Стоїцизм — філософська школа, що виникла за часів раннього еллінізму і зберегла вплив аж до кінця античного світу

НУС (греч. νοῦς-разум, мысль, дух), ум, термин др.-греч. философии, начало сознания и самосознания в космосе и человеке, принцип интуитивного знания - в отличие от дискурсивно-рассудочного знания (диаиойя).

29. Атом (от греч. atomos – неделимое) – мельчайшие составные частицы материи, из которых состоит все сущее, в т. ч. и душа, образованная из тончайших атомов

30. Порожнеча — категорія, яка фіксує відсутність, небуття певної суті, або відсутність, заперечення буття взагалі,^[1] активний початок негації, негативності взагалі.

31. Матеріалізм [лат. materialis – речовий] – філософ. напрямок, протилежний ідеалізму у вирішенні головного питання філософії. М. виходить із первинності матерії і вторинності духовного, ідеального.

32. софістика — свідоме застосування в спорі або в доказах неправильних доводів, так званих софізмів — всякого роду хитрощів, замаскованих зовнішньою, формальною правильністю.

33. Рито́рика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найпридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки.

34. Еклекти́зм, також екле́ктика, вибірковість (грец. εκλεκτός, «вибраний»; від грец. εκλέγω, «обирати») — у найширшому значенні — механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які запозичуються з протилежних концепцій

35. Ейдос (грец. εἶδος — якість, вид, вигляд, образ, мета, сутність, намір) — термін античної філософії і літератури, спочатку означав «видиме», «те що видно», але поступово набув глибшого змісту — «конкретна наявність абстрактного», «речова даність у мисленні»; в загальному значенні — спосіб організації та/або буття об'єкта. У середньовічних та сучасних філософів — категоріальна структура, що інтерпретує первинну семантику будь-якого поняття.

36. Ідеалізм — протилежний матеріалізму напрям філософії, вихідним принципом якого є твердження, що в основі речей і явищ об'єктивної дійсності лежить не матеріальне, а ідеальне, духовний початок: світовий розум, ідея, відчуття і т. ін. При вирішенні основного питання філософії — про відношення мислення до буття — ідеалізм виходить з визнання первинності свідомості, духу і вторинності природи, матерії.

37. Мате́рія (від лат. materia — деревина як будівельний матеріал) — поняття філософії, яке в різних історичних епохах, школах та філософських дисциплінах має різне значення. Перші формулювання поняття відомі з античної грецької філософії Платона, Аристотеля, стоїків. Особливого розвитку це поняття набуло в натурфілософії.

38. Фо́рма (лат. forma) — під формою мається на увазі зовнішній тривимірний контурний вигляд чи конфігурація певної речі — на противагу матерії, змісту чи матеріалу, з якого вона складається (порівняйте з виглядом).

39. Міра – певний кількісний інтервал, у межах якого предмет зберігає свою якість. М. – кількісні межі існування предмета.

Стоїцизм — філософська школа, що виникла за часів раннього еллінізму і зберегла вплив аж до кінця античного світу

41. Епікурейство, Епікуреїзм — філософсько-етичне вчення і школа давньогрецької філософії, заснована Епікуром в Афінах, яка досить широко впливала на свідомість мислителів наступних етапів еллінської епохи, а також Стародавнього Риму.

42. Скептицизм (від грец. Skeptikos - розглядає, досліджує) - філософський напрям, що висуває сумнів в якості принципу мислення, особливо сумнів у надійності істини.

43. Неоплатоні́зм — ідеалістичний напрям античної філософії III-VI ст., що з'єднує і систематизує елементи філософії Платона, Аристотеля та східної філософії. Найвідомішим і значним виразником ідей неоплатонізму є Плотін.

44. Емана́ція — у філософії концептуальний термін, що означає виникнення Універсуму (Всесвіту) шляхом витікання (появи) його з першопочатку, Єдиного Божества.

45. Гедонізм — філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення вищим благом і умовою щастя у житті. Поняття гедонізму (у визначенні Епікура) використовується для опису матеріально орієнтованого, корисливого погляду на життя.

46. Евдемонізм (від греч.(грецький) eudaimonia — щастя, блаженство), античний принцип життєрозуміння, пізніше в етиці — принцип тлумачення і обгрунтування моралі, згідно з яким щастя («блаженство») є вищою метою людського життя.

· III

1. Святе Письмо, Священне Писання або Біблія, збірник книг, що утворюють Біблію (грец. τά βιβιλία, βιβλία, «бібліа» тобто «збірка книг») — книги релігійного (історично-повчального) змісту. Вважаються богонатхненними (Бог через писарів дав), на які опирається юдейське та християнське віровчення.

2. Геоцентри́зм, Геоцентри́чна систе́ма сві́ту (від дав.-гр. Γῆ, Γαῖα — Земля) — уявлення про світобудову, згідно з яким центральне положення у Всесвіті займає Земля, навколо якої обертається Сонце, Місяць, планети, зірки. Альтернатива геоцентризму - геліоцентризм.

