Поняття громадських зв'язків

Управління персоналом

У сучасних умовах персонал-менеджмент можна вважати складовою управління людськими ресурсами. Персонал-менеджмент - це комплекс адміністративних функцій, які є службовими обов'язками кваліфікова­них спеціалістів-кадровиків: аналіз змісту роботи; складання методик до­бору персоналу; тестування персоналу; впорядкування класифікації та описів посад; оцінювання результатів праці персоналу; організація оплати праці; оформлення процедур найму і звільнення; ведення кадрової доку­ментації.

Управління персоналом - це не тільки адміністрування кадрової служ­би, а й більш широкий обсяг діяльності керівників органів управління. Во­но включає в себе усі функції, пов'язані з: плануванням; залученням; до­бором; соціалізацією; професійним розвитком; оцінюванням показників діяльності; оплатою праці; мотивацією; підтримкою робочих відносин з метою максимального використання потенціалу людських ресурсів.

Вироблена в організації система управління персоналом повинна ба­зуватися на таких передумовах:

- орієнтованості на місію організації;

- відповідності стану зовнішнього середовища;

- відповідності організаційній культурі;

- участі керівництва організації;

- існуванні кваліфікованих спеціалістів.

Основною метою управління персоналом є поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації та трудової мотивації для розвитку здібностей працівників і стимулювання їх до виконання функцій більш високого рівня.

Основними принципами управління персоналом у сфері державної служби є: демократичний добір, просування по службі на основі заслуг (професійний досвід, ділові якості, професійні навички та здібності), по­стійне навчання, перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців, заохочення їх до службової кар'єри, оцінювання показників діяльності, систематичне оновлення кадрів, контроль за їх діяльністю.

Найважливішими складовими функції управління персоналом є: кадро­ве планування, добір персоналу, кадровий розвиток, утворення та діяль­ність служб, що спеціалізуються на роботі з персоналом.

Кадрове планування

Концепцію довгострокової, орієнтованої на майбутнє кадрової політи­ки можна реалізувати з допомогою кадрового планування - механізму реалізації концепції довгострокової, орієнтованої на майбутнє кадрової політики. Його результати залежать від внутрішніх і зовнішніх факторів. До внутрішніх належать: аналіз змісту праці; аналіз відносної цінності праці; класифікація посад; аналіз результатів праці; продуктивність праці; оплата праці. До зовнішніх: вікова структура персоналу; проекція звіль­нення і ротації кадрів; програмні цілі організації; бюджет організації; зміни в нормативно-правових актах; ситуація на ринку праці; політичний клімат.

Добір персоналу

Добір персоналу - це: 1) процес оцінки професійних якостей кола пре­тендентів, визначення придатності кожного з них для виконання посадо­вих обов'язків; 2) комплекс заходів, виконання яких повинно забезпечити відповідність індивідуально-психологічних особливостей кандидата на державну службу вимогам професійно-посадової діяльності в органах державної влади. Добір персоналу складається з двох етапів - набору і відбору персоналу. Він проводиться з внутрішніх і зовнішніх джерел.

Процес планування кадрів складається з трьох етапів:

1. Оцінка наявних ресурсів, що передбачає перевірку відповідності персоналу організації її меті та цінностям.

2. Розрахунок потреби в різних категоріях працюючих на перспективу.

3. Вироблення програми забезпечення потреби в персоналі. Очевидно, що планування людських ресурсів безпосередньо пов'язано з іншою функцією управління персоналом - професійним розвитком і під­вищенням кваліфікації кадрів.

Кадровий розвиток

Кадровий розви­ток є довготривалим завданням, спрямованим на збереження, поліпшен­ня та пристосування фахових та соціальних якостей працівників. Змістом процесу кадрового розвитку є узгодження організаційних цілей та потен­ційних вимог до працівників, їх професійних знань, навичок, здібностей та особистих якостей. Основними складовими кадрового розвитку відповідно до конкретних цілей та стратегії організації є такі:

- кількісне та якісне визначення потреб у працівниках;

- розвиток та прозорість систем оцінок;

- планування кар'єри;

- організація системи навчання та підвищення кваліфікації працівників організації відповідно до сучасних та майбутніх завдань;

- визначення здібностей та потенціалу працівників та створення мож­ливостей для їх розвитку.

