В.Вернадський – титан мислі

Зміст

 

Вступ

1.В.Вернадський – титан мислі

2. Володимир Вернадський і Україна

3. Віхи життя і творчості В.І.Вернадскього

4. В.І.Вернадський і сучасна екологія

5. Список використаної літератури

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

Вернадський Володимир Іванович – великий і легендарний український вчений, основоположник вчення про біосферу і ноосферу, основоположник наук біогеохімії, геохімії, радіогеології, автор закону біогенної міграції атомів, закону константності, великий мислитель ХХ століття, перший президент Академії Наук України, великий патріот України, нащадок запорізьких козаків.

Володимир Вернадський не просто створив нові науки, що у ХХ столітті було унікальним явищем, – він сприяв формуванню нового світогляду, нового погляду на природу загалом. У вченні про біосферу – оболонку Землі, де можливе життя, – він синтезував уявлення про світ, його єдність, передбачив перегляд базових понять науки про матерію та енергію, будову Всесвіту, простір та час, вчений попереджав про небезпеку, пов’язану з радіоактивністю, про відповідальність людства за збереження біосфери Землі. Вражають енциклопедичні знання вченого ХХ століття. Недарма ж казали, що сам Вернадський може представляти цілу академію. Геніальному вченому ще задовго до появи висотної авіації та космічних кораблів вдалося описати вигляд земної кулі з космосу.[12].

Основи вчення Вернадського про біосферу за останні понад три чверті століття майже не змінилися, бо важко додати щось принципово нове. Його унікальною науковою працею „Біосфера” (1926р.) захоплювалися не тільки науковці, але й студенти, молодь, інтелігенти-поети, письменники, художники; вона стала справжнім науковим бестселером. Український вчений випередив свій час, але це стало зрозуміло лише тепер.

Вернадський прожив велике й нелегке життя. Про його наукову діяльність є багато публікацій, досліджень, але про його особистість, як людину, патріота України тільки в останні 15-20 років почали з’являтися розрізнені і невпорядковані публікації. Тому завданням цієї роботи є показати Вернадського не тільки як вченого, науковця, але й як Людину, Сім’янина, великого патріота України, щоб усвідомити звідки він черпав силу, наснагу для своїх геніальних наукових розробок, що уславили його на віки й уславили на весь світ Україну, вірним сином якої він був усе своє життя. Це потрібно знати молоді, школярам, прийдешнім поколінням, як приклад для наслідування.

Великий титан науки залишив нам величезну і неоціненну наукову спадщину. Вивчення наукової спадщини В.І.Вернадського та пропаганда його вчення про біосферу й ноосферу є одним з найважливіших завдань розвитку загальнолюдської культури.

Про всеосяжний геній Вернадського його учень і послідовник Олександр Ферсман писав: „Ще багато років доведеться потрудитися і його учням й історикам природознавства, щоб виявити основні шляхи його наукової творчості, розгадати складні, ще не зрозумілі побудови його тексту. Це завдання лежить на майбутніх поколіннях”. [7]

 

 

В.Вернадський – титан мислі.

Ми називаємо великими вчених, які здійснили великі наукові відкриття, створили нові напрями в науці. Вернадський вирізняється особливо на їх фоні. Він не тільки створив нові наукові напрямки, нові галузі знання – він створив новий світогляд, доводячи в своїх наукових працях, що життя взагалі – а людина особливо – є явище космічне, і що розум людини є також могутньою космічною силою, яка допоможе суспільству пережити всі майбутні кризи – і екологічні, і духовні.

Вернадський слідом за своїм батьком називав себе пантеїстом. Пантеїзм – філософсько-релігійне вчення, згідно якого Бог ототожнюється з природою – обожнювання природи, боготворіння всього створеного. [1].

Його дружина і діти були глибоко віруючими. Можливо, що саме атеїзм, що насаджувався насильно в СРСР, перешкодив його дітям у 1930-ті роки повернутися на Батьківщину із Західної Європи, де вони здобували освіту.

Володимир Вернадський у своїй видатній праці „Біосфера” довів, що живі істоти – це жива речовина (рослини, тварини, гриби, мікроорганізми), що живуть на поверхні землі, в її атмосфері, гідросфері, верхніх шарах літосфери, утворюють оболонку або сферу життя – біосферу. „Якби на Землі було відсутнє життя, – писав учений, – обличчя її було б таким же незмінним і хімічно інертним, як обличчя Місяця, як інертні уламки небесних світил”. [5]

За багато мільйонів років існування Землі живі істоти рішуче змінили склад її атмосфери, гідросфери і літосфери, створивши, по суті, зовсім нове середовище життя. Людина, як біологічна істота, також є складовою частиною біосфери. Понад 60 років тому Вернадський висунув тезу про те, що біосфера Землі закономірно й неминуче перейде в нову якість, стане ноосферою. Це буде якісно новий стан біосфери, переробленої, перебудованої розумом людини і її працею. [4]. Але як змінює людина довкілля? Чи не завдасть йому непоправної шкоди? Чи зможе біота планети компенсувати шкоду, якої завдає їй людство? Великий вчений писав: „Людина вперше реально зрозуміла, що вона – житель планети й може, повинна мислити й діяти в новому аспекті, не лише окремої особи, сім’ї або роду, держав або їх союзів, але й а планетарному аспекті” [4].

