Суб’єкти, актори, учасники

Карибська криза

Карибська криза в жовтні 1962 р. — найбільше загострення відносин між СРСР і США за весь післявоєнний період, що поставило світ перед небезпекою ядерної війни між наддержавами. Криза виникла в ситуації конфронтації через будівництво Берлінської стіни. Безпосередньою причиною кризи було таємне розміщення на Кубі радянських ракет з ядерними боєголовками. Операція проводилася тайно, за особистою вказівкою М. С. Хрущова і за згодою Ф. Кастро.

Хрущов, ймовірно, бажав таким чином урівноважити ядерну перевагу США, як чисельну (за оцінками міністра оборони в уряді Дж. Кеннеді — приблизно 17-кратна), так і тактичну (американські ракети були розміщені тоді біля самих кордонів СРСР — у Туреччині). Важливу роль відігравало прагнення радянського лідера захистити від можливого американського нападу Кубу, яка у квітні 1961 р. відбила висадку десанту контрреволюціонерів на Плайя-Хірон. Очевидно, цей ризикований крок багато в чому пояснюється імпульсивним і непередбачуваним характером М. С. Хрущова, його прагненням змагання з США, готовністю нехтувати безпекою свого і чужого народів заради «перемоги соціалізму» в Західній півкулі.

Рішення про розміщення ракет було прийнято літом 1962 р. під час візиту на Кубу радянської делегації, до складу якої входив маршал С. С. Бірюзов. Наявність ракет, що заперечувалася Хрущовим (у вересневому особистому посланні Кеннеді) і А. А. Громиком (під час аудієнції у Кеннеді 18 жовтня), була неспростовно встановлена розвідувальними органами США за допомогою аерофотозйомки. 22 жовтня президент Кеннеді виступив по телебаченню і оголосив про початок військово-морської блокади Куби, куди відтепер не допускалися радянські кораблі. У Раді Безпеки ООН, в яку звернулися із запитами СРСР, Куба і США, були проведені слухання. 23 жовтня Радянський уряд виступив із заявою, яка засуджувала агресивні дії США. Обидві сторони обговорювали варіанти нападу. Однак президент Кеннеді не став потурати амбіціям американських військових і взяв на себе ініціативу в особистих переговорах з М. С. Хрущовим по прямому телефонному зв'язку між Москвою і Вашингтоном. Вже 28 жовтня Хрущов у посланні до Кеннеді, «щоб заспокоїти американський народ», заявив про демонтаж ракет, не називаючи їх прямо (факт розміщення ракет заперечувався аж до оголошеної М. С. Горбачовим «гласності»). За результатами проведених негласно особистих переговорів між лідерами, Сполучені Штати погодилися на демонтаж своїх установок у Туреччині, а також відмовилися офіційно від будь-яких спроб змінити збройним шляхом режим Ф. Кастро.

ПЧК

Просторові рамки конфлікту можна провести від початку 60-х років XX століття, коли бере свій початок його розвиток, а саме починаючи від відбиття кубинцями контрреволюціонерів під Плайя-Хірон. Саме це стало однією з найважливіших причин розміщення Союзом ядерних боєголовок з метою захисту Куби. Формальне завершення конфлікту – розмова Кеннеді та Хрущова в жовтні 1962 року змогли домовитись за три години до початку застосування зброї. Домовленість полягала у взаємних поступках обох сторін:

§ СРСР забирають ракети з Куби і допускають туди інспекторів ООН

§ США ліквідовують у піврічний термін свої ракети в Туреччині і не роблять спроб перевороту на Кубі

Просторові рамки – територія Куби, хоча сам конфлікт міг стати катастрофою глобального масштабу, якби отримав поштовх до збройного протистояння.

Об’єкти

Об’єктною сферою можна вважати все те, на що були направлені цілі держав. Отже, туди належать:

1. Ядерна зброя;

2. Стратегічне положення в світі;

3. Домінування над противником (протистояння соціалістичного та імперіалістичного таборів).

 

Суб’єкти, актори, учасники

Суб’єктами є найголовніші держави – США, Росія, Куба, а також ООН як миротворча організація.

Актори – уряди США, Росії, Куби, Рада Безпеки ООН, Рада НАТО, голови держав.

Учасниками можна вважати військових та інших посадових осіб, які так чи інакше були причетні до розвитку подій.

 

Цілі

· США – збереження національної безпеки; недопущення СРСР розвитку ядерного озброєння та накопичення його близько до території США; недопущення втрати свого стратегічного положення, авторитету та престижу.

· СРСР – урівноваження переваги з озброєнням США; захист союзника - Куби; підвищення статусу; збільшення впливу в світі.

· Куба – підтримка СРСР, ослаблення США, підтримання нацбезпеки.

· ООН – підтримання миру і безпеки, недопущення ескалації конфлікту.

· НАТО – захист інтересів блоку, підтримання стабільності.

 

Інтереси

· Національні (США, Куба, СРСР)

· Військові (США, Куба, СРСР, НАТО)

· Політичні (США, Куба, СРСР)

· Соціальні (ООН)

 

· Постійні (ООН)

· Тривалі (НАТО)

· Тимчасові (США, СРСР, Куба)

 

· Реальні (СРСР, США, Куба, НАТО)

· Перспективні (ООН)

 

· Стратегічні (СРСР, США, Куба)

· Тактичні (СРСР, США, Куба, НАТО, ООН)

· Операційні(СРСР, США, Куба, НАТО, ООН)

 

· Глобальні (ООН, НАТО)

· Міждержавні (НАТО, ООН)

· Державні (США, СРСР, Куба)

 

· Вищі (ООН, НАТО)

· Корінні (США, СРСР, Куба)

· Приватні (приватні інтереси акторів МВ)

 

Постулати

14. Все виды современных международных отношений пронизаны политическим взаимодействием субъектов, их содержание во многом зависит, прежде всего, от внешнеполитического взаимодействия государств как политических организаций публичной власти, в чем и проявляются политические истоки международных отношений.

Розглядаючи цей постулат на конкретному прикладі, можна сказати, що реально цей конфлікт відбувся з політичних міркувань, пов’язаних зі стратегічними цілями суб’єктів МВ. Завданням СРСР було збільшити власний ресурсний потенціал завдяки ядерній зброї, щоб наздогнати США, а також захистити свого союзника – Кубу, при цьому вчинивши політичний тиск на противника.

16. Фактические международные отношения есть результат реального приложения сил субъектов, принадлежащих социальным организмам, современных данному этапу жизни Человеческого общества.

Цей постулат чи не найкраще характеризує даний конфлікт, оскільки сила – це центральна величина в даних МВ, якою оперують суб’єкти, причому сила військова. Також в процесі застосовувались супутні види сили – економічна, кваліфікаційна (здатність політичних лідерів вести переговори, приймати рішення, здатність мобілізовувати ефективно силу). Слід відмітити високе досягнення публічно-політичних персон – Кеннеді та Хрущова, які запобігли подальшому застосуванню сили та початку нової нищівної війни.