Заміна осіб у зобов’язанні

Заміна осіб у зобов’язані – це випадки, за якими в зобов’язальні правовідносини вступає нова особа на стороні боржника або кредитора, при цьому зобов’язання ані змінюється ані припиняється.

Правочин щодо заміни сторони у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Підстави заміни кредитора у зобов'язанні:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

3. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Заміна боржника у зобов'язанні ( називається делегація або переведення боргу)

Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом

Питання 2Особливості цивільного провадження за участю іноземного елементу (особи)

Згідно із ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 р. іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. За цієї ж нормою особою без громадянства є особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, за окремими винятками, встановленими законодавством, користуються тими самими правами та свободами, несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.

Відповідно до ст. 410 ЦПК іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, зазначена стаття відображає в цілому так званий принцип національного режиму, який означає, що в судочинстві іноземні особи як учасники процесу є суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин і користуються такими самими процесуальними правами, що й громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією та законами Україниї

Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України. На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа повинна пред'явити документ, що є доказом її правосуб'єктності (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо). Цей документ визнається дійсним в Україні лише в разі його легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором.

Згідно із ст. 414 ЦПК підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається ЦПК, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Іноземним елементом згідно із Законом Про міжнародне приватне право є ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що ним регулюються, та дістає вияв в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (п. 2 ч. 1).

Розділом XII зазначеного закону встановлюються загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом. Так, підсудність визначається на момент відкриття провадження у справі незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у ст. 76 цього Закону. Встановлено також, що суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави перебуває справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Стаття 76 Закону Про міжнародне приватне право встановлює підстави визначення підсудності справ судам України. Зокрема, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України (крім справ, щодо яких встановлена виключна підсудність); якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або розташовані філія або представництво іноземної юридичної особи – відповідача та ін..

Судовий імунітет — це принцип, відповідно до якого до іноземної держави без згоди її компетентних органів не може бути пред'явлений позов, не може бути застосовано забезпечення позову і звернення стягнення на її майно, що перебуває на території іншої держави.

Дипломатичний імунітет — сукупність прав та привілеїв, наданих дипломатичним представництвам іноземних держав та їх співробітникам, що включають в себе: недоторканність особи, службових приміщень, житла і власності, звільнення від податків, митного огляду, гарантує дипломатам право безпечого проїзду та захисту від цивільного позову або кримінального переслідування відповідно до законодавства приймаючої країни[1