Сама ж біосфера, як вважав В.Вернадський, в своєму розвитку керується інформацією, що надходить до неї ззовні, з Космосу. Учений вважав, що життя є явище космічне, а не суто земне. „Життя вічне, оскільки вічний Космос”, – писав Вернадський [5].

Узагальнюючи результати досліджень у галузі геології, палеонтології, біології та інших природничих наук, В.І.Вернадський дійшов висновку, що біосфера – це „стійка динамічна система, рівновага в якій встановилася в основних своїх рисах. з археозою й незмінно діє протягом 1,5-2 мільярда років”. [7].

Вернадський В.І. – автор важливих законів біогеохімічного колообігу.

Закон біогенної міграції атомів (Вернадського): міграція хімічних елементів на земній поверхні і в біосфері в цілому відбувається або за безпосередньої участі живої речовини, або в середовищі, геохімічні особливості якого (О2, СО2, Н2 та ін.) зумовлені живою речовиною – і тією, що існує сьогодні, і тією, що діяла на Землі за всю її геологічну історію. [5].

Закон константності (Вернадського): кількість живої речовини біосфери (для одного геологічного періоду) є константа. За цей час живий світ Землі морфологічно змінився невпізнанно, але ці зміни не вплинули ні на загальну кількість живої речовини, ні на її валовий склад. [5].

Та, на жаль, надзвичайно глибокі роздуми великого філософа-косміста В.І Вернадського, як і його однодумців М.Федорова, П.Флоренського про важливість гармонійного розвитку неподільної системи Космос-Земля-Людина справджується у наші дні найтрагічнішим чином. Це і Чорнобильська трагедія, і забруднені води Світового океану, зникнення лісів, парниковий ефект, озонові діри. [1].

Сьогодні нема більш змістовного й повного вчення про життя та його вплив на розвиток Землі, ніж учення про біосферу, яке обґрунтував Вернадський. Бо біосфера – це особлива оболонка Землі, яка перебуває в процесі постійного розвитку під впливом космічної енергії, що акумулюється й переробляється живою речовиною. Але людина може нанести непоправної шкоди біосфері. Тому ще 1922 року великий вчений виступив про моральну відповідальність учених за розробку й використання результатів досліджень радіоактивності. Можливо б не було в нас страхітливої Чорнобильської трагедії, якби до слів великого вченого прислухалися, якби не знищені були вчені-екологи у 1930-40-і роки в СРСР.

Великий титан науки Вернадський мав енциклопедичні знання. За своє життя він написав 416 значних наукових робіт (крім статей), з яких 100 присвячено мінералогії, 70 – біогеохімії, 50 – геохімії, 43 – історії науки, 37 – організаційним питанням, 29 – кристалографії, 21 – радіогеології, 14 – ґрунтознавству та іншим питанням. Слід виділити й праці з біології, проблем часу і симетрії, загальної геології, про родовища корисних копалин. Торкається він філософських проблем пізнання, реальності буття, вічності життя. Він умів здійснювати синтез знань, об’єднувати різні наукові дані; і це допомогло йому відкрити нові галузі розвитку наукової думки. Тому й зараховуємо його до великих вчених, мислителів ХХ століття. [12].

Говорячи про всеосяжний геній В.І.Вернадського, його учень і послідовник видатний вчений О.Є.Ферсман писав: „Ще багато років доведеться потрудитися і його учням й історикам природознавства, щоб виявити основні шляхи його наукової творчості, розгадати складні, ще не зрозумілі побудови його тексту. Це завдання лежить на майбутніх поколіннях”. [7].

Особливо велике значення має вчення про біосферу для розв’язання питань охорони природи та раціонального природокористування. Тому вивчення наукової спадщини В.І.Вернадського про біосферу й ноосферу є одним з найважливіших завдань розвитку загальнолюдської культури. Від того, як ми будемо господарювати в біосфері, залежить майбутнє людства: чи виживе людство, чи загине, якщо нерозумно буде взаємодіяти з природою. [10].

Наукову діяльність Вернадського високо оцінено світовою спільнотою. Його було обрано почесним членом ряду іноземних академій наук та наукових товариств. АН України встановлено премію його імені, золоту медаль імені Вернадського. Найбільша бібліотека України носить ім’я Вернадського. Великий вчений любив Україну, працював в Україні, любив свій народ, ставав на його захист. Маємо пишатися, що Вернадський є нащадком запорізьких козаків – великим Українцем, вченим світової слави. У далекій Антарктиді найбільша гірська система названа іменем Вернадського. Світ пам’ятає великого вченого – першого президента Академії Наук України.