Професійний розвиток є процесом підготовки державних службовців до виконання нових функцій, заміщення нових посад, реалізації нових завдань. Органи державної влади повинні розробляти спеціальні методи­ки і системи управління професійним розвитком: формування резерву кадрів, розвиток кар'єри. Завдання в сфері професійного розвитку вклю­чаються в особисті плани спеціалістів та керівників цих органів.

Визначення потреб професій­ного розвитку окремого державного службовця є спільним завданням кад­рової служби, безпосередньо службовця та його керівника. Роль кожного суб'єкта у цьому процесі схематично можна зобразити так:

Кадрова служба	Державний службовець	Керівник
- стратегія розвитку персо­налу; - професійна оцінка кадро­вого потенціалу	- інтереси професійного розвитку; - оцінка власного потен­ціалу	- потреби підрозділу; - оцінка потенціалу держ-службовця

Важливим засобом професійного розвитку є професійне навчання -процес підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців..

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про державну службу», держав­ним службовцям створюються умови для професійного навчання через навчання у відповідних навчальних закладах, як правило, не рідше од­ного разу на п'ять років. Його результати є однією з підстав для просування по службі.

Важливою складовою функції управління персоналом є управління кар'єрою державного службовця. Кар'єра - це суб'єктивно усвідомлені власні судження працівника про своє трудове майбутнє, очікувані шляхи самовираження та задо­волення працею. Тобто кар'єра - це поступове просування працівника службовими щаблями, зміна кваліфікаційних можливостей, навиків, здібностей і розмірів винагород, пов'язаних з його діяльністю.

Планування кар'єри - це визначення мети розвитку кар'єри та шляхів, що ведуть до її досягнення. Етапами реалізації мети розвитку кар'єри є послідовність посад, що на них потрібно працювати перед тим, як зайняти цільову посаду, а також перелік умов, необхідних для набуття необхідної кваліфікації - курсів професійного навчання, стажувань, оволодіння комп'ю­терними технологіями, вивчення іноземних мов тощо.

План кар'єри можна визначити як план індивідуальної роботи праців­ника, що передбачає досягнення особистої мети у своїй сфері діяльності. Планування кар'єри дає можливість поєднати плани професійного зрос­тання службовця із завданнями органу виконавчої влади, а також зміцнює взаємини між керівником і підлеглим. Програма індивідуального розвитку кар'єри може реалізовуватись у різних формах: неформальна розмова між службовцем і його керівником; формальні програми, плани; майстерні планування кар'єри; посібники; поєднання цих форм.

Служба управління кадрами

Формування інституту державної служби зумовило створення спеціа­льних підрозділів - кадрових служб, що займаються виключно питаннями кадрового менеджменту. Кадрові служби розробляють і контролюють річні та перспективні плани роботи з персоналом, змістом яких є конкретні за­ходи, що передбачають добір, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, переміщення, стимулювання праці, персональний облік і конт­роль за професійною діяльністю державних службовців. За даними зару­біжної літератури та оцінками фахівців, загальна чисельність співробітни­ків служби управління персоналом становить приблизно 1,0-1,2 відсотка від загальної чисельності колективу

Перед сучасними кадровими службами органів державної влади стоїть актуальне завдання активізації їх ролі у формуванні органі­заційної кадрової політики. Кадрові служби повинні стати повноцінними методичним, інформацій­ним та координуючими центрами кадрового менеджменту, зосередитися на аналітичній та організаційній роботі у сфері кадрового менеджменту, аналізі ефективності діяльності органу виконавчої влади, його структур­них підрозділів, професійної діяльності кожного державного службовця, прогнозуванні розвитку персоналу, плануванні кар'єри держслужбовців, забезпеченні їхнього навчання та моніторингу ефективності роботи. Вони мають бути структурно об'єднані із іншими підрозділами, що виконують функції управління персоналом.

Таким чином, кадрова служба - структурний підрозділ органу ви­конавчої влади, основною функцією якого є здійснення кадрового менеджменту. Вона діє відповідно до Типового положення про кадрову службу органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1996 року.

