Геологічна будова та рельєф

Південна Америка майже ізольована від інших материків. З заходу її омивають води Тихого океану, зі сходу й півночі —Атлантичного. На півдні протока Дрейка (яка є найширшою у світі) відділяє Південну Америку від Антарктиди. На півночі материк омивається водами Карибського моря. Південна Америка сполучається з Північною лише вузьким Панамським перешийком. На початку XX століття через Панамський перешийок був проритий, якому Нині найчастіше межу між Північною й Південною Америкою умовно проводять по Панамському каналу^[2].

Площа континенту — 17,8 млн км², площа півострів та островів — 1% площі. Протяжність з півночі на південь — 7,4 тис. км, із заходу на схід — 5,2 тис. км (на широті бл. 5° пд.ш.)

· Найпівнічніша точка материка — мис Галіннас 12°25′ пн. ш. 71°35′ зх. д.

· Найпівденніша точка материка — мис Фроуерд 53°54′ пд. ш. 71°18′ зх. д.

· Найсхідніша точка материка — мис Кабу-Бранку 7°09′ пд. ш. 34°46′ зх. д.

· Найзахідніша точка материка — мис Паріньяс 4°45′ пд. ш. 81°20′ зх. д.

 

Середня висота поверхні континенту — 655 м. Найвища точка знаходиться в Андах (Аконкаґуа, 6960 м), найнижча — в солончаку Салінас Чикас (42 м нижче рівня моря). Понад 49% поверхні має висоту до 300 м, лише 8,5% — понад 2000 м.

До Південної Америки належать Фолклендські (Мальвінські) острови, які лежать на шельфі Атлантичного океану, а також острови Тринідад і Тобаго. В Тихому океані до Південної Америки наближені Галапагоські острови й прибережний архіпелаг Чонос. Магелланова протока відділяє від материка архіпелаг Вогняна Земля.

За характером геологічної будови й особливостями сучасного рельєфу Південна Америка поділена на дві частини: на сході — древня докембрійська Південно-Американська платформа; на заході — складчастий пояс Анд.Піднятим ділянкам платформ — щитам — в рельєфі відповідають Бразильське (східна частина континенту) й Гвіанське (північно-східно частина) нагір'я. Їх підняття супроводжувалось утворенням окремих плато й гірських хребтів з крутими, майже вертикальними схилами. Найбільш припіднятою й розчленованою є східна частина Бразильського нагір'я, де виникли глибові гори — сьєри. Найвища точка Бразильського нагір'я — масив Бандейра (2890 м). Найвища точка Гвіанського нагір'я — гора Рорайма (2810 м).Прогинам Південно-Американської платформи відповідають гігантські низинні рівнини — Амазонська, Оринокська, Ла-Платська. Амазонія займає величезну заболочену низовину від Анд до Атлантичного океану площею понад 5 млн км² і є найбільшою низовиною на Землі.Андський Захід являє собою одну з найвищих гірських систем земної кулі. З висотою вона вступає лише Тібетсько-Гімалайській гірській країні. 20 вершин Анд піднімаються на висоту понад 6000 метрів. Найвища з них — гора Аконкаґуа (6960 м) знаходиться в Чілійсько-Аргентинських Андах. Анди (продовження Кордельєрів в Південній Америці) — найдовша гірська система планети (близько 9000 км). Формування Анд розпочалось ще в палеозої, в герцинську складчастість. Але основне горотворення в Андах пов'язано з альпійською складчастістю, відтак Анди — переважно молоді гори, що утворилися під час зіткнення літосферних плит на заході материка. У зв'язку з цим в Андах спостерігаються сильний вулканізм (вулкани Льюльяйльяко (6723 м — найвищий на земній кулі), Чімборасо, Котопахі, Санґай, Уаскаран та інші) й землетруси (найбільшої руйнації завдали землетруси 1960 року — в Чілі, 1970 року — в Перу).Льодовики Анд надають рельєфу гір різноманітних, часто примхливих, форм. Тут багато гребенів і піків, кріслоподібних заглиблень на схилах гір.

Клімат

Клімат Південної Америки визначається географічним положенням її території, особливостями планетарної циркуляції атмосфери, впливом навколишніх водних просторів океанів й океанічних течій, а також особливостями макрорельєфу.

Південна Америка перетинається екватором в північній частині. Тому материк простягся від субекваторіальних широт північної півкулі до помірних широт південної півкулі. В помірні широти заходить лише найвужча частина материка. Таким чином, основна частина материка знаходиться в екваторіальному, субекваторіальному, тропічному і субтропічному поясах й отримує значні суми сонячної радіації.

Основна частина материка розташована в зоні пасатної циркуляції з переважанням на північ від екватора північно-східних, на південь — південно-східних вітрів з боку Атлантичного океану. Повітряні маси з Атлантики насичені вологою (цьому сприяють теплі течії біля східного узбережжя материка) й приносять сильні опади на східне узбережжя материка і, за відсутності перешкод зі сторони рельєфу, проникають аж до Анд, зволожуючи їх східні схили. Внаслідок дії пасатів східні узбережжя Південної Америки дістають близько 2 000-3 000 мм опадів за рік, а внутрішні рівнинні області подекуди отримують упродовж року понад 1 000 мм опадів^[3]. Завдяки цьому Південна Америка є найвологішим материком на Землі.

Вплив Тихого океану в Південній Америці відчутний тільки на вузькій смузі західного узбережжя материка. Це пов'язано з орографічним бар'єром у вигляді Анд, які перешкоджають проникненню повітряних мас з Тихого океану. Крім того поблизу західного узбережжя Південної Америки знаходиться холодна Перуанська течія, яка перешкоджає утворенню опадів. Тому тут утворюється пустеля Атакама, де опади — надзвичайно рідкісне явище. Більша частина західного узбережжя материка отримує 150–200 мм опадів за рік^[3].

