Та державами. Особливо активно поповнюються новими

словами сучасні науково-технічні термінологічні системи: біоніка,

біонавт, пептидоміка, гідропоніка, геноміка, протеоміка,

мультимедійний, нанотехнології тощо. Це лексичні неологізми,

що виконують номінативну функцію. До них належать

також слова, утворені від лексем, які існували в мові раніше:

банк — банкомат; глобальний — глобалізація, антиглобаліст;

ремонт — євроремонт; домашній кінотеатр, металопластик,

металокераміка та ін.

Крім виникнення лексичних новотворів для називання нових

понять, неологізми з’являються й через те, що виникає потреба

замінити вже наявну назву точнішою, зрозумілішою, такою, що

більше відповідає фонетичним, лексичним, словотвірним та іншим

Нормам мови.

Слова типу зорехмарний є індивідуальними (авторськими)

неологізмами. На відміну від нейтральних загальномовних, індивідуальні

неологізми можна вважати стилістичними, оскільки

вони покликані до життя прагненням дати назву не новому поняттю,

а такому, що вже мало місце.Велика кількість неологізмів постає в періоди докорінних

змін і перетворень у житті народу. З’являються не лише лексичні

(менеджер, спонсор), а й семантичні неологізми, активізуються

слова, що тривалий час були в пасиві лексичного складу.

Новим явищем у лексичному розвитку мов є абревіатури.

Позитивне в них те, що та сама інформація передається

меншою кількістю знаків, ніж у відповідному сполученні слів

СНІД, ВІЛ, САРС, ЄС, ПАРЄ, Стилістичні функції неологізмів досить різноманітні. Вони

виступають засобом надання текстові урочистого, піднесеного

Звучання.

11).Функції мови і мовлення. Роль мови

у формуванні та самовираженні особистості

Поряд зі словом «мова» широко вживається й термін «мовлен-

ня» (рос. «речь»). Обидва ці терміни близькі за значенням і прак-

Тично не завжди розмежовуються. Будь-яка розвинена мова — це

своєрідний інвентар засобів спілкування, це сотні тисяч слів з їх

лексичними значеннями, безліч граматичних форм слів, різнови-

дів словосполучень і речень, витворених народом протягом століть.

Мовлення — процес безпосереднього використання мови всім народом

і кожною окремою особою.

Мова стає засобом спілкування тільки в мовленні — усному

чи писемному. Інакше кажучи, мова живе, функціонує тоді, коли

Нею говорять або пишуть.

Кожна людина, навіть дуже освічена, геніальна, знає і ко-

ристується не більш як кількома десятками тисяч слів конкретної

мови. Тим часом у розвинених сучасних мовах, зокрема в україн-

ській, слів не менше мільйона. Отже, словник мови незрівнянно

більший за словник індивідуального мовлення.

Мова — явище загальне, всенародне, мовлення — часткове,

індивідуальне, воно реалізується в устах окремої особи. Всі члени

суспільства користуються тими самими звуками певної мови, сло-

вами, структурними типами речень тощо. Без цього взаємне спіл-

Кування було б неможливе.

У мовленні, на відміну від мови, відбивається вік людини, її

освіта, професія, середовище, в якому вона живе. Кожен з нас має

свої мовленнєві звички, дещо по-своєму вживає різні засоби мови:

іноді надміру використовує певні слова і звороти, певним чином

переосмислює їх, надає своєрідних значеннєвих та емоційних від-

тінків, подекуди навіть створює нові лексеми. Особливо велика роль

у творенні нових слів належить видатним особам. Тільки мовлення,

А не мова, може бути гучним або тихим, тривалим або коротким,

швидким або повільним. Мовлення реалізується в інтонації, супро-

воджується жестами й мімікою.

Система частин мови.

Основними поняттями морфології є: граматичне значення,

граматична форма, граматична категорія та частини мови. Як на-

ука про форми морфологія вивчає засоби вираження граматичних зна-

чень слів і форми словозміни (іменника, прикметника, числівника,

займенника, дієслова) та функціональне призначення самостійних

і службових слів.

Частини мови — лексико-граматичні класи слів, кожен із яких

характеризується морфологічними, синтаксичними і лексико-

семантичними особливостями. Українська мова має десять частин

мови:

а) самостійні — іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово,

прислівник;

б) службові — прийменник, сполучник, частка, вигук.

Кожна частина мови має певний граматичний стрижень, який

об’єднує всі належні до неї слова.

Для іменника це предметність, для прикметника — ознака,

що супроводжує предметність, для дієслова — процесуальність, для

прислівника — ознака, що супроводжує процесуальність, та ін.

Головною морфологічною ознакою, покладеною в основу

лексико-граматичної класифікації слів, є здатність або нездатність

їх до формотворення (словозміни). За цією ознакою вирізняють змі-

нювані й незмінювані слова.

За співвіднесеністю з поняттями слова поділяються на повно-

значні (співвідносні з поняттями) і неповнозначні (неспіввідносні

з поняттями). Останні є фактично некореневими вільними морфе-