Історичний розвиток України розпочався 1 млн. рр. до н.е. і став складовою частиною еволюції людства

Зміни на території України в архаїчну добу відбувалися, як у світі в цілому, але й мали певні особливості.

Південні українські степи тривалий час були заселені кочівниками, які залишили помітний слід в історії України. Перший відомий науці кочовий народ, який мешкав на Півдні, - кіммерійці (кін. II тис. - VII ст. до н.е.). Вони утворили перше в південних степах державне об'єднання.

З VII ст. до н.е. по V ст. н.е. в Північному Причорномор'ї існували античні міста-держави, забезпечуючи тісні культурні зв'язки українських земель з античним світом.

У лісостепових районах України на початку н.е. розселяються слов'яни.

Питання для самоконтролю:

1)назвіть періоди первісного ладу;

2)дайте визначення неолітичної революції. В чому її історичне значення?

3)яку роль зіграли кочівники у формуванні українського етносу?

4)охарактеризуйте процес колонізації Північного Причорномор´я і Криму;

5)охарактеризуйте Антський союз як слов´янську прадержаву.

Лекція 2. УТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК ДЕРЖАВИ КИЇВСЬКА РУСЬ

(882 – 1241 РР.)

План.

1. Утворення і державний устрій Київської Русї.

2. Історичний розвиток Київської Русі.

3. КультураКиївської Русі.

4. Причини занепаду, історичне значенняКиївської Русі.

 

1. Центром консолідації східнослов'янських земель стали поляни, які опинилися у найбільш вигідному геополітичному положенні.Вони проживали у Середньому Подніпров'їі знаходилися майже в центрі східнослов'янських племен, на перехресті важливих торговельних шляхів. Саме їх столицею був Київ, заснований, за даними археологів, у кінці V - першій половині VI ст. н.е. За легендою Київ заснували князь Кий, його брати Щек, Хорив і сестра Либідь.Першими ж київськими князями, існування яких зафіксовано письмовими джерелами, були Дір і Аскольд, які правили з 30-50-х pp. IX ст. до 882 p.За одними писемними відомостями Аскольд і Дір були нащадками Кия, за іншими - дружинниками варязького князя Рюрика, який правив племенами ільменських словен у північних Новгородських землях. Як сповіщається в літописі, слов'янське населення запросило варязьких князів, аби ті забезпечили спокій в їхніх землях.Із середини IX ст. навколо полян постає стабільне державне об'єднання, яке в арабських письмових джерелах отримало назву Куявія, а сучасні історики називають його Руською землею або Київським князівством. Саме Київське князівство стало територіальним, політичним, етнокультурним ядром, з якого згодом постала Київська Русь.

У 882 р. Новгородський князь Олег разом із сином Рюрика Ігорем захопили Київ. У результаті Олег об'єднав Київські і Новгородські землі і розпочав консолідацію східнослов'янських племен.Таким чином, утвердження Олега в Києві знаменувало створення великої держави східних слов'ян - Київської Русі або Давньої Русі. Першим князем Київської Русі став Олег. Його наступник - Ігор заснував правлячу на Русі династію Рюриковичів.

Теорії походження Київської Русі:

1)Норманська теорія (автори - німецькі історики Г. Баєр та Г. Міллер, які працювали в другій половині XVIII ст. в Росії): варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Давньоруської держави, східнослов'янські племена були нездатні без зовнішньої допомоги заснувати могутню державу.

2) Теорія автохтонного походження Київської Русі (автор – М. В. Ломоносов): з варягами чи без варягів східні слов'яни були в змозі утворити свою державу, бо:

- для цього у східних слов'ян існували всі необхідні внутрішні соціально-економічні передумови;

- процес державотворення розпочався у східних слов'ян ще до приходу варягів;

- варяги, просуваючись у східнослов'янські землі, керувалися, перш за все, не державотворчою, а торговельною метою і здобуванням. Вони прагнули підкорити дніпровський торговельний шлях (т. зв. "шлях із варяг у греки"), обкласти даниною місцеве населення.

Державний устрій Київської Русі:

Київська Русь - ранньофеодальн монархія зі збереженням помітних залишків родоплемінного ладу. Серед них, перш за все, виділяються такі:

- збереження до X ст. (до адміністративної реформи Володимира Великого) племінних князівств;

- збереження таких форм родоплемінного ладу як віче, народне ополчення.Київський князь зосереджував у своїх руках усю адміністративну, воєнну, судову владу й управляв державою за допомогою найближчого оточення - особистої дружини, удільних князів (управляли підлеглими їм князівствами), намісників (управляли невеликими містами). Віче існувало як орган місцевого самоуправління.