3. Креаціонізм (англ. creationism) — віра в те, що світ, людина та різні форми життя на Землі створені вищою, надприродною силою. Креаціонізм не є цілісною доктриною — існує багато різновидів креаціонізму з різними уявленнями про час акту творіння та різним ставленням до сучасних наукових поглядів на біологічну та геологічну еволюцію.

4. Теологія (греч. theología, від theós — бог і lógos — слово, учення), богослів'я, сукупність релігійних доктрин про суть і дію бога, побудована у формах ідеалістичного умогляди на основі текстів, що приймаються як божественне одкровення.

5. Теїзм [грец. theos – бог] – реліг. концепція, що виходить з існування особистісного, зовнішнього щодо світу Бога, який створив світ і керує ним.

6. Абсолют [лат. аbsolutus – довершений, необмежений] – вічна, незмінна, нескінченна духовна першооснова світу; основна характеристика Бога в середньов. його осмисленні, яка передбачає доведення позитивних якостей Бога до гранично можливого стану повноти та досконалості.

7. Одкровення — релігійне поняття, акт відкриття («повідомлення»), суб'єкт якого завдяки активному чи пасивному спілкуванню з богом, отримує чітке й ясне розуміння.

8. Екзегетика (дав.-гр. ἐξηγητικά, від ἐξήγησις, «тлумачення, виклад») — розділ богослов'я, що займається тлумаченням біблійних текстів, роз'ясненням суті старозавітних і новозавітних символічних оповідей, змісту " важких місць святого письма " доказами божественного походження і абсолютної істинності Біблії.

9. Патристика — у філософії загальна назва напряму, заснованого так званими отцями церкви. У теології — це сукупність вчень отців церкви та авторитетних церковних письменників 1-8 століть (патрологія при цьому розглядається як наука про патристику, що включає також відповідні філологічні, джерелознавчі, текстологічні, історичні аспекти).

10. Апологéтика (з грецьк. ἀπολογία, "промова на захист") — система раціоналістичних аргументів, що має на меті довести істинність тієї чи іншої релігії, системи вірувань чи поглядів.

11. Систематика (від грец. συστηματικός — впорядкований, що відноситься до системи) — приведення в систему, а також системна класифікація предмету вивчення.

12. Схоластика [грец. scholastikos – шкільний, вчений] – 1) середньов. реліг. філософія, що з'єднує теолого-догматичні передумови з раціоналістичною методикою й інтересом до формально-логічних проблем; 2) формальні знання, відірвані від життя та практики.

13. Універса́лії (від лат. лат. universalis «загальний») — в схоластиці загальні, видові та родові поняття. Питання про існування чи неіснування універсалій було одною з основних тем диспутів середньовічних філософів.

14. Реалізм — філософський погляд, за яким існує реальність, незалежна від людської свідомості, людських думок і теоретичних побудов.

15. Номіналізм [лат. nomina – назва, ім'я] – напрямок у середньовічній філософії, який вважає поняття лише іменами. На противагу реалізму, номіналісти стверджували, що реально існують лише окремі речі з їх індивідуальними якостями.

16. Містицизм — це пошук усвідомлення та способів єднання із вищою дійсністю, сакральним, Богом, що ґрунтується на безпосереденьому досвіді переживання, інтуїції, інсайті або інстинкті.

17. Пантеїзм (англ. pantheism, грецьке: παν — усе і θεός — Бог) — філософська доктрина, яка стверджує, що всесвіт є ідентичним з Богом; редукція Бога до всесвіту або всесвіту до Бога. Іншими словами, пантеїзм це — вірування чи вчення, яке представляє природний світ, включаючи людину, частиною божества.

18. Деї́зм (від лат. deus, «бог») — віра в Бога-творця світу, але невіра в його подальшу діяльність у цьому світі (тобто, в подальшому він не втручається — на противагу теїзму).

19. Антропоцентризм (грец. ανθρωπος — людина і лат. centrum — центр) — різновидність телеології, філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою».

20. Гуманізм [лат. humanus – людський, людяний] – напрямок сусп. думки, що виник в епоху Відродження, згідно з яким людина розглядається як вища цінність, захищається її свобода і всебічний розвиток.

21. Натурфілосо́фія (лат. natura — «природа») — філософія природи, тлумачення природи, розглянутій в її цілісності.

22. Геліоцентри́зм або Геліоцентри́чна систе́ма сві́ту (від грец. ηλιος «сонце» і лат. centrum «осереддя, центр») — вчення в астрономії і філософії, яке ставить Сонце в центр Всесвіту, а навколо нього (точніше, навколо спільного центра мас всієї його системи) обертаються усі тіла. в т.ч. планети і зокрема Земля.

23. Уто́пія (грец. ού + τόπος — «місце, якого немає») — фантазія, вимисел, мрія, що не збудеться. Поняття «утопія» вперше з'явилось у творі Томаса Мора «Утопія» (так в його творі називався острів, на якому було створено ідеальне суспільство).

24.