До функцій голов­ної служби персоналу слід віднести:

- формування напрямів персональної політики;

- розгляд звернень працівників;

- управління соціальними програмами;

- координацію роботи підрозділів щодо добору кадрів;

- вироблення і реалізація програм з перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

- методичну допомогу лінійним керівникам;

- розроблення стратегії і методик добору кадрів;

- контроль за дотриманням законодавства.

До функцій підрозділів служби персоналу можна віднести:

- визначення кадрових потреб підрозділу;

- участь у відборі та організаційній соціалізації нових працівників;

- роз'яснення кадрової політики організації працівникам підрозділу; -допомога керівникам у здійсненні управлінських функцій;

- початковий розгляд звернень персоналу.

Бюджетна функція

Бюджетна функція притаманна всім, без винятку, органам виконавчої влади. її серцевиною є бюджетний процес - регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, затверджен­ням звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему.

Конституція України передбачає участь у бюджетному процесі різних суб'єктів влади (Верховна Рада України, Президент України, Прем'єр-міністр України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада АРК, Рада мініст­рів АРК, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування). У цьому процесі визначається обсяг фінансових ресурсів, що необхідні для виконання завдань з розвитку виробничої та невиробничої сфер народного господарства, здійснюється розподіл цих ресурсів у галузевому і територі­альному розрізах. До завдань бюджетного процесу відносять:

- визначення доходів з кожного джерела;

- визначення величини видатків;

- контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств, орга­нізацій, установ за виконанням ними бюджетних коштів;

- створення державних матеріальних і грошових резервів для постій­ного фінансування передбачених заходів.

Головним призначенням Державного бюджету є розподіл державних коштів між міністерствами (відомствами) і програмами. Бюджетним кодексом України визначаються такі стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рі­шення щодо нього.

Організаційні етапи, пов'язані з підготовкою, розглядом та затвер­дженням Державного бюджету України, розглядаються в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Юридично-судова функція

Юридична функція

Суть цієї функції полягає у забезпеченні відповідності управлін­ських рішень, розпорядчих документів органів виконавчої влади чинному законодавству та правовим нормам.

Діяльність юридичних служб органів виконавчої влади України регу­люється Загальним положенням про юридичну службу міністерства, іншо­го органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та органі­зації. Основним завданням юридичних служб є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів органами виконавчої влади, а також їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов'язків, а також представлення інтересів органу в судах. Юридична служба здійс­нює такі функції:

1) організовує і бере участь у забезпеченні реалізації державної пра­вової політики у відповідній сфері, правильного застосування законодав­ства в органі виконавчої влади, представлення інтересів органу в судах;

2) розробляє та бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань, що належать до компетенції органу;

3) перевіряє відповідність законодавству і міжнародним договорам України проектів наказів та інших актів, що подаються на підпис керівника, погоджує (візує) їх за наявності віз керівників заінтересованих структурних підрозділів;

4) проводить юридичну експертизу проектів нормативно-правових ак­тів, підготовлених структурними підрозділами органу виконавчої влади, за результатами якої готує висновки за формами, що затверджуються Мін'юстом, погоджує (візує) їх за наявності віз керівників заінтересованих структурних підрозділів;

5) переглядає разом із структурними підроздіами органу виконавчої влади нормативно-правові акти та інші документи з питань, що належать до його компетенції, з метою приведення їх у відповідність до законодавства;

6) інформує керівника про необхідність вжиття заходів для внесення змін до нормативно-правових актів та інших документів, визнання їх таки­ми, що втратили чинність, або скасування;

7) вносить керівникові пропозиції щодо подання нормативно-право­вого акта на державну реєстрацію в порядку, визначеному Мін'юстом;

8) разом із заінтересованими структурними підрозділами узагальнює практику застосування законодавства у відповідній сфері, готує пропозиції щодо його вдосконалення, подає їх на розгляд керівництва для вирішення питання щодо підготовки проектів нормативно-правових актів та інших документів, внесення їх в установленому порядку до державного органу, уповноваженого приймати такі акти;

