Сутність фактору економіко-географічного положення території для РПС. Рівні економіко-географічного положення

Розташування кожного об’єкта народного господарства у просторі зумовлене впливом низки причин і закономірностей. ЕГП об’єкта – сукупність його відношень до інших економіко-географічних об’єктів, що лежать поза ним. Тобто об’єкт характеризується розташуванням на певній території та системою зв’язків з іншими об’єктами. Залежно від економічної природи об’єкта найважливішими вважаються його відношення до природних і ТР, ринку сбуту продукції, а також можливість виробничої кооперації з ін.об’єктами, транспортна забезпеченість, екологія. ЕГП – це категорія історична: якщо з часом зміниться економічний простір довкола об’єкта, це відбивається на економічному потенціалі самого об’єкта.

Рівні ЕГП: макро, мезо і мікро. Макроположення відбивають економічні відносини об’єкта з великими регіонами чи міждержавний рівень відносин. Мезоположення характеризує об’єкта за відношенням до компактної та відносно невеликої за розміром території його оточення.

Мікроположення означає розташування об’єкта в межах локального територіального положення Академії на 3 рівнях. Мікроположення хар.об’єкт відносно найближчого положення. Це може бути розташування об’єкта у місті, положення с/г ферми відносно консервного заводу або найбл.ринку збуту.

Щоб оптимально розташувати об’єкт у місті треба визначити: відстань до центру міста, заселеність тр.мережі, потенціал роб.сили, ступінь впливу конкурентів у зоні розм. об’єкта. Вплив ЕГП виявляється в тому, що район отримує певні економічні переваги при оптимальній взаємодії економічних зв’язків з ін.об’єктами або районами

ЕГП є найважливішим фактором для ств.вільних економічних зон.

26.Екологічний фактор та зміни його значення з часом для розміщення підприємств окремих галузей.

З НТП все більше зростає значення екологічного фактора в РПС. Існує певна суперечність між розвитком виробництва і станом навколишнього середовища. Зменшення тиску та природу можна досягнути шляхом істотного скорочення світового виробництва, але практична його реалізація сьогодні малоймовірна. Фактори, що обумовлюють забруднення і деформацію природного навколишнього середовища: використання зростаючих обсягів природних ресурсів у виробництві; зростаючі обсяги викидів;радіоактивне забруднення; збільшення транспортних засобів; забруднення Світового океану; ерозія і засолення ґрунтів; знищення лісового покриву Землі.

Основні шляхи вирішення екологічних проблем:

1. Істотне зниження матеріаломісткості вир., зменшення витрат сировини на одиницю прод

2. Зниження електромісткості вир., зменшення витрат електричної та теплової енергії на од. продукції.

3. Зменшення питомої ваги традиційних галузей вир. (ч.м., маш.буд.), підв. нематеріало-, наукомістких вир. (електроніка).

4. Впровадження технологій з повним циклом вир.

27. Вільні економічні зони у світі та проблеми їх ств.в Україні.

Інтернаціоналізація господарського життя, потреба більш ефективного використання географічних і інших переваг визначених територій привели до створення в багатьох країнах особливих економічних зон. У різних варіантах вони існують у КНР, США, Франції, В'єтнаму, Болгарії, Угорщині, Мексиці, Ірландії, Південній Кореї й у ряді інших держав.

Отже, вільна економічна зона — це територія, на якій встановлюються особливий режим і особливі пільгові умови господарської діяльності іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями, а також вітчизняних підприємств і громадян.

До вільних економічних зон варто відносити і зони експортного виробництва, і вільні митні зони.

У світі було створено близько 600 зон, в основному в другій половині XX століття, хоча перша зона класичного типу — митна існувала в Гібралтарі вже в XIX столітті. У Західній Європі на початку 90-х років діяло близько 100 вільних економічних зон. Більше всього їх було створено у Швейцарії (26), Іспанії (22), Італії (II), у Франції (10), у Фінляндії (7), ФРН (6).

Відомо, що до революції в Одесі, існували "порти франко" — вільні митні зони. При всій розмаїтості в основному створені зони можна звести до декількох основних типів: митної, зони експортного виробництва і комплексної (найбільш успішний приклад останньої дає зона навколо ірландського аеропорту Шеннона, аналогічна зона була створена в Японії на острові Окінава). У КНР і в деяких інших країнах були створені технологічні зони. Світовий досвід свідчив про те, що для створення зони потрібно наявність ряду факторів. До їхнього числа наші економісти віднесли наступні:

зв'язок з міжнародними ринками (транспортні і телекомунікаційні можливості);

ступінь розвитку інфраструктури, у тому числі ділової інфраструктури (банківське і страхове обслуговування, експедиторські, інформаційні й інші служби, біржі і т.п.);