);

- структурні зміни в суспільстві та економіці (в сфері технологій, наукових досліджень, в складі персоналу за ознаками освіченості та кваліфікації).

Внутрішні чинники розподіляють на «тверді», тобто ті, що піддаються вимірюванню і мають фізичні параметри (технологія, устаткування, матеріали, енергія, вироби) та «м’які» (організація і система управління, працівники, методи роботи, стиль управління).

Кожне підприємство мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також враховувати вплив на неї зовнішніх чинників.

 

 

 

СУТНІСТЬ, КРИТЕРІЇ І ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

Оцінка діяльності підприємства проводиться на основі комплексного аналізу кінцевих підсумків його ефективності. Економічна суть ефективності підприємства полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат домогтися істотного збільшення прибутку. Кількісно вона вимірюється співставленням двох величин: отриманого в процесі виробництва результату і витрат живої і уречевленої праці на його досягнення.

Економічний ефект виражається в натуральних і вартісних показниках, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва в масштабі підприємства, галузі і народного господарства в цілому. До таких показників відносяться, наприклад, обсяг валової, товарної, реалізованої, іноді чистої продукції, маса одержаного прибутку, економія різних елементів виробничих ресурсів і загальна економія від зниження собівартості продукції, величина національного доходу і сукупного суспільного продукту та ін.

Результати аналізу економічної діяльності використовуються як база для вироблення планових рішень подальшого розвитку, а деякі з них є утворюючими спеціальних та інших фондів підприємства.
При оцінці виробництва слід враховувати не тільки економічні, але і соціальні результати. Їх особливістю є те, що вони, як правило, не піддаються кількісному вимірюванню.

Вимірювання економічної ефективності підприємства вимагає її якісної і кількісної оцінки, тобто визначення критерію та показників ефективності суспільного виробництва. Правильно вибраний критерій повинен найбільш повно виражати сутність економічної ефективності і бути єдиним для всіх ланок виробництва.

Для правильного визначення найважливіших напрямів підвищення економічної ефективності суспільного виробництва необхідно сформулювати критерій і показники ефективності.

Критерій економічної ефективності має певну структуру, що дозволяє висловлювати його кількісно на всіх рівнях управління підприємством. В умовах ринкової економіки основним критерієм оцінки господарської діяльності підприємства служить дохід (прибуток, рентабельність по відносинам до фондів).

Оцінюючи критерій ефективності виробничого підприємства особливу увагу слід приділяти приросту прибутку не тільки за рахунок зростання обсягів рентабельної продукції, довільного збільшення цін на вироби без відповідного підвищення якості і т.п., але і її приросту за рахунок кращої роботи, росту обсягу виробництва потрібної народному господарству продукції і зниження собівартості.

Кількісна визначеність єдиного критерію виражається в узагальнюючих показниках ефективності виробництва і функціонально пов'язаних з ними локальних показниках використання різних видів ресурсів.
Однак узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва служить рівень продуктивності суспільної праці.

Продуктивність суспільної праці вимірюється ставленням виробленого національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у галузях матеріального виробництва:
Побщ = НД / чм

Найважливішими показниками економічної ефективності суспільного виробництва служать трудомісткість, матеріаломісткість, капіталомісткість і фондомісткість.

За період з 1985 по 1991 рр.. Спостерігалося зниження середньорічної чисельності працівників народного господарства, особливо в сфері матеріального виробництва. Знизився також обсяг виробництва продукції в цих галузях. У результаті продуктивність праці з чистої продукції підприємств матеріального виробництва по відношенню до попереднього року до 1990 р. склала 96,2%, а в 1991 р. - 91,7%.

Протягом 1990-1991 рр.. Зазначалося підвищення металоємності та енергоємності продукції. Однак ефективність використання виробничих основних фондів катастрофічно знижується. Так, протягом усіх останніх років стійку тенденцію до зниження має фондовіддача, незважаючи на систематичне зростання фондоозброєності праці у середньому на 5-7% за ці ж роки.

Ще одним показником економічної ефективності виробництва є трудомісткість продукції - величина, зворотна показником продуктивності живої праці, визначається як відношення кількості праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, до загального обсягу виробленої продукції:
t = T / Q

T - кількість праці, витраченої у сфері матеріального виробництва;

Q - загальний обсяг виробленої продукції (як правило валової продукції).

 

Матеріаломісткість суспільного продукту обчислюється як відношення витрат сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці до валового суспільного продукту. Матеріаломісткість продукції галузі (об'єднання, підприємства) визначається як відношення матеріальних витрат до загального обсягу виробленої продукції:

m = M / Q,

де m - рівень матеріаломісткості продукції;

M - загальний обсяг матеріальних витрат на виробництво продукції у вартісному вираженні;

Q - загальний обсяг виробленої продукції (як правило валовий).