9) розглядає проекти нормативно-правових актів, що надійшли на по­годження та готує пропозиції до них;

10) організовує роботу, пов'язану з укладенням договорів (контрактів);

11) організовує претензійну та позовну роботу, здійснює контроль за її проведенням;

12) аналізує матеріали, що надійшли від правоохоронних і контро­люючих органів, результати позовної роботи, дані статистичної звітності, що характеризують стан законності в управлінській діяльності;

13) сприяє правильному застосуванню законодавства про працю, за­побіганню безгосподарності, непродуктивним витратам, бере участь у проведенні аналізу причин їх виникнення та у підготовці документів про відшкодування збитків;

14) здійснює методичне керівництво правовою роботою в органі ви­конавчої влади;

15) веде облік актів законодавства і міжнародних договорів, забезпе­чує підтримання їх у контрольному стані та зберігання;

16) збирає інформацію про офіційне оприлюднення актів законодав­ства в друкованих виданнях;

17) здійснює заходи, спрямовані на підвищення рівня правових знань працівників органу виконавчої влади;

18) забезпечує у встановленому порядку представлення інтересів ор­гану виконавчої влади в судах та інших органах.

Судово-позовна функція

Судово-позовна функція тісно пов'язана із попередньо розглянутою, а тому здійснюється за допомогою дій, що можна віднести до допоміжних функцій. Ця функція, на думку Б. Гурне, «об'єднує в собі всі види ді­яльності з розгляду справ, що можуть призвести до судових проце­сів, а також самих процесів».

Проблеми, пов'язані з організацією служби, покликаної забезпечувати судово-позовну функцію, органи виконавчої влади можуть вирішувати двома способами. Перший - кожен окремий орган самостійно вирішує питання, пов'язані з судовими справами. Такий підхід застосову­ється при вирішенні вузькотехнічних питань або коли рішення суду стосу­ється безпосередньо лише цього органу (скарги працівників на керівни­цтво органу; позови, пов'язані із проведенням конкурсів на заміщення вакантних посад держслужбовців чи їх звільненням з посад тощо).

Другий підхід передбачає створення спеціальної служби, котрій дору­чається ведення всіх судово-позовних справ (наприклад, такі служби діють у тих структурних органах, де часто виникають майнові спори). Мініс­терство юстиції України, наприклад, виступає як представник Президента України і Кабінету Міністрів України під час розгляду справ судами Украї­ни та судами іноземних держав або міжнародними судовими органами та установами.

Діловодство

У літературі діловодство прийняти поділяти на теоретичне і практичне. Теоретичне - це наука, що викладає правила складення ділових паперів, актів і самих справ; практичне діловодство - це загальний порядок вироб­ництва справ у службових місцях згідно зі встановленими формами і за встановленими зразками ділових документів. Виходячи з теоре­тичного і практичного аспектів цієї функції, можна зробити таке визначен­ня: діловодство - це сукупність процесів, що забезпечують докумен­тування управлінської інформації та організацію роботи зі службо­вими документами у процесі реалізації управлінських функцій.

Необхідність здійснення належного діловодства та його вдосконален­ня зумовлені такими чинниками:

1) ускладнення функцій державного управління підвищує вимоги до складання документів, їх оформлення та обробки;

2) раціоналізація роботи з документами - важливий напрям підви­щення ефективності управлінської праці, що дає можливість уникати не­виправданих часових витрат, зосередити зусилля управлінців на опера­тивному та якісному вирішенні конкретних управлінських питань;

3) забезпечення прав та інтересів громадян, які вступають у право­відносини з державними органами.

Виділяють такі аспекти діловодства. По-перше,- це юридичний аспект - забезпечення законності та дисципліни у сфері діловодства, не­обхідності офіційного закріплення вимог, що пред'являються до докумен­тів відповідними нормативно-правовими актами, і безумовного їх до­тримання.

По-друге,- організаційний аспект, що виявляється у налагодженні різ­номанітних і досить складних відносин організаційного характеру, котрі виникають між органами державної влади, підприємствами, організаціями щодо створення документів, їх руху, обробки.