Економіка Київської Русі була багатогалузевою:

- Землеробство - провідна галузь, практикувалася 2-3- пільна система. Основними зерновими культурами були жито, пшениця, просо, ячмінь, овес. Вирощували також бобові та технічні культури, городину. Із землеробських знарядь використовували переважно рало, плуг, соху.

- Скотарство - набуло значного поширення, особливо в степовій зоні. Розводили велику і малу рогату худобу, коней, свиней, птахів.

- Ремесло - існувало до 60 спеціальностей. Найважливішими його галузями були: чорна металургія, гончарство, ткацтво, ювелірне та деревообробне виробництво.

- Торгівля - як внутрішня, так і зовнішня - мала велике значення в господарському житті. Експортували хліб, худобу, сіль, хутро, ремісничі вироби. Імпортували тканини, вино, прянощі, вироби мистецтва тощо. У X ст., з часів Володимира Великого, з'явилася власна монета - злотники й срібляники. З XI ст. основною грошовою одиницею стає гривня - злиток срібла різної ваги (до 200 г).

- Допоміжні галузі - мисливство, рибальство, бджільництво, бортництво.

Соціальна структура(основні групи населення):

- Князі (представники правлячої та племінних династій), бояри (місцеві родовиті землевласники) та князівські дружинники. Володіли князівствами та місцевими вотчинами.

- Основна група - селянство (смерди), які спочатку були вільними і економічно платили їм данину, виконували примусові роботи.

- "Холопи " - раби - використовувалися в домашньому господарстві.

- Міщанство - складало багаточисельну верству. За приблизними підрахунками, у містах проживало до 15% усього населення. Найбільшими містами були Київ (до 50 тис.осіб) і Новгород (до 30 тис. осіб).

- Духовенство - формується із прийняттям християнства.

Територіально-політичний устрій: Київська Русь не була єдиною і монолітною державою. Вона складалася приблизно з 15 удільних князівств, які характеризувалися значною самостійністю у внутрішньому житті.

2. В історії Київської Русі можна виділитичотири якісно відмінних періоди:

І період(882 – 972 рр.) - це період швидкого територіального зростання Русі і поступової консолідації держави (охоплює князювання Олега (882-912 рр.) Ігоря (912-945 рр.) Ольги (945-964 рр.) Святослава (964-972 рр.).

II період(985 -1054 рр.) - це період економічного та культурного розквіту Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності (охоплює князювання Володимира Великого (985-1015 рр.),Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.)

III період (1054 – 1132 рр.) – це період феодальних міжусобиць, які розгортаються після смерті Ярослава Мудрого, поступового політичного ослаблення Київської Русі (найбільш відомі князі - Володимир Мономах (1113-1125 рр.), Мстислав (1125-1132 рр.)

IV період (1132 - 1237-1241 рр.) - період феодальної роздробленості, поліцентризації Київської Русі. Кількість князівств, наякі розпалася Русь, збільшилася за цей час з 15 до 50.В князівствах формуються місцеві князівські династії:Ольжичі, Ростиславичі, Мономаховичі, Мстиславовичі та інші.

3. Культура України ІХ-ХІУ ст. - це яскраве самобутнє і багатогранне явище.Надзвичайно важливим було запровадження Володимиром у 988 р. християнства, обумовлене необхідністю укріплення єдності Русі, князівської влади, підняття міжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою Візантією. Прийняття християнства сприяло розвитку давньоруської культури, входженню Русі в сім'ю європейських народів.

У розвитку культури Русі можна виділити два періоди: язичницький (до 988 р.) тахристиянський.

І період (882-988 рр.) - язичницький політеїзм пронизував усі сторони духовної культури, надавав їй специфічного характеру і забарвлення. Давньоруська міфологія, що відображала язичницькі вірування до християнства, являє собою нашарування різних епох. Найдавнішими з них є пережитки тотемізму у вигляді віри в перевертнів - у здатність людей обертатися на тварин і навпаки, а також обожнення сил природи. Антропоморфні божества, яким поклонялись східні слов'яни перед прийняттям християнства, уособлювали різні сили природи: Перун - бог грому, Дажбог (Хоре) - бог сонця, Стрибог - бог вітру, Сварог - бог вогню і т. д. Поряд із цим у язичницькому пантеоні були боги, пов'язані із культом предків - Род і Рожаниця, домовики і т. ін. Ці вірування були пережитками патріархальної епохи. Із культом язичницьких богів були пов'язані численні обряди: сезонні, наприклад весняні свята, які збігалися з пробудженням природи і початком польових робіт; літні свята, які пізніше ввійшли до християнського культу, насамперед свято Івана Купала; зимові свята родючості (колядки) тощо; обряди, пов'язані з тією чи іншою подією в житті людини - весільні, похоронні та ін.Дохристиянська культура на Русі була писемною. Принаймні з середини IX ст. слов'янські племена користувалися примітивним піктографічним письмом. Пізніші джерела згадують "руські письмена", які існували ще до появи слов'янської абетки.

