Вибір підходу до оцінки і методу оцінки

 

У залежності від об’єкта права інтелектуальної власності та мети оцінки вибирають підхід до оцінки. Існує три підходи:

- витратній:

- порівняльний;

- дохідний.

Визначення вартості прав на ОІВ при використанні витратного підходу ґрунтується на розрахунку витрат на відновлення ОІВ в поточних цінах за вирахуванням морального зносу (амортизації). Цей підхід є єдиним придатним, коли об’єкт права інтелектуальної власності не призначений для отримання прибутку або коли з тих чи інших причин вартість неможливо визначити двома іншими підходами.

Найбільш прийнятним у сучасних умовах є дохідний підхід. В основі дохідного підходу лежить принцип очікування, тобто вартість прав на ОІВ визначається величиною майбутньої користі, яку отримає їх власник. При цьому майбутні грошові потоки, що генеруються ОІВ, перераховуються у сьогоднішню вартість.

Сутність порівняльного підходу полягає в тому, що вартість прав на ОІВ визначається шляхом співставлення цін недавніх продажів прав на подібні ОІВ. Це найбільш надійний підхід до оцінки. Але в Україні поки що з низки причин (відсутній розвинений ринок ОІВ, недоступні бази даних про результати продажу ОІВ тощо) цей підхід практично не використовується.

У рамках кожного підходу існує кілька методів, що дозволяють розраховувати вартість прав на ОІВ у грошових одиницях. Розрахунок вартості прав є досить складним завданням, тому цю роботу доцільно виконувати за договором з професійним оцінювачем прав на об’єкти права інтелектуальної власності, сертифікати яким на право оціночної діяльності видає Фонд державного майна України.

Розглянемо оцінку прав на об’єкти інтелектуальної власності з використовується метод роялті в рамках доходного підходу. Суть методу полягає в тому, що власник об’єкту інтелектуальної власності, наприклад автор, якого прийнято називати ліцензіаром, передає права на цей об’єкт іншій особі (ліцензіату). За це він отримує від ліцензіата винагороду як частку від того прибутку, який в майбутньому принесе використання ОІВ, що передається. Розмір цієї винагороди дорівнює ціні ОІВ. Платежі, за якими винагорода здійснюється рівними долями, що сплачуються на кінець кожного року протягом строку дії ліцензійного договору, називаються “роялті”.

Вартість ОІВ розраховують за формулою:

 

 

де PV – вартість ОІВ на теперішній час, що дорівнює сумі виплат роялті протягом строку дії ліцензії, грн.;

Ct – прогнозовані грошові потоки, що генеруються предметом ліцензії за період t (так звана база роялті), грн.;

t – розрахунковий строк дії ліцензії (періоди);

Rt – ставка роялті в періоді t, %.

За базу роялті, як правило, приймають або вартість продаж виготовленої за ліцензією продукції, або її собівартість, або отриманий прибуток, або вартість основної сировини.

Якщо за базу роялті прийнята вартість продаж виготовленої за ліцензією продукції або її собівартість, то величина грошового потоку за період t визначається за формулою:

 

 

де Vt – кількість виготовленого товару в натуральних одиницях;

Zt – ціна одиниці виготовленого товару або його собівартість, грн.

Якщо за базу приймається доход або прибуток від використання предмету ліцензії (ОІВ) у виробництві, то

 

де Yt – доход або прибуток, що генерується предметом ліцензії за період t, грн.

Якщо за базу приймається вартість основної сировини, що переробляється, то

 

 

де Mt – вартість основної сировини, що переробляється, за період t, грн. [18].