Зниження матеріаломісткості продукції ефективно для народного господарства країни. Слід також мати на увазі, що Україні не має значних родовищ таких важливих енергетичних ресурсів, як нафта, газ. Імпорт їх з поза обходиться для нашої країни занадто дорого, щоб бездумно використовувати ці джерела енергії. Крім того, якщо мислити в глобальному масштабі, то не можна не забувати, що ресурси Землі далеко не безмежні і до кінця ХХ століття людство підійшло до проблеми виснаження корисних запасів.

Крім того, у собівартості продукції машинобудування майже 3 / 5 витрат припадає на сировину, основні і допоміжні матеріали, паливо і енергію. У 1985-1990 рр.. було передбачено забезпечити за рахунок зниження 65 - 10% приросту потреб у найважливіших видах ресурсів, а по окремих з них - всю додаткову потребу. Однак по багатьох ресурсів фактична величина економії не досягла намічених розмірів. Причинами цього були низький рівень впровадження досягнень НТП і недостатня організаційно-економічна робота в цьому напрямку.

До певної міри близькі між собою показники капіталоємності і фондомісткості продукції. Показник капіталомісткості продукції показує відношення величини капітальних вкладень до обумовленому ними приросту обсягу продукції, що випускається:

KQ = K / DQ,

де KQ - капіталомісткість продукції;

K - загальний обсяг капітальних вкладень;

DQ - приріст обсягу продукції, що випускається.

Фондомісткість продукції обчислюється як відношення середньої вартості основних виробничих фондів народного господарства до загального обсягу виробленої продукції:

f = F / Q,

де f - фондомісткість продукції;

F - середня вартість основних виробничих фондів народного господарства;

Q - загальний обсяг виробленої продукції (як правило, валової продукції).

У народному господарстві, в її окремих галузях, наприклад, у промисловості, широко застосовується показник фондовіддачі, зворотний показнику фондомісткості.

За даними за ряд останніх років, показник фондовіддачі в народному господарстві в цілому і в промисловості має негативну тенденцію до зниження, а показник фондомісткості - зростанню. У 1992 р. по відношенню до 1985 р. показник фондовіддачі по всій промисловості становив лише 84%. Слід звернути особливу увагу на низький рівень використання діючих виробничих потужностей, високий ступінь зносу основних виробничих фондів у промисловості.

Наведені вище показники мають обмежений характер використання, всі вони, крім показника продуктивності суспільної праці, не дають повного, всебічного уявлення про економічну ефективність виробництва і витрат, а характеризують лише використання певного виду ресурсів.

Для повного уявлення про загальну ефективність витрат потрібна узагальнена характеристика вартісних і натуральних показників. Цій меті служать загальна й порівняльна економічна ефективність витрат.

У плануванні та проектуванні загальна економічна ефективність визначається як відношення ефекту до капітальних вкладень, а порівняльна - як відношення різниці поточних витрат до різниці капітальних вкладень за варіантами. При цьому загальна й порівняльна економічна ефективність доповнюють один одного.

За народногосподарським комплексам, окремим галузям, а також формам відтворення основних фондів загальна економічна ефективність витрат розраховується як відношення приросту прибутку або госпрозрахункового доходу (DП) до капітальних вкладень К:

Епп = DП / К

По знову будуються цехах, підприємствам і окремим заходам показник ефективності Еп визначається як відношення планованого прибутку до кап. вкладенням (кошторисної вартості):

Еп = (Ц - С) / К

де К - повна вартість споруджуваного об'єкта

Ц - річний випуск продукції в оптових цінах підприємства

С - витрати виробництва річного випуску продукції після повного здійснення будівництва та освоєння введених потужностей.

При зіставленні варіантів господарський і технічних рішень, розміщення підприємств і їх комплексів, будівництва нових або реконструкція старих підприємств і т.п. розраховується порівняльна економічна ефективність витрат.

Основний показник найбільш оптимального варіанту - мінімум приведених витрат.

Зпi = Сi + ЕнКi ® min,

де ЗПi - приведені витрати за цим варіантом

Ci - поточні витрати по тому ж варіанту

Кi - кап. вкладення по кожному варіанту

Ен - нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності кап. вкладень.

В умовах ринкової економіки основним критерієм оцінки господарської діяльності підприємства служать прибуток і рентабельність стосовно фондів.
Оптимальним доповненням до показника прибутку явилося би виділення в тому числі питомої ваги збільшення прибутку, отриманого за рахунок зниження собівартості.

Слід також зазначити, що в міру формування цивілізованих ринкових відносин у підприємства залишиться лише один шлях збільшення прибули - збільшення обсягу випуску продукції, зниження витрат на її виробництво.