Фінансування тероризму (ст. 2585)

Об’єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями, які полягають у фінансуванні тероризму.

Фінансування тероризму – діяльність, пов’язана із забезпеченням грошовими ресурсами окремих терористів, терористичних груп чи терористичних організацій для здійснення ними терористичної діяльності.

Терористична діяльність – діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об’єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування завідомо терористичних груп (організацій) або інше сприяння їм.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною та спеціальною метою, зазначеною в диспозиції ч.1 ст. 258⁵: фінансове або матеріальне забезпечення окремого терориста чи терористичної групи (організації), організація, підготовка або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічні заклики до вчинення терористичного акту, сприяння вчиненню терористичного акту, створення терористичної групи (організації).

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) з корисливих мотивів; 3) у великому розмірі; 4) заподіяння злочином значної майнової шкоди (ч.2 ст. 258⁵); особливо кваліфікуючими – вчинення цього злочину: 1) організованою групою; 2) в особливо великому розмірі; або 3) спричинення ним інших тяжких наслідків (ч.3 ст. 258⁵).

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 258⁵ фінансування тероризму визнається вчиненим у великому розмірі, якщо розмір фінансового або матеріального забезпечення перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в особливо великому розмірі (згідно з п. 2 примітки до ст. 258⁵) – якщо перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Заподіяння значної майнової шкоди передбачає знищення чи пошкодження майна. Значність майнової шкоди визначається з урахуванням вартості майна, його кількості, із врахуванням матеріального становища потерпілого.

Інші тяжкі наслідки полягають у настанні таких наслідків, як заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам, порушення діяльності підприємств, установ, органів влади та управління, тривалі зупинки роботи підприємств, організацій, транспорту, аварії, хімічне або радіоактивне забруднення навколишнього середовища, поширення епідемій, епізоотій або епіфітотій, загострення міжнаціональних відносин тощо.

Відповідно до ч.4 ст.258⁵ особа звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені цією статтею, якщо вона: 1) добровільно до притягнення до кримінальної відповідальності повідомила про відповідну терористичну діяльність; 2) іншим чином сприяла припиненню терористичної діяльності або запобіганню злочину, який вона фінансувала або вчиненню якого сприяла; 3) в її діях немає складу іншого злочину.

Особа, яка створила терористичну групу (організацію) або здійснювала керівництво такою групою (організацією) не може бути звільнена на підставі ч.4 ст. 258⁵.

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності (ст. 259 КК). Суспільна небезпечність цього злочину полягає у поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує громадську безпеку.

З об’єктивної сторони злочин характеризується єдиною обов’язковою ознакою – суспільно небезпечною дією, яка полягає у завідомо неправдивому повідомленні про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.

Цей злочин слід вважати закінченим з моменту вчинення неправдивого повідомлення. Це повідомлення може бути зроблене будь-яким способом (усно, письмово, за допомогою телефону, радіо, від свого імені чи анонімно) і доведене до широкого кола осіб чи повідомлене хоча б одній особі з тим, щоб воно набуло подальшого поширення. За своїм змістом воно стосується здійснення в майбутньому загальнонебезпечних дій і є неправдивим.

Кваліфікуючи такі дії, варто виходити з того, що суб’єкт цього злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. При цьому особа точно, достовірно знає, що поширена нею інформація є неправдивою, розуміє, що такі повідомлення викликають обстановку страху серед населення, порушують громадську безпеку. Тим самим винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкоди громадській безпеці. Бажаючи настання таких наслідків – а це має місце тоді, коли винний прагне дезорганізувати діяльність підприємства, установи, організації, викликати паніку, – він діє з прямим умислом. Цей злочин може вчинюватись як з хуліганських, так і з інших особистих мотивів. Так, вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 7 квітня 2009 р. було встановлено, що 30 січня 2009 р., о 15 год. 20 хв., підсудний О. з приміщення магазину в с. Слобідка Новгород-Сіверського району зателефонував до Новгород-Сіверського РВ УМВС України в Чернігівській області за номером “02” та повідомив, що під будівлю райвідділу закладено вибухівку, яку він має намір привести в дію. Під час судового засідання він пояснив, що такі дії вчинив через те, що напередодні співробітниками Новгород-Сіверського РВ УМВС було затримано його племінника. Суд вірно кваліфікував дії підсудного за ч. 1 ст. 259 КК України(1).

Кваліфікований вид злочину має місце тоді, коли він: 1) спричинив тяжкі наслідки, 2) вчинений повторно.

Тяжкі наслідки – поняття оціночне і визначається у кожному випадку з урахуванням обставин справи. Це може бути тривале порушення роботи транспорту, підприємств, організацій, спричинення матеріальної шкоди у великих розмірах, тривала перерва у функціонуванні систем забезпечення життєдіяльності населення на певній території, ускладнення міждержавних відносин тощо.

При визначенні повторності слід керуватись ч. 1 ст. 32 КК.

Погроза вчинення викрадання або використання радіоактивних матеріалів (ст. 266 КК). Предметом злочину є радіоактивні матеріали.

Кваліфікуючи злочин за об’єктивною стороною, слід пам’ятати, що її утворюють вчинення таких двох дій: 1) погроза вчинити викрадання радіоактивних матеріалів (ч. 1 ст. 266 КК); 2) погроза використати радіоактивні матеріали (ч. 2 ст. 266 КК).

Під погрозою вчинити розкрадання радіоактивних матеріалів слід розуміти доведений до сторонніх осіб намір протиправно, будь-яким способом заволодіти радіоактивними матеріалами й отримати можливість розпоряджатися ними на свій розсуд.

Погроза використати радіоактивні матеріали – це погроза застосувати шкідливі властивості таких матеріалів.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є обстановка, наявність якої дає підстави побоюватися здійснення відповідної погрози. Про наявність таких підстав можуть свідчити місце й час проголошення погрози, особа того, хто погрожує, відсутність належного контролю за радіоактивними матеріалами тощо.

Закінченим злочин вважається з моменту висловлення погрози і сприйняття її тим, кому вона адресована.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом і спеціальною метою (відповідно до змісту погрози): 1) примусити фізичну або юридичну особу, міжнародну організацію або державу вчинити будь-яку дію або утриматися від неї (ч. 1 ст. 266 КК); 2) спричинити загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 266 КК).