По-третє, економічний аспект діловодства пов'язаний з економічною доцільністю, оптимальністю його здійснення.

Таким чином, діловодство покликане створити умови для:

- оформлення ділових документів відповідно до вимог стандартів;

- руху документів (реєстрація, контроль за рухом і термінами їх вико­нанням);

- пошуку виконаних документів (формування у справи відповідно до номенклатури справ);

-зберігання документів [43, с. 124].

У діловодстві базовим поняттям є «документ» - структурована одиниця інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини, що оформлена й зафіксована на матері­альному носії в установленому порядку з дотриманням певної форми та формуванням обов'язкових ознак, та призначена для її обробки і пе­редачі в часі та просторі.

В управлінській практиці використовуються переважно текстові документи, зафіксовані у письмовий спосіб. Ці документи назива­ються управлінськими.

Основними і обов'язковими вимогами для всіх документів є положен­ня про те, що документ:

а) має видаватися, прийматися повноважним органом або особою відповідно до їх функцій, компетентності;

б) не повинен суперечити законодавчо-нормативним актам;

в) має бути достовірним, базуватися на аналізі, фактах і містити конк­ретні висновки, реальні пропозиції і вказівки.

Документ складається за встановленою формою, відповідно редагу­ється і оформлюється.

Управлінський процес передбачає отримання, обробку інформації та прийняття управлінських рішень, що переважно фіксуються на матері­альних носіях-документах. Документальне відображення інформації є не­від'ємним елементом управління, тобто управління неможливе без його документування.

Документування - це регламентований процес запису інформації на різноманітних носіях за встановленими правилами, яка забезпе­чує її юридичну силу, та спрямований на збереження всієї докумен­тації, що стосується основних напрямів і процедур роботи органу державної влади та прийнятих рішень, протягом такого часу, допоки ця документація становить цінність.

Кожен документ є часткою системи більш високого рівня і входить у відповідну систему документації як її елемент. Під системою документа­ції розуміється сукупність документів, взаємопов'язаних за ознака­ми походження, призначення, виду, сфери дії, єдиних вимог до їх оформлення. Управлінські документи, що є частиною офіційних докумен­тів, забезпечують керованість об'єктів управління. Зазначені докумен­ти утворюють такі види документації: організаційно-правова; планова; розпорядча; інформаційно-довідкова і довідково-аналітична; звітна; дого­вірна; документація із забезпечення кадрами (з особового складу); доку­ментація із забезпечення фінансами (бухгалтерський облік і звітність); документація із матеріально-технічного забезпечення; документація із документаційного та інформаційного забезпечення діяльності установи; до­кументація, що відображає основну діяльність установи.

Документаційне забезпечення документів передбачає не тільки створення документів, а й організацію роботи з ними - організацію документообігу установи, збері­гання документів та їх використання у поточній роботі. Документування управлінської діяльності і регламентування порядку роботи з документа­ми від моменту їх створення або надходження до відправлення або пере­дачі в архів в органах державної влади України здійснюється відповідно до Примірної Інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України, а також до державних стандартів на організаційно-розпорядчу документацію.

Невід'ємною складовою діловодного процесу органу виконавчої влади є діловодство за зверненнями громадян - один з видів діловодства, що ведеться окремо від інших його видів і покладається на спеціально призначених для цього посадових осіб чи підрозділ службового апарату.

Організація роботи з докумен­тами в установі забезпечується службами діловодства.

Основним завданням діловодної служби є встановлення єди­ного порядку документування і роботи з документами на основі використання сучасної обчислювальної техніки, автоматизова­ної технології роботи з документами та скорочення кількості доку­ментів.

Діловодний процес має свою специфічну технологію - документообіг організації - сукупність взаємопов'язаних процедур, що забезпечу­ють рух документів в установі з моменту їх створення чи надхо­дження і до завершення виконання чи відправки, тобто повний життєвий цикл документів в установі до передачі їх в архів або на знищення.

Актуальним завданням, пов'язаним із забезпеченням поточного діло­водства, є запровадження в практику діяльності органів виконавчої влади України технологій електронного документообігу та електронного цифро­вого підпису. Запровадження цифрового підпису дає можливість створю­вати системи обміну електронними документами - документами, інфор­мація в яких зафіксована у вигляді електронних даних (включаючи обов'язкові реквізити документа), що не потрубують дублювання паперо­вими і дають можливість значно знизити фінансові витрати та витрати робочого часу в органах державної влади.

Електронний документообіг - це інформаційна технологія, що за­безпечує автоматизацію документообігу засобами комп'ютерної техніки та зв'язку є сукупністю процесів створення, оброб­лення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, що використовуються із застосу­ванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів.

Важливою складовою діловодства є забезпечення дійового контролю за станом виконання документів. Контроль виконання - це практична робота щодо здійснення поточного нагляду за станом виконання призна­ченими особами тих чи інших організаційно-розпорядчих документів. Кон­тролю підлягають зареєстровані документи, в яких встановлене певне завдання

Здійснення безпосереднього контролю за виконанням документів в органах виконавчої влади покладається на спеціально утворені конт­рольні служби. До контрольних служб відносять структурні підрозділи з контролю апарату міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій.

У процесі управління створюється велика кількість документів служ­бового характеру. Система збереження документів, що є частиною організації роботи з документами,- це сукупність засобів обліку та систе­матизації документів з метою їх пошуку і використання у поточній діяль­ності установи. Документи з часу створення (надходження) і до передачі їх в архів зберігаються за місцем їх формування у службо­вих «справах».

Справа - це комплекс належно оформлених і згрупованих закінчених виробництвом документів службового характеру, що вміщує вичерпну інформацію стосовно вирішення конкретного питання. Формування спра­ви - це групування окремих документів відповідно до встановленої но­менклатури. Справи формуються за місцем реєстрації самих документів або в структурних підрозділах установи, де відповідальні особи групують виконані документи згідно з профілем свого підрозділу.

Органи державної влади визначають конкретний комплекс документів, необхідний та достатній для документування їх діяльності. Ці документи групуються за логічною послідовністю виконання, а їх систематизований перелік називається «номенклатурою справ».

Номенклатура справ - це обов'язковий для кожної юридичної особи систематизований перелік назв справ, що формуються в її діловодстві, розміщених у певній послідовності, із зазначенням строків зберігання справ.

Органи державної влади створюють архівні підрозділи для тимчасово­го зберігання архівних документів, що нагромадилися за час їхньої діяль­ності, використання відомостей, що містяться в цих документах, для служ­бових, виробничих, наукових та інших цілей, а також для захисту прав і законних інтересів громадян.

Архів, архівний підрозділ, архівний відділ - це установа, що за­безпечує облік, зберігання архівних документів, використання відомостей, що в них містяться, та формування Національного архівного фонду або здійснює управління, науково-дослідну та інформаційну діяльність у сфері архівної справи і діловодства.

Обов'язковою умовою раціональної організації діловодства, за­собом підвищення продуктивності та здешевлення управлінської праці є механізація та автоматизація діловодних процесів. Механіза­ція та автоматизація впроваджується на всіх етапах діловодного процесу: реєстрація і підготовка документів, їх копіювання, оперативне зберігання і транспортування, контроль за виконанням тощо. Ці етапи мають бути сумісними і передбачати можливість їх об'єднання в єдину систему.

Зв'язки з громадськістю

Поняття громадських зв'язків

Термін «паблік рілейшнз» що перекладається з анг­лійської як відносини з публікою, зв'язки з громадськістю, є відносно но­вим для органів публічної влади України. «Зв'язки з громадськістю» або «громадські зв'язки» (надалі - ГЗ) відіграють дедалі більшу роль у діяльно­сті органів виконавчої влади. ГЗ, що налічують більш як 95-річну історію існування в демократичних країнах, усе впевненіше входять у життєвий простір сучасної України, поступово усвідомлюється важливість і необхід­ність цієї функції у процесі здійснення державного управління.

Основною метою ГЗ є створення зовнішнього і внутрішнього політико-соціально-психологічного середовища, сприятливого для успішної роботи органу державного управління, забезпечення бажаної поведінки громад­ськості щодо цього органу влади.