Стаття 1079. Сторони у договорі факторингу

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або фінансова установа[U1], яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

1. Абзац перший коментованої статті дублює положення ч.1 ст.1077 в частині назв сторін договору факторингу.

2. У ч.1 ст.26 ЦК та ч.1 ст.91 ЦК встановлені загальні правила про те, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки та що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині; згідно з ч.2 ст.91 ЦК цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Між тим закон нерідко встановлює спеціальні правила щодо обсягу цивільної правоздатності фізичних та юридичних осіб.

Зокрема, згідно з ч.2 коментованої статті можливість мати права та обов’язки клієнта з договору факторингу визнається лише за тими фізичними та юридичними особами, які є суб’єктами підприємницької діяльності. При цьому слід мати на увазі, що за загальним правилом ст.86 ЦК не тільки підприємницькі, а й непідприємницькі товариства можуть здійснювати підприємницьку діяльність.

Згідно з ч.3 коментованої статті можливість мати права та обов’язки фактора за договором факторингу можуть мати лише банки та фінансові установи, які відповідно до закону мають право здійснювати факторингові операції.

3. Укладення договору факторингу сторонами, які не відповідають вимогам ч.2 та ч.3 коментованої статті, незалежно від волі сторін не створює тих наслідків, на які він направлений, оскільки законом не визнається за такими сторонами здатність мати права та обов’язки за договором факторингу. Визнання такого договору недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК).

 

Стаття 1080. Недійсність заборони відступлення права грошової вимоги

Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

1. Відповідно до ч.3 ст.512 ЦК кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено, зокрема, договором. Абзацом першим ч.1 коментованої статті встановлене виключення з цього правила: договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення грошової вимоги або його обмеження.

Зазначена норма направлена на підвищення оборотоздатності грошових вимог. Виконання грошових вимог, на відміну, приміром, від виконання вимог про передачу речей, як правило, не потребує співпраці з боку кредитора, особливо якщо боржником та кредитором є юридичні особи або фізичні особи – підприємці, які зазвичай мають банківські рахунки. Крім того, у випадках, зазначених у ч.1 ст.537 ЦК, боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса. Тому правило ч.1 коментованої статті є виправданим. При цьому, однак, це правило не є загальним, а стосується лише відступлення вимог за договором факторингу.

2. Правило ч.1 коментованої статті не застосовується, якщо заміна кредитора не допускається в силу закону, зокрема відповідно до ст.515 ЦК.

3. Положення ч.1 коментованої статті не впливають на дійсність домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення грошової вимоги або його обмеження. Відповідно до абзацу другого ч.1 коментованої статті клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Тому у разі порушення такої домовленості клієнт відповідно до ч.1 ст.22 ЦК повинен відшкодувати боржнику завдані збитки. Видається, що такі збитки можуть бути завдані у разі, коли вартість переказу коштів новому кредитору перевищує вартість переказу первісному кредитору.

Зобов’язання щодо утримання клієнтом від відступлення грошової вимоги може бути забезпечене неустойкою. Розмір неустойки визначається за домовленістю сторін. При цьому, однак, цей розмір має бути спів мірним з розміром збитків, в іншому випадку розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду (ч.3 ст.551 ЦК).