ІІ період (988-1241 рр.) - після прийняття християнства на українських землях поширюється алфавіт, створений болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм ("кирилиця"), що прискорило розвиток писемної культури. Поряд із перекладною (грецькою та східною) з'являється оригінальна література. її пам'ятками, перш за все, є власні історичні твори - літописи. Це, передусім, "Повість врем'яних літ", створена на початку XII ст. Одна з найдавніших пам'яток руської літератури, що дійшла до нас, - видатний філософський твір "Слово про закон і благодать" митрополита Київського Іларіона (30-40-х рр. XI ст.). Цікавим зразком повчальної літератури є "Поученіс" Володимира Мономаха (поч. XII ст.). Перлиною давньоруської літератури вважається "Слово - полку Ігоревім" (бл. 1187 р.) невідомого автора.

Освіта започатковується з часів князя Володимира. Князь Ярослав Мудрий вводить обов'язкове навчання для молоді вищих станів, готуючи її для майбутньої діяльності. Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Ярослав Осмомисл та інші славилися як "книжні мужі", знавці кількох мов. Грамоти навчалися не тільки хлопці, а й дівчата.

Самостійної науки на той час ще не було. Наукові знання надходили з Візантії - перекладалися грецькі та римські пам'ятки культури. Великого поширення набули медичні знання, які поступово витискали знахарство та ворожбицтво. Географічні знання, в основному, черпалися з підручника Козьми Індикоплава - олександрійського купця, який у VI ст., відвідавши Африку та Аравію, відкинув теорію Птолемея і стверджував, що земля має чотирикутну форму. Математичні знання зводилися до суто практичних - чотири дії, дроби, обчислення відсотка. Загалом конкретні наукові знання не були в центрі уваги громадської свідомості. Суспільство значно прихильніше ставилося до загальнотеоретичних міркувань, які називалися філософією. Вище за інші науки стояла історіографія у вигляді літописа Мистецтво було синтезом художнього досвіду слов'янських племен та вікових надбань Заходу і Сходу.Кам'яне храмобудівництво на Русі пройшло певні етапи у своєму розвитку. У ранній архітектурі, зразками якої є Десятинна церква в Києві (X ст.) та Спасо-Преображенський собор у Чернігові (1031-1036 рр.), найбільше проявляються типові візантійські риси. У храмах розвивається іконопис, фресковий розпис та мозаїка. Поширення писемності та поява книг привели до виникнення на Русі ще одного виду живопису - книжкової мініатюри.

 

4.Причини роздробленості Київської Русі:

- Відсутність тісних економічних зв'язків за умов панування натурального господарства.

- Розвиток і піднесення удільних князівств І земель, що сприяло зростанню місцевого сепаратизму і загостренню міжкнязівських взаємин.

- Посилення ролі боярства, яке ставило місцеві інтереси вище загальнодержавних.

- Зміна торговельної кон'юнктури. Західна Європа почала торгувати безпосередньо з Близьким Сходом, а торгівельна артерія "із варяг у греки" занепадає.

Давньоруська держава так і не змогла вийти із кризи. її еволюційний розвиток був насильно перерваний монголо-татарською навалою 1237-1241 рр. Монгольські полчища Батия захопили землі Русі (безпосередньо українські землі були захоплені впродовж 1239-1241 рр.), пограбували їх, винищили сотні тисяч людей. На тривалий час руські землі потрапили під владу Золотої Орди - держави монгол --татар.Руські землі не входили доскладу заснованої монгольськими ханами у пониззі Волги держави, а перебували у васальній залежності від неї.

Історичне значення Київської Русі:

Київська Русь відіграла велику роль в українській та світовій історії.

- Вперше об'єднала всі східнослов'янські племена в одну державну організацію, а також поклала початок державності у багатьох неслов'янських народів (угро-фінське населення Півночі, Поволжя).

- Сприяла формуванню у східних слов'ян більш прогресивних соціально-економічних структур, розвитку культури (виникла писемність, право, бібліотеки, храми і т.д.).

- Зміцнила обороноздатність східнослов'янського населення, захистивши його від фізичного знищення з боку кочівників.

- Підняла авторитет східних слов'ян у Європі, про що свідчать широкі міжнародні зв'язки Київської Русі, шлюбні союзи з королівськими династіями Західної Європи.

- Сприяла захисту Європи від кочових орд Сходу.

 

Висновки: