Соціальна сутність буддизму.

 

 

Соціальні буддійські ідеї дуже різноманітні та багатоваріантні: це концепції буддійського способу життя, стосунків між членами сангхи, ченцями і мирянами, між керівниками та підлеглими; ієрархічні моделі типів особистостей, соціальних груп, професій; моделі буддійської держави, уряду, економічного розвитку, системи освіти тощо; моделі відносин держави з селянством; моделі, пов'язані з фінансами, проблемами сільського господарства, промисловості, засобами масової інформації, сучасної науки, тобто будь-які ідеї суспільного розвитку розглядаються крізь призму буддійського вчення, світогляду і світовідчуття.

Для більшості прихильників буддизму характерною є миролюбність, яка відіграє у сучасному світі свою роль у боротьбі проти загрози нової надруйнівної війни. Шлях до миру, за буддизмом, пролягає значною мірою через внутрішнє моральне самовдосконалення особистості, тобто через зречення від усіх земних почуттів і пристрастей.

Будь-яка однозначна характеристика буддизму як релігії буде неповною, оскільки буддизм — це водночас індивідуальна та колективна релігія; релігія, яка поширюється лише за підтримки державної влади і при цьому незалежна від неї; релігія раціональна й містична, чернецька і світська, релігія, яка вбирає будь-які ідеї та вірування, здатна звільнятися від них. Буддизм то спалахує, то згасає у суспільному житті тієї чи іншої країни, спонукає людей і на хибні вчинки, і на акти милосердя.

Пригнічує буддизм розум чи ні? Відповіддю на це запитання можуть бути мільйони віруючих-буддистів, за якими 2500-річна безперервна традиція передачі вчення зафіксована в десятках тисяч канонічних текстів. Саме в цій канонічній літературі прихований феномен буддизму, сутність якого полягає в тому, що розум заглиблений у вивчення самого себе. Перші 500 років по смерті Будди, коли його вчення передавали усно за допомогою особливого коду мнемотехніки, буддизм пізнавався переважно на практиці. У І ст. до н.е. усно трансльоване вчення і дисциплінарні правила поведінки членів сангхи починають записувати спочатку на місцевих мовах, потім на палі та санскриті. Виникають різноманітні версії вчення Будди, в яких описується досвід медитації та практики простування серединним шляхом. Створюється абхидхармічна література, а згодом література праджня-параміт.

З V ст. виникають космологічні ідеї, що дають змогу переводити уявлення про структуру буття й механізм його функціонування на рівень індивідуального мікрокосму. Ці ідеї постійно розробляються та ускладнюються, вбираючи в себе розум і трансформуючи свідомість того, хто став на шлях Будди, оскільки обсяг літератури, яка вимагає прочитання та осмислення, постійно зростає. І виникає енергія високого інтелектуального та емоційного освоєння створеної за тисячі років ідейної спадщини.

Що спонукає ченців на духовний подвиг? Швейцарський психолог Ж. Піаже вважає, що тільки-но структура свідомості достатньо заповнюється матеріалом канонічних текстів або настановами гуру, виникає почуття необхідності. Такий стан духовної інтелектуальної напруженості і є джерелом віри, моральності та естетики. Природа цього стану інша, ніж у християнстві та ісламі, хоча його функції — утвердження віри, моральності, естетики — схожі з подібними функціями інших релігій.

Як же утворюється і підтримується духовний стрижень буддизму та як він впливає на соціальне оточення? Релігійні космологічні карти буття в буддизмі (як і в будь-якій іншій релігії) не слід сприймати як дану реальність. Це модель векторів і рівнів процесу розмірковування (аналіз, синтез, узагальнення), яка формує свідомість віруючого, тобто освічений віруючий осмислює відому йому інформацію через блоки релігійної картини світу.

Специфіка буддизму полягає в наявності величезної за обсягом канонічної літератури, засвоєнню змісту якої приділяється 20—30 років життя, тому на цей подвиг мало хто зважується. У християнстві та ісламі самоствердження релігійної свідомості відбувається через віру в свідоцтва «божественних» явищ і розмірковування про їхнє призначення. У буддизмі ж обов'язковим є послідовне засвоєння спочатку дисциплінарних правил, згодом змісту проповідей і висловлювань Будди та його провідних послідовників, потім усвідомлення абхидхармічних текстів і трактатів. Іншими словами, процес мислення йде шляхом ускладнення етапів: від простих фактів до системного мислення.

Буддолог Л. Мялль так характеризує зміст вищого ступеня буддійського пізнання: «Дхарма —це текст, який породжує при його прочитанні нові тексти». На вищому ступені пізнання індивідуум усвідомлює себе носієм Дхарми (вчення істини), стає «світлоносцем».

 

Відчуття себе носієм Дхарми і є осяянням, тобто впевненістю в оволодінні істиною, у цьому випадку абсолютною. Дослідники зазначають, що осяяння породжує почуття абсолютної впевненості у правильності зробленого відкриття. Проте для вченого, як писав великий математик Ж.А. Пуанкаре, осяяння — це лише відправні пункти для творчої роботи, що вимагає дисципліни, уваги та волі. В буддизмі найчастіше це кінцева мета, лише одиниці намагаються виразити такий стан у тексті, який в основному потім канонізується.

Ця абсолютна впевненість у володінні істиною приваблює людей, сповнює їх піднесеною вірою в «світлоносця». Цей «світло-носець», який іменується Бодхисатвою, Буддою, або буддійська сангха виступають суб'єктом культу в сучасному буддизмі.

Ідеальною моделлю сангхи вважають громаду, що складається з чотирьох пар, кожна з яких немовби осягає благородні істини, причому один проникає в цю істину, а інший реалізує її на практиці й передає мирянам. Передання заслуги (луньня) для поліпшення карми є найважливішим атрибутом культової практики буддизму.

Віруючий отримує релігійні заслуги численними способами, дотримуючись або віддаючи данину не лише святим місцям, статуям та іконам Будді Бодхисатв, культовим спорудам, буддійським символам. Особливо багато заслуг він отримує, спілкуючись і допомагаючи членам буддійської громади.

 

Вважають, що релігійна заслуга може поліпшити карму людини, сім'ї, роду, нації, громадської та державної організації, навіть армії, держави, якщо вони дбають про сангху і створюють умови для розквіту буддизму. Коли релігійні почуття набувають фанатичності, матеріальні багатства починають «перекачуватись» у монастирі, що нерідко призводить до зубожіння держави. Як правило, держава намагається регламентувати кількість пожертвувань сангсі, особливо землі та будівель.

Незалежно від матеріального становища сангхи її духовний стрижень залишається «річчю в собі», що розкриває таємниці самопізнання лише в релігійних текстах. Буддійські тексти й трактати, які аналізують різні стани психіки, здійснюють вплив на суспільну думку народів Центральної, Південно-Східної та Східної Азії. Цим пояснюється широка популярність буддизму не тільки в азіатській частині земної кулі, айв ареалі поширення християнської культури.

 

Заняття №29-30(семінарське заняття)

Світові релігії: Іслам.

МЕТА: Усвідомити специфіку ісламу – наймолодшої світової релігії та впливової ідеології сучасного світу. Удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, підготовки рефератів та повідомлень, аргументованого діалогу, уміння сприймати чужу думку, безболісно відмовлятися від свого хибного погляду. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховуватиінтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність студентів на самовдосконалення.

ПЛАН

1. Виникнення та історичний шлях ісламу.

2. Основні засади віровчення ісламу, особливості культу, організації.

3. Основні напрямки ісламу: сунізм, шиїзм.

4. Іслам і сучасність.

 

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ:

Іслам – наймолодша світова релігія і водночас впливова ідеологія сучасного світу. Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність». Того, хто прийняв цю релігію, називають «відданим», що арабською –«мусульманин». Звідси і друга аазва цієї релігії – «мусульманство». У Європі іслам має ще й третю назву – «магометанство» (від імені пророка Мухаммеда – Магомета, Могаммада).

Коран – Святе Письмо ісламу. Третій догмат – шанування Святого Письма – Корану (араб., досл. – читання), що є головною священною книгою мусульман. За ісламською традицією, Коран є «копією» «матері–книги», яка існує на небі одвічно. У ній записано всі Божі веління та всі події, що відбуваються і мають відбутися. Архангел Джебраїл (Гавриїл) переповів цю книгу Мухаммеду частинами, що мали стосунок до певних подій. Складається Коран із промов, проповідей, пророцьких одкровень, історико–релігійних оповідей, притч, етико–правових та правових приписів, що були виголошені упродовж 610– 632 pp. Через те що всі вони переповідалися усно, після смерті Мухаммеда виникла загроза втратити Святе Письмо. Ось чому при першому халіфі Абу–Бакрі (роки правління 632– 634) особистим секретарем Мухаммеда Зайд ібн Сабітом було складено перший збірний текст Корану. За третього халіфа Османа (роки правління 644–656) з'явилася друга редакція Корану, який визнано канонічним. Орфографія, правила читання і структура тексту остаточно канонізовано офіційним виданням Корану в Каїрі 1923 р.

Джихад – боротьба, зусилля в справі поширення, панування ісламу. У період становлення ісламу джихад тлумачили як газават (араб. – набіг, війна за віру). Боротьба за віру визначається настановами Мухаммеда: не єднатися з язичниками і приводити їх до віри словом, «мудрістю напучуванням»; вести з ворогами ісламу захисну війну. Згодом зміст цього поняття значно розширюється, і починають розрізняти джихад великий і малий: великий – духовне самовдосконалення, малий – війна проти невірних.

Шаріат ( араб, шаріа – правильний шлях до мети) – комплекс юридичних норм, принципів та вчинків мусульманина, дотримання яких вважається угодним Аллаху та таким, що приводить віруючих у рай.

Імам (араб, амма – стояти попереду) –духовний керівник; голова мусульманської громади; керівник колективної молитви у мечеті. Не є ні саном, ні професією.

Хадж – один із основних обов'язків мусульманина, який полягає у відвідуванні Мекки (храму Кааби) або Медини (гробу Мухаммеда).

Мекка – головне священне місто мусульман у Хиджазі (Саудівська Аравія), де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед. Це особлива святиня, куди немусульманину вхід заборонено. Вона – харам («священна», «заборонена»).

Сунізм – релігійно–філософська система ортодоксального ісламу, що охоплює майже 90 відсотків мусульман, які називають себе ахль ас–суна (люди Суни) і вважають, що саме вони дотримуються традицій пророка. Вони шанують не лише Коран, а й святість Суни, яка є сукупністю хадисів, тобто розповідей про висловлювання та діяльність пророка Мухаммеда.

Хадис (араб. – повідомлення) – розповідь про діяння і висловлювання пророка Мухаммеда та його однодумців, що склали зміст Суни.

Халіф (араб, халіфа – спадкоємець, намісник) –духовний і світський глава теократичної мусульманської держави.

Кияс – порівняння, або аналогія, з юридично подібними випадками – судження про не передбачені Кораном і Суною положення за аналогією з тими, які є.

Іджма (консенсус громади)–узгоджена думка мусульманських богословів–законників щодо певних релігійно–правових питань, які не передбачено Кораном або Суною.

Шиїзм – другий за кількістю послідовників напрям в ісламі. Виник шиїзм (араб, ши'a – угруповання, партія) як політична течія у другій половині VII ст. в Іраку. Особливо поширився в Ірані у VIII ст., сприйнявши при цьому деякі елементи віровчення і культу зороастризму, буддизму тощо. Сьогодні понад 90 відсотків населення Ірану є шиїтами.

Хариджизм – це третій напрям ісламу, що виник у середині VII ст., тобто раніше від шиїзму. Хариджити (араб. харадж – виступаючий, повстанець) – ригористи (франц. rigorisme, від лат. rigor – твердість, суворість; непохитне додержання якихось принципів).

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ:

– З’ясуйте походження ісламу;

– Осмисліть соціально–економічні умови та духовні джерела ісламу;.

– Усвідомте історичну й культурноу роль Корану – святого письма ісламу;

– З’ясуйте особливості морального вчення ісламу, мусульманського шаріату;

– Дослідіть особливості культу ісламу. Основні свята;

– З’ясуйте особливості основних напрямів ісламу: сунізму. шиїзму, хариджизму.

– Якою особливістю іслам відрізняється від інших світових релігій?

– У багатьох країнах, де ланує іслам, існує особливий календар, який бере початок з моменту таємного переїзду Мухаммеда і мусульман з Мекки до Медини (Хіджри). Визначте, в якому столітті за цим календарем зараз живуть ці країни. Для цього: відніміть від року, в якому ми живемо за європейським календарем, рік Хаджри; поділіть число, яке отримали на 32; результат ділення додайте до кількості років, які минули від року Хіджри за європейським календарем.

– Назвіть основні положення віровчення ісламу. Які з цих положень сприяють, на ваш погляд, розвитку в наш час ісламського екстремізму?

– Які п'ять стовпів ісламу вам відомі? Який елемент віровчальний чи культовий у ньому переважає і чому?

– Скільки разів на день моляться мусульмани? Про що вони просять Аллаха під час ритуальної молитви?

– Порівняйте уявлення мусульман та християн про гріх і загробну відплату.

– У мусульман – п'ятниця, а у християн?

– Які напрямки в ісламі Вам відомі? Поясніть, чому головні розходження між цими напрямками не стосуються віроповчальних чи обрядово–культових питань?

– Спробуйте порівняти релігійну організацію вже відомих Вам світових релігій.

– Чи згодні Ви з тим, що мулла – те ж саме, що і священик у християн?

– Чим відрізняється статус священних споруд в ісламі та християнстві?

– У чому офіційно вбачає схожість та відмінність між християнством та ісламом сучасна католицька церква?

– Який вплив здійснив іслам на виникнення «ісламського світу», мусульманської цивілізації? У чому полягає зміст цієї цивілізації для світової культури?

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Абрамович С., Тілло М., Чікарькова М. Релігієзнавство. – К.: Дакор, 2006. – 512с.

Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. Підручник. – К: Наукова думка, 2000. – 352 с.

Лубськип В.І. Релігієзнавство: Підручник.– К.: Вілбор, 1997. – 480 с.

Релігієзнавство: Навч. посібник / А.Г.Баканурський та ін. – 2–е вид. – К.: ВД „Професіонал”, 2006. – 304 с.

Релігієзнавство: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 272 с.

Титов В.Д., Качурова С.В., Барабаш О.В. Релігієзнавство: Підр. для студ. юридичних спеціальностей вищих навч. закл./ За ред. проф. В.Д.Титова. – Х.: Право, 2004. – 272 с.

Чорненький Я.Я. Релігієзнавство: теоретико–практичний курс: Навч. посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2005. – 544 с.

 

Заняття №31-32(семінарське заняття)