Південна частина західного узбережжя материка знаходиться в помірних широтах й перебуває під впливом західного перенесення. На західних схилах Патагонських Анд випадає 2000-3000 мм опадів на рік.

В Андах в кожному кліматичному поясі знаходиться область високогірного клімату, де добре виражена висотна поясність. В нижньому поясі гір клімат майже не відрізняється від клімату прилеглих рівнин. Але при піднятті на кожний кілометр підйому відбувається зниження температури на 6°С, зниження тиску на 100 мм ртутного стовпчика, зростає кількість опадів. Анди в Південній Америці перетинають всі кліматичні пояси й мають різну висоту, тому склад висотних поясів на окремих широтах відрізняється. Висотна поясність найкраще виражена в екваторіальному поясі.

 

 

Природні зони

Зона екваторіальних лісів (сельва) займає в Південній Америці величезні площі Амазонської низовини в області екваторіального кліматичного поясу. Ґрунти під багатоярусними екваторіальними лісами — червоно-жовті фералітні. В складі рослинності тут поширені різні види пальм, сейба, хінне дерево, гевея, деревоподібні папороті та інші. Дерева в лісах оповиті ліанами й епіфітами, серед яких багато орхідей. В цій зоні в річках плаває гігантська рослина Вікторія-регія, яка може витримувати вагу до 50 кг. В сельві живуть мавпи-ревуни, лінивці, тапіри, ягуари, мурахоїди; багато птахів й комах. В Амазонці і її притоках водиться хижа риба піранья, зустрічається удав анаконда, який досягає 11 м в довжину.

Зони саван і рідколісь розміщені в основному в субекваторіальному і частково тропічному поясах. Савани займають Оринокська низовину, де їх називають льянос, а також внутрішні райони Бразильського плоскогір'я, де їх називають кампос. Ґрунти саван червоні фералітні й червоно-бурі. В саванах північної півкулі серед високих злаків ростуть пальми й акації, які стоять поодиноко. В саванах Бразильського плоскогір'я трав'яний покрив складається з високих злаків і бобових. З дерев тут переважають мімози, деревоподібні кактуси, молочаї. В тваринному світі саван поширені варани, рівнинні тапіри, болотні олені, броненосці,; зустрічаються мурахоїди, свині-пекарі; з хижаків — пума і ягуарунді.

Зона субтропічних степів (пампа) розташована на південь від саван південної півкулі. Ґрунти в пампі сіро-коричневі. Ці ґрунти мають значний гумусовий горизонт (до 40 см) і дуже родючі. Для пампи характерні такі тварини як пампаський олень, пампаська кішка, лами. По берегах рік багато гризунів — нутрія, віскаша. Сьогодні природні ландшафти в пампі майже не збереглись: зручні землі розорані (полями пшениці, кукурудзи), сухі степи розділені на величезні загони для великої рогатої худоби.

Зона напівпустель помірного поясу переважає на території звуженої південної частини материка — Патагонії. Патагонія знаходиться в «дощовій тіні» Анд (в помірних широтах переважає західне перенесення, якому перешкоджають високі Анди). В умовах сухого континентального клімату на сірих і сіро-бурих ґрунтах поширений незамкнений рослинний покрив. Він представлений злаками й чагарниками. Ендемічними в тваринному світі Патагонії є скунс, магеланова собака (схожа на лисицю), страус Дарвіна (південний вид нанду). Зустрічаються Пампаська кішка й броненосці, дрібні гризуни^[4].

Берегові пустелі та напівпустелі простягаються вузькою смугою (від 5 до 28° пд. ш.) на західному узбережжі Південної Америки. Близькість океану сприяє тут високій вологості повітря, значну частину року береги оповиті туманами. Проте трапляється, що дощі не випадають по 10 — 20 років. Причиною цього є не лише переважаючі потоки повітря, а й холодна Перуанська течія. Повітря над нею охолоджується і стає важким, а тому не піднімається вгору й не утворює дощових хмар. Найсухіша частина природної зони — берегова пустеля Атакама. На її переважно піщаній поверхні зрідка трапляються поодинокі посухостійкі рослини, зокрема кактуси. Атакама піднімається схилами Анд до 3 000 м, де переходить у високогірну пустелю. На південь від берегових пустель на західному узбережжі материка і на острові Вогняна Земля розміщені ліси помірного поясу, де з'являються хвойні дерева: чилійські кедри, кипариси та араукарії^[3].

Висотна поясність в Андах. Ділянки Анд, що лежать на різних широтах, відрізняються кількістю й складом висотних поясів. Найповніший спектр висотних поясів представлений в області екватора.

Нижчий пояс гір, який називають «жарка земля», простягається до висоти 1200–1500 м над рівнем моря. Його займають вологі екваторіальні ліси. Вище, до 2800 м, гірські вічнозелені ліси з деревоподібних папоротей, бамбуків, хінного дерева, кущів коки. Цей пояс називають «помірна земля». Тут температура протягом року коливаються в межах від +15 до +20°С. На висоті від 2800 до 3800 метрів, вже в прохолодному кліматичному поясі, розміщений пояс низькорослих високогірних лісів — пояс криволісся. Ще вище, до 4500 м, лежить пояс високогірних лугів — парамос. Хоча середньомісячні температури в цьому поясі додатні (+4…+8°С), але часто трапляються нічні заморозки. Рослинність парамосу своєрідна: високі складноцвіті рослини, кущові злаки, ділянки мохових боліт. Вище 4500 м розміщується пояс вічних снігів і льодовиків^[4].